8 арка. Мітка. Підступи до поселення.

А.- Ахх, моя голова. Чортовий дракон, скільки ж у ньому силі, – тримаючись за шолом промовив Арторіас.

А.- Якби не мої обладунки і меч, то перетворився б на корж із плоті і стали…

Раптом лицаря підкосив дуже сильний біль у районі шиї, що не переставала боліти, навіть після застосування лікувальних трав.

А.- Що за біса, якби зламав собі шию, то не стояв би тут. То чому ж вона так пекельно болить?

?. Ти все ще не здогадався?, – з’явився глибокий голос у голові мечника, що був не знайомий йому.

А. Що за, хто ти? Здайся, – спокійно сказав лицар.

– Що ж, якщо ти не знаєш, то поглянь на свою шию Арторіас, і все зрозумієш, – проігнорувавши питання звернене до нього, промовив так само невідомий голос, що розходився їжею в голові Арторіаса.

А. Чорт, невже всі тут знають моє ім’я. Невже я настільки популярний?

Підійшовши до маленького струмка, Арторіас переглянув місцевість на наявність пасток, адже він не міг довіряти на всі 100% незнайомому голосу та ще й існуючому тільки в його голові. Переконавшись, що довкола немає ніякої пастки, лицар зняв із себе шолом, який усім своїм виглядом просив більше крові щоб полагодити різні подряпини, що були придбані під час бою з групами ентів та вартових лісу. Побачивши своє відображення в, на диво, чистій воді, Арторіас розплющив очі здивовано, адже на його шиї красувався невідомий мітка червоно-кривавого кольору.

А. Що за, якого біса?!, – Вигукнув лицар.

?. Ця мітка… ти був затавруванним нею і позбутися її не вийде, – спокійно сказав той самий невідомий голос.

А. Чорт, гаразд, зараз це не головна проблема. Спочатку треба знайти Сіфа, сподіваюся він десь неподалік, – подумав Арторіас.

Поки мечник пробирався через ліс, натикаючись на нові загони ентів, час від часу він подавав сигнали своєму товаришеві, виробляючи вовкоподібне виття. І так через хвилин п’ятнадцять, Арторіас почув знайомі звуки, що долинали недалеко від нього (попередньо використовувавши одну з навичок шолома, що був майже відразу вдягнений після виявлення мітки дракона на шиї).

Почувши виття хазяїна, Сиф загострив слух і рвонув до місця, де були чути звуки виття. Через кілька хвилин вовк уже спокійно міг відчути знайомий запах, що долинав за невеликим пагорбом, на якому дивом змогли вирости такі ж дерева, що й на рівній місцевості.

Побачивши задоволену морду свого вихованця, що стирчали з-за кущів, Арторіас попрямував до нього, після чого несподівано був повалений на холодну землю і облизаний з голови до ніг.

А. Хаха, я теж нрад тебе бачити Сіф, тільки скільки можна повторювати, твої слини потім погано відмиваються з обладунків, – трохи проговоривши з усмішкою на обличчі промовив лицар.

Повернувшись до місця зустрічі з драконом, Арторіас побачив розруху після їхньої битви, яку можна сміливо назвати побиттям немовляти. Але відразу, відводячи погляд від місця битви, погляд мечника був прикутий до великої похмурої будівлі, що віддалено нагадувала колізей.

А. Сіфе, ми прийшли. Ось він, амфітеатр Олачіля…