Сторінки зі щоденника Дерека Хейла

Сьогодні був просто жахливий день. Я зустрів Рею.

І навіть незважаючи на те, що я замлів, як хлопчик побачивши її, це не так страшно як те, що сталося далі, а було ось як.

Стою, я значить, в кафе і чекаю своєї черги замовити свою улюблену каву, як у ніс мені вдаряє знайомий запах. У моїй голові вже тоді з’явилася ідея піти та зайти пізніше, і чому я так не зробив? Загалом, це був Стайлз. Той самий Стайлз, який вічно мене бісить і в’ється десь біля Скотта, а той вже біля мене. Але це все було тільки тоді, коли я їм потрібен так, що можна сказати, що все нормально. Я навіть здивувався, коли хлопець просто привітався і став за мною в чергу. Далі я чую, як персонал каже, що кавову машину чистять і, можливо, доведеться трохи почекати. Потім я, сам від себе такого не очікував, запропонував Стайлзу сісти за столик, навпроти стійки. І його мовчазна згода мене здивувала. Мені здалося, що з ним щось не так. Ми сиділи кілька хвилин у тиші, а потім перекинулися парою фраз про погоду і так ні про що. І що сьогодні за день такий? На той момент до столика підійшла Рея. Це моя колишня, яка мене вже дістала. І цей її огидний голос, коли вона каже моє ім’я «Дерек» – я б прямо ось так відразу і перегриз їй горло зубами. Але я контролював себе. Згоден, погано контролював. Але ж вона ще жива!

Хоч ми розбіглися і не найкращим чином, я не думав, що все так погано. Ну те, що вона почала далі, це просто ввело мене в ступор. «Дереку, а ти все по мені журишся? Вибач, у мене зараз є інший. Але, я все ж таки хотіла б провести час разом за склянкою вина. Ми вже давно не бачилися. Цікаво, як у тебе справи? Хоча, ти ж все ще живеш у тому будинку, що згорів? Вибач, мене таке не збуджує. Ах-ха-ха (вона посміялася в долоню, наче лисиця).

А ось що справді вразило, так це те що було далі. Тому що я завис, і я не розумію – чому? Ніби вона нічого такого не сказала, але я не міг і слова заперечити. Натомість, Стайлз швидко увімкнувся. Я ці його слова надовго запам’ятаю: Що ти приперлася і квохчеш Кво-кво. Курка. Звалила з горизонту.

Це звичайно було не вперше, коли Стайлз так поводився. Хоча, частіше він просто забовтував, і вони самі йшли. Але сьогодні, напевно, в нього поганий настрій. А Рея була в ударі: «А ти ще хто такий? Тільки не кажи мені, Дерек, що ти тепер із ним?». Ох, як я хотів їй вирвати горло і заткнути, і ось коли я вже відкрив рота, щоб заперечити Стайлз відповів «У нього є ім’я. І навіть якщо так, то тебе це не стосується». А найжахливіше, що коли він взяв мене після цих слів за руку, я глянув у його усміхнене обличчя і сам не помітив, як завороженим поглядом дивився на нього. Ох сьогодні з нами все не так, ми встали з не тією головою. Отямився я вже, коли Рея з подивом повторила фразу Стайлза: «Подвійне побачення? ( це мерзенне кривляння, власне, і повернуло мене до реальності) Ти правда думаєш, що я повірю, що ви разом? Ха-хах ну давай, подвійне так подвійне. Я напишу коли, мені треба з Пусіком час обговорити. Все, що я тоді вимовив, було Ага. Ага. Млинець, ага. Я ненавиджу себе за це.

“Стайлз, що це зараз було?” – це перше, що я сказав, коли він уже з нашими кавами повернувся до столика.

