Are you bored yet?

Це був черговий літній вечір. Тепло, навіть занадто… Сонечко вже сідало, але поодинокі промені все ще лагідно розтікалися стінами балкону. 6 поверх, не так вже й високо, але цього було достатньо, щоб відірвати від реальності двох хлопчиків. Бомгю та Техьон були надзвичайно різними, їх характери – це буквально протилежності, але була одна річ, що кожного літнього вечора об’єднувала їх на балконі старшого.
Чхве затримав свій замріяний погляд на ідеальному профілі коханого, роздивлячись найменші деталі, кожну частинку його обличчя.

– Техьон, а ти знав, що у твоїх очах я кожен раз бачу зоряне небо? – Цього дня Бомгю поводив себе трохи інакше. Звичайно, він постійно фліртував або нахабно прилипав до руки бідного Кана, але сьогодні він виглядав занадто..теплим, таким затишним. Під сонячним світлом його каштанове волосся приймало карамельне забарвлення, а сам хлопець ще більше походив на плюшевого ведмедика.
Худі плечі легенько здригнулися, лишень шовковий голос Гю торкнувся Техьонових вух.
– Не чіпляйся, – Кан спробував вдати, що його це взбісило, але червоні, немов гроно калини, щоки видавали його ніяковість, а вуста хлопця зрадницькі розтягнулися в огрійливій посмішці, – Дурбелик.

Здавалось би, образливе слово, але ніщо так не гріло душу Чхве, ніж лайка самого Кан Техьона. Бомгю здавалося, що вони знають один одного все життя, він кожен раз бачив молодшого наскрізь, особливо коли той приховував свої почуття або переживання. І кожен раз, коли Те намагався від нього закритися, заховати все в собі, Гю завжди знаходив хлопця, замикав у обіймах, довго-довго поглажуючи його розсипчате та дуже м’якеньке волосся.
Теплий вітер перекидував сріблясті пасма на обличчя Кана, примушуючи його поморщитися від лоскоту, неначе котик. Бомгю, на диво, сьогодні доволі тихий, що ж це з ним?

Старший повільно сідає перед Техьоньом, не кажучі жодного слова, а у його погляді затаїлося щось таке незнайоме…Те знову дьоргається, як тільки холодні пальці опускаються на його щоку, а серце пропускає декілька гучних ударів. Гю був надзвичайно близько, але чомусь це відчувалося занадто правильно, наче все так і мало б бути. -Чому ти такий холодний, Бомгю? – Кан опускає свою долонь поверх пальців старшого та легенько стискає, передаючи власне тепло.
Декілька хвилин мовчання опускаються на їх плечі, але це не чинить жодного дискомфорту, чомусь вони просто дивляться один одному в очі, вірогідно, намагаючись там щось знайти.
-Тобі ще не набридло? – Чхве різко розбиває комфортну тишу своїм чудним запитанням. Що він мав на увазі? У грудях неприємно закололо, Техьон щиро почав вважати, що зробив щось не так, або, ще гірше, розізлив Бомгю. – Не набридло бути просто друзями?

На обличчі старшого розквіла чарівна посмішка, він явно хотів познущатися та злякати Кана, що,насправді, у нього вдало вийшло. Але перш ніш хлопець зміг почати лекцію про те, який Гю дурбецало, йому просто відняло мову. Бомгю притягнув його за воріт сорочки та залишив карамельний, такий сонячний поцілунок на губах, примушуючи бідного Техьона подавитися повітрям. Він опускає погляд, бо не може впоратися з цим напливом емоцій, Кан ніколи не відчував такого до інших людей, всередині буквально вибухали феєрверки, а ця ніжна посмішка хьона змогла розтопити його серце. Хлопець облизує губи та лагідно сміється, насолоджуючись таким солодким кавовим смаком, – Ти знову їв те шоколадне печиво?
Любов до заходу сонця кожного літнього вечора об’єднувала їх на балконі Чхве Бомгю.