Another Love – Фікманія

Форматування

від N-Girl

Чонгук ніколи не думав, що йому буде настільки боляче.

Він сидів один, обіймаючи свою гітару і скляним поглядом дивлячись вниз, на переможців, які знімали радісні відео і випивали щось, що у їхньому віці заборонено вживати. Чону шістнадцять, але його життя вже зламане. І ні, це не надумана проблема, не перебільшення чогось. Його мати з батьком загинули позавчора. А сьогодні він програв. Програв у тому, заради чого жив. Над чим трудився стільки років. В Штати полетить не він. Він залишиться таким самим невдахою з малого містечка на окраїні країни. Батьки, певно, соромляться його. Хоч вони і мертві, але Чонгук впевнений, що вони його ненавидять. Краще б він і справді зайнявся чимось корисним, замість бренчати на своїй гітарі.

Чонгук тримався. Він доводив собі та іншим, що він не нездара. Що його талант зможуть оцінити, що він комусь потрібен. Чорт забирай, який же він був неправий. Коли переможці їдуть, Чон не витримує. Кричить, що є сили, бо не може. Не може винести цей біль: серце розірване на мільярди шматків. Не встиг Чонгук оговтатись від смерті найрідніших, так тепер і помер він сам. В дикому приступі агресії чи то відчаю, хлопець бере гітару і прискіпливо на неї дивиться.

Там було багато наклейок, різних цитат, які надихали Чонгука. Перші мелодії, які він написав, мрії, що ця гітара побуває десь в іншому місці, а не лише в його кімнаті та на вуличках рідного міста. Коли дивитися на гітару стає нестерпно, Чон вирішує.

З нього досить. Погрався вісім років, і вистачить. На очах бринять сльози, які тепер стікають по щоках зі швидкістю світла. З нього досить. Він глибоко вдихає та підносить гітару догори, відчуваючи, як те, що лишилось від серця, остаточно помирає.

Та коли його руки вже майже кидають нещасний інструмент, ззаду хтось кличе його.

Чонгук бачить цього хлопця вперше. Він виглядає, як типовий «дед інсайд». Чорне волосся, чорні кеди, джинси та величезна толстовка, в яку ще десять таких хлопців помістяться. Та вигляд має привітний, хоч Чону зараз і не до світських бесід.

-Чого тобі?! Забирайся звідси!- агресивно починає Чонгук, перебуваючи у стані, в якому раніше не був. Лють, ненависть, біль, жалоба – все це перемішалось у ньому і створило жахливий коктейль.

-Привіт, Чонгук. Мене звати Техьон, я вчуся у паралельному класі,- обережно і абсолютно спокійно починає Техьон. -Мені б дуже хотілося навчитися грати на гітарі. А ти чудово граєш, тож, не міг би ти мене навчити?

Чонгука таке питання вводить в ступор. Ну картина маслом: один депресивний підліток зустрів іншого депресивного підлітка, в якого зашкалює агресія і він готовий вбивати, і цей перший підліток просить другого навчити його грати на інструменті, який він готовий прямо зараз розтрощити.

-Ти дурень, чи просто знущаєшся?- щоки печуть від сліз, які досі течуть, та Чонгук не звертає на це уваги. Його руки трясуться, ніби у хворого. Гітара важка, а сил у нього мінімум.

-Я закохався у твій виступ сьогодні. Це було так чуттєво, що я не можу відійти й досі,-Техьон лагідно посміхається і непомітно підходить ближче.

-Ти…ти прийшов познущатися з мене,- Чонгук навпаки задкує, тяжко дихаючи і заїкаючись.

-Ні, Чонгук. Можна сказати, що я твій фанат номер один. Ти зацікавив мене ще давно. Тобто, твоя гра,- хлопець підходить ближче і ближче, а в Чона починається паніка.

-Якщо ти підійдеш ближче, я тебе вдарю нею,- Чонгук виглядає, ніби його зараз гвалтувати збираються і виставляє перед собою інструмент, як захист.

-Ні, Чонгук. Я не хочу тобі нашкодити. Просто…один урок? Я заплачу тобі,- почувши про гроші, Чонгук хмуриться. Звичайно, зараз вони б не завадили. Та він почувається настільки жахливо і пригнічено, що нікого слухати не хоче.

-Будь ласка. Не руйнуй її. Потім буде ще болючіше,- Техьон буквально благає, і Чонгук мав би схаменутись, та він все ще емоційно нестабільний. Таке від пари заспокійливих слів не проходить.

-Подумай про це. Я вчусь у класі 3-1.

І Техьон йде, а Чонгук знесилено падає на коліна, бо вже не має сили. Він в голос плаче: кличе маму, батька, проклинає своє життя. Його серце прагне вирватись з грудей, а руки від ударів по бетонові, покрились подряпинами та різними ранами. Він втомився.

Перший урок проходить через місяць. Чонгук не брав гітару жодного разу з того дня. Вона стояла в кутку його брудної кімнати, завалена різним одягом, аби лише не очі не муляла. Бабуся з дідусем пригнічені бачити внука таким. Так як Чонгуе неповнолітній, у нього було два варіанти: або жити з батьками матері, або в дитбудинок. Проти старших він нічого не мав, та було дуже боляче дивитися на когось, хто так схожий на його маму. Сам він в дзеркало дивився не часто, бо це було нестерпно.

Ким він став? З доволі успішного( ну або він нав‘язував собі цю успішність) парубка з величезними амбіціями перетворився на ось це.

