chaptire 6: la rose rouge.

Яскрава кулька місяця освітлює беззоряну темряву в небі, а гості вже давно розійшлися хто куди, коли Чонгук піднімається сходами в покої принца. Той пішов раніше, несподівано кокетливо підморгнувши генералові наостанок, мабуть, уперше в житті змушуючи того пекти раків. Серце шалено тремтить, коли він заходить до спальні, залитої напівтемрявою. То тут, то там теплим світлом переливаються десятки свічок, роблячи кімнату схожою на магічний храм. Повітря пахне воском та ефірними оліями, а підлога, ліжко й кожна, навіть найменша поверхня, усипані сотнею пелюсток червоних троянд.

З-за золотавої ширми з химерними малюнками на іншій стороні кімнати, як із туману, випливає принц, і Чонгук розучується дихати.

Тому що крізь марево в очах він бачить Юнгі, одягненого в молочно-білий довгий пеньюар з напівпрозорого матеріалу, вишитий мереживом та бісеринками, що мерехтять, відбиваючи полум’я свічок. Під ним — з тонкими зав’язками-бретельками шовкова сорочка трохи вище колін, що дає можливість розгледіти тонкі ніжки, обтягнуті найтоншим капроном.

Юнгі виглядає буцім найневинніше й найчистіше створіння у всесвіті, за винятком чортиків, що танцюють за райдужкою темних очей.

Подібно до німфи із забутих казок, він повільно насувається на Чонгука, який розгубив усі слова. Мін зупиняється за двійку сантиметрів від генерала, обдаровуючи того ледве вловимим шлейфом квітів.

— Мов наречена, — буцім під дією невидимих чар, тільки й може сказати Чон, придушивши грудку, що стоїть у горлі.

— Я взагалі теж наречений, — посміюється Юнгі, і його сміх перлами розсипається всіма покоями.

Він повільно кладе руки на плечі свого чоловіка, заглядаючи в його темні від бажання очі.

— Безперечно, — усміхається Чонгук, нахиляючись до обличчя Міна й залучаючи його у поцілунок.

Цей цілунок чистий та безгрішний, без зайвої вульгарності, проте стільки почуттів, скільки в нього вкладається, ледве можна перенести. Чон чіпляє підборіддя Юнгі, підводячи, змушуючи його навіть встати навшпиньки, та зминає губи принца, ледь вагомо торкаючись. Спочатку цілує у куточок, потім самі пелюстки вуст. Він торкається ніжно й обережно, ніби боїться злякати метелика, що причаївся на бутоні червоної троянди. Його руки спочивають на стегнах Міна, дбайливо погладжуючи, але не перетинаючи меж дозволеного й відчуваючи долонями невагому тканину пеньюару.

Утім, Юнгі цього замало. Він повільно розвертає Чонгука, міняючи їх місцями, та підштовхує до ліжка. Він усаджує генерала на шовкові простирадла, посипані гранатово-червоними пелюстками, а сам нависає зверху, розриваючи поцілунок. Чон виглядає здивованим без меж, коли Юнгі хижо посміхається й, ніби в уповільненій зйомці, веде пальчиком вгору своєю молочною шкірою, не поспішаючи оголюючи міліметр за міліметром, піднімаючи поділ сорочки та демонструючи мереживні підв’язки, що тримають сітку панчіх. Генерал укотре за ніч втрачає себе, одурманено дивлячись у такі ж очі Міна. Він притягує принца до себе за тонку талію однією рукою, а другою ставить його ніжку коло себе. Чонгук веде широкою розпаленою долонею спочатку по оголеній шкірі Юнгі, посилаючи ватаги мурашок, минаючи пов’язку й спускаючись капроном вниз, гладячи тканину великим пальцем, трохи натискаючи, через що м’язи приємно перекочуються під ним. А потім зовсім несподівано цілує внутрішній бік стегна, вибиваючи з Юнгі перший тихий, але рваний стогін. І цілує ще, і ще, і ще. Мін заривається пальцями у вороне волосся Чонгука однією рукою, а другу кладе йому на плече, аби прямцем тут і зараз не зомліти від почуттів, що переповнюють, адже голова йде обертом, а серце забуває, як перекачувати кров. Він повністю втрачає зв’язок зі світом, а всередині вен починає закипати магма, коли Чон прихоплює зубами шкіру під дрібною сіткою панчіх й широко веде язиком, наче вибачаючись. Проте Юнгі не потрібні вибачення, тому він тягне Чонгука за волосся, змушуючи відірватися від такої цікавої справи й подивитися на нього, а потім наближається до обличчя та самозабутньо цілує.

