aversion

Локі не приймав Грандмайстра.

Не приймав, коли раптово звалився з тріщини в просторі в якусь купу сміття, одразу схопившись і огидливо скривившись, відскакуючи подалі.

Не приймав, коли пронизував тіла огидних жителів невідомого світу ножами, бруднивши руки та одяг кров’ю, тут же без успіху намагаючись змити її магією.

Не приймав, коли його схопили і привели до правителя Сакаару, величного і спокійного, що ліниво повертає голову в бік бранця і в ту ж секунду раптово оживає від сну. Він дивився на принца з такою зацікавленістю, ніби побачив справжнє диво, і навіть трохи зі страхом. Чи зневірою? Емоції того, хто сидить на троні, було прочитати так само складно, як і емоції самого Локі. Навіть складніше. Це в рази ускладнювало його завдання не загинути в цьому дивному світі — складно втертися в коло довіри того, чиї слабкості дізнатися майже неможливо.

І трикстер ледве стримав зойкання, відчуваючи, як страх пробирається всередину його самого, як міняються навколо фарби з теплих на холодні, як кисень перекриває невидимий бар’єр. Жах – енергія, що витікає з чоловікана троні. Сила – приправа, що посилює моторошне почуття. Могутність — володарка всього: неприродної атмосфери, криків болю, захованих за сміхом. Крига розтеклася по судинах принца, перетворивши його на неживу статую, що боялася підняти погляд на творця.

Лафейсон через силу знову глянув на чоловіка, а в його погляді вже прозирав азарт нової гри, жартівливі вогники і щось ще. Те, що Локі чомусь не зміг ідентифікувати,  скільки б не вдивлявся. Правитель недбало махнув рукою — і істоти, які міцно тримали принца, відсторонилися, відходячи подалі.

Бог Брехні підняв голову, спостерігаючи, як чоловік встає з трону і підходить до нього невластивою звичайному правителю ходою. Ледве стримується, щоб не відсахнутися назад від огиди, коли той простягає руку до його обличчя і майже нечутливо торкається пальцями щок. Затримує подих, побачивши, що правитель так само пильно дивиться на нього, швидше за все, бачить і його ретельно приховані емоції і одразу прибирає руку.

Лофт рвано видихає, готуючись почути вердикт чи смертний вирок — в очах Грандмайстра на мить з’явилося почуття, зовсім не схоже на веселощі, і це точно не віщувало нічого доброго.

— А ти цікавий, — пролунав смішок правителя, відгомони якого збільшувалися в обсязі в геометричній прогресії з кожною миттю. – Як тебе звати?

Принц Асгарду кілька разів кліпає. Такі швидкі зміни емоцій невластиві навіть йому, а Бог Брехні був відомий як той, чиє терпіння краще не перевіряти, перед ким краще не вимальовуватись — хто знає, чи не захоче він наступної секунди позбавити співрозмовника життя. Володар Сакаару надто дивний, надто страшний, надто… надто. Занадто багато у ньому аспектів.

Занадто неприємний.

— Локі Лафейсон, принц Асгарду, — чоловік ледь не з задоволенням відзначив, як з подиву брови правителя поповзли вгору.

— То ти принц? — вигукнув той і в ту ж мить ляснув у долоні, закликаючи слуг, шепочучи їм щось незрозуміле.

– А ви, вибачте?..

– А, зовсім забув! – чоловік розплився в приємній посмішці, сплеснувши руками. – Грандмайстер, твій новий правитель і володар. А тепер можеш іти, дорогоцінний.

Локі відкрив рота, прагнучи поставити зухвалого чоловіка на місце, але до нього одразу ж підскочили слуги, відводячи геть. Такої поведінки із трикстером раніше не дозволяв собі ніхто, а винятки з правил йому зовсім не подобалися.

Бога Брехні трясло від злості, розривало груди бажання вбити жалюгідного чоловіка. Навіть не тому, що той був явно вищим за статусом, не тому, що той поводився, наче дитина, не тому, що вже в перші хвилини дозволив собі так необережно поводитися зі спадкоємцем Йотунхеймського трону. Ні, це все викликало моторошне обурення та відторгнення.

Імператор виглядав літнім, але надто енергійним для старця. Занадто жива міміка, занадто заразливий сміх,занадто активна жестикуляція. Грандмайстер безперечно божевільний або хоча б наполовину такий.

Грандмайстер надто відкритий.

Грандмайстер ніби зовсім не помічає, що порушує чужий простір.

Чоловік надто веселий, надто безтурботний на вигляд, щоб бути таким насправді. Бог Брехні бачив у Грандмайстрі загрозу. Справжнісіньку загрозу, сховану під розслабленою посмішкою і веселим блиском очей. Щось, що викликає страх у самого Локі, який, здавалося, не боявся вже нічого в цьому Всесвіті. Силу, що таїлася в засмаглих руках.

Усвідомлення власної слабкості, нікчемності в порівнянні з цією невідомою істотою — ось, що насправді може шокувати принца Асгарду. Ані палаючий жезл, ані ланцюги, ані воїни не змогли б позбавити його сил, а лише це дідькове усвідомлення. Несподівана поблажливість імператора до Локі – ось те єдине, що може спантеличити його, змусити невірно хитнути головою і пирхнути. Трікстер зовсім не безвольна істота, не слабак, і подачки йому зовсім не потрібні.

Огида до Грандмайстра розливалася океаном у душі чоловіка, погрожуючи втопити інстинкт самозбереження, але врятувати почуття власної гідності.

Страх перед Грандмайстром височів над цією ж огидою і гідністю, покриваючи собою кожен міліметр душі принца.

Жах викликає тріпотіння, ремствування. Жах примушує впасти на коліна.

Страх викликає захоплення. Але жах ніяк і ніколи не втілює огиду.

Локі абсолютно точно не приймав Грандмайстра.