amor vincit omnia

Хто тікає — скрізь піде за тобою,
Хто дарів не взяв — сам дари вестиме,
Хто не любить нині, полюбить скоро,
«Барвношатна владарко, Афродіто…»
Сапфо

    Вітер пробирав до кісток, після чого ті боліли та нили, нагадуючи про свій хиткий стан. Дощ лив із такою силою, що перетворювався на суцільний поток води, який, здавалось, може затопити все на світі. Димчастий туман простягався за милі вперед і не було видно кінця краю. Осінь лише почала набирати обертів, тоже де-не-де можна було розгледіти помаранчеві й бордові плями, які раніше були охайним листям. Така погода — не новина для Шотландії, проте учні всеодно гнівались на Мадам Гуч, яка наполягла на проведенні матчу з Квідичу цієї п’ятниці. Бій між Слизерином і Ґрифіндором завжди асоціювався із небезпекою, конкуренцією й запалом, тому навіть при таких умовах на полі зібралась чи не вся школа, намагаючись розібрати крізь пелену зливи хоч щось.

Маріанна роздратовано змахнула рукавом вологі розводи на спортивних окулярах. Справи йшли кепсько. Крізь сріблясто-зелену форму просочились каплі прямо за шиворот і дівчина, не стримуючи злості, кинулась вперед. Перехопила квафел, який пасувався від Адріана й Уркугарта, а потім нарешті перейшов у її руки. Слизеринська команда завжди славилась грубою силою, підступною грою. Слизеринці не любили та не вміли програвати, а отже йшли до перемоги за будь яку ціну. «Потрібно стиснути зуби і бути жорстоким — тоді переможеш», — говорив капітан Уркугарт перед кожним тренуванням, матчем чи просто обговоренням тактик. А вони вміли бути жорстокими.

Цього дня все одразу пішло не так, як планувалось. Воротар Майзл захворів на пневмонію і його невідкладно запроторили в лікарняне крило, в якому той буде відлежуватись невідомий термін (знаючи Мадам Помфрі, мінімум місяць), тому довелось терміново шукати заміну прямо перед початком гри, адже відмовитись було б рівноцінним ганьбі. Єдиним, хто погодився взяти участь у такій авантюрі став здоровань Бредберрі, який нічогісінько не мислив у тактиці, розрахунках гри чи прийомах воротарів, тож решта команди невербально прийшли до висновку про зміну режиму гри на більш активну — нападати першими; перекривати доступ до воріт й не боятись атакувати. Проте буквально через десять хвилин гри відбулось те, чого ми боялись і ґриффіндорські загоничі Алісія та Джіні зрозуміли, з яким довбнем на воротах мають справу. А про погоду взагалі варто мовчати.

— Бери лівіше! — пролунав чийсь запиханий голос, в якому Маріанна впізнала Адріана. Останні кілька хвилин слизеринці повністю контролювали ситуацію на полі, проте Ґриффіндор все ще лідирував на десять очок із рахунком 120:110, — Справа прохід заблоковано, там Спіннет!

— Як би я ще бачила, де то ліво! — огризнулась дівчина, проте скерувала мітлу трохи лівіше, не збавляючи швидкості у бік Ґриффіндорських воріт, які хоч і не пустували, проте не були сильною перешкодою. Вона завжди відлічалась тим, що розганялась до межі, на відмінну від хлопців, які літали більш стримано, але строго. ЇЇ часто за це сварили, а ще така манера нагадувала слизеринцям Фреда й Джорджа Візлі, котрі так само ганяли по полю. Це дратувало Уркугарта й Мелфоя.

— Погляньте на ті хмари! Вони так схожі на великого метелика, який щойно був гусінню, а зараз вже мерехтить своїми довгими, красивими крилами… вам так не здається? — глибоким, омріяним голосом проповідувала Луна Лавґуд, яка мала б коментувати матч. Маріанна вилаялась, щойно знову почула нісенітниці, які не переставали випливати із Лавґуд ні на секунду. Хто тільки додумвся взяти її в коментатори? — Я часто думаю про ті метаморфози, які відбуваються із нами кожного дня…

— Мерлін би тебе побрав! — простогнала Маріанна, а її обличчя аж перекосилось від роздратування. Ця гра забирає більше сил, нім повинна. Пальці вп’ялись у деревце мітли й дівчина тиснула вперед, набираючи швидкість.