Тепер поцілунок не такий непорочний, як хвилинами раніше. Він гарячий, опалюючий та розпурохує ще більше багать усередині, буцім ланцюжок хімічної реакції. Чонгук запускає язика у рота Юнгі, свійсько господарюючи. Він вилизує ряд білих зубів, а Юнгі у відповідь кусається іклами, ще більше розпалюючи Чона. Той просковзує гарячими руками під шовкову нічнушку й, помічаючи відсутність спідньої білизни, посміхається в поцілунок та стискує оголені сідниці, від чого принц дихає ще загнаніше. Чонгук різко тягне свого чоловіка собі на коліна, змушуючи того судомно зойкнути. Він відривається від таких спокусливих вуст й переходить до шиї, на якій пульсують тонкі ниточки вен. Чон прикушує одну з них, а Юнгі тихо стогне, закидаючи голову назад й відкриваючи генералу наймальовничіший з видів, що він коли-небудь бачив. Жодні гори, океани, ліси або поля кульбабок та заходи сонця не зрівняються з тим, наскільки чарівно й неймовірно Юнгі виглядає. Чон кусає м’яку мочку вуха та залишає субтильний поцілунок за ним. Його руки подорожують все вище під сорочкою, погладжуючи спину, перераховуючи кожен диск хребця, лопатки, що випирають, ніби залишки від крил, тому що принц — явно найпрекрасніший з янголів, скинутий з небес. Мін задихається, коли Чонгук всмоктує та кусає кісточки ключиць, що випирають, залишаючи червоні плями й сліди зубів, а потім дарує ще кілька багряних відміток, які, не соромлячись, з’являються на мармуровій шкірі.

Монотонна тиша з вдихів та видихів переривається, коли Чон піднімає Юнгі в повітрі, змушуючи того від несподіванки злякано вхопитися руками шию генерала. Чонгук повільно та дбайливо опускає принца на м’яке ложе. Серед стосів подушок та червоних пелюсток Мін виглядає, мов найпрекрасніша з картин. Жодному художникові чи поетові не пощастило зобразити його таким, яким зараз бачить Чонгук. Погляд з полудою спрямований тільки на свого чоловіка, щоки почервоніли, а темне волосся, що сяяло чорним золотом у пересвіті свічок, розкинулося простирадлами.

Неймовірний.

Юнгі важко вдихає повітря та кокетливо чи мимоволі прикушує вуста, через що Чонгук розуміє, що павза для розглядання такого шедевра затяглася. Він знову припадає до шиї принца, залишаючи вологі доріжки, що петляють, а Мін округлює губи в задоволенні, прогинаючись у спині, дозволяючи Чонгуку повільно стягнути пеньюар, що заважає. Продовжуючи цілувати ключиці та шию принца, Чон однією рукою, не поспішаючи, і фактично непомітно розв’язує бантики-бретельки на сорочці — одну, а потім так само акуратно другу. Він піднімає Юнгі, дозволяючи тканині сповзти вниз, залишаючи на чоловікові лише панчохи з підв’язками. Мін червоніє ще сильніше, ніби намагаючись повністю злитися з карміновими пелюстками — у такому вигляді його бачила хіба що рідна мати й камердинер. Це все незвично, нове, проте йому подобається до зірочок, що комічно кружляють над головою. Секунди сором’язливості тікають, як пісок крізь пальці, Юнгі сміліє й кладе руки Чонові на спину, стискаючи в кулаках сорочку, а потім веде вниз. Він фактично прошмигує під край чужих штанів своїми напрочуд холодними пальчиками, але Гук зупиняє його.

— Який нетерплячий, — напівшепоче він, заводячи руки принца над головою, фіксуючи. Це настільки гаряче, що Мін готовий свідомість втратити від жару, що його опалює. Він ніби знаходиться поряд з жерлом вулкана або драконом, чиє дихання народжує полум’я.

— Так нечесно, — Юнгі дує губи, мов примхлива дитина, бажання якої відмовилися виконувати. — Ти ще повністю одягнений.

Чонгук посміхається, дивуючись та радіючи сміливості Міна, розшнуровуючи комір сорочки й стягуючи її через голову. Юнгі, мов зачарований, спостерігає, як під сорочкою оголюються міцні м’язисті руки та накачаний торс приємного медового кольору. То тут, то там видніються великі й маленькі шрами, залишені часом та війною, а Юнгі готовий розцілувати кожен із них, аби забрати старий біль Гука. Від спокуси неможливо утриматися, і він проводить пальчиками по животу Чона, вимальовуючи тільки йому одному відомі візерунки та окреслюючи м’язи. Давши чоловікові вдосталь награтися, Чонгук бере його руку в свою, підносячи до губ, й повільно цілує кожен пальчик. Міна хвилями накривають спогади про їхнє перше «побачення». Чонгук тоді був чарівний, мов захід сонця, що прикрашало небо, а зараз він відчувається, як сонце, що стояло в зеніті того дня — гарячий та спопеляючий, тільки, на відміну від небесного світила, до нього просто рукою сягнути — головне не обпектися.

Чонгук знову фіксує руки Юнгі над головою, торкаючись губами рожевих намистин сосків, змушуючи того здригнутися від невідчуваних до цього відчуттів. Він обводить язиком по ореолу, а потім легенько кусає, доки другою рукою грається з іншим соском. Принц протяжно солодко стогне, і це найкраща музика для генерала.

— Гукі, — згоряючи чи то від сорому, чи то від бажання, тягне Мін, — я хочу.

