All I want for my birthday is you

Опис:

У квітні Женя розбив Спартакові серце, а через десять місяців, на свій день народження, Спартак загадує одне бажання – він хоче Женю Яновича.

—————

У прохолодній квартирі в Ірпені темно та самотньо. Лютий місяць за вікном виє завірюхою, а Спартак складає план для наступного відео до проєкту, що вже давно веде він один.

Чорт забирай, без тебе нічого не має значення.

З цими думками, що накривають його хвилею, Суббота одним рухом скидає аркуші зі столу, закриває долонями очі. Він завжди надавав перевагу блокнотам та паперу, які можна відчути, казав, що так натхнення приходить швидше, але зараз, здається, не допомагає нічого.

Сьогодні – його день народження. Він вже майже промайнув, та за увесь день Спартак нікуди не виходив, не покидав квартиру. Настрою на святкування не було зовсім, до того ж, з віком це здавалось все менш сенсовним.

У двері подзвонив курʼєр, доставив коробку з красиво завʼязаним бантом. До неї прикріплена маленька записка.

З днем народження, синок.
Не забудь загадати бажання.
Люблю, мама.

Спартак тягне стрічку, бантик розвʼязується – і коробка розкривається. Перед Субботою зʼявляється невеличкий тортик його улюбленого – чорного – кольору. Це викликає посмішку.

Аби хоч трохи підняти собі настрій, Спартак несе його на кухню та шукає свічки. З минулої зими та часів блек-ауту їх залишилося чимало. Спартак обирає найменші, ті, що підійдуть під стиль подарунку, ставить одну з них в центр смаколика та запалює.

Він ніколи не вірив у те, що мрії здійснюються, вважав людей, хто всерйоз сприймає таку маячню, мракобісами. Але цього вечора він хоче одного.

Свічка горить, очі закриваються. Спартак нахиляється до свого тортика, готується задути свічку.

– Що я робою? – питає він у темряви та загадує найпотаємніше бажання.

Я хочу Женю Яновича.

Від різкого видиху вогонь згасає.

***

Абсолютно спустошений всередині, Спартак доїдає смаколик під чергове безглузде відео на Ютубі. Рівень цукру в крові мав би підвищити настрій, але повна апатія перемагає. Він і сам почав відмічати, що навіть зовнішній вигляд став гіршим, віддзеркалюючи внутрішній стан: шкіра стала більш блідою, мʼязи ослабли.

Він знову дивиться на екран телефону, наче за хвилину щось могло змінитися. 23:30 – показує дисплей. Він все чекає моменту, коли засне та забуде цей бездарно прожитий день.

Знову погляд на екран – він помічає сповіщення у Телеграмі.

Спартачок, акумулятор моєї машини повністю розряджений. Я в Ірпені. Якщо ти вдома, можна переночувати в тебе?

Спартак відразу відкриває повідомлення у чаті, роблячи його прочитаним.

Так багато почуттів вирують у ньому прямо зараз: здивування, образа, надія, щастя отримати повідомлення від свого хлопчика.

В те й ж момент Спартак зупиняє себе, дратується від того, що Женя не зʼявлявся в його житті стільки місяців, в зараз згадав, що колись вони були друзями.

Спартак пригадує, як просив пробачення кілька тижнів поспіль, але до того милий та добрий Женя відштовхував від себе. З останнього повідомлення в їх спільному чаті минуло більше, ніж пів року, тоді Спартак просто здався, прийняв як належне той факт, що їм ніколи не бути разом.

Можливо, це шанс все виправити?

Заходь, – відправляє повідомлення Спартак, тримтячі руки опускаються на коліна.

Він бажає, аби Женя не встиг подумати, що у свій день народження Спартак розважається і не сумує за ним. Він хоче, аби Женя знав, що без нього йому жити нестерпно, але показувати це боїться. Що раптом Жені це не потрібно?

Наступні кілька хвилин він чекає в абсолютній тиші. Він відчуває, наче ноги приклеїлися до підлоги, думки заполонили голову, страх бере верх, і Спартак не знає, що робитиме, коли Женя зʼявиться в нього на порозі. Він міг змінитися до невпізнаваності, і мова не лише про зовнішність.

Спартак пробує переконати себе в тому, що він погодився дати Жені переночувати у своїй квартирі тільки тому, що на вулиці зима, вже ніч, надто холодно аби спати в машині. А зовсім не тому, що страшенно скучив.

Як йому бути? Продовжувати грати беземоційну людину, чиє серце Женя так нещадно розбив майже рік тому? Чи зізнатися самому собі у власній неправоті та намагатися випросити прощення?

Час думати сплив.

Все такий ж красивий, – проноситься в голові у Спартака, коли він відчиняє двері, пропускає колишнього друга до квартири, вловлюючи рідний запах.

