days a week

[Monday]

Сьогодні в ресторані звично пусто, що абсолютно не грає на руку Техьону. Менше відвідувачів — менше чайових, а йому скоро за оренду платити. Пів дня позаду і до закриття залишилося зовсім не довго. Невже і сьогодні не покажеться? Дивина. Здався?

— Хосок, ти мені винен, — заявляє радісний Чімін, повертаючись до стійки офіціантів, і бармен понурює голову від його фрази.

Техьон любить працювати у зміні з цими двома, але за останній тиждень хлопці відверто йому допекли. І, беручи до уваги вдоволений вигляд Чіміна, знущання продовжаться.

— Прийшов?

Кім знає, про кого вони говорять, хоча вельми впевнено вдає, наче не чує. Ці негідники ще і ставки ставлять, заробляючи на його горі. Щоправда, тут він трохи драматизує, але все ж. Хто його знає, яка загроза може ховатися за відвідувачем, що вже тиждень приходить до них в ресторан і завжди просить три речі: еспрессо, равіолі з фуа-гра та Техьона. Як простий офіціант з Брукліну потрапив у цей список — не ясно, проте відчуває він себе так само, як і страва на тарілці. Ласим шматочком, на який пускають слину.

— Ну а як, — посміхається Чімін і коситься у сторону напарника. Техьону б в актори, він так впевнено відіграє байдужість та спокій, доки всередині все ж здригнулося декілька нервових закінчень. Чекав, чорт забирай. — Техьон, твій тут.

— Він не мій, — бурчить Кім, хоча це зайве. Всі і так розуміють, що постійний гість тут не за вишуканими стравами, а саме за одним офіціантом.

— Слухай, ти придивись, — радить Хосок, натираючи бокали для вина, — Він явно заможний, якщо може дозволити собі кожного вечора витрачати гроші на італійські страви, якими абсолютно не зацікавлений.

— Заможні не шукають відносин, — фиркає Техьон. Він і сам прекрасно розуміє, що зацікавлені в ньому. — А гроші, якими він тут так безсоромно розкидається, скоріше за все татуся. Пропонуєш мені продатися? — запитує і, навіть не чекаючи відповіді, продовжує. — І ми про це вже говорили, я хочу..

— Я хочу романтики та любові, а не бла бла бла, — кривляє його бармен. — Ти хоча б раз відповів на його залицяння? Що, як він теж любові хоче великої та щирої? — Хосок сам своїм словам не вірить. Заможні переважно будують відносини з собі подібними.

— А він і не залицявся, лише сипав чайовими та жер хтивим поглядом, — нагадує Кім.

— Ніби ти робив інакше в перший день, — і що ж, брехати безглуздо, бо правда. — А навіть як і не хоче, то чому б не провести з ним ніч? Задниця у нього що треба, а ці тату та пірсинг… Хто знає, де там ще пробито..

— О, дивись, Юнгі телефонує, — екран девайсу бармена саме вчасно загорається з знайомим усім іменем. Хосок підіймає вказівний палець до губ, наказуючи мовчати, і відходить подалі.

— Чімін, може візьмеш його сьогодні? — незрозуміло для чого запитує офіціант.

— Те, — тягне друг. — Ти ж знаєш, що він попросить тебе, — знає. І від цього знання якась приємна солодкість всередині розтікається. Хоч Техьон і намагається її душити.Він бере меню, натягує маску байдужості і прямує до столика. — Іди іди, — кидає друг в спину. — Як думаєш, хто з них зламається першим?

— Техьон, — посміхається Хосок, ховає телефон в кишеню і складає руки перед собою, проводжаючи поглядом спину друга. — Він пів дня його чекав. Питання лише в тому, коли перестане себе обманювати.

Хай би за чиї кошти гість не одягався, але робить він це безумовно добре. Коли той вперше показався в закладі, на хлопцеві був абсолютно не відповідний антуражу одяг. Техьону навіть здалося, що той зайшов в ресторан випадково. Зате обтягуючі чорні джинси дозволили добре роздивитися чужі форми, а біла базова футболка — оцінити татуювання. Після того Чонгук, його імʼя він дізнався вже на третій день, показувався лише у вишуканих сорочках, дорогих костюмах з помітними іменами брендів та пафосними прикрасами.