Чонгук дивиться на нього поглядом, що неможливо прочитати, розуміючи все без зайвих слів. Чон нахиляється до обличчя принца, відпускаючи руки, дозволяючи відпочити, й залишає невимушений поцілунок на вустах. Він бере з нічного столика пляшечку з ароматним маслом, залишену там напередодні. Чонгук змочує великою кількістю змазки пальці, дивлячись на Юнгі, який, не гаючи, схвально киває. Він знову затягує принца у жаркий поцілунок, повільно й обережно вводячи перший палець усередину. На подив він входить легко, й Чон переводить зацікавлений погляд на чоловіка. Мін прикушує губу та відводить очі.

— Я трохи готувався, — звучить так тихо й збентежено, що, здається, навіть крапельки воску, що вдаряються у підлогу, звучать голосніше.

— Розумниця, — Чонгук усміхається, залишаючи заспокійливий поцілунок за вушком, а потім додає ще один палець.

Юнгі ніби блискавкою пробиває — він чіпко хапається пальцями за волосся Чонгука, а коли той починає повільно рухати пальцями всередині, послаблює хватку, блаженно видихаючи. Чон цілує його м’язи живота й опускається нижче, переходячи на внутрішній бік стегна. Білий тонкий капрон рветься під зубами, пускаючи стрілки, а Чонгук клянеться, що принц матиме ще сотні таких. Чон зволікає з розтяжкою, не бажаючи завдавати Юнгі болю, а коли натикається пальцями на тугу грудку м’язів й чує протяжний стогін, розуміє, що знайшов. Він прибирає пальці, і Мін розчаровано відчуває порожнечу, знаходячи очі генерала й дивлячись у них, благаючи. Чонгук кладе велику долоню на лялькове обличчя Юнгі, яке горить, наче жаринка у багатті, й знову краде поцілунок. А коли губи роз’єднуються, здається, що душа виходить з тіла, розчиняючись у просторі, тому що Чон повільно входить. Юн здавлено скрикує, прикриваючи рота долонею. Через дискомфорт на очах зрадливо з’являються сльози. Чонгук занепокоєно спостерігає за чоловіком, цілуючи сльозинки, що заструменіли по щоках.

— Давай на цьому зупинимося, — шепоче він, думаючи, що, можливо, Юнгі для цього ще не готовий.

— Ні, — приголомшено вигукує Мін, хапаючи Чонгука, що хоче вже відсторонитися, за шию, чіпляючись нігтями й залишаючи півмісяці на гарячій шкірі. — Я дуже хочу, — каже вже спокійніше, додаючи, — краще поцілуй мене.

Чон заплющує очі, видихаючи, й знову лине до Юнгі, який послаблює хватку та пеститься до нього, як кошеня.

— Гаразд, — генерал торкається губами його солоних щічок, виконуючи прохання, потім цілує чоло, на якому пролягла мімічна зморшка, та милий носик, — але якщо хоч щось піде не так, кажи — я одразу зупинюся.

Юнгі киває, а Чонгук знову цілує його м’які губи, дозволяючи Міну розслабитися та загубитися у відчуттях, вкладаючи в цей поцілунок всю свою любов й почуття, що вирують усередині, подібно до безжального смерчу, бо відчуває — всередині Юнгі такий самий смертоносний ураган.

Він проникає всередину, неквапливо, міліметр за міліметром, даючи звикнути. У Міна паморочиться в голові, він судомо ловить ротом кудись повітря, що витікає, а потім на зміну дискомфорту приходить насолода, коли Чонгук починається повільно рухатися. Юнгі охоплює ногами торс генерала, аби бути ще ближче, від задоволення закочуючи очі, коли Чон починає набирати темпу, вбиваючи податливе тіло в ліжко. Покоями розносяться ляски тіла в тіло та оглушливі стогони, які виходять настільки мелодійними й гучними, що Міну доводиться прикусити губу, відчуваючи присмак заліза язиком, аби весь замок не дізнався подробиць першої шлюбної ночі принца.

Чонгук тримає Юнгі за тонку талію так сильно, ніби боїться, що той — міраж, готовий розчинитися в повітрі будь-якої секунди, і обсипає кожен сантиметр шкіри жадібними поцілунками. Якоїсь миті напруга зростає, і Мін, хапаючись за плечі Чона, голосно стогне, відчуваючи, як тілом приємно розтікається тепло. Чонгуку вистачає кілька поштовхів, аби кінчити, гарчачи Юнгі на вушко й викликаючи табун мурашок. Він знаходить губами губи принца, а потім лоба, цілуючи гарячий солоний піт. Вони обидва важко дихають, коли генерал повільно виходить, огортаючи чоловіка обіймами та видихаючи в маківку.

— Я кохаю тебе, мій маленький принце, — каже Чон, а Юнгі мліє, тикаючи носом у його шию, де пульсує життя, ніби вперше чує ці слова.

— Я кохаю тебе, Чонгуку, — він щасливою мружиться, а потім на губах розквітає хижа посмішка. Він зненацька бадьоро виривається з обіймів Чона, опиняючись зверху, сидячи на його стегнах. — Давай продовжимо. У нас попереду ще ціла ніч.

— У нас ще попереду ціле життя.