7 арка. Обіцянка.
від Dimi 19
Від самої лише присутності дракона, у багатьох навіть найвідважніших лицарів і магів застрявав кому в горлі і тремтіли б руки і ноги, але не в цьому випадку…
Величності цієї істоти боялися як місцеві жителі, а й ціле королівство, що було поруч із Олачилем. Що давало поселенню додатковий захист від нападу інших царств, хоча водночас, і забезпечувало безпеку від дракона.
– Сиф, відступаємо, швидко!, – Крикнув Арторіас перед тим як почути ще більш гучний помах крилами.
Побачивши кратер, що залишив по собі страж лісу під час битви з двома напарниками, Сіф почав гавкати своєму господареві про його знахідку. Лицар, розуміючи, що не встигне стрибнути разом з вовком, швидко використав здатність меча щоб збільшити спритність. І обладунків, щоб прийняти удар дракона. Виставивши перед собою меч, останнє що побачив Арторіас – це велике червоне око, що знаходилося біля літаючої рептилії на лобі, і яскравий такий же червоний спалах. Після якої була лише порожнеча…
– ахаххахаах,- у повній темряві пролунав неприємний сміх.
– Ахахахахахахахахахах, – ставав він все голосніше і більш огидним.
А. – Невже знову ти, забирайся, пішов геть!!, – крикнув Арторіас, дізнавшись про цей сміх, що переслідував його з самого дитинства.
?. – Арті, Арті!, – почувся глухий голос дівчини.
-АХАХАХАХХХХААХАХААХХХА,- ще голосніше і голосніше ставав цей божевільний регіт якоїсь істоти.
А. – Згинь, дай мені спокій, просто помри ж ти нарешті, – вже кричавши, рвав своє горло мечник, проклинаючи цей поганий сміх.
– Будь ласка, прокинься! Прошу тебе, не залишай мене одну!!, – вже точніше і голосніше доходив звук до вух Арторіаса.
Розплющивши очі, лицар побачив добре знайому йому маску і прекрасні локони, що заворожували його з їхньої першої зустрічі.
А. – Сіаран?, – уже набагато спокійніше спитав Арторіас…
– Ти отямився! Слава Гвіну ти живий (Гвін – правитель королівства, якому служили Аротріас і Сіаран), – обійнявши Арторіаса за шию, хоч це і було трохи проблематично через різницю у рості, промовила напарниця мечника.
А. – Пробач що через мене ти знову хвилювалася, – обійнявши у відповідь промовив лицар.
А. – Скажи, я знову не контролював себе?, – з якоюсь надією що це не так, запитав Арторіас.
– Мені дуже шкода, але це так. Я не встигла одужати від удару цього здоров’яка, як почула твій крик, але він знову не був схожим на твій людський. Більше був як…
А. – Не продовжуй, я зрозумів. Пробач, що знову не зміг захистити тебе, не використовуючи цю силу, – з нотою провини сказав мечник.
– Ні, ні, саме завдяки тобі, я все ще жива, і не важливо як ти це зробив, сам або за допомогою своєї невідомої сили, головне, що ми залишилися живі, – намагаючись заспокоїти свого напарника, сказала дівчина.
А. – Так, ти як завжди маєш рацію, дякую тобі за все, – посміхаючись промовив хлопець.
С.- Хіхи, завжди рада допомогти. А тепер, давай швидше повернемося додому, а то якось після важкого завдання не хочеться двічі поспіль зустрічатися з головорізами, – озирнувшись на щонайменше 15 людських трупів, мило запропонувала вона.
А.- Ага, давай повернемося додому. Цікаво, Сиф уже одужав, – сховавши свій закривавлений меч у піхви, погодився Арторіас, згадуючи свого волохатого друга.
Цього вечора…
Стоячи на балконі, парочка здавалося б протилежних людей, мило балакали про своє, а їхні слова розвіював вечірній вітерець, що був неупинним, як і бурхлива мова хлопця, що розмахував руками перед юною дівчиною.
Познайомились вони на завданні. Тоді ще вісімнадцятирічний хлопець уже блищав у навичках користування зброєю, але з усіх йому припав до душі його дворучний меч, який він знайшов в один день поряд зі старою книгою, що була подарована бабулею. Хоч спочатку Арторіас і відмовився від нього через його темну ауру, але коли він вперше взяв його в руки, то відчув приплив сил і… негативних і жахливих емоцій.
З того часу, хлопець завжди обережно намагався використати меч, і лише в добрих справах.
А Сіаран була на той момент наймолодшою в загоні. На той момент їй було лише тринадцять, але з дитинства вона навчалася у найкращих вчителів, адже в найближчому майбутньому вона мала успадкувати маску жінок-вбивць, що забезпечували охорону важливим людям і чиновникам.
А.- А я тобі кажу, ні, Я ОБІЦЯЮ, що зможу контролювати прірву та її силу так, щоб не шкодити оточуючим і допомагати людям у королівстві. А після цього ми зможемо залишитись разом назавжди. Якщо ти звичайно хочеш, – вже не так упевнено вимовив останню фразу Арторіас.
С. – Хахаха, Арті ти такий милий коли соромишся, – трохи почервонів сказала Сіаран.
Але знаєш, мені подобається твоя ідея. Я чекатиму, – цмокнувши в щоку побігла дівчина.
Так і залишився стояти на місці як укопаний, великий мечник королівства, почервонівши від такого несподіваного для нього повороту.
0 Коментарів