6

*Sidewalks and Skeletons — Goth

 

Життя — низка неправильних виборів — Влад двадцять п’ять років на землі провів, підтверджуючи це негласне правило. Хоча, може й не двадцять п’ять, а лише двадцять: у дитинстві він меньше дуркував, поки батьки не розлучилися.

Батько і в шлюбі багато часу вдома не проводив, роз’їжджаючи великими містами для заробітку, але після розлучення взагалі перестав з’являтися. Його батько був музикантом, майже людиною-оркестром: грав на фортепіано, гітарі, барабанах і навіть парі духових. Дев’ять місяців із дванадцяти проводив за кордоном, переважно в кацапії, бувало, він навіть брав дружину та дитину з собою, але умови там зовсім не підходили для маленького Влада. Він досі пам’ятав кухню роздовбаної комуналки в їбенях за МКАДом, де таргани відчували себе набагато вільніше за орендуючих.

 

Згодом поїздки припинилися і після краху батьківського шлюбу перетворилися на нагадування про згарище на місці щасливого колись сімейного життя. Влад спостерігав, як мама розвалювалася на частини і вчився бути главою сім’ї, чи інстинктивно, чи цілком усвідомлено копіюючи поведінку батька стосовно матері. Його тато, незважаючи на творчу натуру, не був любителем телячих ніжностей, з охотою заміняв дорогими подарунками слова про кохання. В голові Влада це само собою перекроїлося в усталене твердження: вчинки вище слів і милостей, — ті, хто був йому дорогий, не отримували теплих слів на свою адресу. Якась тактильність була максимумом, від неї він просто не міг відмовитися: до розлучення батьків він любив обійми та інше.

Пізніше мама вийшла заміж ще раз, через рік притирок Влад подружився з вітчимом, все налагодилося, але трамуючий досвід вже залишив свій відбиток, хлопчик так і виріс чоловіком, якому почуття і взаємини давалися нелегко.

Нелегко — слово поверхневе та ненадійне. Нелегко — це як назвати життя не низкою неправильних рішень, а дитячою розмальовкою: межі вже промальовані, на обкладинці є зразок, щоб не довелося вибирати навмання кольори. Жодних рішень зовсім, якщо чесно.

…Так ось, Владу було нелегко. Все життя, вже багато років, і він стоїчно боровся, хоча мова фактів наполягала, що це ніяка не боротьба, а старанне самознищення.

 

«Боже, у мене в голові наче маленькі Мітяєви гніздо звили і пиздять без зупинки, — Влад заплющив очі, заливаючи в себе в шот. Здається, вже п’ятий. Абсент саднив горло і обпікав шлунок, неминуче вражаючи трахею та стравохід. Роз’їдаюче, небезпечне тепло поширювалося тілом, але чомусь не розслабляло, а змушувало зібратися і приготуватися до стрибка. — Я прямо чую, як вони пищать усяку хуйню про попередження мінохоронздоров’я», — Влад знав, що незабаром голоси затихнуть, як затихали й інші, злі. Це траплялося практично завжди, варто було всадити достатню кількість алкоголю, тому він і дозволяв собі хоча б у вихідні пити так само безрозсудно, як і на першому курсі універу. Щоправда, сьогодні лише середа, до вихідних як до Київа рачки…

 

— Ну що, йдемо? — Микита нав’язливо ляснув по плечу, виштовхуючи з безглуздого трансового стану, який переслідував Влада цілий день.

 

— Куди? — Жуков часто заморгав, проганяючи задушдиву міцність алкоголю.

 

— У чарівну країну анти-стресу, — хлопець усміхнувся настільки п’яно, що майже п’янко.

 

— У клієнтських туалетах достатньо місця і немає камер, — пояснив Гоша, сповзаючи зі стільця. Влад тільки тепер звернув увагу на взуття хлопця: масивні кросівки на кшталт тих, що були вдень, тільки чистіші, новіші й справді схожі на оригінал «ugly shoes» відомого бренду. Влад знав напевно, тому що останні три місяці вони з Мітяєвим працювали з жінкою, що тримає шоурум з товарами класу люкс, зі шмотками «Balenciaga» Жуков зробив уже дві окремі фотосесії для просування та сайту. У голові майнула думка про заробіток середньостатистичного майстра зі смоктання, раз вже Гоша носив настільки дороге взуття. — Для всіх тут трійничок — справа звичайна.

