07.10.2024 — 09:54

— Султано, Ви впевнені, що варто йти до Паші так пізно? – євнуху не подобались дії Валіде.

— Що може статися, Хаджі? Ситуація нагальна! – Хандан була розгнівана і стурбована.

До неї дійшов слух, нібито Шахін Гірай готує державну змову проти Ахмеда, який зараз був в Едірне з Кесем. Звичайно, вона не стала вірити неперевіреним пліткам, проте ситуація була не з приємних.

— Султано… – голос слуги вивів її з роздумів, – не зрозумійте мене неправильно, та не варто йти так пізно до чоловіка в особисті покої. Чи не краще зачекати до ранку? Або хоча б послати агу з вісткою?

— Хаджі, досить! Як ти не розумієш, йдеться про життя нашого повелителя, мого сина. Я не довіряю нікому і я сама хочу все пояснити Паші, – жінка ледве себе стримувала, – Краще піди проконтролюй ситуацію в гаремі.

Валіде Султан схопила хустку, накинула на голову та вийшла з покоїв, голосно стукнувши дверима, щоб показати, що нотацій Хаджі вона більше не бажає терпіти. Свою прислугу вона залишила в гаремі, адже хотіла, щоб розмова з Пашею дійсно була приватною – вона нікому не довіряла.

***

У темряві ночі величній султані вдалось дістатись до покоїв паші непоміченою. Підійшовши вона здивувалась, адже його особистої охорони біля покоїв не було. Хандан занепокоїлась, раптом ханзаде почав діяти та віддав наказ позбавитись від Дервіша-Мехмеда Паші. Темрява душила її, а в закутках вона бачила химерні тіні.

Султана постукала в двері, та не витримавши тиску штовхнула їх, виявивши що вони не зачинені на ключ. І в наступну мить про це пошкодувала…

***

В кімнаті горіло лише декілька великих свічок, проте вони створили достатнє освітлення, щоб Хандан побачила постать чоловіка, який саме знімав з себе чорну сорочку. Не встигла вона оговтатись, як він побачив її в зеркалі, що стояло навпроти та різко повернувся до неї обличчям. Султана просто завмерла від несподіваності ситуації. Їй захотілось провалитися крізь землю.

— Султано… – голос Дервіша вивів її з ступору – пробачте, я не думав, що Ви завітаєте так пізно.

Не дивлячись на те, що він «розкаювався», одягти сорочку він навіть не думав, тому так і залишився стояти в одних штанях. Хандан нічого не лишалось, окрім як мовчки зайти та зачинити за собою двері, аби ніхто не побачив їх в такому становищі. Вона так і залишилась біля виходу, адже зловила себе на думці, що ніколи не бачила напівоголених чоловіків, окрім покійного падишаха Мехмеда, від чого їй стало особливо ніяково, тож вона опустила очі в підлогу, та не змогла вимовити ані слова.

— Якщо Ви тут в такий час, то певне щось сталось? – Дервіш побачивши збентеження Хандан вирішив розпочати перший – Хоча я вже здогадуюсь. Ви дізнались про те, що Шахін Гірай планує влаштувати пастку повелителю? – почувши ці слова жінка одразу перемкнулась і (майже) забула про ситуацію, що склалась.

— Дервіше, то ти знаєш? І… і при цьому спокійно тут сидиш!? – від переживань Хандан просто вирішила зірватись на нього.

Та й як здалося – були підстави.
— Чому ти не поїхав його рятувати? Якщо з Ахмедом щось станеться!? Ти ж за нього відповідаєш, то якого біса ти досі тут? – вона навіть не помітила, як по щокам потекли непрохані сльози.
— Якщо з ним щось станеться? Чи може ти… Може ти знову став служити цьому покидькові? Невже…– вона не встигла договорити, адже візир підійшов та поставив свої мужні руки на її ніжні плечі, а через мить силою посадив її на диван.

— Султано! Не говоріть того, про що потім пошкодуєте. Ви добре знаєте, чому я з ним зв’язався в минулому і так само чому я врешті зрадив цього шакала, – він натякав на його почуття до неї, Хандан це зрозуміла.

Дервіш підійшов до столика, де стояв глек, перехилив його вміст в склянку та одну з них подав їй, а сам сів поруч, та одразу випив вміст свого горнятка.
Хандан подумала, що це проста вода, а так як внаслідок нервового крику її здолала спрага, вона одразу перехилила склянку, проте горло не остудило, а навпаки обпекло.

— Це що вино? Ти споїти мене хочеш!?

— Ну що ви! Це дуже хороше заспокійливе, повірте. От і на вас воно подіяло – мовив чоловік по-доброму насміхаючись.

