awe

Локі досі не приймав Грандмайстра.

Приречено зітхав, коли рука правителя несподівано опинялася на його талії.

Ледве чутно пирхав, відчуваючи тепло чужих пальців на руках, що не звикли, зовсім не звикли до таких змін температури.

Закочував очі, всіма силами намагаючись не звертати увагу на шепіт володаря, що вкотре пояснює безглузді традиції Сакаара, прямо над вухом.

Різко смикав руки, виривався з обіймів, обережно відсторонювався, одразу виправдовуючись рефлексами, звичкою оборонятися, чим завгодно, аби опинитися подалі. І не бачити бісову усмішку, точно награну, але для того, хто не має чудесних навичок Бога Брехні, найсправжнісіньку.

Іронічну. Проникливу.

Скоротливе розчарування на обличчі, коротке зітхання, кисті рук, що легко напружилися, — ілюзія мало не смирення, підкорення непокірності трикстера і одночасно боротьба з його боротьбою. І знову квітуча посмішка, помах рукою, ніби нічого цього й не було.

Грандмайстер надто неможливий для прочитання і в той же час надто розкритий перед Локі, з кожним днем ​​розпускаючись подібно до квітки, відпускаючи пелюсток за пелюстком. І кожен пелюсток цей — чиста брехня, що просочує повітря. За маскою, що відкривається, ховається нова, ще більш багатогранна.

Грандмайстер – копія трикстера, перебільшена, гіперболізована. Грандмайстер – уособлення суцільного захоплення та задоволення. Грандмайстер – втілення кволості та наївності. Грандмайстер – обличчя кровожерності та зловтіхи.

– Ти ненавидиш себе, мій хлопче.

Такий вкрадливий голос, що розуміє, співчуває. Не терпить брехливих заперечень, готових вирватися з вуст Локі. Хвилі вібрацій, що трясуть простір, доходять до нього, і принц ховає погляд, опускає голову під тиском оглушливої ​​тиші.

— Що тебе засмучує, дорогоцінний?

Імператор надто проникливий, дуже обізнаний про всі пориви нещасної душі Лофта. Занадто чіпкий погляд, ніби рентгенівський промінь, сканує принца, легко отримуючи всю інформацію без згоди її носія. Заглядає глибоко-глибоко, користуючись давньою магією, досвідом мільйонів років. Мільярдів років. Енергетика Грандмайстра наповнювала Локі силою, невідомою йому досі. Магія, що пахла зірками та м’ятою, оточувала трикстера всюди — і щоразу він заплющував очі, віддаючись чудовим відчуттям виснажливої ​​слабкості, що дарувала могутність. Грандмайстер і сам є частиною цієї магії, що зародилася ще до появи перших планет і перших богів.

— Дізнаючись про людину, ви поступово втрачаєте до неї інтерес, Грандмайстере.

І Локі внутрішньо здригнувся від цієї жахливої ​​думки, що чоловік, який сидить на троні, в якийсь момент байдуже махне рукою в його бік — тієї ж миті трикстер втратить життя. Фізичне чи ментальне – невідомо. Невідомо, що гірше. Грандмайстер незрозумілий у всьому, що тільки можливо.

Його бажання, його спонукання, його дії, його плани та стратегії — справжні, щирі — найбільша загадка, ключ до якої отримати складніше, ніж вкрасти тесеракт чи зрадити рідну людину.

Грандмайстер викликає цікавість, яку не можна заглушити злістю та сховати під пеленою зреченості. Увага Грандмайстра — дорогоцінний камінь, що лежав у долонях трикстера, тендітний, тремтячий від холодного дихання.

І Локі ніжно баюкав його, немов немовля, боючись можливості впустити, втратити, розбити.

І Локі втратив ту мить, коли приязнь правителя перестала бути справою принципу чи виживання, а сталажиттєвою необхідністю. Підіймаючись з ліжка, принц насамперед перетинав кілька кімнат палацу, прагнучи почути дружелюбне привітання. Вдягаючись у нове вбрання, трикстер одразу біг до володаря, бажаючи дізнатися його думку. Викидаючи черговий жарт, Лофт дивився тільки на нього, насолоджуючись схвальними кивками та веселим прищуром. Грандмайстер більше не викликав огиди, анітрохи, анітрохи. Не викликав непереборне бажання скривитись, відштовхнути, вбити. Трикстер уже не міг змусити себе бачити його огидно-неохайним старим, що бачить сенс тільки в розвагах без стилю чи смаку. Почуття блювотного рефлексу, що наближалося при одному вигляді правителя, безслідно зникло, залишивши принца одного з захлинанням змішаними почуттями, залишило задихатися від невизначеності, падати в прірву незнання і здогадів.

Але шкіра Локі вкривалася мурашками, коли Грандмайстер підходив ближче, трохи нахилявся до нього і грав пальцями з чорним волоссям.

Ноги Локі підкошувалися, коли Грандмайстер запрошував його на вечерю, гру чи просту розмову звичним владним жестом, якому не просто не можна не скоритися.

Голос Локі зривався, коли Грандмайстер уважно слухав його розповіді, вдивляючись у вічі кольору лісу, що відбивається в кромці озера.

Принц Асгарду страшенно боявся правителя Сакаару, що височів над ним не тільки фізично, а й абстрактно — чоловік одним поглядом міг би контролювати Лофта. Але не робив цього, ніяк не користувався своєю безмірною владою, не застосовував великої сили для упокорення принца. А лише м’яко посміхався. Спостерігав. І це кидало Локі в ще більший жах.

Грандмайстер читав його, наче книгу, розгорнуту ще до того, як чоловік посмів доторкнутися до неї, чітко бачив кожну літеру, аналізував. Грандмайстер хмикав у відповідь на слабкий, порівняно з його силою, опір, вдавав, ніби йому байдуже, і продовжував вчитуватися в примарні слова. Грандмайстер заспокійливо вів рукою по плечу трикстера і сумно посміхався, вловлюючи зіницями кольору віскі відчуженість.

– Який дурний хлопчик.

Заливистий сміх правителя пробив тіло трикстера від кінчиків пальців до коріння волосся.

І Локі зовсім не хотів приймати Грандмайстра.