Дико бісив Техьона напускною показовістю. Класика йому безсумнівно личить, як і будь-який одяг, адже з таким тілом все виглядає шикарно. Хай би яку позицію не зайняв Техьон, але обʼєктивно визнає — Чонгук красивий. Дуже красивий. Широкі плечі, вʼязь чорних тату, що тягнеться від зап’ястя до шиї, мʼяка посмішка, пронизливий погляд. І. чорт його забирай, але відмінна задниця.

Техьон помітив це відразу і відверто задивився. Вони з Хосоком потім пів дня обговорювали принади гостя. Проте, коли той прийшов другий, третій, пʼятий раз підряд і просив виключного Техьона, інтерес витіснила насторога. Така увага, звісно, приємна, але Чонгук нічого не пропонував. Лише сипав грошима та невдалими підкатами. Наче хотів його зняти на ніч. І роки два назад Техьон був би не проти, тільки от вирішив для себе. що втомився від випадкових зв’язків і хоче справжніх відносин.

Як у Хосока з Юнгі.

— Доброго дня, — вітається з гостем і в очі намагається не дивитися. — Бажаєте відразу щось замовити чи оглянете меню?

Кім вже знає відповідь. Чонгук замовляє одне і те саме, кожного разу. А потім незграбно фліртує, на що Техьон лише ввічливо посміхається і нагадує, що не може стояти біля столику довше трьох хвилин.

— Твою улюблену страву, — навіть не торкнувшись меню, відповідає хлопець. Техьон від неочікуваної відповіді на секунду губиться, проте бере себе в руки і відповідає:

— Моєї улюбленої страви немає в меню.

— А що ви любите?

— Люблю, коли гості роблять замовлення, — крізь фальшиву посмішку говорить Техьон і скошує очі на хлопця. Чонгук ковзає по ньому поглядом, хилячи голову на бік, і Кім готовий поклястися, що той його вже роздягнув у своїй уяві.

— Тоді мені варто якомога швидше тебе ощасливити.

— Було б чудово.

— Проте що ж робити? Якщо я ощасливлю тебе, то ти повернешся на робоче місце і будеш обслуговувати інших відвідувачів. А це зробить мене таким нещасним, — він показово дує губи, наче ображається. — Як на рахунок того, аби зробити мене щасливим у свій вільний час? — вигинаючи брову та штовхаючи язиком щоку запитує гість.

Техьон справді стримується, аби не схопити за шкірку цього горе-фліртуна і не вдавити у найближчу стіну. Таких прямих натяків на секс він давно не отримував.

— Боюся мої хатні справи давно чекають, аби я ощасливив їх, — зауважує Техьон і, доки Чонгук не встиг відповісти йому новою гострою фразою, додає: — Я підійду до вас за декілька хвилин, коли ви будете готові зробити замовлення, — і спішить відійти від столика.

Якщо Чонгук продовжить приходити на його зміни і далі, то Техьону просто доведеться звільнитися та знайти нову роботу. А йому б дуже не хотілося цього робити. А ще, зовсім трохи і десь дуже глибоко, йому все ж подобається цей кривий і недолугий флірт. І, можливо, він навіть готовий зізнатися собі, що Чонгук йому теж подобається. Десь дуже глибоко і зовсім трохи.

[Tuesday]

Просинається Кім ближче до десятої. Вихідний чудовий день і Техьон би залюбки брав менше змін, відпочиваючи вдома. Але гроші поки не почали падати з неба, якщо не враховувати щедрого шанувальника, і від роботи відмовлятися не можна.

А ще вихідний прекрасний тим, що Кім може відпочити від додаткової напруги. Йому не треба вдавати холодність перед одним Чонгуком і байдужість перед двома друзями. Останні, здається, давно розкусили, що він такий собі актор, надто вже довго одне одного знають. Один Техьон впевнений в своїй майстерності і вкотре запевняє себе, що не такий вже цей Чонгук і красивий, аби поступитися власними принципами. Не такий…

Сьогодні його черга прибирати квартиру, доки сусід на навчанні. І, хоч приміщення зовсім маленьке, роботи там вистачає, щоб зайняти себе фактично на весь день. За декілька тижнів два хлопці доводять її до критичного стану.  Техьону поталанило забронювати декілька днів тому час в пральні, для якої в квартирі просто немає місця.

