6

На той момент це був останній місяць весни, студентів знову почали лякати літньою сесією і практикою, але що радувало хоч трішки студентів — після такої каторги будуть аж три місяці канікул.

 

На сесію треба було вчити дуже багато матеріалу, дякувати Богу що практичного нічого не було, але все одно від цього голова ходила колом.

Студентами що працюють у той час було ще гірше, перейти на другий курс це максимально важко і відповідально, а враховуючи що деякі отримують стипендію то загинатися абсолютно не хотілося.

 

Хлопці намагались підтримувати один одного в такий складний час, хороші оцінки хотілося мати, але також хотілося мати гроші на хліб, тому Фелікс і Хьонджин проживали дні бабака, зранку і до обіду в них був час на матеріал до сесії(не враховуючи ще і пари на які вони ходили) після обіду і до ночі в них робота, після неї вони відразу ж лягали спати, а от коли випадали вихідні вони намагались максимально виділити час на підготовку.

 

Фелікс і Хьонджин відрізнялись особливою підтримкою один одного, вони намагалися пояснювати матеріал, щоб їм двом було зрозуміло, іноді заспокоювали себе фразою “ну нічо, прорвемося” і приносили солодкий чай, щоб глюкоза змусила мозок працювати.

 

Коли по ідеї у Фелікса повинен бути вихідний який він хотів витратити на підготовку його, як на зло, викликали на зміну, бо бачте, у той день запланували банкет.

— Я на роботу! Буду пізно. – крикнув хлопець друзям, виходячи з кімнати.

З поганим настроєм він спустився вниз і швидко пішов у ресторан, бо йому декілька разів наголошували не запізнюватися, банкети не таке постійне явище, треба до цього поставитися більш відповідально.

 

Він як завжди зайшов у туалет закладу й одягнув чистий білий фартух, з ним у приміщенні були його колеги які з ним привітались, він зробив те саме у відповідь.

По ресторану вже бігали інші офіціанти та розносили страви на величезний стіл, який був вкритий білою тканиною, Фелікс не затримуючись теж побіг розносити замовлення до приходу гостей.

 

У хід ішло все — дорогі вишукані страви, європейська та азійська кухня, престижний алкоголь, авжеж йому як студенту хотілося це спробувати, хоча б трішки, він ніколи не пив і не їв таке “аристократичне”.

Всю свою робочу зміну Фелікс бігав і усміхався через злість присутнім на цьому банкеті, під вечір ноги вже не тримали, він стільки ніколи не бігав як у той день.

 

Хьонджин теж у той день пішов на роботу, але в нього було все як завжди: піти на склад, розставити товар на поличках, пробити щось на касі, правда кажучи така робота нудна, але коли ти студент для тебе не існує нудної роботи, навіть якщо вона нудна, тому коли була змога Хьонджин щось малював у себе у блокноті, за що правда іноді отримував від адміністрації.

На роботі його не покидало якесь відчуття, що ніби повинно щось статися і через це він пропрацював сьогодні гірше ніж зазвичай, думки були десь у вільному просторі, хотілося думати про все, але не про роботу.

Це незрозуміле відчуття не покидало голову і грудну клітину, ставало іноді важко дихати через це, але коли хлопець закінчив роботу і пішов у гуртожиток він намагався відвернутися вулицею по якій зазвичай ішов на роботу. На вулиці вже було темно, але не як взимку, тому ліхтарі так само освітлювали шлях. Хьонджин рахував скільки ліхтарів прийшлося йому на путі поки він ішов, скільки камінчиків під собою він побачив і скільки зірок з’явилося над його головою.

 

У гуртожитку він сидів з Мінхо на балконі та пив чай, малюючи щось у блокноті.

— Що ти малюєш? – Хьонджин з-під лоба глянув на Мінхо і перевернув блокнот у його сторону.

— Ааа, Фелікса. – пару секунд Мінхо розглядав скетч. — Гарненько.

Хьонджин подякував і продовжив виводити лінії обличчя свого об’єкта симпатії, він намагався якомога більше відірватися від чуйки яка от-от переросте в тривогу.

 

— Слухай…У мене чомусь таке відчуття, що щось станеться… – поскаржився Хьонджин продовжуючи малювати.

— Ой, та не бери в голову.

Може Мінхо дійсно має рацію? Хьонджин багато тривожиться і більшість його тривог виявлялися марними, хоча чуйка іноді працювала добре.

 

Хьонджин вже встиг випити чай і почистити скетч який він збирався обводити ручкою, перед тим подивившись час на телефоні.