Його волосся відросло, та стригтися Чонгук не бачив сенсу. Під очима круги, чорніші певно за чорні діри, щоки пропали – апетиту зовсім нема. Все, що він може їсти це інколи бутерброд, та найчастіше в нього починає боліти шлунок і хлопець нічого не їсть. В школі продуктивність знизилась: всі вчителі почали тиснути на нього, побачивши, що бунтарський характер учня майже пропав. Однокласники частенько насміхалися, адже «краще синиця в руках, ніж журавель в небі, Чонгукі, але ти ж в нас пташка з великими крилами, але короткими ніжками. Ось і придавило до землі.»

Всі ці огидні слова Чонгукові закарбовувались у пам‘яті. Так, він забагато взяв на себе. Він повний лузер, невдаха, ідіот, недоумок і ще цілий ряд синонімів. Всі тексти його пісень заховані далеко-далеко, бо дивитися на ці радісні мотиви не було сили. Натомість він часто писав щось про втрачені надії, руйнувння зсередини, інколи навіть були прямі побажання смерті для себе.

Та Техьона, як учня, він взяв. І це було, напевно най(краще) гірше рішення у його житті.

Хлопець був дивним. По-перше, так як їхнє містечко крихітне, всі все знали про один одного. Та про Техьона він взагалі нічого не чув та не знав. Ні в дитинстві, ні юнацтві. Він був непомітним, майже ніколи не виходив з класу. По-друге, він видавався надто спокійним. Його лице рідко виражало щось, окрім смиренності(Чон, після тої сцени на даху, уважно дивився на Техьона, завжди намагаючись побачити його в натовпі). Інколи зі своїм другом(чи це просто однокласник?) Те дозволяв собі щось накшталт посмішки, але це було якось надто або натягнуто, або Техьон просто не вмів нормально посміхатись. Від нього так і віяло фальшивістю.

Та чим би там від Техьона не віяло, вони тут. Сидять в класі математики, яку Чонгук люто ненавидить, а Техьон боготворить. Він, бачте, людина, яка любить точність, і математика його улюблений предмет. Чонгук не знає навіщо йому ця інформація, він дивиться на гітару у чохлі та відчуває, як пітніють його долоні. Це якийсь невимовний жах: дивитися на цей нещасний чохол, де лежить найцінніша річ у житті Чонгука. Яку він власними руками ледь не розтрощив.

-Гей, Чонгук-ші, ти тут?- Техьон махає руками перед обличчям Чона, а той відмирає.

-Вибач, я задумався. Візьми гітару. Хоча ні, стоп, це я її маю взяти,- Чонгук жує губу і підіймає інструмент з підлоги, обережно дістаючи з чохла.

Руки трясуться, але він приймає свою звичну позу, обіймаючи гітару і перебираючи струнами. Раніше Чонгук часто зривав всю свою злість на цих струнах. Вони вже стільки всякого пережили, що Чону робиться соромно. Без цієї гітари він просто ніхто, а ось з нею…

Рідні звуки радують вуха і Чонгук вперше за дуже довгий час посміхається. Припідіймає кутики губ, і на пробу грає мелодію. Пальці, які вже відвикли від постійної гри починають боліти, але це приємний біль. Чонгук грає недовго, хвилину чи дві, він не рахував. Та за цей короткий час він вперше за місяць відчув себе живим.

Техьон не заважає. Йому, так-то, не дуже хочеться навчитись грати. Просто боляче, що хтось страждає, як страждає він сам. Кім не хотів, аби хтось почувався настільки самотнім та кинутим. Не хотів, аби в кінці Чонгук закінчив своє життя висячи на люстрі або заляпаний власною кров‘ю у ванній. Ніхто не заслуговує на таку долю.

Техьон милується тим, як Чонгук грає. Це схоже на зустріч старих друзів: Чон піклується про неживий предмет, ніби це його кохана людина. І це чарівно, хоч Техьон і бачить скільки болю в очах Чонгука.

-Щось я загрався. У нас заняття,- говорить Чон через деякий час. -Що ж, спочатку, тобі потрібно… І починається доволі довга та нудна лекція. Чонгук розповідає про все потрібне, інколи наочно демонструючи.

Та Техьон більше дивився на його руки: бліді, худі, але доволі сильні. Шкіра на пальцях Чонгука була трохи загрубівшою, але долоні все ще були гарними. Чонгук був у футболці- все-таки, зараз травень надворі, жара, тому Техьон чітко бачив, як інколи напружуються його руки, показуючи вени, які в спокійному(чекайте, Чонгук взагалі був в спокійному стані?) стані було майже не видно. Техьон прослухав всю лекцію, адже задивлявся на різні частини тіла Чонгука. Його погляд ковзав від посічених кінчиків його волосся( треба було б підстригти) до ключиць, які було видно через великий виріз на футболці. Ноги роздивлюватись було незручно, адже вони закриті по-перше штанами, а по-друге гітарою.

-Ти мене взагалі слухаєш?- Чонгук сердиться, бо в нього таке відчуття, що він говорить зі стіною. І з якого дива він тут розпинається, якщо Техьон просто вилупився на нього і безсоромно роздивляється? Вони, здається, не на побаченні.

-Вибач, важко зосередитись на чомусь одному так довго. Проблеми з концентрацією,- Техьон не бреше, але й не говорить правду, бо він навіть не пробував сконцентруватись.

-Прошу, постарайся слухати. Це важливо, я в музичній школі вчився протягом восьми років,- Чонгук накидує на себе кофту, щоб Техьонові просто не було на що витріщатися, і продовжує.

Техьон чесно старався. Він навіть задавав декілька питань, але часто ловив ґав, задивляючись то в вікно, то на годинник.

Вони домовились займатися один раз в тиждень, бо в Техьона не було стільки кишенькових. Скоро перейшли до практики. Велика гітара в руках тендітного Техьона виглядала дуже дивно, але Чонгуку подобалось. Той просто проводив рукою по струнах, а потім, вже після заняття, жалівся, як же ж болять у нього пальці.