– Привіт, – помітно, що Жені ніяково, він намагається приховати погляд. – Спартак, я дуже радий тебе бачити. І вдячний за те, що погодився мене приютити цієї ночі. Я не хотів завдавати клопоту, я розумію, що тепер я – ніхто для тебе. Зранку я поїду.

Отак. Женя тільки зʼявився на порозі, як вже вирішив усе за них двох.

– Я теж радий тебе бачити. Роздягайся та проходь, – Суббота перший йде до кімнати, готуючи ліжко до сну. Коли Женя заходить, він промовляє, – ти не є для мене ніхто, – намагається дивитися у вічі, а не так нахабно розглядати свого хлопчика, такого гарного та рідного.

Тут Спартак помічає на Жені чорну худі, яку сам колись йому подарував. Намагається не акцентувати на цьому увагу. Він бачить, як Женя ледь стримує посмішку.

І така рідна усмішка вселяє сили та щиру надію на те, що між ними ще не спалено останній міст.

– Ходімо, я тебе нагодую, – пропонує Суббота.

Самому ж Яновичу до біса приємно бачити перед собою дбайливого Спартака.

– Дякую, проте я не голодний. Мені б лише в душ.

І Спартак з розумінням відноситься до його прохання:

– Йди в ванну, я принесу тобі рушники. Потім ти можеш вдягти мої речі.

І от через кілька хвилин Женя стоїть під теплим душем, а на пральній машині поруч лежать речі його найріднішої людини.

Він не знає, яку конкретно емоцію відчуває. Полегшення від того, що Спартак його впустив до квартири, куди не можна було навіть рідній матері? Сором та провину за те, що звалився йому на голову через десять місяців, навіть не маючи подарунка до дня народження? Прикрість та смуток через те, що досі не знає справжнього імені колись найкращого друга? Можливо, все разом.

Коли Женя повертається із ванної кімнати, Спартак чекає його, розслабившись у ліжку та скролячи онлайн-книгу з психотерапії. Хвилювання та тривога відступили повністю, він тепер певен в тому, що хоче бачити Женю поруч, що спробує все владнати та повернути до того, як було рік тому.

Він дивиться на Женю, погляд його чіпляється за зовнішній вигляд його хлопчика, за те, як привабливо він виглядає у його – Спартака – футболці, трохи великуватій для Жені, але вона – наче обʼєктивне право Спартака заявити свої права на Яновича.

– Я дуже змерз, – Женя як на автоматі охоплює себе за плечі руками. – Можна мені до тебе під ковдру?

І його обличчя у напівтемряві кімнати виглядає більш стомленим: щоки впалими, а погляд більш понурим. Спартак і уявити не міг, що може співчувати комусь, проте це почуття посилюється його лагідним відношенням до Жені, і, як ти би він не намагався вдавати сніжного короля, слова наче самі вириваються з уст:

– Звісно, Женька, – він припіднімає ковдру за край, відкриваючи ту частину ліжка, куди міг би лягти його гість. – Лягай.

Не роби цього, Спартак. Ти не гідний його. Не гідний.

Коли Женя опиняється поруч, Спартак починає чути стукіт власного серця. Його Женька, зовсім нещодавно такий недосяжний, зараз лежить поруч, плечем торкающись його плеча. Місце доторку буквально горить жаром, обпікає, розносячи тепло по всьому тілу. Спартак щиро вважає, що не заслугавує на це тепло, він не заслуговує на Женю, такого чуйного та доброго хлопчика, якого він колись підвів, обманув, зрадив.

Я був професійно опрацьований брехуном, – голосом Жені проноситься фраза в голові, і від цього стає так гірко, так шкода, що Спартак не стримує тяжкого видиху.

Як він міг? Як посмів брехати Жені стільки часу? Чи збирався він колись відкрити правду? Ні. Це б означало, що він не гідний Жені, його уваги. Але чи гідно було стільки часу обманювати?

Лише Женіна тепла долоня, що торкається його пальців під ковдрою, приводить в почуття, повертає в реальність.

– Спартачок, – шепіт звучить занепокоєно, – все добре? Ти якось важко дихаєш.

І Спартак відчуває гарячі мокрі краплі, що стікають на скроні через те, що він лежить на спині.

Його Женька дбайливий, турботливий, це ще раз переконує Субботу у тому, що він абсолютно не заслуговує на такого товариша.

– Принести тобі окрему ковдру? – запитує він, повертаючи голову до Жені, не боячись, що той побачить сльози. На місто вже опустилася темна ніч.

– Ні, – а Спартак хотів би почути ствердну відповідь, адже переконав себе у тому, що його коханому хлопчику краще триматися подалі від такого, як він. Але чому тоді впустив його до себе додому? – Обійми мене, Спартак.