 

На смартфоні білими цифрами показано 23:30, Фелікс попередив, що буде пізно, але все одно щось тьохнуло в глибині Хьонджина. Він заглянув у чат і побачив що Фелікс був годину тому у мережу, це трішки заспокоювало його, але не зовсім, він написав і відправив повідомлення “як ти?” Очікуючи зворотного зв’язку поки той продовжував малювати.

 

Він встиг обвести скетч ручкою і намалювати його ліпше, на годиннику вже була дванадцята, а відповіді все так і нема.

Ця чуйка що щось не так принесла йому стан іритації. Його нога здригалась, а очі бігали по приміщенню.

Мінхо побачивши що щось не так спочатку вирішив не цікавитися і побачивши що цей стан не проходить вже хвилин десять ввічливо запитав.

— Все гаразд?

— Мене непокоїть що Фелікса до сих пір нема…

— Зараз тільки десять хвилин на дванадцяту, він казав про те що пізно прийде, не переймайся так.

Мінхо з одного боку має рацію, дійсно, банкети не кожен день відбуваються, може його затримують через зрозумілі причини.

 

Але проходить ще десять хвилин, і ще десять, і знову десять…Так швидко настала перша година ночі.

Хьонджин заглянув у телефон, щоб зайти в чат з Феліксом, там він не побачив прочитаного повідомлення і не побачив позначки “У мережі”, тепер це конкретно змусило хлопця перейматися.

— Фелікса до сих пір нема… – прошепотів Хьонджин, склавши руки в замок.

Правда кажучи, Мінхо теж трішки напружився, але намагався себе і друга заспокоїти фразою “почекай ще трішки”.

Але з кожною хвилиною “почекай ще трішки” не працювало, стало дійсно страшно що з Феліксом.

 

— А може його побили? – поставив риторичне запитання Хьонджин. — Я йому зараз подзвоню.

Хлопець зателефонував Феліксу, поставивши гучний зв’язок він вслуховувався в ці довгі гудки, маючи надію що його друг відповість.

— Ну візьми ти трубку, блять. – лайнувся Мінхо.

 

Відповіді не було.

Від цього хлопці закипіли разом, Мінхо теж вирішив подзвонити Феліксу, але так само відповіді не наступило.

 

Хьонджину після цього стало ще гірше, у грудній клітині й так було відчуття що щось станеться, але тепер воно розрослося жаром по грудях, від цього ставало спекотно і нудотно, неприємний біль тягнувся до низу живота, хлопець тримався із всіх сил, щоб не піддаватися паніці. Мінхо теж почував себе не дуже, його очі наповнились злістю і він нервово ламав кістки на своїх пальцях, стиснувши щелепу.

 

На дворі вже була друга ночі…

Хлопці тримались з останніх сил, щоб не почати психувати, як почулося смикання ручки.

 

— Фелікс! – крикнув радісно Хьонджин і підбіг до Фелікса, як відразу ж злякався.

Фелікса хитало зі сторони в сторону, він по-дурному усміхався.

— Хьонджин…Як я тебе… – вимова хлопця була невиразною і не зв’язною, він зробив крок вперед і впав на Хьонджина. Той його спіймав, на обличчі намалювався шок, як і на обличчі Мінхо, вони переглянулись і гадки не мали, що робити із цим п’яним тілом.

 

— Сьогодні таке було! – п’яний друже крикнув, розмахуючи руками, Хьонджин його відпустив і той упав на ліжко, все так само продовжуючи розмахувати руками.

Фелікс продовжував щось нести гучно і незв’язно, його обличчя змінювало емоції й тут він встав, щоб показати якусь сценку яка сталася на роботі.

Його було не зупинити. Здавалося що він хотів показати все і відразу, розказати все що тільки можна, а коли йому не дали це зробити він став агресивним. Він готовий був щось зламати або когось вдарити.

 

— Лягай спати!

— Спи вже!

Хлопці намагались буквально прибити Фелікса до ліжка, а той продовжував вставати й щось кричати у відповідь, він не заспокоювався, від слова зовсім.

 

З горем навпіл вони його уклали спати, накривши його ковдрою повністю і перед цим давши води він начебто заснув, але це не все, після того, як хлопці довго намагались його заспокоювати в Хьонджина почалась істерика.

 

З його очей потекли сльози, він настільки сильно закусив губу що звідти пішла кров, стиснувши кулаки він почав бити свою подушку.

Це по зрадницькі боляче, Хьонджин переймався за Фелікса, не дай Боже того побили й забрали речі, а він просто приперся п’яний о другій ночі.

Мінхо побачивши цю картину пустив очі під лоба, заспокоївся один, другий почав істерити.