-Як ти займаєшся цим взагалі? Навіть з медіатором не так просто, – хлопець шкодується, намагаючись знайти свій гаманець в рюкзаку.

-А ти що думав, що мистецтво це як за школою покурити? Прикольно, з драйвом і дофіга романтично? Ні. Це важка праця, і часто нестерпний біль,- Чонгук складає гітару та інше приладдя у чохол.

-Мазохіст?- Техьон гмикає, а Чонгук відповідає:

-Ти зробив стільки помилок у слові «музикант», що вчитель з корейської отримав би інфаркт.

Вони стабільно займаються раз в тиждень. Інколи переносять заняття на годину, інколи на декілька днів. Техьон робить невеличкі успіхи. Звичайно, без постійної практики ніяк, тому Чонгук на свій страх і ризик позичає Кіму гітару на вихідні для відпрацювання матеріалу. Це, насправді, вбіса інтимна штука для Чонгука. Раніше хлопець не дозволяв нікому торкатися гітари, бо вважав, що вона належить йому і гратиме на ній лише він.

Та часи міняються, і все частіше величезний чохол за спиною має саме Техьон.

З часом біль трохи стихає. Так, Чонгук все ще ненавидить себе та життя. Та тепер, коли біля нього є цей дивний Техьон, який навіть влітку носить чорний світшот, життя на кілька тонів світлішає. Він несмішно жартує, одягається, ніби він покрав речі в якогось чоловіка з вагою за сто, інколи курить за школою. І останнє Чонгука здивувало так, що він хвилин п‘ять не міг ніяк відреагувати. Знаєте, Техьон зі сторони це просто «мертвий всередині». В ньому немає нічого, що могло б зачепити хоч когось. Абсолютно ніхто у школі навіть не дивився на Кім Техьона, часто його однокласники забували про його існування, адже рідко чули його голос чи бачили обличчя.

Найбільше про Техьона знає його друг Чімін- ніби промінь світла у їхньому житті. Він теж був не дуже помітним: пухкенький, з окулярами, завжди носив шкільну форму, бо в батьків не було так багато грошей на новий одяг, тож Чімін звик носити в школу форму, а щоб погуляти одягав інший костюм. Чонгук дивувався раніше, як же ж Техьон та Чімін зійшлись, бо були доволі різними. Чімін смішний, незграбний, сором‘язливий. А Техьон часто дозволяє собі роздивлятися Чонгука і навіть не червоніє: прямо зізнається, що йому подобається тіло Чона. І це жахливо бентежить, бо Чонгук, здається, займається репетиторством, а не ходить на побачення.

Техьон грає незграбно. Він часто ранить пальці, бо медіатор просто напросто вилітає з його рук. Тому Чонгук пожалів його і купив накладні подушечки для пальців Техьонові, щоб більше не бачити, як він до крові стирає пальці.

-На гітарі ще кров свою залишиш,- виправдовує свою покупку Чон, буряковіючи і протягуючи Техьонові накладки для пальців.

-Дякую, Чонгук,- Кімові приємно за такий жест, і він закидує подарунок собі у рюкзак, щоб розпакувати вдома.

-Як твої руки? Можна глянути?- запитує Чонгук, дивлячись на купу пластирів. Таке відчуття, що Техьон ці руки ріже, бо як же ж можна так сильно пошкодити собі шкіру?

-Будь ласка?- Техьон протягує долоні, і Чонгук уважно дивиться, аж поки його погляд не падає на рукава Техьонової толстовки, які задерлися. І те, що Чонгук побачив, його приголомшило.

-Техьон…що у тебе з руками?- голос Чона дрижить, коли він бачить початок товстезного шрама, ніби руку розрізали на два шматки.

-Дурниці. Моя мама сьогодні попросила прийти раніше, ти ж не проти перенести заняття на завтра?- Техьон буквально видирає свої долоні з рук Чона, і натягує рукави толстовки нижче.

-А…так. Техьон…

-Мені пора, бувай,- Кім бере рюкзак і ледь не біжить з кімнати.

Про побачене не говорять. Техьон уникає цієї теми і Чонгук просто втомлюється запитувати.

Вони грають по черзі: Техьон прості пісні, які вивчив, а Чонгук свої мелодії, які часто приходять в голову. За ці місяці клас математики вже став рідним.

Надворі перший сніг, на душі у Чонгука спокій. Він перебирає струни пальцями, доки чекає на Техьона. Кім запізнюється, як і завжди, бо класний керівник затримує його, аби дізнатися, як успіхи у навчанні. Чонгука це бісить, адже чоловік таке відчуття, що намагається перешкодити їхнім зустрічам, хоча Техьон казав, що це просто у нього такі особливості, бо він хоче бути другом для класу, а не узурпатором.

З‘являється Техьон на порозі, посміхаючись. Чонгук дивується, бо таку посмішку рідко зустрінеш у Кіма: щиру та широку.

-Привіт, Чонгук-а. Вгадай, що я знайшов для тебе?- Техьон тримає щось за спиною, і Чонгук припіднімає одну брову, ніби питаючи, що там таке.

-Якщо це знову твій ідіотський та несмішний розіграш, я тебе вдарю,- попереджає Чонгук.

Одного разу Техьон вже робив так, а натомість показав Чонгуку величезного павука, яких Чон до біса боїться. У молодшого досі в голові проносяться ці жахливі моменти, і він трохи сердиться на Техьона. Звичайно, він не знав про цей страх, але хто ж так жартує?!