«Слухай, я не сліпий і не тупий. Вона прийшла кепкувати з тебе. Ну а я не дам у образу своїх друзів. (Він вважає мене своїм другом? Я думав, що… Друг. Давно мене так не називали) І ти, напевно, єдиний друг, якого я боюсь. Але, гадаю, буде круто поставити цю зазнайку на місце. Мені навіть не віриться, що ти міг бути разом із нею. А ти був навіть ще менш багатослівним, ніж звичайно. І здається, через це я бовкнув зайвого…»

На малу секунду мене огорнула злість, що він вирішив все так. І я навіть, щось бурчав на нього поки ми виходили з кафе, а він відповів «Потім, ти мені ще спасибі говоритимеш». Він що – безсмертний? Але зараз, коли я це сьогодні написав у щоденник, я дещо зрозумів. Хочу, щоб вона подавилася своєю заздрістю.

Щоразу, коли сьогодні телефонував телефон, не важливо смс або дзвінок, я боявся. Я – перевертень, боявся дзвінка. Але Стайлз прийшов особисто, і як же я здивувався коли приїхавши о пів на шосту до мене, за дверей, ще не постукавши, сказав: «Любий». Небеса з мене знущаються, я випустив з рук ніж. Повільно підійшовши до дверей, я відкрив її. І зрозумів, що небеса не жартують, вони вирішили вбити мене.

«Любий ти що забув? У нас же зараз подвійне побачення … (Коли я відчинив двері, я побачив Стайлза, що приодягнувся , ще й надушився. І як його погляд з грайливого змінився на подив так швидко. І руки, що безконтрольними рухами, ніби, кидалися на всі боки, попередньо, сунувши величезний пакет мені в руки) Дереку, що це на тобі? Ця майка брудна, і це (палець Стайлза вже уперся в пістолет, що лежить у розібраному вигляді на кавовому столику) – Вони ж, напевно, припруться раніше.

– Стайлз?

– Любий? Вибач, я мушу трохи потренуватися. Я ще ніколи не називав хлопця любим. Тобі також варто почати. І заради всього, швидше прибери пістолет.

-Я не буду тебе так називати…

Але пістолет я все – таки швидко прибрав подалі. Хоч я і не фанат зброї, але підстрахуватися все ж таки треба.

Я й не помітив, як швидко в лофті з’явилися «наші» фотографії з моря, в лісі біля наметів і ще купа подібних дрібниць. Якби я не знав, що це просто видимість, яку він сам створив, я повірив би в те, що ми пара. Пара… Хмм… Півгодини минуло. На годиннику вже десять хвилин сьомого. І в повітрі почав витати аромат розчарування. Постукування коліна Стайлза за накритим столом. І нарешті довгоочікуваний дзвінок у двері. І гіперреактивність хлопця включилася в гру.

Рея та її обранець були ряжені на повну. Я навіть радий, що Стайлз змусив мене натягнути ці шмотки, що він десь дістав.

– А ось і ми – Рея пискляво простягла ще біля дверей, заглядаючи за моє плече, поки її кавалер простягнув домовлену пляшку вина.

– Прошу до столу – Стайлз, ніби відчув і врятував мене від незручної паузи.

Їхня пара виглядала гармонійно. У глибині душі я був радий, що ця змія знайшла хлопця під стать собі. І я також не розумів, що тут відбувається. Весь вечір моя рука була в долоні Стайлза, що те й тільки робить, що потіє. Те, що він нервував, я й так знав. Але його серце шалено забилося у мене у вухах тільки після фрази Реї:

«І ти хочеш, щоб я повірила в те, що ви пара? Хах»

Хоча Стайлз і швидко відповів, що це рамки пристойності вихованих людей. Після чого у дамочки явно щось підгоріло, і нотка насолоди пройшла десь біля Стайлза, який уже потягнув мене на кухню.

