7

Написано для Зимового фікрайтерського з’їзду

Прокинувшись і відчувши, що прекрасно відпочив, Ханма одразу кинувся шукати Юзуру. Сьогодні Кісакі мав приїхати пізніше, бо зустрічався з тіньовими істотами за межами Токіо. Шуджі зателефонував ельфу й коротко розповів про справи.
– Затримай Юзуру, я скоро буду, – пообіцяв Тетта, – не їдьте на острів, бо, можливо, істота тільки цього й очікує.
– Добре, – погодився Шуджі.
– І… вибач, що я знову не можу приділити тобі трохи часу, – вимовив Кісакі. Ханма аж засяяв. – Я це виправлю.
– Ходімо на побачення, – вирвалось у мага. Тетта підозріло довго мовчав, і Шуджі нетерпляче чекав. Дідько, чому ельф так довго думає?
– Я згоден, – відповів ельф, – але…
– Я чекатиму, – Ханма його вже не слухав. До чаклунки йшов у прекрасному настрої.
Шіроюкі він знайшов у лабораторії. Баджі з божевільним виразом обличчя експериментував з підозрілими рідинами. Чіфую й Казутори не було. Юзуру сиділа коло Міцуї, котрий працював за комп’ютером. Окамі* з коротким світлим волоссям зацікавлено вивчав інформацію і ділився з чаклункою. Напарник Такаші, високий худорлявий Хаккай, дрімав за сусіднім столом. Нефіліми обожнювали спати.
– Доброго ранку, Ханмо, – ліниво озвався Міцуя. Юзуру відволіклася від екрану монітора і кивнула напарнику. – Виглядаєш щасливим. Помирився з Кісакі?
Шуджі аж скрипнув зубами. Невже це так очевидно?
– Що ви робите? – маг вирішив удати, що не почув питання Такаші. Натомість підійшов до них і вгледівся у результати пошуку.
– Маємо поїхати в один з токійських притулків, – сказала Юзуру. Все ж безсонні ночі не пройшли для неї безслідно. Темні кола під очима жінки робили її обличчя неприродно худим і моторошним. Навіть витривала чаклунка зараз була змучена. – Ми з Міцуєю шукали інформацію про Саєкі Уміґару. Я ще телефонувала пані Наґакаві, аби дізнатися, хто виховував її дідуся. Все дитинство він провів у притулку, бо…
– Розкажи із самого початку, – попросив Ханма.
Шіроюкі позіхнула й розповіла. Бажаючи зрозуміти, ким насправді був Саєкі Уміґара, вона намагалася знайти згадки про нього в інтернеті. Оскільки чаклунка не вміла користуватися комп’ютером (на цьому моменті Ханма вдосталь посміявся), їй довелося чекати, поки в офісі не з’явиться Міцуя Такаші, котрий мав неперевершений хист до зламу, кодування і користування комп’ютерами. Баджі зглянувся над Юзуру і зателефонував окамі, аби той прийшов раніше. Такаші стало цікаво подивитися на істоту, котра банально не вміє шукати інформацію в гуглі.
Втім, відомостей про Уміґару було небагато. Лиш кілька статей на тему вбивства його батьків і назва притулку, в який помістили хлопчика. Шіроюкі попрохала Міцую знайти номер телефону Наґакави Юкі, бо хотіла задати ще кілька питань. Але жінка нічого конкретного не знала про минуле діда. Певно, вирішила назавжди забути людину, котра стала причиною смерті її тіток.
– Я хочу поїхати в той притулок, – завершила розповідь Юзуру, – можливо, там лишилися архіви з сорокових років. Ще потрібно відвідати музей і забрати решту картин. І вирушити на острів… Не знаю, за що і братися.
– Оце ви вплуталися, – прокоментував Міцуя, – я вам не заздрю.
– Не заздри мовчки, – відказав Шуджі. Такаші знизав плечима і надягнув навушники, аби менше слухати мага.
– Ми можемо зачекати, поки повернеться Кісакі? – спитав Ханма. – Знаю, тобі дуже хочеться все вияснити і помститися, завершити справу і знову зникнути. Проте давай порадимося з Кісакі.
– Я вже заспокоїлася, – зронила Шіроюкі, вертячи перстень на пальці, – думала всю ніч, поки не прийшов Міцуя… Ти маєш рацію, не варто було так реагувати…
– Я не те мав на увазі, – сказав Шуджі, – реагуй як завгодно. Та не лізь сама у небезпечні місця. Цей художник зміг убити твого дядька, тож варто поберегтися.