Ні.

Ні.

Ні.

Женя має бути якнайдалі від клятого афериста.

– Так, – чомусь промовляє Спартак у темряву та повертається усім тілом на бік і підтягує до себе Женю, міцними руками охоплюючи його, тримаючи, переконуючи себе, що, раз Женя сам прийшов, сам захотів обіймів, то і Спартак має на це право. Має право на всього Женю.

Гаряче дихання його хлопчика обпалює шкіру на тому місці, де знаходиться кадик. Спартак тяжко проковтує слину і розуміє, що Женя, скоріш за все, вловив його страх. Не звертаючи уваги на деструктивні почуття та емоції, він кладе долоню на кучері і починає божеволіти від того, наскільки вони мʼякі.

Печаль та гіркота відступають, Спартак згадує двадцять другий рік і те, якими близькими вони були, як створювали спільний проєкт в ті часи, коли могли сказати один одному що завгодно.

В якийсь момент Спартак починає переконувати себе у тому, що вся ця ідилія нікуди не зникла. От же він – його коханий хлопчик – в його обіймах, сам просив близькості. Враз стає так тепло, наче ці десять місяців він був уві сні. У жахливому сні, що врешті-решт скінчився.

– Спартак, ти можеш?.. – шепоче Женя і через темряву намагається заглянути тому в очі, – можеш мене поцілувати?

Спартак не роздумує, не вагається. Коли він накриває губи Жені своїми, це все здається настільки правильним, настільки природнім, наче так і має бути. Це був їх перший поцілунок, і від усвідомлення того, що відбувається, Спартак притискає коханого до себе сильніше, стискає шовковисте волосся долонею та поглиблює поцілунок. Він цілує, цілує Женю, відмічає, що на смак він як солодка кава, від цього хочеться коштувати його ще і ще. І от він вже власно проникає язиком до Женіного рота та вивчає його.

В шортах стає занадто тісно, а в паху починає боліти від гострого бажання.

Він тримає себе в руках і зі всіх сил намагається не штовхнутися стегнами до Жені. Такий рух, ерогований член можуть злякати та відштовхнути Женю. Він продовжує його цілувати, і щоб хоч якось вдовольнити бажання взяти свого хлопчика тут і зараз, піднімає вільну руку, якою до того гладив Женю по спині, проводить нею по шиї, по щоках Жені та спиняється на його губах.

Не відриваючи своїх вуст від Женіних, він додатково просуває у бажаний теплий рот великий палець. Це змушує Женю привідкрити припухлі від поцілунку вуста ширше, а також проводити язиком на тільки по губам Субботи, але і по пальцю.

Це починає зносити Спартакові дах, і він вже жалкує про те, що почав творити. Такі ласки запалюють в ньому вогонь ще більше, тепер одних поцілунків замало.

Женя відсторонюється від його вуст, впевнено бере пальці до рота та змочує слиною. В мить він знаходить схвальну реакцію, чує протяжний стогін, і це дає йому зелене світло робити зі Спартаком такі речі, про які міг мріяти лише у вологих снах.

Він занурюється під футболку Спартака, і на диво для себе почувається більш захищеним. На дотик він знаходить сосок та проводить по ньому язиком, а коли чує у відповідь стогін низьким голосом, то для себе він вже має тверде переконання – Спартак дозволяє йому все. На додачу до ласкавих ігор із сосками, Женя охоплює член Субботи руками, і відчуває, навіть через тканину, наскільки він гарячий та збуджений. Він збирається опуститися донизу і дати Спартакові таку бажану розрядку, проте той шепоче:

– Женя, не треба.

Дідько. Він же мав спитати згоди. Саме про це так часто говорив Спартак, коли вони записували подкаст. Відмова у сексуальних ласках дивними почуттями сорому та образи блискавкою бʼє в голову. Він не знає, що Спартак жадає його більше всього у світі, що він кохає його – Женю Яновича – більше за всіх у світі, і що бажання Спартака просто зараз – отримати мінет від найкращого хлопчика у світі.

Спартак тоне у почутті провини за скоєне майже рік тому. Він помирає від бажання трахнути Женю, але голосом каже:

– Не роби цього.

– Не хочеш? – Женя завмирає в страху бути посланим до біса.

Хочу. Дуже дуже сильно хочу тебе, Женька.

– Жень… – Спартак кладе руку йому на потилицю, хоче одночасно і притиснути його до паху, і відтягнути за волосся якнайдалі від себе.

Холодний розум, який от-от – і розібʼє Жені серце, та шалене кохання боряться всередині Субботи просто зараз. Вустами він каже ʼЯ не можуʼ, а серце та все тіло кричать ʼЗроби мені мінет та не йди від мене більш ніколиʼ.