— Не заговорюй мені зуби! – не дивлячись на те, що кричати та плакати Валіде припинила – вона все ще була обурена та ображена. Хоча вино їй дійсно припало до душі, у паші був гарний смак.
— То ти відповіси мені: як ти, знаючи ситуацію, можеш тут спокійно сидіти?

— Султано моя, не гнівайтеся, просто дайте мені пояснити, – Хандан підняла брову.
— Думаю, Ви помітили, що біля моїх покоїв немає варти? Своїх солдатів я послав вивідати ситуацію. І як виявилось – Гірай не планував нічого, а нишком сидів вдома.

— Але… має ж бути якась підстава для таких слухів? – вона вже нічого не розуміла.

— Так, звичайно, і вона є. Ці плітки пустили Сафіє Султан та Халіме Султан. Для чого – не знаю, проте щось мені підказує, що вони просто захотіли Вам дошкулити. Ці гієни знають, що повелитель – ваше слабке місце.

Хандан гучно видихнула та відкинулась на спинку диванчика. З одного боку – все добре, все обійшлось, Ахмеду не загрожує небезпека. З іншого – ті стерв’ятниці добряче змусили її понервувати. Так ще й на Дервіша без причини зірвалась, за що було соромно.

***

Вони так і сиділи в тиші декілька хвилин , допоки Хандан не наважилась порушити цю ідилію:
— Дервіше… Я усі ті слова сказала зопалу. Ти був правий, я дійсно шкодую. Сподіваюсь ти пробачиш мені?

Чоловік посміхнувся невимовно ніжно та зробив те, чого султана зовсім не очікувала – взяв її тендітну руку в свою, та поцілував її пальці, при цьому дивлячись їй прямо у вічі.
Хандан від цього жесту одразу протверезіла. Та й випила вона зовсім замало, щоб не відреагувати на таке зухвальство.

— Паша! – жінка обурилась його поведінкою. Дервіш це зрозумів, тож наостанок торкнувшись її зап’ястя він обережно відпустив її долоню.

Валіде Султан вже хотіла піти, але щось її зупиняло. Їй не хотілось повертатись назад в гарем, в те лігво змій. Вона відчайдушно бажала залишитися тут, поруч з візиром. Та здоровий глузд наполягав на тому, що вже час.

— Я думаю, мене вже зачекався в гаремі Хаджі ага, тож мені потрібно піти – Хандан встала, щоб підійти до дверей, Дервіш підвівся слідом за нею.

— Як скажете. Доброї ночі, моя султано! – він підвівся слідом за нею та різко схилився в поклоні прямісінько перед її обличчям. Через його високий ріст це виглядало так, ніби ще трохи і він її поцілує прямісінько у вуста. Вона навіть відчувала його гарячий подих та смак вина на своїх губах, настільки він підійшов впритул. Хандан ледь не збожеволіла від такого зближення. Вона не знала чи він це зробив спеціально, чи під дією вина, чи може просто не розрахував відстань, але точно знала що цей тиск неможливо витримати.

— І тобі доброї ночі, Дервіше… – дивлячись йому прямісінько у вічі вона помалу відійшла на пару кроків і лише впершись в двері повернулась до нього спиною, прочинила затвірки та пішла.

***

Хандан Султан вийшла у рятівний коридор та поволі пішла до гарему, до своїх покоїв, затаївшись у темряві ночі.

І от, вона знову віддалась цій темряві, проте зараз вона не була лякаючою. Навпаки, їй хотілось щоб темрява поглинула її, сховала. Адже вона відчувала те, про що не можна навіть і думати, а за це було невимовно соромно.

В гаремі стало тихо й пусто, адже була глибока ніч. Всі вже спали й бачили сьомий сон. Це й радувало – не хотілось потрапити комусь на очі, інакше чуток було б не уникнути.

Султана вже підходила до покоїв, коли помітила Хаджі-Мустафу. Він поклонився та мовчки глянув на неї. В його погляді читався осуд. На це Хандан тільки закотила очі та зайшла в кімнату. Та настирливий ага пішов слідом за нею.

— Султано, я так розумію ми дарма переживали? Інакше б Ви вже давно повернулись, та дали розпорядження.

— Так-так.

— Вибачте за мою цікавість, та чому Ви так довго були у Паші, Ви ж розумієте це неприйнятно! – Хандан стала червоніти від сорому та гніву водночас. Добре, що в напівтемряві це було непомітно.

— Я перед тобою звітуватиму?! Ми вирішували й інші державні справи, от і все. І щоб більше я таких безглуздих запитань від тебе не чула. А тепер поклич но мені Гюльпері Калфу і забирайся геть!

За мить хатун, яка попередньо пішла відпочивати, стояла біля Валіде з готовністю виконати будь-яке доручення.

— Султано, щось сталось? Ви чогось бажаєте?