Закінчивши з посудом та зібравши брудну білизну в кошик, він спускається на вулицю, де яскраво сяє осіннє сонце. Пральня фактично під їхніми вікнами і багато ходити туди сюди не доводиться, хоча він не проти прогулятися у таку гарну погоду. Так само пощастило, що звично забите приміщення у вівторок вранці майже пусте.

Його барабан якраз звільняє молода дівчина, що привітно йому посміхається, і Техьон починає закидати брудну білизну. Передчуття, що сьогодні буде чудовий день, розпливається грудьми.  Якраз до того моменту, коли його ніс не вловлює дуже знайомий аромат, що за останній тиждень надто часто з’являвся в його оточенні і приївся так сильно, що просто не можливо сплутати ні з чим іншим.

Хоча можливо це фантомне? Параноїдальне? Мозок настільки звик до появи певної персони, що сам малює в уяві знайоме. Вони ж у бісовому Брукліні, в пральні у вівторок вранці. Що Чонгук тут забув?

— Яка приємна зустріч, — шепочуть над вухом і всі сподівання Техьона розбиваються. Тілом пробігає холодок, наче за ним сама смерть прийшла. В животі крутить дивні вузли відчуттів, готуючись до… А, зрештою, до чого йому готуватися? Кім бере себе в руки, опановуючи власну реакцію, та повертає голову.

Чонгук власною персоною. Стоїть, як у дешевій мелодрамі, окреслений променями ранкового сонця, що пробивається через брудні вікна. На лиці сяє блаженна усмішка. Точно насолоджується чужою реакцією. На плечах кремовий піджак, під ним, чорт його забирай, розстібнута на верхні гудзики біла сорочка, з-під якої видніються обриси тату. Техьон не фанат класичних костюмів, але чорт…

Волосся ідеально вкладене, на шиї блищить ланцюжок, у губі пірсинг. Щось неземне спустилося у світ простих людей, які соваються сірими плямами на фоні. Чонгук не просто не вписується в картину, він ніби вставлений у фотошопі елемент.

Техьон хотів би бути сильнішим за себе, але погляду відвести не може. Розглядає, пізно усвідомлюючи власний зовнішній вигляд.

Розтягнута сіра футболка, спортивки з плямою від молока, скуйовджене волосся і за щасливим збігом долі певно ще і засохла паста десь на лиці. Зовсім не той образ, який звик бачити Чонгук у ресторані, де той з вкладеним волоссям, випрасуваною сорочкою, краваткою.

Кім фізично відчуває, як лицем пливе сором. Бажання сховатися, виправдатися, пояснити вібрує у скронях. Абсолютно не раціональні пориви, враховуючи його гучні байдужі заяви. Хіба ж коли байдуже так реагують? Навряд чи.

Бісів Чонгук.

Хоча, можливо, це навіть на краще. Нарешті мажор побачить офіціанта у звичному амплуа, реальним, яким він є кожного дня, і врешті відстане, розбивши власні сподівання.

Від цієї думки знову якась дивна тривога повзе шкірою. І доки вона не стала надто помітною, Техьон обурено видає:

— Що ти тут робиш? — пирхає максимально невдоволено і абсолютно невдало. Його лице ще в перші секунди здало власника. Хіба ж можна контролювати емоції, коли його застають ось так, зненацька?

— О, то ми вже на ти? — зухвало посміхається хлопець, вигинаючи брову. — Що ж, мені так навіть більше подобається.

— Якого чорта? — не заспокоюється Кім. Бляха, якщо Чонгук почне його переслідувати і в реальному житті, то опиратися буде ще важче.

— Хто б міг подумати, що ми зустрінемося в такому місці? Можливо, це доля? — мажор підходить  ближче і, нахиляючись, прикушує нижню губу. Заглядає в очі своїми хтивими, чорними, як прірва. В яку Техьон, здається, з кожним разом все глибше і швидше провалюється. І усміхається так звабливо чаруюче.

Техьону аж ніяк не можна на це вестися. Задивлятися чи хотіти, тим більше. Він опановує себе відводить погляд від чужого і вкладає в наступну фразу весь холод, який вдається зібрати в такому сонячному ранку.

