З поверненням

Нічне небо Нью-Йорка ні коли не було всипано зірками. Хоча точніше сказати їх не було видно через світло, яке випромінювало місто, але все-таки багато хто зміг побачити, як комета розрізала нічне небо. Дехто стояв і загадував бажання «зірці», а деякі навіть зі збентеженням поглядали на неї боячись, щоб вона не знищила їх та їхнє місто.

Коли всі хто зміг провести поглядом комету не почули ніякого звуку, та упевнившись, що нічого не відбудеться, продовжили займатися своїми справами наче нічого не сталось…

– Дідько! – Закричала дівчина намагаючись з усіх сил зменшити швидкість космічно корабля.

– Вода! Корабель зможе витримати силу удару! – Голос який долинав з динаміків був дуже схвильований.

Пілотеса взялась за штурвал і повернула в сторону річки, яка протікала в середині хащ лісу. Проаналізувавши річку компʼютер виявив, що голубина була достатньою для приземлення.

Пішов відрахунок до зіткнення. Дівчина потягнула штурвал на себе.

*Удар*

Все в кораблі вимкнулось і через декілька секунд увімкнулось. За склом було видно, як космічний корабель йшов під воду.

– Калі? – Пролунав голос із динаміків – Калі! Ти жива?

Не почувши відповіді бортовий компʼютер почав сам оброблювати дані намагаюся увімкнути камери та двигуни, щоб підняти корабель із води. Корабель почав підійматися з води та поступово підпливав до берега. Навколо було ні души навіть птахів не було чутно.

Коли корабель дістався берега то почав левітувати над землею.

– Спочатку потрібно знайти місце де сховатися. Келі! Прокинься! – Механічна клешня, яка зʼявилась біля сидіння пілотеси, взявши за праву руку на який був пристрій схожий на годинник механічна рука натиснула на екран, який створив голограму на який показувалась в повний ріст дівчина і також були показники її фізичні дані.

– Пульс є. Говорила ж під’єднати дані до мене, але ніхто не слухає мене. Добре, тепер потрібно перевірити чи працює маскування, – компʼютери почали оброблювати дані поки сам корабель намагався піднятися над деревами, щоб знайти місце де сховатися.

Як виявилось піднятися вище дерев було не можливо, енергія досить швидко закінчувалась, але цього було достатньо щоб знайти невелику галявину на якій корабель ледь вмістився. Опинившись на землі космічний корабель почав наче перетворюватися на гору камінь та чагарників.

– Супер, маскування працю, але пальне майже закінчилось.

Почулись стогони.

Пілотеса підняла руку і доторкнулась до голови. Здавалось що голова ось-ось розділиться навпіл.

– Нарешті! Ти як себе почуваєш?

– Естер, прошу… можеш так не шуміти? Голова зараз зірветься, – дівчина зняла ремні й встала з крісла.

Келі, на перший погляд, була схожа більше на людину, але це тільки на перший погляд. Дівчина мала вуха та хвіст, які нагадували більше на собачі частини тіла, також на лівій частині тіла виднілись плями світлішої шкіри, волосся з лівої частини було білого кольору як і вії та брови. Око насичено блакитного кольору, а інше темно бордового кольору. Всі ці деталі підкреслювали те що вона не була людиною

– Вибач – в голосі чулись нотки жалю, – я вже знайшла місце де сховатися і увімкнула маскування, але корабель досить сильно пошкоджений, ну і пального майже не залишилось – Естер говорила досить швидко тому Келі ледь встигла зрозуміти інформацію яку зараз почула.

– Це погано, нам потрібно знайти пальне і як омога швидше, щоб продовжити наш шлях. Проскануй навколишні території у пошуках сигнали енергії яка підійде як альтернатива, а потім переведи себе в економний режим, а я принесу пальне. – дівчина підійшла до невеличкої шафи яка була навпроти пульта управління діставши колбу з рідиною блакитного кольору відкрила та повністю висушила її. Видихнувши вона оперлась двома руками об стінку. Біль почала швидко проходити, по тіло пробігла приємне тремтіння.

– Але Келі тобі потрібно відпочити. Ми не знаємо чи взагалі тут є щось.

– Тому я і говорю тобі шукати його! Це ти помреш без нього, а не я! – В голосі пролунав рик.

Естер ненавиділа це в напарниці.

Голос затих, а компʼютер почав працювати. Естер не була живою… не зовсім. Це був бортовий помічник… Незвичайний бортовий помічник.

Вона ніколи не ображалась на Калі за такі слова, так вона була «компʼютером», але в неї були емоції і розуміння їх. Інколи здавалось, що Естер була більш живою та емоційною чім Келі.

– Знайшла. Ось ця будівля, воно знаходиться десь тут майже на самому верхньому поверсі.

На екрані було зображення висока будівля на якій була вивіска Готель Гранд Нексус.

– Він в готелі? – Дівчина здивованим поглядом оглядала будівлю.

– Думаю це не зовсім звичайний готель. Там дуже багато інших дивних сигналів не «людського» походження.

– Це дуже цікаво… Я спробою оглянути його, а ти краще переведи себе в економрежим, якщо щось буде потрібно я дам знати.

Дівчина підійшла до крісла пілота і взяла деякі речі які знаходились в ньому. Поклавши в сумку яка була заду на поясі деякі механізми для захисту вона пішла в сторону виходу.

– Будь обережною і краще не поспішай і все добре обдумай, – промовила Естер

– Не хвилюйся. Я скоро повернуся.

Калі потягнула важіль і двері відкрились. Дівчина швидко вибігла з корабля і помчала в хащі лісу орієнтуючись за допомогою навігатора який вів її прямо до цілі.

Зображенні Калі:

https://www.deviantart.com/stash/013cfimfhkgn