 

— План надійний, як швейцарський годинник, — Влад сперечався за звичкою, але ліниво.

 

— Тебе силоміць ніхто нікуди не тягне, — Гоша підняв верхню губу, показуючи верхній ряд зубів і ікла, що не сточилися до стандартної довжини, як зазвичай це відбувалось. Мабуть, прикус у хлопця трохи страждав.

 

— Та ну? Я б так не сказав, — Влад смикнув головою в той бік, де Микита тримав його за зап’ясток і щосили тягнув. Принаймні так це виглядало.

 

— Гріднєв… — Гоша закотив очі нібито дратівливо, а потім посміхнувся. — Гаразд, ви робіть що хочете, а я піду чергу займу.

 

Все-таки було в Гоші щось фемінне крім довгого волосся, макіяжу та мереживних стрінгів. Варто було хлопцеві одягнути на себе речі пристойніше худі з діркою на пузі, він одразу ж невловимо змінювався. Це не виглядало як акторська гра, Влад не відчував фальшу. Напевно, Кравець був трохи глибшим, ніж припускав Жуков, і міг умістити в собі не лише стандартний набір типово чоловічої поведінки.

 

— Да-а-а, Маргоша у нас красуня, — Влад навіть не помітив, як Микита перестав смикати його за руку і тепер стояв поряд, притулившись лицем до його лиця. Влад зрозумів, що п’яний сильніше, ніж думав, раз не поспішав усуватися.

 

— Та ну?

 

— Ну та, — Микита потерся щокою об щоку, змушуючи легкому ступеню незручності просочитися всередину. — Він гарний, чарівний, добрий, дбайливий. Маргоша найкращий.

 

— Добрий та дбайливий? — у подібне вірилося… не вірилося.

 

— Ви просто почали не з того, — Микита повернув голову, притираючись тепер чолом до скроні. Дихання гріло стрімко червоніюче вухо, Влад смикнувся, але Гріднєв присунувся ближче, обіймаючи хлопця за шию. — Знаєш, я бачив твій погляд. Не зараз, до цього. Ти щось юзал раніше, так? Це видно.

 

Влад застиг, шокований різкою зміною теми, і навіть цей шок був дивним: він не з тих, кого розмови про залежності змушують почуватися хріново. Мабуть, вміння забиратися людям під шкіру входить до списку обов’язків, виданих Артуром.

 

— Я не якийсь там поганий хлопець, який змушуватиме і провокуватиме. Та й чого тебе провокувати, ти ж не торчок, це й так видно, — він нахилився вбік, кінчиком носа торкаючись вушної раковини. — Щось зайобує тебе. Ось тут, — Микита тицьнув пальцем у лоба тією рукою, якою обіймав Жукова. — І ти хочеш відпочити. Або, може, виговоритись. Або станцювати в нашій клітці з жердиною на сцені, тут як вийде. У будь-якому разі моя робота — робити клієнтів щасливими.

 

— Вас цьому навчають чи що? — не втримався Влад.

 

— Чому саме? — зітхання Микити було схоже на смішок. Його рука вже закопалася Владу у волосся і м’яко масажувала потилицю.

 

— Цим штучкам, — Жуков покрутив зап’ястям у повітрі, підбираючи слова. — Я тебе не хочу. Але начебто ще трохи, і захочу.

 

— А хто сказав, що ти мене не хочеш?

 

— Ну… гетеросексуальність? — припустив він, вириваючи з Микити ще один смішок, що лоскотом розійшовся від вуха по шиї та спині.

 

— Тобі казали колись, що ти надто покладаєшся на неї?

 

— Не повіриш, але так, — Влад п’яно посміхнувся і спробував підвестися, сподіваючись, що хиткі кінцівки не підведуть його. — А цей твій взагалі впевнений, що тут потрібно займати чергу?

 

***

 

Виявилось, що треба. Клієнтам, які захотіли позатискатися не з профі, доводилося задовольнятися туалетом, тому черги там завжди були космічні, не зважаючи на день тижня. Звичайно, з двома хлопчиками з персоналу Влад легко міг потрапити і у віп-кімнату, але це привернуло б увагу охорони.