-Ні, цього разу ніяких жартів! Чонгук! Агенція звукозапису зараз шукає нових композиторів, це твій шанс!- Кім дає листівку Чонгуку, а той чорніє на очах.

-Краще б це був павук,- Чон відчуває, як падає настрій. Тема, яку він ненавидить, знову піднята.

-Чонгук, це ж просто спроба.Мені дуже сподобалась твоя “Alone in a room”. Ти повинен спробувати,- Техьон благає.

Вони близькі. За ці місяці Чонгук встиг довіритись Техьону. Він давав слухати деякі треки, які записав сам. Звичайно, в нього не було професійної апаратури: він сирота і живе за рахунок пенсії бабусі та дідуся. Та навіть без техніки в нього виходила якісна музика, бо йшла від душі.

-Ні,- коротко і ясно. Чонгук розчарувався в собі і своїх мріях стати популярним композитором, гітаристом чи сонграйтером, тому більше пробувати не хоче.

-А заради мене?

Це був заборонений прийом. Чонгук хмуриться, розуміючи, що Техьон ним маніпулює. Кім не сліпий: він бачить, що Чонгук відноситься до нього не так, як мав би до звичайного друга. Його погляди довгі та пильні, вони часто налагоджують зоровий контакт. Торкання легкі, ніжні, ніби Техьон і сам та гітара, яку Чонгук так любить. Він довго дивиться на Техьонові губи, часто затримує дихання, коли Те приближається ближче, ніж потрібно. Цього й справді не помітить лише дурний.

-Ти маніпулюєш.

-Я розповім тобі все, що забажаєш, якщо спробуєш,- Техьон йде в ва-банк. -І навіть…,- Чонгук не вистигає закінчити. -І навіть про шрами. Все, що забажаєш почути.

Чонгук вагається. Цей чортів лис знає, на які кнопки тиснути, аби Чонгук здався. Йому до біса хочеться взнати за що Техьон так карав себе. Він бачив ті жахливі шрами на руках, але не вимагав відповіді. Це дуже болючі спогади для Техьона, Чон впевнений.

-Я не хочу робити тобі боляче чи примушувати говорити те, чим ти не хочеш ділитися. Заради мене- не потрібно, Техьон. Ти повинен сам бути готовий поділитися, а не маніпулювати мною,- Чонгук заплющує очі.

Так, йому ДУЖЕ хочеться дізнатися. Він постійно думає про це у вільний час. Намагається згадати все, що Техьон ненароком казав, але нічого особливого не пригадував. А зараз він просто відмовляється від такої угоди.

Хлопець поважає почуття Техьона, і не хоче занурювати його у старий біль.

Чонгук почуваться натхненним. Він зміг протистояти спокусі. Та Техьон, неочікувано, плаче.

-Ти дурень, Чонгук. Якого біса ти хвилюєшся за мене, коли сам собі життя руйнуєш? Тобі так важко відправити цю чортову пісню на ідіотську електронну адресу?- Техьон сердиться, а зі злістю у нього виходять і сльози. Техьон зжимає руки в кулаки, а його плечі дрижать.- Ти занадто талановитий. Ці придурки не взяли тебе, просто тому, що Юллі купила місце. В неї ж мати бізнеследі. Хоч вони і не настільки багаті, аби оплатити їй навчання у Штатах, але достатньо багаті, щоб купити дурнувате місце. А такий талант як ти, залишився у тіні просто тому, що хотів бути чесним.

Ці слова шокують Чонгука. Буквально приковують до землі.

-Що…?

-О так, вдай, що ти здивований, давай! Це ясно, як білий день. Її виступ це просто ідіотська постановка, як і голоси журі. Їм було абсолютно все одно хто переможе, тому коли матір Юллі запропонувала їм круглу суму вони з радістю погодились. А ти…Чонгук, не втрачай шанс через цю стерву! Прокинься! Ти найталановитіша людина, яку я зустрічав в своєму непотрібному житті!- Техьон кричить, намагаючись достукатись до Чонгука.

-Техьон…чому ти раніше не сказав?- Чонгук дивиться на нього розбито, бо це все знову навалилось, а Чон тільки оговтався. Плюс, Техьон виглядає настільки нещасним, що хочеться його приголубити і довго не випускати з обіймів- доки не заспокоється.

-Нещодавно вона полетіла. Я боявся, що ти зробиш щось із нею і втрапиш в халепу. Це ж була твоя мрія.

-Я…я не знаю як це коментувати,- Чонгук зітхає. Так, це боляче. Так, дуже-дуже неприємно. Але це життя. Нічого не зміниш. Як мінімум, він був чесний.

-Чонгук, благаю. Не губи себе. Ти просто відправиш завку, в цьому нічого важкого. Я допоможу тобі. Хочеш?

-І де ти такий на мою голову взявся?- тихо бурмоче Чонгук сідаючи назад на крісло.- Я подумаю.

І вперше за весь час, він чує радісний скрик Техьона. Тоді ж вони і вперше обіймаються.

Сидячи за екраном комп‘ютера, у Чонгука трясуться руки. Він переживає. Техьон от-от прийде: в кімнаті вже більш менш прибрано, бабуся напекла пирогів( цитата: «-треба ж твого хлопчика чимось нагодувати») дідусь вже дав декілька жахливо бентежних порад щодо того, як поводитись при першому статевому контакті. Чонгук клянеться, що ще трішки і він би вигнав старого з кімнати.

Те приходить рівно о п‘ятій. Ввічливо вітається зі старенькими, даючи їм пиріг, який спекла його мама. Бабуся провела гостя до кімнати Чонгука, і побажала їм приємного вечора й пішла собі.