— Маріанна, не дуркуй! У нас тільки десять хвилин про запас! — прокричав Мелфо й з іншого боку поля і навіть з такої дистанції було помітно, як сильно він нервується: його мітла летіла зиг-загом, а фігура щоразу здригалась, як на трибунах здіймався галас. Цей матч один із найскладніших за останні роки. Взаємовідносини із Драко були для дівчини незрозумілими, на рівні американських гірок: в один день вони мирно спілкуються десь у вітальні, а в інший їх роділяє стіна війни. Проте зараз для відповіді не знайшлось часу. Натомість, десь зовсім поруч пролунав чужий голос, впевнений та твердий, власника якого Маріанна не могла терпіти майже так само, як довбня Бредберрі на воротах.

— Аякже, поспішіть! Вміння грати то за гроші не купиш, правда Мелфой? — глумився Гаррі Поттер, натякаючи на те, як Драко колись купив усім членам команди по новій мітлі. Він летів трохи вище, тож дівчині було незручно контролювати його пересування. Як виявилось, ґриффіндорці виглядали ще гірше: в деяких місцях квідична форма й зовсім порвалась, а завжди скуйовджене волосся Гаррі зараз буквально стояло від вітру.

— Стули пельку, Поттер! Чи тобі нагадати про дементорів? Можу повторити! — вторив йому хриплий Мелфой, який кружляв над Поттером і нагадував гієну.

— Драко, слідкуй за снітчем, а не веди безглузді балачки із Поттером! — майже прогарчала дівчина. Маріанна спробувала від’єднатись від їхнього товариства й облетіли правим боком, проте в цю мить з-під низу винирнула Алісія Спіннет й почала погоню за квафелом, тож дівчина зосередилась на тому, щоб нарешті забити гол.

— От-от, послухай Вествуд! Тільки гляди, а то вона ще ненароком м’яча впустисть! — Поттер також оглядався в пошуках снітчу.

— Здається, тобі звеліли стулити пельку, Поттер! Чи до ґриффіндорців туго інформація доходить? Отож бо я думаю, чому ви взяли Візлі на ворота! — гнівно відповіла Маріанна, пасуючи квафел Адріану, який дуже вчасно з’явився біля воріт Ґриффіндору. Щойно Алісія переключилась на нього, він перекинув м’яча назад Маріанні й вона забила гол.

— Ой, що це там? — дурманно обізвалась Луна, — Ви тільки подивіться, як вправно міс Вествуд тримала от того велетенського огидного м’яча, а її рухи були такими плавними й…

— Слизерин забиває гол, — роздратовано втрутилась професорка Макґонеґел і, схоже, відбрала в Лавґуд мікрофон, — Рахунок зрівняно, 220:220. До кінця гри залишилось сім хвилин.

— Закрий рота, Вествуд! Не вам говорити про воротарів! Бредберрі ви прийняли із заплющеними очима? — прогарчав Гаррі і Маріанна раптом згадала, що він — капітан команди.

— А ви Візлі взяли мабуть через неймовірну гру, — ядовито посміхнулась вона, — Чи може через те, що ви лобизаєтесь кожної ночі, га?!

Мелфой щось кричав на задньому плані, проте його заглушали пориви вітру й крики людей з трибун. Маріанна з-під лоба спостерігала за Поттером і її руки затремтіли від люті, коли вона занадто сильно стиснула деревце мітли. Проте на витівки не можна було гаяти часу, тож дівчина рванула з місця, запримітивши яскраву шевелюру Джіні Візлі, котра неслась майже під самим низом поля, тримачи квафел, як найдорогоціннішу річ свого життя.

