affection

Грандмайстер прийняв Локі одразу.

Тієї ж миті, коли владиці прийшло повідомлення про те, що на Сакаар потрапила чергова істота, майбутня доля якої мала б бути участю в кривавих боях заради забави. Тієї ж миті, коли Грандмайстер скочив з трону, скрикнувши, погрожуючи знищити будь-кого, хто посміє відправити невідомого нікому гостя на арену. Тієї ж миті, коли трикстера, беззбройного, знесиленого, зламаного, грубо вштовхнули в тронний зал, мало не впустивши на підлогу — так легко було поранити його, такий слабкий він був, такий байдужий до своєї долі. Тієї ж миті, коли принц випростав спину, гордо, зневажливо подивившись на правителя, вмить з нещасного бранця перетворившись на істоту, внутрішня сила якої могла б перевищити всі запаси енергії Всесвіту. Тієї ж миті, коли Бог Підступності ледве стримав зневажливе пирхання побачивши чоловіка, що сидить на троні, а потім задихнувся від жаху, що захлеснув його, що заповнив всю порожнечу десь усередині. Тієї ж миті, коли Грандмайстер не стримався, не зміг подолати сильне бажання і підійшов до нього, коли в очах Локі промайнув відблиск нерозуміння і відрази від відчуття чужих пальців на шкірі, але хвиля страху відразу ж витіснила його, змушуючи чоловіка завмерти, не сміючи поворушити жодним м’язом. Тієї ж миті, коли правитель прибрав руку, щойно впоравшись з туманною мрією, що затуманила розум на долю секунди, бо ворог цієї солодкої дрімоти, цієї ніжної мрії — погляд, повний не ненависті ще, але й точно не симпатії, а такий погляд набагато гірший.

У ті хвилини, коли трикстер морщив ніс, йорзаючи в одязі, що незвично облягає, часом просто заплющуючи очі, намагаючись не бачити яскравих квітів на своєму тілі. У ті хвилини, коли принц Асгарда зі звичною зневагою оглядав палац, пирхаючи і невдоволено хитаючи головою, усім своїм виглядом показуючи, наскільки для ньогонеприємний вигляд синіх і фіолетових плям на стінах, золота на стелі та срібла на підлозі. У ті хвилини, коли Лофт зустрічався поглядом з імператором і стримувався, намагаючись приховати всю ненависть до чоловіка, до планети та до всього бісового світу, приховати жах перед правителем, приховати все, що можливо, аби не потрапити в пастку свого ж розуму . У ті хвилини, коли Бог Брехні відсторонювався від Грандмайстра, неусвідомлено, автоматично, уникаючи будь-якого контакту, ніби не бажаючи забруднитись у бруді, у крові. В ті хвилини, коли чоловік з чорним-чорним волоссям кривився, спостерігаючи за боєм гладіаторів, ледве стримуючись, щоб не заплющити очі рукою. В ті хвилини, коли Локі забував про страх, безпорадність і просто дивився. У ті блаженні, бажані, але рідкісні хвилини, коли трикстер усміхався, просто, наївно, щиро, коли він сміявся, спокійно, але зі звичними нотками знущання, що стали йому рідними.

У ту єдину мить, що вибухнула морськими хвилями над головою Грандмастера десяток років тому, коли його серце вперше за мільярди, десятки мільярдів років проявило себе, застукало, заболіло, впустило сотні тонких голок, що холоднокровно різали його тканину. А потім заспокоїлося, затихло, переживши стрімку бурю, але залишивши відчуття, раніше невідоме, але до жаху очікуване, тепле, що змушує широко посміхатися, сміятися дзвінко і пити, хоч що-небудь, хоч той блакитний напій, аби не було так гостро. Безмірне щастя, що переповнює судини могутнього володаря, що розпирає зсередини, але тисне зовні, так, що чути тихий тріск, щастя, безмірне у своїй силі настільки, що викликає тугу, смуток кольору алкогольного коктейлю, але смуток світлий, смуток радісний, який викликає печаль, заради якої варто жити вічність і вмирати в перший же день цього життя. Грандмайстер тоді просто заплющив очі і відкинув голову назад, ніжно посміхнувшись. Просто істота настільки могутня, така давня, стільки мудра, чутлива до божевілля, чутлива настільки, що здатна помітити в надрах своєї душі крихітну зміну, що росте з кожною секундою, чутлива настільки, що за багато років може відчути появу своєї спорідненої душі.