 

«Наземников навіть не намагався приховати, що зробив із туалету міні-траходромчики, — «траходромчики» звучали досить смішно в голові Влада, щоб зайтися тихим сміхом. — Ні, правда. Десять пісуарів до ряду, якими ніхто взагалі не користується. І п’ять кабінок, черга в які, сука, кілометрова. Чи не простіше вже поїхати додому, раз так закортіло?» — добре це чи погано, але він ніколи не хотів сексу з кимось настільки сильно, щоб не дотерпіти до ліжка. Історії Сані про п’яні перепіхони в туалетах і підворіттях здавалися ідіотськими, сам Влад не міг опинитися в такій ситуації.

…Однак все ж таки опинився, та ще з двома повіями на додачу.

 

Хлопці щось фальшиво співали, синхронно погойдуючись у чутному тільки їм двом ритмі. Сріблясті кільця у волоссі Гоші відблискували на світлі, змушуючи Влада знатно залипнути. Пісня була смішна, щось про несправедливість, але суті він так і не вловив: слова в голові розпадалися на кашу з літер.

 

— Ви взагалі не вмієте співати, — задумливо промовив Влад, приклеївшись поглядом до тонкої коси, унизаної сріблом. У тверезому стані він би зміг сказати щось уїдливе, але через випите в голові було важко і ліниво, ніби він упав у желе з легким присмаком анісу.

 

— У цьому весь сенс, альо, — Гоша схопив Микиту за руку і потяг уперед. — Остання звільнилася, ходімо.

 

Влад пішов слідом на ватяних ногах, намагаючись не звертати уваги на те, що зображення трохи попливло перед очима. Він знав, що через десять хвилин сп’яніння відпустить і залишиться тільки змазана ейфорія, від якої і добре, і не по собі одночасно.

У кабінці виявилося навіть просторіше, ніж Влад думав, крім самого унітазу там був ще рукомийник, навісна полиця з дифузором і журнальний столик, на якому, не ховаючись, виставили серветки, презервативи, лубрикант і антисептик. Ліжко ця кімната не передбачала, але диван у кутку був досить великим і комфортним, щоб влаштуватися на ньому вдвох і не обтирати стіни спітнілими спинами в пориві пристрасті. Хоча й для любителів клубної класики теж знайшлися опції: по обидва боки від унітазу до стіни були пригвинчені металеві поручні на зразок тих, що робили у туалетах для інвалідів.

 

«Яка вульгарщина», — Влад притулився до стіни, заплющив очі і намагався не слухати набридливий писк здорового глузду, який уже багато років говорив голосом Мітяєва. Сашко, якби він був в курсі того, що відбувається, швидше за все просто повбивав би всіх учасників, включаючи самого Влада. Але Сашко не дізнається, йому це не потрібно, та й взагалі, не всі знання корисні. Влад розбереться сам, і всі залишаться у плюсі.

 

— Карта якась із собою є?.. Гей, ти поплив зовсім, — Влада недбало ляснули по плечу, потім поплескали по щоці, як часто роблять бабусі і своїм, і чужим онукам. — Якщо так розвезло, то можу викликати таксі.

 

— Просто багато випив. Зараз збадьорюсь, не парься, — Жуков говорив тихо, не розмикаючи очей.

 

— Фу, хтось ще каже «не парься»? Міленіали такі дивні.

 

— Гаманець у рюкзаку, розумник, — Влад посунув плечем, лямка рюкзака з’їхала до ліктя. Гоша підійшов і смикнув язичок змійки досить сильно щоб Жуков забурчав: — Обережніше, бляха.

 

— Не пизди, — довелося трохи покопатися, гаманець сховався на самому дні, але незабаром Гоша вже тримав у руках бонусну картку магазину одягу. Влад навіть не пам’ятав, щоб бував там хоч раз. — Сядь, ми самі все зробимо.

 

Диван був до речі: тіло відчувалося важким, а ноги ватяними, але він не переживав на цей рахунок, аж до хвилини прораховуючи, як швидко відпустить. Це не те, чим варто було пишатися, та Влад і не пишався, але тішився своєю обізнаністю, адже не планував розлучатися з життям через проблеми із самоконтролем. Так, йому подобалося напиватися і вдавати, що життя не має великої цінності. Але це не було нерозсудливістю повною мірою: цироз здавався далеким майбутнім, а ймовірність того, що його поб’ють до смерті, зґвалтують або продадуть на органи настільки мала, що викликала скоріше сміх, ніж побоювання. Влад розумів, хто насправді ставить під загрозу його безпеку — він сам — тому намагався не наражатись на серйозний ризик. Зараз з ним не відбувалося нічого такого, чого він ще не пробував. Скільки разів він вливав в себе алкоголь без розбору і полірував це середньої тяжкості наркотиками? Три роки тому це майже увійшло в його звичку, тож він навіть із заплющеними очима міг передбачити, що станеться.