Маріанна пірнула вниз і мітла встала у майже вертикальне положення, розігнавшись ледь не до межі. Дівчина почала тормозити за кілька метрів від ґриффіндорки, щоб почати боротьбу за м’яча, як раптом із легенів вибило все повітря й голова затьмарилась різким вибухом болю, наче всі кістки разом помінялись місьцями. Вона зіштовхнулась із кимось, а перед очима постала пелена, яка згодом змінилась чорним полотном. Вона чула голоси, навіть подекуди крики й плач, але сенс цих вигуків ніяк не міг дійти й усвідомитись. Це відчувалося як сон, коли ти бачиш прірву, у яку вічно падаєш. Час від часу ти можеш прокидатись, але рано чи пізно всеодно повернешся у цю безкінечну, бездонну яму. Вона відчувала руки на собі, відчувала чиєсь дихання у вухо, проте навіть для розплющення очей сил не було.

***

    Голова гуділа й ходила обертом, а м’язи боліли так сильно, наче от-от мали луснути. Маріанна спробувала припіднятись і глибоко вдихнути, але легені стиснуло невидимими ланцюгами, тож вона поспіхом прилягла назад. Здогадатись про місце перебування було не важко: білі лікарняні простирадла із запахом ромашки вона впізнала б із тисячі, проте легше від цього не стало, тому дівчина лиш приречено зітхнула. За кілька кроків від її ліжка хтось голосно шушукався, але через закриті пологи порушників тиші було не розгледіти. Маріанна несвідомо прислухалась до розмови.

— Я думаю вони влаштують повторний матч. Або результати взагалі анулюють, — прошепотів приємний жіночий голос.

— Не можна так просто анулювати результати — тоді шкала балів похитнеться. Це значить, що і ми, і Слизерин ввійдемо в мінус, — заперечив дещо втомлений чоловічий голос, — А повторна гра це так-собі ідея. Тоді всі команди виб’ються із графіка проведення матчів.

«Ґрейнджер і Візлі.» — здогадалась Маріанна. Отже на сусідньому від неї ліжку вилежується Поттер. О це так компанія.

— Я думаю переможцями зарахують тих, хто лідирував до нашого з Вествуд зіткнення, — мовив вже третій голос, спокійний і трохи заспаний, — Тоді Слизерин переміг.

Маріанна чула, як роздратовано застогнав Рон Візлі та як шикнула на нього Ґрейнджер. Коли слизеринка стягнула свою паличку із тумби та покрутила її в руках, із віддаленої коморки мадам Помфрі почулись дорікання про закінчення часу прийому гостей і вона досить грубо попросила їх покинути лікарняне крило.

— Ви зайдете ввечері? — запитав Гаррі, після того, як вони ще кілька хвилин прощались, — Мені тут буде страшенно нудно…

— Аякже, старий. Думаю з нами ще заскочуть решта.. як мінімум Джіні та Невілл, — Рон позіхнув.

— Ми візьмемо тобі щось поїсти з Великої Зали, тут їжа просто жахлива, — сказала Герміона так, щоб її не почула мадам Помфрі. Після цього ґриффіндорці пішли й приміщення нарешті окунулось в приємну тишу.

Маріанна як раз планувала піднятись, щоб розім’яти ноги, як з боку почулось копошіння і скрип ліжка, отже Поттер також вирішив піти пройтись. Минуло кілька секунд перш ніж кроки привели його до пологу слизеринки, яка ледве встигла заплющити очі до того, як штора пропустила в її особистий простір одного нахабного ґриффіндорця.

Це було дивно і дискомфортно, а ще дівчина сама не розуміла для чого вирішила прикинутись сплячою. Як би там не було —дії Поттера дратували, а ще більше зводила до гніву його нерішучість. Гаррі зволікав, не спішив робити того, для чого прийшов. А нащо він прийшов не знав і сам Гаррі. Можливо, кілька секунд тому хлопець пам’ятав план власних дій, проте розглядівши дівчину на світлих тканинах, яка мирно сопіла під звуки птахів знадвору, всі думки вилетіли з голови. В нього перехопило подих від фігури, яку так рідко можна було побачити в розслабленому стані: темно-каштанові кудрі різко контрастували із постіллю; рожеві губи були злегка привідкриті і не вигинались у таку залюблену нею, іронічну посмішку, від того виглядали ніжними й блискучими; чорні брови не були насупленими, а мирно простягались над очима дівчина. ЇЇ шкіра наче світилась на сонечку, яке неочікувано виглянуло з-під хмари в цей момент. Вона походила на янгола з небес, що так не личило її характеру.