— Можливо, я тобі зараз дам по писку, якщо не відійдеш на три метри від мене, — а, можливо, і ні, проте цього Чонгуку краще не знати. Як і те, що у Кіма, чорт забирай, серце глухо вдарило по ребрах, варто було вловити знайомий аромат парфумів. — Що, в біса, ти тут забув?

— Як грубо, — Чонгук вдає ніби не чує його погроз, але все ж відстань збільшує. — Це громадське місце, я, як і ти, прийшов випрати речі.

Бреше, як дихає. Техьон складає перед собою руки і хилить голову у бік, демонструючи повну недовіру до чужих слів. Але Чонгук не губиться, знімає свій вишуканий, дорогий піджак і кидає його у відкритий барабан.

Кім тихо спостерігає за тим, як розгублено хлопець намагається ввімкнути програму на сушильній машиніі стримує смішок.

Який же Чон бовдур. Зіпсує собі одяг.

Коли пристрій починає працювати, Чонгук вдоволено повертається до Техьона. Не надовго.

— Ей! Якого лисого, мужик? — темношкіра жінка, що копирсалася в своїй корзині, сортуючи чисту білизну, хапає Чонгука за плечі і розвертає до себе. — Це моє місце, ти що, вирішив влізти без черги? Чи ти думаєш якщо білий, то все тобі можна?

Чонгук губиться, коли його сорочку хапають з такою силою, що хлопцю доводиться зігнутися. Жіночка злісно заглядає в чужі очі.

— Теоретично, я не білий, — починає хлопець і робить фатальну помилку. Не ті слова він підібрав. — Я азієць, але ви все не так..

— Ти мені тут зуби не заговорюй, від тебе лоском на кілометр тхне, — Техьон знав, що барабан чужий, але як же приємно спостерігати за спантеличеним Чонгуком, якого тріпають  так сильно. — Вважаєш, як маєш бабло, то все тобі можна? Ти зі своєю золотою дупою тут ніхто, діставай свій лакшері піджак і займай бісову чергу.

Техьон свої речі закинув давно, але ще хвилинку дозволяє собі понасолоджуватися картиною. Бідолашний хлопець всіма силами намагається захиститися від нападів розлюченої жінки і одночасно зупинити сушильну машину. В якій, доречі, нічого не тямить.

У світі існує три речі, на які можна дивитися вічно. І останнє у списку — Чонгук, який тремтячими пальцями бігає кнопками пристрою, в якому ні чорта не тямить, доки вся увага присутніх прикута до їхньої з жіночкою суперечки. І Техьон би й далі спостерігав, тішачи власне его, якби всередині щось так наполегливо не смикало.

— Потрібно бронювати час, генію, — виштовхуючи його від пристрою, фиркає Кім та вимикає програму. — Вибачте. Він не місцевий, прилетів у США лише три дні тому.

Чонгук підігрує словам Техьона, кланяється розлюченій жіночці і дістає з барабану піджак, що зменшився у два рази. Вона кидає на обох підозрілі погляди, а потім вирішує дати “туристу” декілька порад щодо його поведінки. Коли Чонгука нарешті відпускають, Техьона поряд уже немає, а очі всіх присутніх прикуті до його особи. Його геніальний план тріщить по швах.

В цілому Чонгуку просто хотілося справити враження, але все пішло через одне місце…

[Wednesday]

Техьон проспав і просто жахливо себе почуває. Весь ранок збирається, як ошпарений. Спочатку не може знайти сорочку, потім помічає, що форма не випрасувана. Через хвилювання починає неймовірно боліти голова і все валиться з рук. Майже запізнюється на автобус і чудом втискається у вагон метро.

Людей в метро до біса багато, наче саме сьогодні усім потрібно їхати його рейсом. Всю дорогу якийсь безхатько треться поряд і від запаху нудотно крутить живіт. Більше того —  у вагоні не працює кондиціонер і Кіму здається, що ще хвилина — і фонтан сніданку поллється прямісінько на пасажирів.

На щастя, на станцію він прибуває без інцидентів. Виштовхується із загальною масою і… о ні. Зустрічає знайоме лице прямо посередині перону.

Якого біса?

Чонгук стоїть з величезним букетом квітів, поправляючи смолянисто-чорне волосся. Чужі очі находять Кіма відразу ж, варто тому ступити декілька кроків. Яскрава усмішка осяює лице, а Техьону зовсім не до сміху. Живіт знову скручує болісним спазмом. Нудота накриває новою хвилею.