Обличчя Хьонджина скривилося в неприємну гримасу, воно залилося червоним кольором, із носа текли соплі, а губа тріснула, на язиці відчувався неприємний присмак металу.

Мінхо підсів до друга і погладив його по голову, той пустив ще сльози з очей, і їх начебто стало більше, дуже хотілося вийти на крик, але він не міг — розбудить весь гуртожиток і п’яне тіло.

 

Мінхо хотілося все кинути, йому зараз не весело від слова зовсім, очі злипалися і кидало в сон, але він не міг залишити друга в такому стані, він швидко встав і так само швидко приніс стакан холодної води та дві пігулки заспокійливого.

Холодна вода трішки привела до тями Хьонджина, а дія від пігулок дала про себе знати, його вже вводило в сон. Він лише трішки заплакав і шмигнув носом, Мінхо обережно накрив його ковдрою і подивившись злобно в сторону Фелікса подумав.

” — Ну ти ще та скотина.”

 

На ранок Фелікс прокинувся з відчуттям що по ньому проїхався трактор, ще і голова боліла так ніби по ній вдарили чимось важким. Піднявшись на лікті хлопець глянув на кімнату мильним поглядом, як тут до горла почали йти блювотні позиви.

 

Назовні вчорашнє не виходило, а блювотні позиви продовжувалися, тому хлопець важко встав з ліжка схопившись за голову.

У кімнаті, як на зло нікого не було, а засобів від похмілля не було в аптечці. Тому з головним болем він зібрався на за засобом і водою.

 

На вулиці тоді світило сонце, воно засліплювало хлопцю очі й той як сліпе кошеня дістався до аптеки.

Купивши протипохмільний засіб і середню пляшку води він повернувся до гуртожитку, голова трішки пройшла і погляд став менш мильним, але ті самі блювотні відчуття лишались.

 

” — Яка ж ця хуйня гидка.” – думаючи про себе Фелікс видавив засіб на ложку і почав їсти його. Цей засіб мав кремову сіру текстуру, у роті вона відчувалась гумовою і зовсім не солодкою, від самого засобу хотілося вирвати, але зупиняло то, що від нього майже моментально ставало здорово, ні нудоти, ні болю в животі.

Водичка у той момент відчувалась як єдиний порятунок, приємна, холодна і смачна, Фелікс відразу ж випив майже пів пляшки.

 

Засіб і водичка почали через пару хвилин діяти, стало краще і в голові не було такої каші, але лишалося одна — згадати, що було вчора…

 

Вчора він працював, був бенкет, багато людей і замовлень, а далі ніби чорна діра…

” — Я нічого не пам’ятаю…” – протираючи виски сварив себе Фелікс.

 

Почувся телефонний дзвінок, беручи телефон у руки він побачив на екрані контакт свого боса по роботі, по спині пішов холод, йому ніколи не дзвонило керівництво, враховуючи що про нього доволі добре відгукувались, прийнявши слухавку почався діалог.

 

— Ало?

— Доброго ранку, Фелікс, ну як доброго. – у хлопця аж все стиснулося всередині. — Мені донесли що ти напився на робочому місці, а вчора був банкет, ти зганьбив мене перед людьми. 

І тут Фелікса як вдарило током, він згадав як напився на банкеті.

— Дякую, що ти нічого не розбив, але ти банально зганьбив мене і нас всіх. – у діалозі сталася пауза, керівник намагався підібрати слова. — Обирай: ти або платиш штраф десять тисяч вон, або працюєш дві зміни, вечірню і нічну.

 

У студента не може бути на руках відразу десять тисяч вон, а втрачати роботу на рівному місці йому не хотілося, як і їсти локшину швидкого приготування.

 

— Я відпрацюю дві зміни.

— Як скажеш, я завтра тебе чекаю о 15:00, підійдеш до мене.

— Добре.

— До побачення.

— До побачення.

І керівник скинув слухавку, перед очами Фелікса намалювалась картина як він завтра стоятиме на ногах чотирнадцять годин. Моментально схопила тривога, у грудях так само все залишалося стиснутим, а в голові почали вибудовуватися вчорашні спогади.

 

Напився на банкеті, затримався на роботі, п’яний пішов у гуртожиток і поки йшов ледве не падав…А що він робив у гуртожитку він не пам’ятає.

Від цього стало погано і хотілося вирвати не від сп’яніння, а від тривоги яка стиснула всі можливі органи всередині.

” — Ну який же я ідіот…” – хлопець готовий був себе прибити, чим треба було думати, щоб таке зробити й так напитися.

 

Весь день Фелікс відчував себе як на іклах, він не міг уявити що на нього чекає завтра, він ніколи не працював у нічну зміну, а вона, на секунду, триває з двадцять третьої нуль нуль і до шостої ранку, просто в голові не вкладалося що там можна робити.