– Дерек, трясця! Я в садку грав у театрі. А ти зараз уб’єш всю мою гру, і нас розкусять. Нагадаю, що це для тебе. Так що будь ласка. Скажи бодай слово, а не тільки ось ці твої грізні погляди «Я тебе спопелю». — Насправді, мені було якось плювати на цю дівчину з цього моменту. З цього моменту, я не повинен підвести Стайлза. Я чув шепіт із мерзенним голосом «Та він просто намагається надути мене. Хах я знаю, що Дерек натурал. А ти теж не сиди і тільки їж. Я примушу їх зізнатися, що це брехня»

Я його хлопець! Ахаха я його хлопець. Ні. Не так. Я хлопець Стайлза. І треба поставити Рею на місце. Включивши режим турботи, ми вже вдвох повернулися до столу. І звичайно, про те, що я почув, я не сказав Стайлзу. Коли вечеря нарешті закінчилась і ми посідали на два дивани, сам не знаю звідки вони? Далі на Стайлза посипалися незручні питання.

– Стайлз, а скільки тобі років? То ти так молодо виглядаєш. Напевно, ще до школи ходиш?

– Рея. – я  сам не розумію, навіщо,грізно промовив її ім’я.

– Що? – її здивований награний погляд мене тільки більше розлютив. Долоня Стайлза вислизнувши з моєї втекла до тіла хлопця, який трохи відсунувся від мене. А помітивши радісну нотку в очах Реї, я нарешті почав діяти. Швидко заграбаставши Стайлза собі під бік і обнявши його з-заду за талію, я відповів замість нього.

-Що тут скажеш, молодий, не зіпсований. Або вірніше сказати, що не мав у статевих партнерах три стадіони набитих людей – Підколов. Ах я прямо пишаюся собою. Хоча не я. А погляд що дивиться на мене.

– Дерек. Ти дивися обережніше, а то ще посадять… – чому вона взагалі прийшла? Ніяк не можу відповісти на це питання.

– Не посадять – Стайлз, ніби повернувшись з марафону, ледь чутно відповів. Невже вона його зачепила?

– Дерек. Досить вже. Мені це набридло. І так видно, що ви не зустрічаєтеся. Навіщо вся ця брехня?

– Брехня? З чого ти взяла? – (Стайлз)

– Та між вами нічого нема. Між вами вагон поміститься. – після цих її слів я ледве помітно, повільно сів так, що наші боки доторкнулись один до одного. А ще через секунду Стайлз вилуживши весь келих до дна одним ковтком подав уже сміливий голос.

– Та яка різниця як ми сидимо?

-Тоді – і цей жахливий погляд жіночих очей побігав трохи по фотографіях поруч додав – поцілуйтеся. У вас тут так багато фото обіймів, поцілунків зі спини. Так що така дрібниця вам нічого не коштуватиме.

– Я не – Стайлз заїкаючись хотів заперечити, але Рея його перебила.

– Тоді це все брехня.

Мені набридло це все. І я це зробив. Я поцілував його. Повільно зіткнувшись з губами і втягуючи Стайлза в цей поцілунок. Я відчував, як його губи повільно відкривались для поцілунку і відповідали. По моїй шкірі пробігла пара сотень мурашок. Не знаю, скільки тривав цей повільний поцілунок, але закінчувати його не хотілось.

Рея ще щось говорила, але, здається, це вже не важливо. Так як вона зазнала поразки, і це по ній було видно. Так що майже відразу після цього вона та її кавалер, що промовчав весь вечір пішли. І ось чому я справді був радий.

– Вибач, що довелося так далеко зайти. – Цими словами Стайлз дав мені зрозуміти, що щось вийшло не так, як він хотів. Хоч ми й не зазнали поразки, але щось все одно не так. Його серце билось так швидко, а на лиці з’явився рум’янець, якого не було поки «гості» не пішли.

Так, що ці пару днів я хотів би вирвати зі свого життя і зробити вигляд ніби цього не було. Але все має налагодитись. Здається тепер я знаю щось нове про себе, Стайлза, нас. Тепер мені потрібен час щоб зрозуміти, з якого моменту я не хотів більше пропускати погляди, чи дотики… Можливо час тікати від цього?