Ні, ні, ні, ні… Він спізнюється на роботу. У нього немає часу розбиратися з цим. У нього немає бажання вигадувати причини, чому чужі залицяння викликають так багато різних реакцій. Він не може знову ніяковіти від чужої уваги.

Тому здає назад, доки навпроти прямують йому на зустріч. А потім розвертається і зривається на біг.

Простіше втекти від Чонгука, його уваги, залицянь і настирливості. Простіше вдати, наче він його і не помітив зовсім. Наче він не чує, як його кличуть. Наче серце не пробиває грудну клітку, варто поглянути у бездонні очі.

Тільки от від власних емоцій не втечеш. Чим більше Чон напирає, тим складніше Техьону протистояти. Тим важче запевняти себе, що серце не реагує на нього так по-іншому. По-дурному. По-новому.

Після обіду Чонгук заявляється в кафе без букету. Знову невдало фліртує, залицяється і залишає щедрі чайові. Техьон прикладає багато зусиль аби вдати, що не він вранці втікав наляканим звіром від нього.

Чонгук прикладає ще більше, аби не розкрити власну ніяковість.

[Thursday]

Якщо вчорашній день був поганий, то сьогоднішній — просто катастрофа. Відвідувачів фактично не було через сильний дощ. Водостоки не справляються і нижні яруси міста навіть затопило. Проте все це відходить на другий план, навіть не конкуруючи з тим, що утнув Чонгук.

Техьон кутається у худі, натягуючи капюшон на голову, і прямує до метро. Під ніч дощ взагалі зробився нестерпним. Парасольки в нього немає, як і настрою. Злість переповнює усі нутрощі.

Завіса небесної води засліплює, і він не відразу помічає автомобіль, що повільно рухається поряд. Вікно пасажирського сидіння опускається і чується голос водія.

— Метро перекрили через сильну зливу, — Техьон повертає голову. Чонгук. — Сідай, я підвезу.

— Згинь з моїх очей! — ричить так голосно, аж перехожі лякаються.

— Слухай, ну чого ти такий впертий? — хлопцю теж доводиться кричати, аби його почули. — Подобається мокнути? Хочеш захворіти?

— Чого це ти раптом про мене хвилюєшся? — фиркає офіціант. Раціоналізм змило холодними краплями дощу. Він зупиняється і стискає кулаки. — Коли сьогодні позорив мене перед усім персоналом, тебе не турбували наслідки.

— Я не знав, що ти так переймаєшся думкою оточуючих.

— Ти жартуєш? Відео з твоїм невдалим гуртом, що заявився у ресторан і почав співати  “Can’t Help Falling in Love” вже у всіх соц. мережах. На мене люди пальцями тикали!

Чонгук зупиняє машину і вискакує до Техьона. Встає навпроти, зазирає у вічі. Кім дивиться у відповідь злісно, роздратовано. Чону краще обирати свої наступні слова розважливо. Ще один невдалий підкат, тупий жарт чи тому подібне — і офіціант не стримається.

— Зате тепер ти популярний, — посміхається Чон, доки краплі стікають лицем та псують його вишукану зачіску. Техьон хоче стерти цю гримасу з чужого лиця, проте його плеча неочікувано обережно торкаються. — Техьон, переста..

— Прошу, просто згинь, — Кім не дає йому закінчити. Скидає чужу руку і пхає хлопця прямо в груди. — Не показуйся мені на очі. Ніколи. Знайди собі нового офіціанта, який радо купиться на всю цю банальщину.

І залишає Чонгука під дощем.

[Friday]

Сказати, що Кім спантеличений — не сказати нічого. Після вчорашнього думки взагалі не в порядку. Йому соромно за свою поведінку. За слова, які наговорив, та за грубість. Дозволив емоціям взяти верх.

Просто річ у тому, що Чонгук обирає абсолютно невдалі методи у своїх залицяннях і це дико вибішує офіціанта. Якщо на початку Техьон думав, що його намагаються просто купити, то вчора йому здалося, що над ним знущаються. Але чи дійсно він хоче, щоб той зникав з його життя? Відверто кажучи — ні.

Усвідомив це вчора, коли вовтузився в ліжку о третій ночі.