Тут Юзуру всміхнулася.
– Ого, що я чую? Сам Ханма Шуджі переживає за мене? – спитала вона, а байдужий вираз зник з її обличчя.
– Думай, як хочеш, – відповів маг, – ходімо в кафе, поснідаємо. Треба взяти паузу в розслідуванні.
– Нізащо в житті я не піду з тобою в кафе, – одразу заперечила чаклунка, і Ханма засміявся, – я маю дещо зробити.
– Що саме?
– Спробую знищити одну з картин.
***
Аби через магію ніхто не постраждав, під агентством збудували велике приміщення для того, щоб була можливість знищувати небезпечні предмети. Приміщення було порожнім. Під стелею миготіли лампи, а звуки луною розносилися у просторі.
– Знала б ти, напарнице, скільки гидоти я тут знищив, – хвалився Ханма, розкинувши руки, – оті каса-обака**, створені ямауба***, аби вбивати людей на відстані; унґаїке****, які дурні люди привозили з Європи, бо старовинні дзеркала – це модно. А одного разу я забрав прокляту бочку і вона волала тут кілька днів, бо я ніяк не міг її знищити.
– Сподіваюся, з цим проблем не виникне, – Шіроюкі не слухала мага. Вона поклала на бетонну підлогу картину, загорнуту в чорний поліетилен. – Знищимо картину і визволимо душу, замкнену всередині. Я зроблю це з величезною радістю.
Чаклунка з насолодою вивільнила свою спустошливу смертельну силу і в приміщенні стало холодніше на кілька градусів.
– Нарешті можна розважитися, – вишкірився Шуджі. Ієрогліфи зникли з його долонь, і маг, розсміявшись, обрушив усю силу хаосу на картину. В кімнаті на деякий час стало темно, здійнявся сильний вітер. Магія хаосу вирвалася на волю, намагаючись зруйнувати добре захищені стіни приміщення. Запахло гниллю, і зелені сполохи вдарили у згорток. Гуркіт, який здійнявся через мить, змусив чаклунку і мага припинити кидатися магією, бо було схоже, що вони ледь не переборщили. Юзуру, надягнувши шкіряні рукавиці, обережно підійшла до полотна і розгорнула поліетилен. Стомлено присіла, схиливши голову. Ханма теж підійшов і хмикнув.
Картина була неушкодженою. Фарба трохи потріскалася. Але крізь ці тріщини просочувалося ледь помітне сяйво. Шіроюкі провела пальцями по тріщинах.
– Ми лиш трохи пошкодили магічну фарбу, яка приховує ворота, – підсумувала чаклунка, а тоді схопила картину, з усієї сили жбурнула об стіну і закричала: – Дідько! Як йому це вдалося? Ми обоє використали таку силу, перед якою мало хто встоїть!
– Отже, без першої картини ми не зможемо нічого зробити з рештою, – Ханма дістав цигарку й закурив. Він знову поводився на диво спокійно. Певно, вклав весь ентузіазм у магію.
– Тобі потрібно намалювати ієрогліфи, аби сила хаосу не вирвалася з-під контролю, – сказала Юзуру, заспокоївшись. Її очі все ще сяяли потойбічним вогнем.
– Пізніше, – махнув рукою Шуджі, з насолодою затягуючись, – а давай повторимо епізод зі знищенням картини. Мені сподобалося.
Юзуру не встигла нічого відповісти. Двері в приміщення розчахнулися. Жінка скривилася, коли побачила, хто прийшов.
– Ханмо, якого біса вони тут? – люто прошипіла Шіроюкі, впізнавши трійцю óні з академії. От хто явно не бажав співпрацювати з людьми. Тож невідомо, навіщо демони відвідували заклад, а зараз вешталися агентством, у якому істоти допомагали людям.
– Ми відчули сильний магічний сплеск, – пояснив Ріндо, затримавши погляд на картині. Його колись світле волосся стало фіолетовим з чорними коренями, а ще неабияк відросло. Брат Ріндо, Ран витріщався на чаклунку.
– Юзуру, куди поділося твоє розкішне волосся? – ліниво спитав Хайтані.