Аж під вечір Хьонджин і Мінхо повернулись у гуртожиток з прогулянки, вони гуляли разом весь день. Після приходу вони навіть з Феліксом не привітались, ніби ігнорували повністю його існування.

Хлопця зжирала совість, це було дійсно некрасиво прийти п’яним у гуртожиток, його совість почала більше його їсти коли він побачив у чаті тодішні повідомлення Хьонджина “як ти?” І таких повідомлень було декілька, на які він не відповідав, до цього додано ще його дзвінок і дзвінки Мінхо на які він не відповідав.

Соромно, надзвичайно соромно, хлопець відчуває себе таким мудлом.

Але діватися нікуди, наробив хуйні — відповідай за свої вчинки.

 

Хлопець з горем навпіл заснув, перед сном все відчувалося не своїм: він не прийшов з роботи і його не зустрів Хьонджин, вони втрьох не поговорили й не посміялись, не випили чаю і не побажали “на добраніч”.

 

Наступний день відчувався як у тумані, Фелікс лише очікував покарання у вигляді чотирнадцяти годин роботи. Відсидівши пари він почав збиратися, спочатку Хьонджин пішов на роботу, навіть не глянувши на Фелікса, а потім і сам він пішов.

 

Хлопець підійшов до керівника, як той і просив, сором’язливо привітавшись він глянув на шефа, той у відповідь теж привітався і протягнув форму яку носять віп-офіціанти, у Фелікса аж очі стали як п’ять копійок.

 

— Сьогодні у твоїх колег нема нічної зміни, а у віп-офіціантів є, тому одягайся і йди на другий поверх. – Фелікс у відповідь кивнув і переодягнувшись пішов на другий поверх.

 

Форма являла собою чорну сорочку та фартух, на яких було вишитий логотип ресторану жовтого кольору, що дуже впадало в око. Сорочка була трішки завелика, але фартух бездоганно підкреслював лінію талії.

До роботи залишалося хвилин десять, хлопець зробив собі хвостик і пішов на другий поверх, там же на нього чекала зовсім інша картина…

Приміщення було такого самого розміру як і не першому поверсі, але що відрізнялося — це інтер’єр. На другому поверсі розмістилися підсвітки, барна стійка, невелика сцена і шести на ній, також якщо повернути голову в протилежний бік так можна помітити декілька віп-кімнат.

Хлопець не очікував такого повороту, він спостерігав як його нові колеги (хоч і на чотирнадцять годин) ретельно протирали столи, келихи, настроювали підсвітку. В очі різко вдарило синє світло, яке намагалися настроїти на червоне, а потім знову на синє, перші хвилини це різало око, після чого повільно звикаєш.

 

Фелікс поквапився робити те саме що і його колеги, поки він натирав все до блиску і прибирав приміщення вже почало ставати темніше, а за цей час ще ні одного відвідувача.

— Слухай…Тут взагалі бувають відвідувачі? Чому ми зараз все прибираємо? – звернувся хлопець до своєї колеги, але та не хотіла ввести діалог, лише сухо відповіла. — Почекай трохи.

 

Взагалі дружньою атмосферою не пахло серед віп-офіціантів, всі косо дивились на одне одного, не розмовляли, здавалося, що тут пахне ворожнечею. 

До речі, про відвідувачів: на другий поверх нарешті зайшли люди, це були троє чоловіків приблизно п’ятдесяти років у ділових костюмах, вони сіли за столик і Фелікс пішов приймати замовлення.

Не встиг привітатися Фелікс, як йому озвучили таке замовлення:

– Віскі, текіла і соджу.

– Біфштекс з мармурового м’яса.

– Дві фріттати з лобстером.

Хлопець записав страви та вже хотів йти на кухню, як йому один із цих бізнесменів сказав.

— Красуню, можеш потім ще раз підійти?

— “Красуню?” – подумав про себе Фелікс з жахом, але він намагався себе запевнити що вони просто помилились, бо в приміщенні не було нормального світла, киваючи головою він відніс список замовлення і побіг приймати інші, бо за цей час відвідувачів стало трішки більше.

Коли замовлення приготувалося Фелікс приніс його чоловікам, як тільки він повернувся до них спиною щоб піти йому прилетіло рукою по сідниці.

 

— Хороша дупця, мала! – вигукнув чоловік.

У хлопця тоді все перевернулося, він стояв у ступорі напевно десь хвилину, поки його не вивело питання.

— Скільки ти за годину береш? 