Рука Гаррі несвідомо потягнулась до пасма, яке неакуратною смугою стелилось по щоці. Він підцепив його пальцями і, трохи покрутивши, відклав до решти волосся. Воно виглядало таким м’яким і шовковистим, що пальці хлопця потягнулись далі вздовж кудрів. Маріанна затримала подих. Така ніжність від Поттера була дикістю, але найбільше дівчину розлютило те, як впенено він торкався її, розраховуючи на те, що Маріанна спить. Це не було щось непристойне чи збоченне, але вона не терпіла тактильності від малознайомих людей. Вона стиснула кулаки.

В наступну мить відбулось те, що вона спланувала за лічені секунди: схопивши хлопця за руки, слизеринка перетягнула його на своє місце і нависнула зверху. Чарівна паличка була міцно пристинута до його горла, а ошелешені очі Гаррі вартували сили, яку Маріанна вклала в цей рух. Він, все ж таки, спортсмен.

— Що, розважаєшся? — тихо запитала дівчина, піднявши брови.

— Я.. думав ти спиш, — Гаррі спробував піднятись, але дівчина сильніше зжала хватку.

— Гоблін думав — в суд попав, — шикнула вона, — Ти що собі дозволяєш, Поттер? Давно з вікна не падав?

Гаррі відповів лиш через кілька секунд, коли серцебиття прийшло в норму, а природня впевненість повернулась до господаря. Він сам не усвідомив, як розхвилювався.

— Те, що так давно хотів зробити, — признався він й злегка примружив очі, коли дівчина спантеличено хитнулась і кудряві пасма пройшлись по його обличчю.

— Що? — Маріанна не стримала здивованого зітхання й хватка рук послабилась, чим Гаррі тільки скористався. Він плавно скинув із себе дівчину, опинившись зверху. Вони знову помінялись ролями. Тепер дівчина мала можливість розглядіти його з такого нового ракурсу: яскрово-зелені очі були спрямовані на неї, а лоб розрізав шрам-блискавка. Пишне чорне волося хлопця як завжди стирчало в різні боки, а сильні руки втискали її в ліжко. Це було одночасно дивно й привабливо.

— Твої кучері.. такі м’які, як я і думав.

— Ти думав про мої кучері? — прошепотіла вона.

— Не уявляєш, скільки разів…

Гаррі нахилився ближче. Вони обидва важко дихали.

— Зрештою, Слизерин переміг.. — ледь чутно прохрипіла Маріанна й облизала пересохші губи.

— Ґриффіндор помститься..

— Чекаю не дочекаюсь.

Їхні губи дотикнулись й усередині кожного здійнялась пожежа. Маріанна притягнула Поттера ближче, хапнувши за гостру вилицю, а руки хлопця зжимали тонкі кисті. Це були нові відчуття водночас палкі й невпевнені. Дівчина відчувала, як груди стискаються від нестачі кисню, але не могла змусити себе спинитись. Це було так не правильно, але так приємно. Всі звуки відійшли на задній план, а речі, які здавались важливими раптом зникли із голови. Вони торкались носами один одного, трохи незграбно зійшлись в обіймах, а простирадла давно були скручені десь в колінах. Поттер досить наполегливо закопався пальцями в волосся дівчини, час від часу ненароком смикаючи їх. Він пахнув свіжістю та якимось лікарняними травами.

Маріанна злегка скривилась, коли відтягнуте пасмо надто болючим розрядом пройшлось по голові й вчепилась у шию хлопця, залишаючи червоні сліди-напівмісяці від нігтів.

— Отакої, — з боку почувся вражений голос мадам Помфрі, яка з круглими від шоку очима глипала на них. З рук жінки випала якась синювата ганчірка, а губи зігнулись у ледь помітній, невпевненій усмішці. Гаррі й Маріанна, як ошпарені кинулись один від одного, намагаючись не зустрічатись поглядами, — мабуть я пізніше зайду….