– А твоє? – сердито озвалася Шіроюкі, згадуючи, що колись у Рана було довге волосся, яке він заплітав у дві коси. Зараз він змінив зачіску на коротке фіолетове волосся з окремими чорними пасмами зачесане набік. – Ханмо, невже Кісакі і їх узяв до агентства?
– Манджіро, – озвався Санзу Харучійо – третій гість, блакитноокий, з довгим білим волоссям, зав’язаними у низький хвіст, в діловому костюмі, як і брати Хайтані, – нас офіційно до агентства взяв Сано. Давно не бачилися, королево мертвих, – і він вдоволено посміхнувся, – як я хотів побачити тебе по-справжньому злою. Це досить епічно.
– Чого вам? – поцікавився Шуджі, випереджаючи Юзуру, бо жінка в будь-яку мить могла почати бійку.
– Кажу ж – відчули сильний сплеск магії, – повторив Ріндо, – що ви тут робили? Билися?
– Не ваша справа, геть звідси, – все ще злилася чаклунка. Санзу тим часом підійшов до картини, що самотньо лежала коло протилежної стіни.
– Яка цікава магічна річ, – прокоментував демон.
– Не торкайся без рукавиць, – застеріг Ханма, – ми намагалися знищити це полотно.
Харучійо роздивлявся яскраві фарби, помітив тріщини і хмикнув.
– Хтось добре постарався, – прокоментував білявий демон, – це ж скільки магії треба було використати, аби приховати вхід до іншого світу? І створити таку прекрасну пастку для душ. Ханмо, познайомиш із художником?
– Я дуже сподіваюся, що це падло мертве, – озвалась Юзуру, – та поясни про пастку для душ. Ми гадали, що істоті потрібні лиш людські органи.
– Тоді ти не бачиш усієї… картини, – вишкірився Санзу. Брати Хайтані підійшли до полотна і теж стали його розглядати. – Знала б ти, королево…
– Не називай мене так.
– …Яку можна накопичити силу, якщо зібрати достатню кількість душ, – закінчив Ріндо замість Харучійо. Він вальяжно усівся на підлозі, не зводячи погляду з чаклунки. – Художник, ким би він не був, зажадав стати наймогутнішою істотою Японії. Доволі розумне рішення.
– Без матеріальної оболонки у нього нічого не вийде, – заперечив Шуджі. Хоч óні були саркастичними, ексцентричними і нестерпними, та знали багато про інших істот, навіть таких, про яких, здавалося б, не існувало відомостей.
– А для чого, по-вашому, йому органи? – весело зауважив Ран, якому ситуація здавалася кумедною. – Художник збирається створити ідеальну матеріальну оболонку.
Ханма і Шіроюкі переглянулися.
– Хоча це зробити без допомоги адепта смерті майже неможливо… – зауважив Ріндо. Чаклунка округлила очі від усвідомлення й голосно вилаялась.
– От навіщо цей виродок вирушив до дядька, – прошипіла жінка і кулею вилетіла з приміщення.
Демони одночасно глянули на мага.
– Я щось не те сказав? – здивувався Ріндо. – Це ж очевидно. Чуєш, Ханмо, а можна приєднатися до вашого розслідування? Воно виглядає доволі цікавим.
– З цим питанням звертайся до Кісакі, – Шуджі, взявши картину, поспішив за Юзуру, аби чаклунка не поїхала на острів сама. Потім треба поговорити з демонами. Схоже, вони обізнані з тим, що зібрався робити Саєкі.
Чаклунка нікуди не зникла. Ханма знайшов її у медичному відділі. Серед м’яких теплих відтінків фігура Юзуру була ніби зіткана з пітьми. Вона самотньо сиділа на найближчому ліжку, байдужа до навколишнього світу.
– Тут доволі спокійно, – зронила вона, не підіймаючи голови, – це тільки спочатку незвично, бо яскраво. Можна уявити себе в одному із тих європейських склепів з безліччю вікон. Там так само світло. Люди майже не приходять до старих склепів. Всередині можна сидіти тижнями, набиратися сил… Я часто так робила, коли ми з дядьком Шісуо подорожували Європою. Він розповів, як поповнювати життєву енергію, знаходячись на мертвих землях. А сраний Саєкі вбив його. Клянусь, я знищу цю істоту, ким би він не став, – очі Шіроюкі спалахнули зловісними вогнями. Шуджі подумав і вирішив змінити тему розмови. У приміщенні ставало дедалі холодніше, що свідчило про дуже поганий настрій адептки смерті.