Грандмайстер готовий був сміятися на весь голос, щоб руйнувалися стіни, щоб падали колони, щоб на статуях з’являлися тріщини, коли зустрічався поглядом з холодними очима Локі. Грандмайстер готовий бути чекати вічність для того, щоб досягти прийняття трикстера, що не знає ще про нитки долі, що пов’язують його і правителя, що живить дбайливо щиру відразу до чоловіка, що уникає дотиків його ж. Грандмайстер готовий був з останніх сил контролювати бажання припасти до холодних вуст принца, відчути на собі його нерівне дихання, торкнутися кожного міліметра білої шкіри. Грандмайстер готовий був удавати, що він лише божевільний, лише жалюгідний жартівник, аби не втратити тонку нитку, що об’єднує їх і міцнішає з кожним днем.

Але Бог Брехні спокійний, Бог Брехні врівноважений до кожного граму, Бог Брехні проконтрольований та продуманий. А ще до біса гарний у будь-якому одязі, у будь-якому вигляді, у будь-якому тоні зі своїми точеними рисами обличчя, зі своїми божевільними і звабливими до біса очима, зі своїм нескінченним, неймовірно хитрим розумом. А трикстер тримає маску байдужості в будь-якій ситуації, до якої б не привів його правитель, глибоко зітхає, поблажливо зігнувши брову. Гордо здригає ніс, піднімає голову, так зарозуміло, так велично, так по-королівськи. Так гарно. І все це так йому личить, так прикрашає розкіш внутрішньої та зовнішньої краси, що Грандмайстер просто кусає губи.

Грандмайстер палає ревнощами, спостерігаючи за руками служниці, які прикрашають тіло принца. Грандмайстер стогне беззвучно, не зумівши стриматися знову. Грандмайстер божеволіє, занурюючи пальці в світло-зелену фарбу, а потім ледве відчутно торкається кінчиками до м’якої шкіри Локі, проводячи пряму лінію і ще одну. Грандмайстер вперше за все життя боїться – боїться бути знехтуваним, боїться зробити щось неправильно, боїться оступитися. Боїться подивитися в смарагдові очі буквально за кілька сантиметрів від його власних очей. Грандмайстер знову глибоко зітхає, захоплено оглядаючи прекрасне тіло Бога Брехні. Грандмайстер хоче доторкнутися ще й ще, розмазати фарбу по всьому цьому чарівному тілу, що манить погляд, залишити хаотичні зелені плями, а потім… а потім збудженими очима знайти такі ж, хоч трохи схожі у своїй тузі, у своєму екстазі.

Грандмайстер присувається ближче, як тільки можливо за межами пристойності. Грандмайстер тягне руки і ледве не кричить від радості, бачачи, як трикстер тягнеться так само, до нього, до правителя, якого він не терпів. Як принц сам боїться прогавити момент, боїться втратити відчуття спокою, боїться гніву правителя. Але Локі торкається його сухо, холодно, гостро — і Грандмастер мліє від кожного дотику крижаних рук, Грандмастер горить ще більше, Грандмастер дивиться ще любовніше, Грандмастер хоче ще відчайдушніше.

Хоче зруйнувати стіну, що розділяє його з Лофтом. Хоче закопатися пальцями в чорне волосся. Хоче провести носом по шиї. Хоче стиснути руку у своїй руці. Хоче віддати хоч частину того щастя, що відчуває вже багато років, що посилюється з кожною миттю поряд із принцем.

І правителя б’є тремтіння від кожного нещасного погляду трикстера, спрямованого на нього. І правитель впивається нігтями в шкіру через атмосферу присутності Бога Підступності, що вибиває силу волі в першу секунду. І правитель тоне в океані почуттів заради того, щоб відродитися знову, щоб вихваляти Локі з блиском в очах і сумбурною мовою.

І правитель абсолютно щасливий.

Тому що Грандмайстер із задоволенням прийняв Локі вже дуже давно.