7

Ми покинули ринок та я ледь вмовила його заїхати в торговий центр. І на диво, він погодився. Я взяла нам по капелюху, та дві джинсових куртки. Важливо періодично змінювати верхній одяг, щоб не світитися в одному на всіх камерах.

Він стоїть біля входу в один із магазинів, чекає на мене. Я проходжу повз стендів з нижньою білизною. Останні хвилин 10 мене з’їдає відчуття ніби хтось дивиться в спину. Але повертаючись я нікого не бачу. Я роблю вигляд ніби не помічаю. Якщо хтось справді слідкує за мною він робить це надто пильно. Я швидко беру першу рубашку що помітила та заходжу в примірочну кабінку.

Видихаю. Та сідаю. Невже в мене параноя? Чи за мною й справді слідкують? Але чому вони ще не напали? Гідра б вже зробила свій крок. Невже уряд? Як давно вони слідують за нами.

Надто багато питань. Я потираю обличчя та встаю. Залишаю одяг в кабінкі та виходжу.

Нічого не купивши йду до Барнса. Я зараз значно більш напружена та серйозна ніж зазвичай, відчуття що мене пропалюють поглядом не зникає.

Барнс бачить мене та оглядається. Він все такий же напружений як й завжди. Але чому він оглянувся? Перестрахувується? Чи можливо він теж щось помітив?

Стоп. Надто багато думок. Якщо за нами й справді хтось слідкує, рано чи пізно вони зроблять свій крок.

Або я точно параною

***

Ми йдемо до виходу на парковку. Жоден не обмовив ні слова, лише музика продовжує грати. В повітрі так і відчувається напруга. Але палюче відчуття ніби на мене дивляться зникло. Схоже й справді параноя.

Зупиняється музика. По гучномовцю починають говорити на іншій мові.

“ЖЕЛАНИЕ”. Солдат завмирає.

Я повертаюся до нього та підіймаю одну брову в мовчазному питанні, чому ти зупинився. “РЖАВОЙ” подовжує лунати голос.

– Чому став? Сам казав не затримуватися. – Він ніби й не чує. “СЕМНАДЦАТЬ”. Я розводжу руками, показуючи своє роздратування. Він знову просто ігнорує. Ніби він вимкнувся. Але його губи починають трохи труситися, ніби він щось шепоче. “РАССВЕТ”. Я розумію що щось не так. – ти впорядку? – він зжимаю руки в кулак я роблю один крок до нього, тоді інший. “ПЕЧЬ”.

– Ні, будь ласка, зупинись. Не треба — мені ледь вдається почути як він шепоче. Я стурбовано двилюся на нього. Що відбувається? “ДЕВЯТЬ”. Момент усвідомлення приходить до мене

— Сука — шепчу собі під ніс та витягую свій пістолет. Влучними та швидкими пострілами збиваю колонки що розміщення в кутах приміщення. Як тільки голос затихає він осідає на коліна та важко дихає. Я присідаю біля нього але все ще тримаю пістолет — ти впорядку? — шепчу до нього. Відвідувачі збираються довкола нас. Дехто щось говорить, дехто починає знімати на відео. — Йти можеш? — запитую, але в відповідь тиша та лише його голосне дихання.

Я підіймаю очі знову на натовп та бачу 3 озброєних людей в чорній формі без жодних знаків, що рухаються на нас. Один підіймає пістолет та я реагую швидше. Я прибираю їх трьох швидкими пострілами та бачу як Барнс підіймається.

— Потрібно покидати це місце. ЗАРАЗ — кажу не голосно але явно на адреналіні.

Ми рухаємося до паркови. Барнс йде впевнено та бачу теж дістав пістолет, що я дала йому в квартирі.

Ми тільки спускаємося до машини, як нас зустрічають озброєні люди. Я міцно тримаю пістолет. Думаю: «я використала 8 патронів в будівлі, залишилося 5. У Барнса повний магазин, ще 13. Ми приберемо 18. Їх чоловік 30.» Думки прилітають за долі секунди, одразу намагаючись придумати план.

— Давайте закінчимо все швидко. Ви складаєте зброю і всі живі — каже один з них. Він старший за інших та явно головний. В його голосі чути нотку роздратування та зверхності.

Я двилюся на Барнса, він дивиться на них не моргаючи. Тримає його на прицілі. Бійці ж ціляться в нас. Розумію, Барнс не згоден. Без попередження він вистрілює головному прямо між очей.

Вони одразу відкривають вогонь по нам. Я присідаю за колесу однієї з машин. Він за іншою.

— Геніально Барнс. Розлютити їх щоб вони наші мізки розмазали по стелі. — Я кажу голосно, намагаюся перекричати шум пуль. Він мене ігнорує, ніби й не чує. Я закотую очі.

В іншу секунду він швидко встає, рухається в їхньому напрямку. Однією рукою стріляє в них у відповідь, іншою, металевою, прикривається від пуль.

— Чорт, як ти досі живий? — Я виглядую з-за машини де ховалася. Роблю постріл та знову сідаю в укриття. Мінус один.

Повторюю свої дії, до тих пір поки не закінчуються патрони.

Поки я прибрала п’ятьох, Барнс зумів впоратися з половиною з них. Вони всі ціляться на Барнса, навіть не звертаючи увагу на мене. Це мені на руку.

Я покидаю своє укриття та швидко підходжу ззаду одного з бійців. Б’ю його під коліно, хватаю за волосся та встромлюю ніж йому в шию. Коли він падає, я беру його рушницю та прибираю ще 3. Барнс в цей час закінчив з іншими.

На парковці тиша. Лише наше тяжке дихання заповнює простір. Ми стоїмо і жоден не готовий нічого казати. Довкола повно мертвих бійців.

Я підходжу до тіла головного. Присідаю та мацаю його кармани на наявність чого небудь важливого. Нічого. Але знаходжу ключик від машини. Нажимаю та чую як один із автомобілів пілікає, сигналізуючи про розблокування. Йду до неї проходячи крізь Барнса.

— Хороша робота. — кажу саркастично та стукаю його по плечі. Сідаю за руль та заводжу автівку. — ти йдеш? Чи є бажання почекати наступну групу ворога?

Він хмуриться та нарешті дивиться на мене, мовчки сідає на сидіння поруч.

— Авто відслідковується, вони дізнаються наше місце знаходження — Він каже не голосно але все ще низьким, незадоволеним тоном.

— О, я знаю,— авто покидає місце бійки. — Ми просто приберемося звідси та покинемо машину десь на дорозі