– Навряд чи я зрозумію твою любов до склепів і цвинтарів, – Ханма сів навпроти, бо знаходитися поруч із засмученою чи розлюченою чаклункою було небезпечно, – у свій час я надавав перевагу особнякам і замкам. Любив, коли довкола розкіш і багато простору. А ще з висоти гірських замків відкриваються прекрасні краєвиди. Одного разу мені навіть спало на думку побудувати власний замок.
– Я б не здивувалася, якби десь на околицях Токіо з’явився Ханма-джіро*****, – в голосі Шіроюкі почулася посмішка. Отже, трохи відволіклася.
– Чому на околицях? – здивувався Шуджі. – В самому центрі! Це був би найбільший, найкращий і найбільш вишуканий замок. – помовчавши, він додав. – Що, заспокоїлася, напарнице? У нас є незавершена справа.
– Знаю, – посуворішала Шіроюкі, – варто поговорити з Кісакі, забрати картини з того музею і відвідати притулок. А на Ідзу-Ошіма поїхати завтра. Завтра все одно субота — вихідний за людськими правилами.
– Людські правила не для нас, – заявив Шуджі, – хоча так, завтра ми вільні. Вважатимемо нашу поїздку своєрідною екскурсією. А після завершення розслідування підемо святкувати.
– Я краще замкнуся у склепі на час святкування, – озвалася Шіроюкі своїм звичним, трохи відчуженим, стриманим і впевненим голосом.
Ідучи з медичного відділу, Ханма гадав, що бути психологом для адептів смерті він не зголошувався.
У дверях Шіроюкі ледь не зіштовхнулася з Юзухою. Жінки завмерли, не вірячи в таку спонтанну зустріч. Тоді нефілімша тепло посміхнулася.
– Я рада зустрічі, – промовила Шіба, не відводячи погляду від темних очей Юзуру. Чаклунка мовчки дивилася на співрозмовницю, боячись зізнатися, що теж рада її бачити. – Ви знову використали забагато сил і прийшли їх відновити?
Чаклунка не знала, що сказати, бо випадково прийшла сюди. Вона не зізналася Ханмі, що медичний відділ асоціювався у неї з Юзухою, теплом її рук і посмішкою – такою розуміючою і ніжною, що аж щеміло в серці, хоч Шіроюкі не думала, що зможе колись відчути щось подібне.
– Я випадково зайшла… – почала чаклунка, як їй здалося, стримано, та голос був невпевненим.
– Привітатися, – додав Шуджі, втрутившись, як завжди, невчасно, – весь ранок на тебе чекала.
– Справді? – здивувалася Шіба, а очі її засяяли. Зніяковіла Юзуру пробурмотіла щось нерозбірливе, побажала нефілімші гарного дня й пішла.
– Агов, напарнице, ти не цінуєш моєї допомоги, – говорив маг, наздоганяючи чаклунку, – я чекав, що ти запросиш Юзуху… кудись. Бажано не на цвинтар.
– Ханмо, ти знущаєшся? – сердито спитала Шіроюкі. – Юзуха не… я сама розберуся.
– У тебе погано виходить.
– Це не твоя справа.
– Просто припини тікати, – сказав наостанок Шуджі, – не всі у світі тебе ненавидять чи стороняться. Юзуха приймає тебе такою, як ти є. Дай їй шанс.
– Я не вважаю, що нефілімам потрібні стосунки з істотами, які поклоняються смерті, – пробурмотіла Юзуру.
– От дідько, – зітхнув Ханма, – краще поговори з Юзухою. Або це зроблю я.
– Ти безсмертний чи як? – огризнулася жінка, і маг самовдоволено кивнув.
– Так, якщо ти забула. Я сподіваюся, ти добре подумаєш, перш ніж відштовхнеш Юзуху. Вона не виявляє до тебе неприязні.
– Все, годі, – сказала Шіроюкі. Видно було, що розмовляти про свої почуття вона теж не вміє. Ханма вирішив зайнятися соціалізацією напарниці пізніше. Зараз їх чекав Кісакі.

Примітки
*Окамі – вовк-перевертень
**Каса-обака – прокляті парасольки
***Ямауба – відьма
****Унґаїке – дзеркала смерті
*****Буквально: замок Ханми