-Привіт. В тебе милі родичі,- Техьон роздивляється кімнату. Вона була невелика, в темних тонах переважно. На стінах висіли постери з улюбленими рок-гуртами Чонгука, також з фільмами від Марвел. Декілька вазонів на підвіконні, підручники на столі, та й в цілому нічого особливого, звичайна кімната.

-Привіт. Ти миліший,- вкидає Чонгук, швидко переводячи тему.- Сідай за стіл, зараз будемо заповнювати.

Техьон всівся поруч, зацікавлено дивлячись в екран комп‘ютера. Що ж, сьогодні юнак був не такий, як зазвичай. По-перше, на ньому не було чорного: білі штани та рожевий светр, які неочікувано прилягали до тіла Техьона, як друга шкіра. Чон і не думав, що хлопець настільки худий: звичайно він знав, що за балахонами закрита тендітна фігура, але уява Чонгука трошки помилилась. Також було відчуття, ніби Кім наніс макіяж, бо його губи незвично виблискували, хоча зазвичай вони були потріскані через холод( Чонгуку тепер соромно, бо він свої губи обкусав і вони виглядають жахливо) Волосся акуратно вкладене, і навіть видніється заколка, бо у Техьона гривка стала спадати на обличчя і це дуже заважало йому. Чонгук відчув себе дурнем, бо навіть не змінив домашні спортивки на святкові спортивки.

«Треба бабусі подякувати, що попрала їх, бо точно був би як лох з п‘ятном від соусу»- думає Чонгук, гуляючи поглядом по обличчю та тілу Техьона.

-Чонгук, можливо, почнемо?- Техьон посміхається і від цього у серці Чонгука трошки колить, але він також посміхається і відкриває сайт із аплікаційною формою.

Заповнюють недовго, Чонгук хвилюється, але Техьон поруч його заспокоює. Чон здивований цією здатністю постійно покращувати йому настрій. Кім був чудовим заспокійливим. Коли б Чонгукові не було погано, хлопець завжди вмів знайти правильні слова. Ця чарівна здатність часто рятувала Чона від необдуманих вчинків. Коли Чонгук закінчив заповнення анкети, то видихнув з полегшенням, а Техьон похлопав в долоні.

-Ура! Тепер Чонгук-і стане ще крутішим!

Що ж, Чон знову здивований. По-перше, ось це ласкаве «Чонгук-і» він хоче чути кожного дня по мільярд разів. А по-друге…Техьон зараз випромінює щастя. Зазвичай деприсивний та спокійний Те просто світиться, посміхаючись своєю справжньою квадратною посмішкою. І Чонгукові дуже-дуже-дуже хочеться її поцілувати.

-Так зроби це?- Техьон піджимає губи, а Чонгук випучує очі. Він що, це вголос сказав?!

-О боже, Техьон, я…я не…- Чонгук намагається виправдатись, але Техьон кладе йому палець на губи, відповідаючи:

-Я цього хочу. І ти, здається, також. Не соромся, я не кусаюсь. Можливо, трохи?- і Техьон сміється. Чон часто кліпає. Який же в Техьона гарний сміх. Він чув раніше сміх Кіма, але тоді він був схожий на предсмертні крики чайки, а зараз…пісня ангелів, не інакше.

-Нумо. Не гальмуй, бо я подумаю, що ти цього не хочеш,- Те під‘юджує, і чекайте, коли він взагалі став таким фліртуном?! Та Чонгук бере себе в руки і підсовується до Кіма, знову нервуючись.

Взагалі-то це його перший поцілунок. І він дуже боїться налажати, бо Техьон виглядає як той, хто робить це не вперше.

-Ти вмієш?- коротко запитує Чонгук, бо не може по-інакшому. Він зараз осоромиться і більше ніколи не вийде з кімнати.

-Я вмію набагато більше, ніж може здатися. Та яка різниця? Цілуй вже. Я втомився чекати,- вперше Чон чує такий капризний тон, але йому сподобалось.

І він, поборовши страх, доторкається губами до губ навпроти. Поцілунок з Техьоном це дуже дивно, Він ніжний, повільний. хлопець гладить його шию, а Чонгук запускає руку в Кімове волосся, відчуваючи, яке воно м‘яке. Іншою рукою пригортає старшого до себе, бо хочеться бути ще ближче. Техьон поглиблює поцілунок, і Чонгук мліє.

Ніхто не казав, що це може бути так приємно. Від Техьона трохи чується запах цигарок. Чонгук обов‘язково спитає, чому Кім знову палив, але не в цю чарівну мить, коли він робить йому так приємно. Їм обом хочеться, аби ця мить була вічністю.

З того дня їхні стосунки помінялися. Тепер було очевидно, що вони не просто «вчитель та учень», а справжня пара. Чонгук не міг сказати, що кохав Техьона, але був впевнений в тому, що Кім йому дуже подобається. Тож ледь не одразу після першого поцілунку хлопці почали зустрічатися. Вони ходили на побачення, часто листувались в інтернеті та говорили по телефону. Чонгук почувався щасливим поряд з Техьоном, і це не могло не радувати. Ніби враз все змінилося і Чонгук з «нікого» став «кимось». Приємно відчувати себе потрібним.

Та вони все ще не говорили за шрами на руках Техьона. Той продовжував мовчати і закривати їх всім, чим можна. Навіть коли Чон приходив до нього додому, руки Кіма постійно були в бинтах, а сам хлопець носив футболку. Та Чонгук поважав Техьона, тому не розпитував взагалі. Лише дивився на це жалібно, не розуміючи, за що Техьон так знущався над собою. І чому взагалі надумав себе вбити?