Але чи не мусить він покарати Яновича за своє розбите серденько?

– Гаразд, я перестану, – спокійно промовляє Женя, а сам палає від сорому.

І крижаний розум психотерапевта розбивається об ці слова. Далі вони самі зриваються з уст:

– Я не можу так образити тебе знову, Жень, але я хочу тебе. Я ніколи не хотів чогось більше, ніж як зараз хочу сексу з тобою.

Женя видихає, усвідомлюючи, що на кілька довгих секунд затримував повітря.

– То ти дозволиш мені?..

Не було сенсу продовжувати, адже Спартак міцніше стиснув його волосся та хитнувся стегнами вперед:

– Так, Женя, зроби це.

І Женя допомагає Спартакові зняти шорти, відкидає їх у сторону та проводить язиком по ерогованому, налитому кровʼю члену. Під ковдрою стає все тепліше, і він забуває про те, що замерзав.

Він ловить себе на думці, що кайфує, щиро кайфує від того, що робить мінет. Він вкладає в це дійство все: любов, бажання, образу, вину, смуток. Всі ці почуття враз стають чимось одним, що штовхає Женю діяти. Він усвідомлює, що весь цей час дуже сильно сумував, намагався відволікти себе чим завгодно, проте було марно. І тепер він виражає все, що глибоко сиділо в ньому ці довгі десять місяців, він бере до рота глибоко, обережно поводиться з зубами, старанно працює язиком. Він хоче дати Спартакові все, почуття накривають з головою, і здається, що єдиний спосіб хоч трохи розрадити їх – це торкатися Спартака всюди, ласкати його всюди.

Він слухає стогони задоволення, які Спартак вже і не намагається приховати. Навпаки, його коханий психолог відкрито показує, наскільки насолоджується своїм хлопчиком.

Коли Спартак притискається до нього ближче, від усвідомлення того, як сильно зараз його жадає найкращий чоловік у світі, Женя охоплює долонею свій член і починає рухати рукою в такт тому, як відсмоктує Спартакові. Це збуджує ще сильніше.

Після майже року розлуки, Женя розуміє, як сильно скучив, як йому не вистачало цього запаху, сильних рук, низького спокійного голосу. Зараз він втрачає розум від щастя, адже Спартак дозволив йому буквально все: впустив до квартири, надав свій одяг, хотів нагодувати, а тепер ще й пустив у ліжко.

Який його Спартак все-таки чуйний, добрий до нього та до біса лагідний.

Стогін зривається з вуст, вібрації у горлі віддають до трепету приємними відчуттями у член Спартака, від чого той благає:

– Я на межі, Жень, можу кінчити тобі в ротик?

Спартак відчуває, як вільною рукою Женя допомагає собі притиснутися ще ближче, охоплюючи його за сідниці, рухається швидше. І Спартак сприймає таку поведінку за ствердну відповідь.

Рот Жені гарячий, вологий, мʼякий. Враз тепле почуття розливається по тілу та продовжується спазмом. Через кілька секунд Спартак відчуває, як розслабляється, а у голові стає порожньо.

Він просить Женю піднятися вище, а потім притуляється до його губ своїми, навіть не думаючи про те, що цілувати коханого після дахозривного мінету може бути відразливо.

Женя шепоче йому у вуста:

– Не будеш проти, якщо я забрудню простирадло?

І звучить це настільки палко, що Спартак, не розриваючи поцілунок, бере член Жені у долонь з однієї сторони, а з іншої притискається животом. Женя робить кілька ривків, треться про ніжну шкіру коханого і кінчає, злегка кусає Спартака за нижню губу і ніжно проводить язиком по місцю укусу, коли відчуває повну розрядку.

– Не йди від мене більше, прошу, – Спартак лежить з прикритими очима, торкається краєм свого носа Женіного. – Не буде більше брехні ніколи, я все тобі розповім.

Женя цінує таку відвертість, а Спартак жалкує, що не зробив цього ще одинадцятого квітня минулого року. Можливо, він мусив пройти через таке випробування і спробувати, що для нього означає втратити Женю, щоб втямити – їм не можна бути порізно.

– Я кохаю тебе, Спартак, і хочу бути поруч.

Після цих слів Спартак відчуває справжнє полегшення.

– Я теж кохаю тебе, Женя Янович.

————

Дякую що читали.

Якщо вам подобається моя творчість, то я можу написати фанфік спеціально для вас, за вашим власним сюжетом 🤗

Одна сторінка А4 – 50 гривень.
Якщо цікаво, купіть мені каву на Buy Me A Coffee, вказавши номер телефону чи нік в телеграм. Я сама з вами звʼяжуся.

Buy Me A Coffee: https://www.buymeacoffee.com/cutiesun