Так, він зовсім нічого не знає про цього Чонгука, не розуміє чужий інтерес та захоплення. Але якимось чином вже так звик до його присутності в своєму житті, що насправді, крокуючи до ресторану, сподівається.

Сподівається, що його вчорашні вимоги все ж проігнорують.

І всесвіт певно на стороні Кім Техьона, тому що один Чон Чонгук настільки непробивний та цілеспрямований, що стоїть під дверима ресторану. Ніжиться у сонячному промінні і очікує, Техьон впевнений, саме його.

В очі відразу кидається новий образ хлопця. Ніяких вишуканих костюмів, ідеально вкладеного волосся, дорогих прикрас. Звичайні джинси, сіра футболка та кросівки. Такий простий.

— Що ти тут робиш? — запитує відразу, варто опинитися ближче. Йому б вибачитися за вчорашнє, але якась внутрішня гордість не дає зробити це отак відразу.

Чонгук різко повертає голову на голос і Техьон помічає, як ліва рука вислизає з-за спини з букетом соняшників. Такі яскраві, як осіннє сонце. Він тицяє їх Техьону.

— Я хотів вибачитися, — його звична сміливість змінилася на подобу ніяковості. — Якщо я дійсно тебе так дратую, то більше не покажуся в ресторані.

Букет у руці краде всю увагу Техьона і до нього не відразу долітає остання фраза. Квіти топлять його гордість у теплій зворушливості. До біса. Врешті Чон заслужив трохи зворотної уваги.

— Звідки ти знаєш про соняшники? — запитує Кім. Чонгук ховає погляд і Техьон сам все розуміє. — Хосок? От зрадник, продався, — театрально зауважує він, доки хлопець незрозуміло мружиться на його слова.

— Продався? Ти про що?

— Про те, що як ти мене не зміг купити, то купив моїх друзів, — хоча він вже сам не певен у своїх переконаннях. — Це ж він розказав, де я живу, яким маршрутом їжджу, які квіти люблю? Тільки от проблема в тому, що я не продаюся.

— А я тебе і не купую, дурень, — закочуючи очі, видихає той. Він втомлено тре пальцями брови, підбирає слова. Невже про нього саме такої думки?  — Чорт, та це я готовий продатися, ціну лиш назви. Цілий тиждень намагаюся вирахувати, але все марно!

— Чому? — Техьон не показує, як швидко поплив всередині від чужих слів. Йому справді важливо знати причину. Хіба після такого явного ігнорування хтось при здоровому глузді буде продовжувати?  — Ти мене навіть не знаєш.

— Бо ти мені сподобався і я тільки те і робив, що намагався тебе взнати, — випалює Чонгук, як щось зовсім очевидне. Для Техьона аж ніяк ні. В грудях тривожно стукає.  — Уявляєш, є люди які здатні на подібне, — він пирхає і відвертає лице, прикриваючи його на секунду руками. — З того дня, як побачив вперше, щось перемкнуло. І все, місця собі знайти не можу, — бубонить під ніс, але Техьон уже налаштував усі локатори на нього. Ловить жадібно кожне слово, смакує. Перед ним зараз зовсім не той Чонгук, який був всі попередні дні. Щось у ньому зʼявилося таке справжнє, реальне. Щире. — Думаєш, я кайфую від подібного приниження? Ці дурні костюми одягав, голову морочив ідеями, як би тебе вразити, прокидався з самого рання, товкався у метро, з друзями твоїми подружився. А ти, — він запинається на секунду, втягуючи повітря. — Думаєш, що я тебе купити намагаюся…

Техьон стримується, аби щасливо не розсміятися на всю вулицю. Він поплив десь на слові “сподобався”. Як же легко його все-таки купити, головне валюту підібрати.

Хоча, якщо до кінця бути чесним, то він продався ще тоді, в пральні, коли такий зніяковілий Чонгук намагався виправдатися перед жінкою. Просто гордість не дозволяла відступити від обраного образа.

— З чого ти взагалі взяв, що мені подобаються костюми? — Чонгук мружиться, не відразу розуміючи питання.

— Ти себе бачив? — кидає на нього погляд. — Спина рівна, грація у кожному русі, постава аристократична. Я, бляха, не знав, як взагалі заговорити до тебе спершу.