Ця мовчанка продовжувалась до одного жахливого дня. Чонгук як завжди сидів у класі математики, чекаючи на свого хлопця і думаючи про те, чи запросять його у компанію. Термін подачі заявок нещодавно вичерпався, а результати мають оголосити через кілька місяців. Чонгук натхненний своїми перспективами, писав все більше і більше музики, а Техьон служив його вічним мотиватором та музою. За час їхніх стосунків, Техьон теж суттєво змінився. Почав трохи частіше посміхатися, сміятися, виражати хоч якійсь емоції. Інколи вони сварилися, інколи ображались один на одного. Але після кожної сварки йшло швидке примирення. Вони обоє отримують від цих стосунків позитивні зміни. Чонгук перестав все тримати в собі, а Техьон став показувати себе справжнім, а не грати роль шкільного задрота.

Чонгук відкладає гітару, коли бачить, що на порозі кабінету стоїть Техьон. Він вже хоче посміхнутися, але бачачи, що Техьон весь мокрий(дощу ж не було?) та розпатланий, ще й заплаканий на додачу, Чонгук стурбовано підходить до своєї пари і запитує, що ж сталося.

-Я… Чонгук, йдемо додому?- Те схлипує і у Чона щось тріщить у серці. Він киває, коротко обіймаючи і цілуючи старшого у маківку, і забиравши його мокру накидку, міняє на свою, суху, а Техьон навіть не проти. Він тихо дякує, і Чонгук біжить по свої речі, а там вони прямують до дому Кіма, як добре, що живе він недалеко.

Батьків, на щастя, нема, тому хлопці швидко знімають взуття і йдуть у кімнату. Чонгук садить старшого на диван, а сам починає шукати якійсь речі для нього у шафі- Чон бував у домі Те настільки часто, що знає буквально кожен сантиметр кімнати Кіма. Знайшовши теплий светр та штани, Чонгук допомагає Техьону переодягнутися, бо той не в найкращому стані.

-Може, чаю? Ти замерз,- коли Техьон вже був у сухому одязі, пропонує Чонгук.

-Було б добре,- Те зітхає.- Дякую тобі, Гук-і.

-Нема за що, любий,- Чонгук йде на кухню, де готує улюблений чай Техьона та бере печиво, що Кім заховав на «чорний день». Приносить це все у кімнату, де Техьон досі плаче. Доводиться облаштувати хлопцеві «гніздечко». Розпитувати про те, що трапилось Чонгук не хоче, зараз його головна задача це помістити Те у комфортні умови. Техьон лягає під одіяло, разом з Чонгуком, обклавшись подушками. Чай стоїть на тумбочці біля ліжка разом з печивом. Чон міцно обійняв старшого, даючи йому поплакати і трошки заспокоїтись. Гук гладить хлопця по спині, поки той не стихає.

-Хочеш подивитись щось, Те?- запитує він тихенько, цілуючи Кіма в маківку і відпускаючи, щоб подивитися на його заплакане обличчя.

-Ні. Давай просто полежимо отак? Вигляд такого Техьона розбивав Чонгукові серце. Він не розумів, за що цьому чуду такі страждання. В нього червоні від сліз очі та щоки, губи обкусані, а голос дрижить.

-Як хочеш, сонечко. Може, в душ? Щоб зігрітись,- за цими словами йдуть поцілунки в лоб, щоки та ніс, і Техьон ледь помітно посміхається.

-Хочеш разом?

-О боже, ні, я не…Техьон!- Чонгук буряковіє.- Звідки в тобі ця риса?

-Яка? – Техьон обіймає свого хлопця, поклавши голову йому на груди.

-Навіть не знаю як назвати… розпусна,-чується тихий сміх Те.

-Я намагаюсь відволіктися, жартуючи, Гук-і.

-Я розумію, але! Я соромлюся таких жартів, – Чон морщиться, бо справді соромиться.

-А торкатися мене там, куди хороші хлопчики зазвичай не лізуть, поки батьки вдома, ти не соромишся?- Техьон знову під‘юджує, а Чонгук червоніє.

-Техьон!

-Мовчу. Хочу спати, можна?- Техьон позіхає і вже закриває очі.

-Звичайно, любий, спи.

-Ти тільки нічого забороненого не роби, поки я сплю, добре?- цей грайливий тон Чонгук впізнає з тисячі.

-Техьон!

А далі тихий сміх і скоро Техьон засинає.

Батьки повертаються ввечері. Чонгук з тими переживаннями і сам заснув, обійнявши Техьона. Мама Кіма щось незадоволено сказала с приводу того, що знайшла їх знову в одному ліжку, але будити не стала. Та Техьон прокинувся, коли зачинились двері, і почав будити Чонгука, бо йому треба було б розповісти взагалі що сталося. Було лячно, але від цієї розмови все одно нікуди не подінешся. Кім знав, що Чонгук його якщо й не зрозуміє, то точно не засудить.

-Техьон-а, ну що?- Чонгук мружиться від поцілунків по обличчю і хоче втікти від них, щоб знову заснути.

-Прокидайся, Гук-і, є серйозна розмова, доки ти не пішов,- після цих слів Чонгук неохоче розплющує очі і сонно дивиться на старшого, який дивився на нього, не відводячи погляду. Така серйозність Техьона трохи лякала, тому Чонгук швидко оговтався після сну, сідаючи на ліжкові.

Те довго не може зібратися з думками, Чонгук не поспішає. Він тримає коханого за руку, переплівши їхні пальці та терпляче чекаючи.

