_ Похмілля _
від Бабця— Я якраз збирався до тебе йти.Тут у цій сторінці номер 6,ти не помічаєш оцього дивного пункту….. — Від легкої паніки він почав тараторити щось про цю справу.Все листаючи й листаючи папірці.
— Гаразд, це все потім.Ти як? — Метью присів на край столу, знімаючи окуляри та ставлячи їх.
— Гм, ти про що? — Адвокат намагався відволіктися на папери, не вдивлятися так пильно в такі сяючі й пусті очі водночас.
— Ну твоя мігрень, чи що там? – Адвокат присів на край стола, змикаючи руки в замок.
— Вже все гаразд, не знаю чому, але голова тріщала як скажена. — Спантеличений запитанням не по справі, хлопець почав наводити лад на столі. Мердок спокійно накрив своєю долонею його. Намагаючись заспокоїти.
— В цей раз вдам що повірив тобі.Ти змінив парфуми? — Раніше такі жести заспокоювали його, але тепер його серце почало ще шаленіше битися.
— Та ні, наче ті що завжди — Нельсон навіть не звернув уваги що одягнув той самий костюм що й вчора. Напевно ще запах Марсі не вивітрився.
— Мені не подобаються. Більше ними не користуйся, — Тільки зараз він відпустив його долонь.Зупинившись при виході, він повернувся.
— Ти вільний сьогодні після роботи?
— Так, ще трішки й закінчу.А що? — Мет якось таємниче посміхнувся, прислуховуючись до годинника.
— Я все.До завтра.Не засиджуйтесь допізна — На прощання вигукнула Карен.Не минуло й пів години як до нього зайшов Мердок.
— Ти вже все?Вже 19:30, робочий час закінчено — Хлопець обперся об двірний отвір, схрестивши руки в очікуванні.
— Гаразд, куди йдемо? — Нельсон не хотів розуміти про що піде розмова, тому віддав владу у цьому питанні йому.На останок склавши все по місця.Вони вийшли з офісу та попрямували у…
— Йдемо в бар, тут не далеко є непогане місце — Мет сказав це з такою впевненістю, адвокату не залишилося інших варіантів як погодитись.У звичні манері Мердок взяв його під руку.
— Що ти будеш? — Трішки заголосно запитав Мет його прям у вухо.
— Подвійне віскі, два, будьте ласкаві — Побачивши як задумався Фоггі, замовив адвокат.Вони обрали столик віддалений від музики, щоб нічого не заважало.Нельсон не міг більше витримувати цієї тиші, тому вирішив почати першим.
— І так, про що ти хотів поговорити? — Хильнувши віскі, кружляючи келихом, слухаючи цей шелест льоду, запитав Нельсон.
Друзі коментуємо!Мені цікава ваша думка.Як би ви продовжували цю історію?Як ви бачите ї
стосунки?