— Я маю один наказ, але ти повинна зробити це так, щоб ніхто не чув і не бачив, – дівчина уважно її слухала – Принеси мені з кухні пляшку вина. І без лишніх питань, а інакше розсерджусь як і на Хаджі.

Хатун вклонилася та пішла виконувати завдання.

Тим часом велика Валіде Султан вирішила підготуватись до сну. Розпустивши волосся зібране у високу зачіску вона отримала невимовне полегшення. Хандан зняла тяжку сукню з корсетом, одягла синю шовкову нічну сорочку. Якраз коли вона накидувала такий самий халат, постукали в двері покоїв. Гюльпері принесла невелику повну пляшку вина. Хандан кивнула їй, щоб та поклала на стіл та пішла.

Залишившись одна, Султана не стала церемонитись та відпила прямісінько з неї, навіть не переливши в склянку. Це вино було не настільки хороше як те, що вона пригубила у Дервіша, проте і воно проявило себе. Тож через певний час відчувши наслідки випитої половини пляшки, жінка вирішила вийти на терасу, подихати свіжим повітрям.

Вона підійшла до бильця балкону та почала роздивлятись зорі, продовжуючи смакувати напій. Але погляд її тягнуло до балкону поверхом вище, адже вона знала хто там стоїть, відчувала його уважний погляд на собі. Вирішила перевірити свою здогадку – так і було, він дивився прямісінько на неї, а на його вустах з’явилась ледь помітна усмішка та здивування. Воно й не дивно! Побачити Валіде Султан з пляшкою вина? Певно, він задумався чи немає у нього часом галюцинацій. Ця думка насмішила Хандан і вона кокетливо йому посміхнулась. Мабуть, в той момент у Дервіша проявилось наразі непрохане благородство і розуміючи, що султана зараз не тямить що робить, він кинув теплий погляд, легенько кивнув і пішов в свої покої. Тепер Хандан залишалось насолоджуватись рештою вина та нічною темрявою. Враз вона відчула як підкошуються ноги, як сильно калатає серце, як паморочиться в голові. Тіло стало ватним, тож вона поставила вже пусту пляшку на балконний столик. Прохолодний вітерець вже не рятував її. Вона зрозуміла, що якщо хоч на мить залишиться тут, то впаде. Їй терміново потрібно дістатися покоїв, а ще краще затишного ліжка. Хоча навіть м’який ковролін був би кращим за холодний кафель.

***

Темрява ночі її захоплює. І Хандан зовсім не противиться, навпаки – віддається. З головою пірнає в цю темряву. Вона відчуває гарячий подих на своїх вустах, відчуває сильні руки на своїй талії, які огортають її, відчуває, як воїн міцно притиснувши її де себе, піднімає на руки та вкладає на ложе.

Він хоче піти, адже знає, що Султана ніколи не дозволить перейти межу дозволеного. Та вона не змогла його відпустити, в останню мить вхопила за руки.

— Дервіше не йди, не залишай мене саму – вона просить жалібно.

Він глибоко зітхнув, підняв її обличчя за підборіддя, вдивився в очі і легенько торкнувся губами її губ.

— Навіть не сподівайся. Я більше ніколи тебе не залишу, моя Хандан. Моя Хелено.

На мить вона вмліла, а потім відчувши сміливість лагідно і довірливо поцілувала його. Поцілунок вийшов боязким, але він був найщирішим. Хандан притулилася до Дервіша всім тілом. І він здався, зриваючись у пристрасний поцілунок, про який мріяв уже давно.

Її мокре і розпатлане волосся прилипло до чола. В усьому тілі відчувалися скажені імпульси. Дервіш дивлячись на неї став дихати нерівно, нервово ковтаючи слину час від часу, тим самим намагаючись віддихатися. Видно, як по її грудях, котяться солоні крапельки поту. Дервіш дещо насмішливо усміхнувся, відчуваючи, як торкаються їх стегна. Велика була спокуса зробити їхній гріх більшим у сто крат. Хандан розплющила примружені від задоволення очі і подивилася прямісінько на чоловіка. Вони буквально палали пристрастю. Вона відчула, як пересохло у горлі. Ось він момент істини – зараз або ніколи.

Він поцілував її знову повільно, солодко і чуттєво. Його губи були м’якими, віддавали кардамоном імбирем, беззаперечно тим самим чудовим вином і ще якимись прянощами. Не витримавши вона застогнала від задоволення і поклала обидві руки на його торс. Відчула, як він усміхається, не відриваючись від її вуст. Доторкнувшись до його потужного рельєфного тіла, вона чітко зрозуміла, що навіть покійний падишах значно програвав у порівнянні з Дервішем. Хандан вивчала очима його, розглядаючи кожен шрам, що перетинав широкі груди. Він з цікавістю спостерігав за нею, повільно розв’язуючи пояс халату, який зараз явно Хандан був непотрібний…

Дервіш скинув його кудись на підлогу та став цілувати її шию, плечі, ключиці. Вона запрокинула голову та вигнула спину від задоволення. Чоловік пальцями підчепив бретельки синьої нічної сорочки та повільно стягнув її.