-Чонгук, я ідіот. Ну, був ідіотом два роки тому. Мені було чотирнадцять, коли я зустрів його і закохався по самі вуха,- починає Техьон, заплющивши очі.- Я справді ненавиджу себе за це. Йому тоді було двадцять п‘ять і він залицявся до мене, ніби в книжках. Ми ходили на побачення дуже часто, він катав мене на своїй машині, дарував дорогі подарунки. А я тільки рота роззявив і подумав, що комусь потрібен, – Те усміхається гірко, закусуючи губу. Чонгук мовчить.

– Тоді з самооцінкою в мене було дуже погано, тому сам факт того, що мене кохав такий солідний чоловік підіймав настрій. Розумію, що тобі неприємно таке слухати, але він затягнув мене в ліжко навіть раніше, ніж я встиг усвідомити, що хочу цього, – він дивиться на Чонгука, зітхаючи. – Та я думав, що так все й має бути. Я давав йому робити все, що заманеться, бо якби я відмовився, він пішов би від мене. Ми зустрічалися до минулої зими. Я кохав його, але мені було дуже боляче. Він був садистом і часто робив мені боляче. Та шрами я робив собі сам. Йому було приємно дивитися на те, як я себе калічу. Псих. Ніколи не забуду фрази, якої він сказав мені: «Якщо ти заради мене не можеш просто зробити собі трішки боляче, то чого вартують твої зізнання?». Я повірив в цю маніпуляцію і з кожним разом ранив себе все сильніше і сильніше. Одного разу дійшло до того, що я і справді ледь не помер. Тоді мої батьки дізналися про те, що я зустрічаюсь з дорослим чоловіком і написали на нього заяву в поліцію. Його посадили у тюрму, а мене повели до психолога, бо мій моральний стан був жахливий. Та не через те, що я ледь не помер. Я дізнався, що у нього є дружина та дитина, які ні сном ні духом про мене не знали, – Кім закриває обличчя однією долонею, бо йому за це невимовно соромно.- Я був шокований, адже вважав, що я у нього єдиний. Його дружина давно мене знайшла. Я знав, що вона мене переслідує, та не думав, що вона мені щось зробить. Я не винний в тому, що її чоловік покидьок. Сьогодні, коли я йшов в магазин перед нашим заняттям вона напала на мене, – Техьон дрижить, ніби знову відчуває той жах. – Я був приголомшений. Спочатку вона облила мене водою, дурнувата хвойда, не знаю звідки вона її принесла. А потім почала бити і звинувачувати в тому, що її дитина росте без батька. Знаєш, це було ніби зустрітися зі своїм болючим минулим. Завдяки тобі та психологу я майже оговтався, а вона повернула мене назад. Я дуже злякався, коли побачив у неї ніж, але мене врятували перехожі, які викликали поліцію. Чесно, я досі не можу усвідомити, що це трапилось, – Техьон знову гірко зітхає. – Коли я дізнався про неї, мені було дуже шкода її та дитину, але зараз, коли вона хотіла мене вбити, мені не шкода. Хіба що малятко, бо цій дівчинці здається років п‘ять зараз, а вже залишається без обох батьків, бо вони ненормальні. Як тобі?

Чонгук сидів, мов до ліжка приріс. Що ж, такого він точно не очікував. Сама думка про те, що його розсудливий, розумний Техьон міг таке начворити, була дуже дивною.

-Але…але чому…як… вибач, Техьон-а, я шокований,- Чонгук намагається підібрати правильні слова, але в нього не виходить.

-Чому? Мені було чотирнадцять. В чотирнадцять років мало хто усвідомлює, що він ще дитина. От і я відчув себе дорослим. Чесно, мені так огидно згадувати той час,- Техьон морщиться.

-Я не уявляю через що ти пройшов, Техьон-а. Ти дуже сильний. Я дуже радий, що ти зміг мені довіритись. Дякую. Я думаю…знаєш, я думаю, що ти перестав мені подобатись.

Техьон завмирає, дивлячись на Чонгука. Він що, щойно все зіпсував?

-Я тебе кохаю,- продовжив Чонгук, посміхаючись.- Дуже.

-Я тебе приб‘ю, Чонгук! Я ледь не посивів!- Те бере одну з подушок і починає бити нею Чонгука, бо так жартувати не можна взагалі-то! Чон лиш сміється і відбивається, а потім завалює Техьона на ліжко, цілуючи в губи: він завжди так вибачається, коли невдало жартує. Хоча, зізнання було не жартівливим.

Техьон намагається ще трохи поборсатись, та згодом відповідає на поцілунок, бо ображатися не було сенсу- Чонгук просто «мститься» за жартики Техьона.

Їхні любовання перериває матір Техьона, яка кликала на вечерю, адже вже почула, що діти прокинулись. Чонгук з Техьоном так і відлетіли один від одного, обоє почервонівши: між собою вони можуть бути якими хоч відвертими, але коли з‘являється хтось старший, то це дуже-дуже ніяково.

-Ми з батьком чекаємо вас на вечерю, молодь,- строго каже жінка і йде, залишивши двері привідкритими, щоб Чонгук з Техьоном хоч трохи посоромились.

-Сонечко, хочу сказати тобі дещо,- Чонгук зупиняє Техьона, взявши за руку, коли він вже збирався йти до батьків.

-Що? Ще один тупий жарт?- Те мружиться і показує, що трохи ображений.

-Взагалі-то, я не жартував. Я справді тебе кохаю. Хотів сказати: що б там не було в минулому, я завжди буду на твоїй стороні. Ти не винний абсолютно ні в чому, адже був ще малий. Я хочу, аби з тобою все було впорядку. Якщо тобі щось не подобається, будь ласка, кажи мені про це. Я намагатимусь більше цього не робити, гаразд? До того ж, твої шрами. Я не гидуюсь дивитися на них, якщо ти закриваєш їх, аби я не бачив. Мені подобається кожна частинка твого тіла, не хочу, щоб ти думав, що не привабливий.

