Наприкінці дня

Хелловін завжди був у Джуд найулюбленішим днем року. Вона любила цукерки (пам’ятає, як бігала до різних будинків, тримала Тарін за руку, бо вона так налякалася прикрас-мумій у дворі та шукала у своєму гарбузовому відерці, чи набрала якихось добрих цукерок).
Їй подобалося відчувати себе кимось іншим на один день. Вона любила все це.

Восьмирічна Джуд з нетерпінням чекала Кардана на вулиці. Вона була вдягнена як Аліса з «Аліса в Країні Див», у таку ж блакитну сукню і білий фартушок. Її мати навіть пропонувала вдягти відповідний чорний атласний бантик, проте Джуд відмовилася.

Зазирнувши за ріг, Джуд помітила хлопчика, одягненого в усе чорне — Кардан — з розпатланим волоссям під дешевою пов’язкою з котячими вушками і безладно намальованими вусами. До його чорних штанів був прикріплений хвіст, який розгойдувався з боку в бік. Джуд пирхнула на це.

— Що з хвостом? — запитала Джуд.
Кардан зиркнув на неї, дивлячись так, наче вона поставила найбільш ідіотське запитання.

— Ну, я принаймні схожий на свій костюм. — відповів він. Джуд припустила, що він був правий. Риси Кардана були схожі на котячі. Вістря його вух, те, як він ходив — все нагадувало кота. У Джуд не було білявого волосся як у Аліси з оригінальної історії, але їй це було непотрібно.

Джуд закотила очі, готова розпочати «ласощі чи капощі»¹. Вона попрямувала до першого будинку, не дивлячись чи послідував Кардан за нею.

— Подивимося хто збере більше цукерок.

— Ох, згода, Грінбрайєре.

—————

Джуд було чотирнадцяти, коли вона зрозуміла, що Кардан гарний. Вона стукала ногою по тротуару, чекаючи, поки Кардан знову з’явиться. Малеча бігала навкруги, прагнучи цукерок.

Кардан з’явився з-за рогу — що він часто робить, як вона розуміє — і посміхнувся. Цього року він був одягнений як принц, з перекошеною паперовою короною на голові і білою сорочкою з рюшиками. Він посміхнувся їй, що, безперечно, властиве Кардану Грінбрайєру. Джуд подивилася в іншу сторону, намагаючись приховати почервоніння на її щоках.

— Вау, — подумала вона.

Це ж, звичайно, просто освітлення. Джуд ніколи б не подивилася на Кардана інакше, аніж на інших друзів. Проте він гарний під вуличним світлом і вона не зможе позбутися цього відчуття до кінця ночі.

— Чи ми не надто дорослі для «ласощі чи капощі»? — запитала Джуд, намагаючись забути про Кардана і його дурну посмішку.

Кардан сміється. Причому дуже безглуздо. Цей сміх нагнітає повітря навколо них і Джуд ледь не пошкодувала, що вона прийшла сюди сьогодні чи почала випрошувати солодощі з ним багато років тому.

— Чому, Джуд? Ти хочеш бути в іншому місці? — відповідає він.

Так, думає вона, так, я хотіла б опинитися в іншому місці. Але щось утримує мене тут.

— Ні, але я відчуваю себе трохи дурною. — подумала вона і це цілковита правда. Вона відчувала себе безглуздо в костюмі рицаря — з пінопластовим мечем, прив’язаним до петель її пояса, армійських чоботах від Віві, які були трохи завеликі і з щитом із «Dollar Tree»², який вона тримала поряд зі своїм пластиковим гарбузовим відерцем — Джуд відчувала себе дурною через все це.

Діти все ще бігали навкруги, і вона раптом відчула себе занадто великою аби бути тут, надто дорослою.

— Ну, — почав Кардан, — просто роби вигляд, що не хочеш. Я кажу, що немає нічого погано в тому, щоб хотіти бути кимось іншим і хотіти цукерок.

З цими словами Джуд і Кардан пішли до першого будинку на вулиці, великого будинку, в якому дають до смішного великі солодощі (вона придушує почуття, яке виникає, коли Кардан сміється чи посміхається, і вона відчайдушно намагається ігнорувати нервозність, яку відчуває, коли її руки торкаються рук Кардана. Її план провалився, і вона сподівається, що Кардан не помічає почервоніння на кінчиках її вух).

—————

Джуд дев’ятнадцять і вона збентежена, побачивши Кардана вперше за рік. Він знаходиться під миготливими і змінюючими колір лампочками, від яких Джуд нудить (але, незважаючи на це, вона тут). Повітря наповнене потом і пивом, занадто сильно, щоб Джуд відчувала себе комфортно.

