_IT`S US_

Хвилин за п’ятнадцять усі троє залишили Джека за хвірткою у його дворі, і вже сиділи на дивані біля комину у вітальні Ханни.

– Ну що, всі зігрілися? Чи може ще чаю долити? – спитала хазяйка, випроставшись і направившись у напрямку кухні.

– Ні, все гаразд. У нас ще є час, то я гірлянди піду розвішувати, – сказала Рей і, відклавши чашку із дрібкою заварки на дні на стілець, заходилася розплутувати ліхтарики із змієподібного вузла.

– Так, де у тебе тут вільні розетки? – Томоко почала заглядати за стелажі, тримаючи у правій руці магнітолу за ручку.

– Там зліва внизу біля письмового столу. Посунь трохи системний блок і побачиш, – крикнула Ханна з кухні, паралельно дістаючи тарілки з полиці.

– А. Ось воно. Знайшла.

За кілька хвилин на всю кімнату почала грати ритмічна музика, від якої хотілося танцювати, танцювати і танцювати. Однак, тримаючи трійку фарфорових тарілок в руках, Ханна себе стримувала, аби донести їх у цілісності до газетного столика у вітальні.

– А це хіба Тімберлейк? На коробці від диску написаний якийсь `N Sync. – спитала блондинка, оглядаючи її.

– Та ж так, це група, у якій він якийсь час співав до того, як вона розпалась. – сказала Рей, продовжуючи хитати головою у такт мелодії.

Ханна принесла три склянки на столик і повернулась на кухню, поки з вітальні доносилися скажені голоси.

– It`s tearing up my heart when I`m with you!

– But when we are apart, I feel it too!!! – ось цей голос був точно Рей.

– От же божевільні, – про себе подумала Ханна і посміхнулась.

Вона взяла грону червоного винограду і піднесла під струмінь води, яка була тепла і приємно зігрівала руки після довгого перебування на вулиці.

Раптом, різкий гострий біль охопив грудну клітку дівчини, від чого та обхопила себе руками і вскрикнула. Музика була гучна, тому відразу її стогону за зачиненими дверима ніхто не почув. Ноги стали набитими свинцем, і вона звалилась на підлогу, вдарившись потилицею об кухонну стільницю. Періодичне стискання під ребрами не припинялось, від чого Ханну охопив страх. Їй було важко дихати, відчуття задухи змусили її почати відтягувати горло білого светра якомога сильніше, аж поки з-під нього не почав визирати малахітовий смарагд, що вона почепила на шию у якості прикраси для прийдешнього святкування.

Двері різко відчинилися і до кухні вбігла Томоко.

– Чуєш, а де ти ховала ту ковдру…, – вона опустила погляд нижче раковини на підлогу. – О господи, Ханно!!

Шатенка опустилась до неї на коліна і схопила долонями її з обох боків за плечі:

– Заспокойся. Продовжуй дихати, – вона схопила подругу рукою за щоку і змусила подивитися собі в очі. – Подивися на мене. Де твоя аптечка?

– Не…Не…, – переривчасто видихала Ханна. – Не треба аптечки. Я… у нормі.

Після цього вона ще раз зробила кілька видихів і нарешті її дихання почало потроху вирівнюватися, даючи їй можливість робити більш глибокі і повільні вдихи.

– Що це з тобою було? – спитала Томоко, піднесши склянку з водою дівчині до рота.

Та зі свого боку трохи відпила, не припиняючи трястися всім тілом.

– Не знаю.

– Схоже на панічну атаку. У тебе таке раніше бувало?

Перед очима почали спалахувати абсолютно розмиті та незв’язні образи: величезні вікна із панорамою центра міста; новий підручник із історії в блискучій обкладинці; міцна рука чоловіка, що охопила маленьке тендітне зап’ястя; крик; чиясь рука під чорною спідницею; сльози на білій шкільній сорочці; усмішка чиясь; сім’я за обіднім столом, під яким тверда м’язиста рука гладить праве бедро дівчинки; кров на простирадлі.

– Напевно, – шепотом промовила Ханна. – Проте це було так давно, що я вже і забула, що в такій ситуації слід робити. – дівчина ледь видавила із себе посмішку.

– Та що можна тут так довго робити. Я вже знудилась, – до кухні зайшла Рей. – Дівчата, у чому справа?! Ханно, ти нездужаєш?

– Не хвилюйся. Просто підсковзнулась і впала. То пусте, – і блондинка, посміхнувшись їй, підвелася.

Томоко відклала склянку і промовчала.

– А, дівчата, тут така справа. Забула вам сказати, – Ханна демонстративно відкрила холодильник, аби той був напоказ. – Для салату не вистачає ананасів.

– Що?! – вискнула Рей. – Але ж ми наче заздалегідь все по списку купили. Як таке могло статися.

– У когось в голові увесь цей тиждень були одні ліхтарики та лампочки, – кинула Томоко.

– Та щоб його! Ми не можемо лишитися без салату. Його ж щороку готують. Тим більше, коли ще буде нагода його скуштувати? В інші дні його готувати як на мене справжня дикість.

– Короче, ясно, – відрізала Ханна. – Я збігаю до магазина і куплю ті тупі ананаси. Щоб не було цих безсенсовних суперечок.

– Давай я з тобою. Згадала, що хотіла спробувати «кейп-кодер» замутити, а для нього потрібен журавлинний сік. І можливо щось ще побачимо, а тобі зайві руки не завадять, – сказала Томоко.

Рей награно надула губи:

– Дівчата, чесно скажу, мені не класно буде сидіти самій, поки ви будете бозна де вештатися. Ще раптом вкрадуть, – вона обвела обидвох хитрим поглядом і посміхнулась.

Її подруги розсміялися і заходилися вдягатися. Зашнурувавши чоботи і натягнувши куртки, усі вийшли на вулицю.