Промова вийшла взагалі не такою, як Чонгук уявляв собі, тож він трохи збентежився, дивлячись на Техьона.

-Тобто…ти не вважаєш ось це,- Техьон підіймає рукав показуючи бридкі для нього шрами.- Огидним? Тобі не хочеться блювати, коли ти бачиш це? Ти можеш торкатися мене, знаючи, що тут такий кошмар?

-Так. Бо це ти і твоя історія. Твій біль це мій біль. Чесно, я б хотів того покидька побити. Шматок лайна,- Чонгук кривиться і знову пригортає Техьона до себе, бо після цієї історії він почав цінувати це чудо ще більше.

-Чонгук, я приємно вражений,- чесно говорить Кім.- Я думав, що в тебе буде інша реакція.

-Наприклад? Я не відмовлюсь від тебе.

-Чому?- Техьона і справді цікавило чому. Чому Чонгук закохався в нього? Що стало причиною?

-Бо ти це ти? Той Кім Техьон, який врятував мене від найбільшої помилки в житті. Я справді хотів тоді розбити гітару і більше ніколи в житті не вертатись до музики. Не уявляю, що б робив, якби мені вдалося б. Напевно, скоро за гітарою і сам пішов.

-Я не міг дозволити, щоб хтось ставив на собі хрест через продажний конкурс. Я і справді став твоїм фанатом, Чонгук-а.

-Дякую. Ти врятував мене, Те. Я ніколи цього не забуду.

Вони обоє просльозилися і знову хотіли поцілуватися, але мати Техьона знову зайшла, прискорюючи їх, а то захолоне їжа.

Літом хлопці вирішили поїхати разом за місто, щоб трохи погуляти. Чонгук позичив машину у свого друга, щоб було комфортніше, а Техьон знайшов місце, де можна було б влаштувати пікнік та розслабитись разом. Чонгук нещодавно отримав водійські права, тож міг спокійно вести машину( а не як раніше, коли Техьон вічно хрестився, коли Чон за кермом, бо хоч він і був вправний, та поліцейські могли зупинити і в обох були б проблеми).

Погода чудова, сонце світить, пташечки співають. На виїзді з міста Техьон розслабляється повністю. Чомусь це маленьке містечко тиснуло на нього морально, а за його межами він почувався прекрасно.

-Чонгук-а, може, махнемо кудись після школи?- запитує Те, коли вони вже далеко від містечка.

-Куди? На море?- Чонгук шморгає, бо в нього знову нежить і це якийсь жах. Літо надворі, а його організм вирішив трішки прихворіти.

-Ні. Я говорю про переїзд. Можливо, у Пусан? Не хочу залишатися в нас,- Техьон зітхає.- З цим містом стільки жахливих спогадів.

-А як же батьки та старі?- Чонгук закушує губу. Він почувався винним перед старшими, бо вони піклуються про нього, а він збирається поїхати.

-Точно…але це ж наше життя? До того ж, у нас навіть немає універів. Кудись їхати просто необхідно.

-Я не знаю, чи вступлю в універ, сонце. Мої бали не настільки хороші, а грошей немає.

-Аналогічно. Скоро почнеться вступна кампанія, може, пропустимо цей рік? Треба розібратися з тим, чого ми хочемо від життя до того ж, хоч трохи пожити без навчання.

-Я хотів би влаштуватися на роботу. І трохи помандрувати.

-І я. Пожити самостійно, а не залежати від батьків.

-Хочу поцілувати тебе як мінімум в трьох іноземних країнах,- Чонгук посміхається.- Як тобі ідейка?

-Чудовий план~ перша висадка – Токіо, Японія. Друга- Лас-Вегас, США. Третя- Париж, Франція. Завжди хотів вивчити французьку, – Техьон мрійливо посміхається, прикладаючи одну руку до серця.

-Я з французького знаю лише поцілунок, – Чонгук гмикає і посміхається, як дурень.

Хлопці сміються, а Техьон дражниться:

-А казав ще, що я збоченець.

-А я взагалі-то про переклад слова, в не про щось інше~, збоченець.

-Йа, Чонгук!- Техьон дується і вдаряє Чона по нозі, після складаючи руки на грудях.

Чонгук вибачається, а Техьон деякий час «думає», а потім після виконання невеличких прохань, вибачає.

Спочатку вони вирішили прогулятися по сусідньому місту, а вже тоді йти на пікнік. Гуляючи провулками і невеличкими парками, вони наробили купу фото та відео на пам‘ять. Та коли Чонгук знову взяв телефон, щоб відкрити камеру, його зацікавило повідомлення з пошти, і хлопець ледь не кинув телефон на землю. Техьон стурбовано глянув на Чонгука, який ні живий, ні мертвий, боячись запитати, що ж сталося.

-Техьон-а…Техьон-а, мене запросили в компанію. Техьон-а! Мене! Запросили! В! Компанію!

Чонгук ледь не плаче від щастя, накинувшись на Техьона з міцними обіймами, а потім підіймаючи і починаючи кружляти з ним по колу.

-Я так і знав! Мій Чонгук-і найкращий на світі!- Техьон кричить радісно, обіймаючи Чона в відповідь.

Він вірив в нього і не дарма: тепер у Чонгука з‘явились нові можливості. Чон почувався найщасливішою людиною на світі. Хто б міг подумати, що найгірший день в житті зможе колись привести тебе до найкращого? Що страждання, які ти пройшов, повністю затьмарились гарними спогадами і майже стерлись з пам‘яті. І що людина, яку ти вважав фріком і ідіотом, стане тобі найріднішою на світі?

Неймовірно, але факт.

1 Коментар