Цього разу Техьон не стримується. Сміється, відвертаючи лице.  Чорт, заради нього так сильно старалися, а він, бовдур, надумав собі дурні. А ще цей вигляд такого розгубленого і відчайдушного хлопця його безумовно тішить. Як і  улюблені квіти в руках.

— Смішно тобі?

— Пробач, просто, — сміх виривається знову. Чи то від щастя, чи від абсурдності ситуації. — Просто якби ти лише знав, як мене бісила вся та вичурність та банальність. Костюми, звісно, тобі пасують, просто… Просто в них ти видавався недосяжним, а зараз я наче нарешті поговорив з тобою справжнім.

На нього надто різко підіймають погляд. Чорнота очей загоряється липкою надією. Лицем розпливається легка усмішка. Він робить крок ближче і ховаючи руки в кишені, запитує:

— То, можливо, ти хотів би ще поговорити зі мною справжнім?

Техьон теж робить крок. Йде на зустріч. У всіх сенсах. Чонгуку не обовʼязково знати, що молодий офіціант за землю чіпляється, аби не злетіти. Що він нарешті зняв з себе вагу байдужості.

— Запрошуєш на побачення?

— Вже як тиждень, ради бога, — театрально закочує очі Чонгук і робить ще один маленький крок до нього.  — Нарешті ти помітив.

Техьон вирішує його трохи подразнити. Скорочує дистанцію, залишаючи делікатні сантиметри між ними і нахиляється до вуха. Знижує голос навмисно, знаючи, як може звучати, і шепоче, майже торкаючись шкіри, чіпляючи губами чорні кучері:

— Я давно помітив.

А потім відскакує так швидко, аби спантеличений Чонгук не встиг оговтатися. І втікає, наостанок кидаючи:

— Будь готовим завтра о шостій. Зустрінемося біля парку. Не смій одягати костюм чи приїжджати на своїй крутій машині.

Коли ефект несподіванки відпускає, Чонгук усвідомлює, що застиг посеред вулиці. До дверей ресторану підходить працівник, кидає погляд на хлопця і зникає в стінах ресторану. Чон розуміє, що на лиці застигла дурнувата посмішка, але нічого не має значення крім одного. Техьон щойно запросив його на побачення.

— І я сам оберу місце, — Кімова голова дуже швидко показується  з дверей і так само швидко зникає.

[Saturday]

— Що ж, вечір був неймовірним, — бубонить Чонгук. На годиннику майже одинадцята, вони провели разом чудових п’ять годин, а йому мало. Після вечері Чон запропонував провести Техьона додому і вони так заговорилися, що обійшли пів району. А зараз перед дверима чужої квартири Чонгук невпевнено топчеться і думає, щоб такого ще сказати. — Завтра я не зможу прийти в ресторан, тому що маю справи, але..

— Я завтра вихідний.

— Я знаю, — надто швидко відповідає і піджимає губи. У Чонгука, здається, навіть долоні пітніють.

Техьонові подобається спостерігати за ним таким. Кім весь вечір намагався не залипати, але хіба це можливо? Чонгук до біса красивий і його досі дивує, що зі своїм статусом і рівнем життя його привабив Техьон. Певно, подібні упередження залишилися далеко в консервативному минулому.

— Ти майже нічого не їв, — Техьон теж хвилюється, хоч і готувався.

Він весь вечір уважно спостерігав за чужою поведінкою, настроєм.  Виважено розмірковував, як запросити до себе після вечері. Намагався справити гарне враження, не приховувати власну симпатію. Навіть попросив друга звалити з квартири. А зараз розгубив всю впевненість та потрібні слова.

Чонгук ігнорує чуже зауваження.

Так, Чон за весь вечір фактично ложку в рота не брав чи то від хвилювання, чи від очікування продовження вечора в інших умовах…

Чорт.

Ніколи подібного не відчував. Зазвичай бентежилися з ним, але не він. Що ж цей Техьон з ним робить?

Не зрозуміло. Проте чудово зрозуміло, що мало Чонгуку того часу, який вони провели разом. Не готовий вже отут відпускати того, кого стільки часу намагався зловити. Хоче обійняти, притиснути до себе, спробувати чужі губи на смак. Такі вологі, пухкі. Кім, напевно, навіть не усвідомлює, що кожного разу як облизує їх, Чонгука викидає десь з реальності.