Вона дивиться, як він розмовляє з іншими людьми, з посмішкою, що змушує їх думати: «Так, мені цікаво кожне твоє слово і я хочу знати більше». Але Джуд бачить його наскрізь, і вона може сказати, що йому скажено нудно.

Цього року він без костюма, проте це їхня найменша проблема. Джуд хотіла б, щоб Тарін не затягнула її на цю відстійну хелловінську вечірку, бо Кардан впіймав погляд Джуд. Короткий погляд, і цього можна було уникнути, якщо б вона просто залишилася вдома.

Кардана починає підходити — Джуд хоче зіскочити з потертого дивану, на якому вона сидить — і таж посмішка, яку він носив багато років тому, з’явилася знову.

— Джуд, який приємний сюрприз, — сказав Кардан, і вона намагається не згадувати его вуста на своїх, адреналін долає її почуття.

— Сподіваюся на це, — відповіла вона. Вона чіпляється за бильця дивану, її нігті впиваються в потертий зелений оксамит, і вона думає, чи не зіпсувала диван.

Джуд надто зайнята своїми думками, щоб помітити, коли Кардан сідає біля неї, проте вона помічає бризки рідини — імовірно пива — на своїх джинсах. Вона помічає Кардана, що сидить біля неї і те, як вони близько.

— Ти колись сумувала за цим? — запитав він, і Джуд поринула у спогади, повертаючи туди, де вона була залишена.

Якщо вона сильно напружить мозок, якщо примружиться і трохи нахилить голову Джуд зможе згадати, як вона сміялася до болю в ребрах з Карданом. Вона пам’ятає, як вони ходили від дверей до дверей, просили цукерок і торгувалися, коли хтось з них отримав шоколад, який більше волів інший.

Джуд пам’ятає, як штовхали один одного на гойдалках на шкільному майданчику, часи, коли вони гойдалися на одні висоті і казали, що були на подвійному побаченні. Вона пам’ятає, як швидко штовхала Кардана на каруселі і впала, впала так хутко і жорстко, що на нозі назавжди залишився шрам.

Вона пам’ятає всі ті часи під вуличними ліхтарями та автостоянках «Walmart»³ у підлітковому віці. Часи, коли вони обмінювалися історіями на капотах автівок і їли дуже багато «Sour Patch Kids»⁴, аж до того, що Кардана знудило.

Можна сказати, що Джуд сумувала за цим.

Вона зненацька встала і взяла Кардана за руку. Вони пробігають повз танцюючих людей, якогось хлопця, що блює на галявині перед будинком, і дітей, які стрибають по тротуару.

– Ти не в настрої для ігор, — сказав він, — дуже добре. Я також.

І він цілує її.

Це не схоже на їхній перший поцілунок, коли їм було по п’ятнадцять. Це не необережно, швидко і бездумно. Його рука лежить на її спині, її в його чорних кучерях. Вона, мабуть, все зіпсувала, але Кардан, здається, не проти, бо сильніше нахиляється до неї.

Джуд віддаляється перша — неохоче — і відчуває, що не може відкрити очі. Вона відчуває, що застигла під вуличним світлом і повільно розплющує очі. Кардан дивився на неї, коли вона відкрила очі так, наче вона єдина справжня істота на цій планеті.

— Я завжди буду твоїм, Джуд. Просто скажи, так і буде, — сказав Кардан.

— Гаразд, — відповіла Джуд. Вони, звісно помиряться. Але на це потрібен час і багато довіри. Джуд надто довго була без нього, вона б не витримала ще одного Хелловіну.

Вони йдуть по вулиці до цілодобової закусочної, і Джуд рада, що пішла на Хелловінську вечірку. Можливо, їй потрібно було сказати Тарін, куди вона пішла, але зараз є тільки Джуд і Кардан.

Зрештою, це просто Джуд і Кардан. Так було завжди, вона була просто надто дурною й неосвіченою, щоб це зрозуміти.

Примітка:

«Ласощі чи капощі»¹ — традиційна гра у Хелловін. Діти у костюмах ходять по домівках, випрошуючи солодощі.

«Dollar Tree»² — американська компанія магазинів, що спеціалізуються на продажі товарів за 1 долар або менше.

«Walmart»³ — американська багатонаціональна корпорація роздрібної торгівлі, яка управляє мережею гіпермаркетів, універмагів та продуктових магазинів.

«Sour Patch Kids»⁴ — бренд желейних цукерок.

Дана робота є перекладом. Оригінал:  https://archiveofourown.org/chapters/93832201?show_comments=true&view_full_work=false#comment_525433240