 

Гоша зрушив на край журнального столика все непотрібне і сів поруч навколішки, щоб не скручуватися над стільницею в три погибелі. Він відвів долоню вправо, Микита в неї вклав зип-пакет з білими кристаликами всередині, що візуально нагадували морську сіль. За мить кристали опинилися на столі, де Гоша методично перетворював їх на подобу порошку, подрібнюючи рубом пластикової карти. На тлі матової чорної стільниці вони виглядали більш контрастними і виразними. Влад, що по життю мав слабкість до всього гарного, бачив у цьому хвору, але все ж таки естетику.

 

«Зараз би сидіти в туалеті якогось генделя і розмірковувати про красу наркоманії. Ні разу не романтизація», — настирливий тарган у голові продовжував насідати, але це не робило Влада розумніше, хіба що дратувало.

 

— Що це? — раптом поцікавився Влад, прислухаючись до стукоту пластику об матове скло стільниці.

 

— Мм? Мет. Метамфетамін, — Гоша звучав вкрадливо і сипло: чи то застудився, чи то просто зірвав голос. І чим треба займатися, щоб так охрипнути?.. Ах, так.

 

— Зрозуміло, — він відкинувся на спинку крісла і задер голову, щоб перед очима залишилася тільки чорна навісна стеля. Приглушене освітлення не било в очі, можна було навіть не мружитися.

 

Гоша розкреслив шість рівних доріжок довжиною близько трьох сантиметрів і поліз у кишеню у пошуках паперових грошей.

 

—Ти хоч вдихнути нормально зможеш? — Кравець тицьнув пальцем у свій ніс, розплющивши кінчик.

 

Візуально Влад виглядав все ще не те щоб свіжо: фіолетові гематоми розросталися від перенісся в сторони, абстрактним візерунком розстилаючись під очима. Однак обличчя вже набуло звичних обрисів, основна припухлість спала, і Жуков навіть міг дихати, випивши і намастивши на себе всілякі засоби, що знімають набряклість.

 

— Впораюся якось.

 

«Як-небудь дуже хуйово впораєшся, якщо точніше», — Гоше не потрібно було ламати перенісся, щоб уявити, як мет садане по роздратованій слизовій оболонці, викликаючи масу хворобливих відчуттів. Сперечатися хлопець не став, скрутив п’ятдесят гривень, що завалялися в кишені, і вручив Владу:

 

— Насолоджуйся.

 

Влад не планував насолоджуватися, він взагалі слабо усвідомлював, навіщо затіяв усе це. Не залишало відчуття, що він поїхав кукухою, раз наважився перервати трирічну відмову від таких розваг.

Він сповз із крісла, примостився поряд з Гошею біля столу і нахилився, затискаючи одну ніздрю і приставляючи купюру до другої. Вдих вийшов сухим і шорстким, біла погань стала комком всередині, так що Владу довелося задерти голову, вдихнути різко і глибоко, щоб проштовхнути це далі. Носоглотку ошпарило окропом, через пару секунд на язику з’явилася гіркота. Жуков замружився, дбайливо затиснув пальцями ніс, ніби намагаючись вгамувати охопивший його біль. Відчуття були подібні до щедро посипаної сіллю рани, Влад знав це відчуття, адже багато експериментував свого часу. По шкірі пробіглися мурашки, волосся на руках стало дибки, а шлунок занив від трохи лякаючого, але все ж таки знайомого почуття. Щось на кшталт ударної дози адреналіну в кров, але приємніше, мажуче.

 

— Будеш другу? — сумнів просочився в голос, зовсім поряд з передпліччям раптово стало тепліше, ніби хтось хотів торкнутися, але в останній момент передумав. Владу здалася неймовірною думка про прояв турботи з боку Гоші, він відмахнувся і від неї, і від запропонованої доріжки, намагаючись, заплющивши очі, розібратися у своїх відчуттях.