Наче почувши чужі думки, Техьон знову це робить. Змочує верхню і нижню, гуляючи поглядом по Чоновому лиці. Роздивляється, а той і не проти. Йому до уваги не звикати, а якщо це Техьонова, то лише насолоджуватися.  До біса терпіти таку тортуру. Ще секунда — і він попросить дозволу поцілувати. Лише повітря в легені набере, аби не звучати зовсім відчайдушно.

Проте слова тонуть десь у горлянці, коли його випереджають.

— Хочеш пива зайт…

— Так, — надто голосно, надто швидко та надто відверто.

Техьон стримує посмішку і бажання прямо тут схопити Чона за коміршкірянки та затягти в квартиру. Хлопець обережно бере його за руку та заходить всередину.

Обидва розумію, що до пива навіть не торкнуться. Варто дверям закритися з іншої сторони, як терпіння злетить з гальм. Хто зробив перший крок, не памʼятатимуть. Зате памʼятатимуть, що до ранкових променів сонця не могли відірватися від губ одне одного.

[Sunday]

Осінній вітерець пестить лице і Техьон змушує відкрити сонні очі. Сусіднє місце на ліжку порожнє. В грудях стискається тривога. Він різко підіймається і сідає, намагаючись прийти до тями.

Кім точно заснув в міцних обіймах. Йому точно пів ночі шепотіли ніжності і компліменти. Заціловували, задовольняли, притискали до себе. Тоді чому прокинувся сам?

Натягнувши спальні штани, він виходить з кімнати і полегшено видихає. За плитою стоїть Чонгук в його домашній футболці та шортах.

У них уже такий рівень відносин?

Ця думка не викликає у нього ніякої відрази.

Кім обережно підходить, притискається до спини та обхоплює чужу талію руками. Чонгук на це ніяк не реагує, продовжуючи нарізати овочі.

— Добрий ранок, соня, — вітається Чон.

Техьон муркотить, ховає ніс у чужому скуйовдженому волоссі і насолоджується запахом. Чонгук пахне його дешевим гелем для душа та шампунем. На диво між ними не відчувається ніяковості чи непорозуміння.

— Спина не болить? — голос рипить ранковою сонливість, Кім ковзає пальцями під тканину футболки, гладить теплу шкіру. Голова втомлено падає на чуже плече.

— Не відмовився б від масажу, — зізнається Чон, доки його шию вкривають легкими поцілунками. Техьон ніжиться, лащиться, гуляє своїми неймовірними пальцями під футболкою, масажує поперек. Торкається там, де вчора стискав, царапав. — Спочатку сніданок, — нагадує Чонгук, а йому у відповідь невдоволено стогнуть, тому він піддається, підставляється під ласку, насолоджується. Так довго проламував цю неприступну фортецю, майже здався. А зараз розуміє — кожна витрачена хвилина неодмінно того вартувала.

— Що готуєш? — відриваючись, запитує Кім і заглядає через плече.

— Макґуксу, — аромати розлітаються квартирою. Техьон давно не куштував корейську кухню і організм відразу реагує вуркотінням у животі.

— Мені вчора дуже сподобалося, — мурчить Кім на вухо, стискаючи чужу талію. Чонгук відчуває, як холодний ніс заривається у згин його шиї, приховує зніяковілість. Такий мʼякий та ніжний. Вартий усіх витрачених днів, сил, принижень. Всього.  — А тобі?

— Якщо ти не перестанеш обпікати повітрям мою шкіру, я буду вимагати повторення, — відповідає Чон і повертається в чужих обіймах.

Сонний Техьон неймовірно милий. Лице трохи примʼяте, волосся скуйовджене. Стоїть перед ним в одних штанах, зваблює, хоча сам цього певно не усвідомлює. Чонгук оглядає його тіло, рахує сліди, які власноруч вчора залишив, родимки, які ще доведеться вивчити, прокласти до них шлях язиком.

В грудях розпливається тепле бажання кожного ранку спостерігати таку картину.

— Це так?

— Так, — посміхається і клює того швидко у губи. — Чистити зуби і їсти, — наказує і відриває сонне тіло від себе.

Техьон його слухається, плететься ув ванну, щасливо посміхаючись з усвідомленням, що не хоче після сніданку з Чоном розлучатися. Що вдячний цьому наполегливому хлопцю за його впертий характер.