Don’t hurt with you.

   Шум піднімається в повітря, важко віддаючись головним болем, а скроні продовжують пульсувати; хлопець нервово оглядає місцевість, слух вловлює неприємний скрип кайдан, вони ковзають по землі за своїм господарем. 

   Напівлюдина зривається з місця, його зелені очі горять злістю: він роздратований, й намагається зловити Ванітаса, плануючи якнайшвидше його вбити. На небесах збираються темні хмари, ніби передчуючи страх і битву, як у тому епічному фільмі, ще не вистачає для повноти картини грому та яскравої блискавки.

   Темне волосся відливає сапфіром у теплому світлі ліхтаря, а блакитні очі почали шукати вихід, хоч і шатен не з боягузливих, але ця ситуація йому ні краплі не подобалася. Щей, як на зло ти зникла з його поля зору, що не тільки неприємно вдарило по нервах, й змушувало серце стискатися у страху за чуже життя. 

« будь ласка, щоб з нею все було гаразд»

   Юнак впевнений в твоїй силі, але хвилювань це не зменшує. Навіть самі уважні допускають помилки. Палаюча надія, і віра в тебе не дає йому так просто здатись. 

    Ворог виявився спритнішим, та махнувши одним з ланцюгів, все ж схопив зап’ястя хлопця, обвиваючи і міцно стискаючи наче змія. Все сталося різко, до помутніння свідомості боляче. Ванітас відчув кидок свого тіла, як воно впечаталося в найближчу стіну, а тіло схильне до страждань. 

   Той вампір гидко регоче, бачачи, як його жертва сповзає на землю, і не знаходить сил піднятися. Мерзотнику аби насолодитись чужим болем; його більше нічого не хвилює.

   Ванітас ніколи не відрізнявся сильною фізичною підготовкою або тією ж силою вампіра. Магія була йому чужа, та й маючи такий організм, який від найменшого холоду повільно вмирає, і також хвороби. Він ненавидів почуватися слабким, але чомусь його це переслідувало.

    Голова починає крутитися, а розум болісно потопає в темряві: вона приємна для очей. Однак хлопець забороняє собі здаватися, навіть не сподіваючись на порятунок, він все одно крізь сонливу завісу відкриває повіки, ланцюг уже відпустив руку, і повернувся до господаря. 

  Монстр, так, вже не людина, прийняв свій справжній вигляд, і показав себе, він замахується ланцюгом, знову завдаючи удару, але вже по стіні, що заду. Вона відлітає шматками, цегла боляче придавлює тіло знизу, надаючи пекельного болю по всій шкірі.

    Ванітас закушує нижню губу та заплющує очі, агонія сильна, але він намагається терпіти, пролежавши так ще кілька хвилин, поки уламки продовжують сипатися; з блідих вуст зривається шипіння, і потім воно перетворюється на крики болю, хлопець перевертається на живіт, сподіваючись що страждання стихнуть.

   Чується крик демона, а потім неприємний слуху розріз ланцюгів, хтось ударив силовою хвилею по монстру, через втому й біль, він відчуває, як кров стікає по щоці, опадаючи кривавим кришталем на плитку.

   Піднімаючи погляд, він бачить змащену тінь, швидше за твій силует, ти гордо затуляла його, виставивши руки на всі боки, і готуючись відбивати атаки. Коли ж приємне почуття повернулося в серце, Ванітас знову захотілося заснути, мирно поклавши голову на долоні, він прикриває очі, які вже болять від яскравого світла битви.

   Твій голос лунає надто близько, він холодний і владний, у вухах дзвенить власне ім’я, яке кілька разів злітає з твоїх рожевих губ. Ти побачивши, що реакції ніякої, продовжуєш відбивати всі напади звіра, відкидаючи його хвилею до стіни. Але стан хлопця, котрий лежить ззаду занадто б’є по серцю, буквально змушуючи розвиватися його від напруги, розум швидко аналізує ситуацію, і чуючи дзвінкий відгук поблизу, розслаблено видихаєш, він встиг.

   Ной наближається ближче, одразу окидаючи тебе і Ванітаса поглядом, злегка мружить очі, та робить контраст уваги саме на брюнеті. Твоя рука вказує йому на будівлю прямо, де монстр тільки відходить від сильних атак, архівіст без питань, накидається на звіра; ти ж використовуючи вільний час, нахиляєшся до хлопця, сідаючи поруч на коліна, і притягуючи його тіло ближче до себе, ніжно погладжуєш ті рани, які страшенно болять.

   — Ванітасе, прошу, прокинься, не час падати, чуєш? Ти потрібний нам, зрештою ти потрібний мені.

   Твій голос звучить тихо і без злості, без нічого поганого, дбайливо продовжуєш погладжувати вже розпатлані пасма, Вінсент чудово все чує, й так хоче відкрити повіки: поглянути в улюблені твої очі, які стали наче найціннішими в цьому жорстокому світі.

   Так хочеться ще раз потонути в їхній красі; свідомість ще кричить про те, щоб хлопець не здавався, але тіло при кожному найменшій дії віддається палким болем, від якого зривається тільки тихе шипіння, голос також повністю зірвався. Ти ж піднімаєш за латини(щоки) хлопця, пальцями прибираючи кров, цілуєш у ніс, блакитні очі все ж таки зустрічаються з твоїми, і радість засяяла в твоєму погляді.

   Бій закінчується на успіх, як і буває добра сторона перемогла, але ти не вважала це сильним щастям, більше тішило те, що з Ванітасом вже все добре.

  Наступні дні він відлежуватиметься в теплому ліжку, і як завжди буде корчити незадоволену мордочка, що йому холоднувато, а через рани він не може сильно тебе обійняти. Також ти тепер винна Ною похід у кафе, за порятунок в черговий раз п‘ятої точки свого хлопця, але найголовніше що він цілий і живий.