— Я не достойний цього… – мовив Дервіш відірвавшись від її тіла та подивившись на вид, який йому відкрився.

— Досить лестощів, Дервіш-Мехмед Паша! Краще продовжуй мене цілувати – Хандан запустила свої руки йому на шию та жадібно притягнула його назад до себе.

Однією рукою візир пестив її груди, іншою намагався розстібнути пряжку свого поясу. Як тільки йому це вдалося, він ледве відірвався від її губ та нахилившись пошепки запитав її до болю збуджуючим голосом:

— Султана мого серця, моя Хелена, кохана моя, ти дійсно хочеш стати моєю? – вона жадала цього невимовно сильно, тож обійшовшись коротким і ледве чутним «так», схвально потяглася до його губ та подалася своїми стегнами йому на зустріч. Більше нічого їх не зупиняло розчинитися в своїх почуттях. Ще одна мить і вона повністю віддасться цій темряві. Повнісю віддасться йому…

***

Темрява відступила, перші промені сонця засвітились у вікні просторих покоїв Валіде Султан.

Хандан вскочила на ліжку. Вона була непристойно червона та вся спітніла. Голова боліла так сильно, що лише за декілька митей вона почула стук в двері, від якого і проснулась, та занепокоїний голос Хаджі. Тоді Султана ледве підвелася з постілі та виявила свій халат на підлозі. Накинувши його відкрила затвірки дверей та впустила збентеженого агу.

— Доброго ранку, Султано! Я встиг занепокоїтися, Ви так довго не відкривали дверей.

— В чому діло Хаджі? – після учорашньої пляшки у Хандан досі паморочилось в голові.

— Повелитель вирішив повернутись на два дні раніше, тобто – сьогодні. І по приїзду він неодмінно захоче Вас побачити. Але як я бачу, Ви лише проснулися…

— Ох, я здається прихворіла, – Хандан вирішила прибрехати і навіть покашляла для правдоподібності – Мене так жахливо болить голова.

— О Аллах, Султано то он чому Ви така червона, у Вас мабуть жар. Я терміново покличу лікаря!

— Не потрібно! Не будемо давати привід ворогам для нових пліток. Це мабуть через те, що я вчора так перехвилювалася. Я трохи відпочину і все мине, а потім зайду до сина.

— Як накажете, Султано – мовив Хаджі, та вклонившись пішов, залишивши Хандан наодинці з своїм думками.

А подумати їй було про що! Тільки зараз вона згадала, як їй стало погано, тож вона вирішила будь що дійти до ліжка. А халат… Мабуть, уві сні стало жарко, тож сама скинула його на підлогу. Щодо Дервіша вона й не знала що гадати. Звичайно це був сон, або витвір її сп’янілого розуму, та їй було так добре з ним, так хотілось його ласки, пристрасті, любові… Хандан дійсно лякав той факт, що їй таке могло приснитись, та водночас, глибоко всередині їй було сумно від того, що це було не наяву, не по-справжньому.

Розібравшись з думками вона зібралась фізично, та вирішила піти до сина-султана. Одягла червону сукню з золотим кафтаном, корону прикрашену рубінами, покликала служниць зробити їй зачіску, та вийшла з гарему.

Підійшовши до султанських покоїв зрозуміла, що у нього вже хтось є, та попри це ввійшла. Там був Дервіш, вони сиділи з Ахмедом на терасі та обговорювали державні справи.

Падишах побачив матір та покликав до них. У Хандан не було іншого виходу як підійти. Вона поклонилась йому, в той час як Дервіш вклонився їй. В думках одразу замаячили спогади, як вчора він нахилився прямо перед нею обпалюючи своїм гарячим п’янким подихом її вуста.

Ахмед запропонував присісти поруч за стіл і став розповідати щось про Едірне. Та чи не вперше в житті вона не слухала сина, а то й діло намагалась потай глянути на Пашу. Проте коли відчула на собі зустрічний погляд, їй стало невимовно соромно, адже в голові виникали пристрасні картини з того триклятого сну. І це був один з численних моментів, коли вона була впевнена на всі сто, що Дервіш має неземний дар в читанні думок, адже в його очах Хандан бачила віддзеркалення того, що було у неї на душі. Та вона знала, ці суперечливі почуття з домішком похоті та присмаком гріха стануть таємницею трьох – її, його та темряви ночі.

***

The end.