— По перше, я хлопець, а не якась мала! По друге, ви не маєте право мене торкатися! – як тільки почувся грубий голос з рота хлопця, чоловіки замерли, але той збоченець не розгубився.

— Це ж ще краще, я заплачу вдвічі більше, так що, скільки за годину?

Мерзотно, дуже мерзотно, Фелікс хотів дати цією тацею по голові, але пішов прошептавши “ніскільки”.

Весь вечір він приймав замовлення від бізнесменів, він всіма силами намагався обходити той самий столик, але навіть коли він проходив повз він чув викрики “Красень!” “Іди сюди!” “Без тебе сумно!”.

 

Як тільки стукнуло за дев’яту вечора, на сцену вийшли дівчата і почали танцювати на шесті. Це виглядало безумовно гарно, видно, що вони доглядають за собою, ходять у зал, а їхня розтяжка — космос. Фелікс довго не глядів на них, просто продовжував приймати та розносити замовлення.

Як тільки він пройшов біля того самого столику, щоб записати замовлення, той самий п’яний чоловік схопив його за руку і посадив на свої коліна.

— Ну малюк…Я тобі заплачу потрійну суму, якщо ти зі мною переспиш. – він притиснув Фелікса спиною до себе, поставивши своє підборіддя на плече хлопця.

 

Емоції на обличчі Фелікса можна було розглядати довго, злість, відчай, страх — це все було в одному.

Він намагався встати, але чоловік міцно тримав його за талію.

 

Ніколи собі хлопець не уявляв, що його зараз торкатиметься старий п’яний дід, від страху голова розболілась і хотілося плакати, він намагався встати, але всі спроби не були успішними.

— Відпустіть мене, будь ласка. – хриплим голосом попросив Фелікс, який от-от розплачеться.

Його відпустили, він прикусив язика і пішов далі оформлювати замовлення, до горла знову пішли блювотні позиви, а в животі закрутило.

 

Перші сім годин добігли до кінця, але на ногах треба протриматися ще сім…

Ця група старих чоловіків пішла з ресторану, а той самий дід сказав:

— Я сподіваюся, що я тебе ще побачу, але ти подумай над пропозицією! – і пішов, залишаючи гидотну атмосферу після себе.

 

” — Пішов нахуй.” – у думках Фелікс його вже проклинав та назвав всіма хорошими словами.

 

На ватних ногах хлопець працював, найактивніший час який було складно пережити — це з першої ночі до четвертої ранку, там були непристойні танці на сцені, гучна музика, у той час активність проявляли молоді багаті люди, десь років двадцять-двадцять п’ять, вони випивали завелику кількість алкоголю і робили що заманеться.

Феліксу стало соромно за них, і за себе, він впізнав себе коли п’яний, тепер він може собі приблизно уявити як він себе поводив коли прийшов п’яний до гуртожитку.

Після таких шумних компаній залишався величезний безлад, який хлопець з колегами прибирав. На їхніх столиках лежали перевернуті келихи, розкидані серветки та ще особисті речі, які вони випадком забули: презервативи, копійки, губні помади, сигарети.

 

Коли закінчилась зміна – це відчувалося як Боже благословення, Фелікс швидко зняв із себе форму віп-офіціанта і вийшов на вулицю.

Холодне ранкове повітря трішки оживило хлопця, після синьої підсвітки все плило в очах, він встав біля ресторану і нервово закурив.

 

Перед очами пройшла вся зміна, із його голови не виходили ті домагання від старого п’яного діда, його просто оцінили як об’єкт.

Фелікс заглянув в телефон і не побачив повідомлень від Хьонджина, які він любив писати. Від цього стало ще гірше.

У горлі стало гірко, що той аж закашлявся, у куточках очей збиралися сльози.

 

” — Не плач, не плач.” – протираючи очі вмовляв себе Фелікс, сідаючи навприсядки.

Він сховав своє обличчя в долонях, настільки ганебно він себе не почував ніколи.

Докуривши цигарку він запалив наступну, він ще раз глянув у телефон, щоб перевірити час, на телефоні було “6:30”

О дев’ятій треба на пари. На кляті пари.

Зараз у гуртожиток він не піде, його сусіди сплять і своїм візитом він тільки розізлить їх.

Хлопець скурив три цигарки й пішов у невідомий напрямок, він бачив на своїх очах як Сеул починає жити, люди виходять із хат, заводять машини і їдуть на роботу, сонні школярі йшли до школи, і такі самі сонні студенти йшли в університет.

Фелікс ходив так дві години, він встиг тільки замерзнути, але ніяк не відірватися від такої зміни.

 

О восьмій тридцять студент повернувся до гуртожитку, щоб хоча б переодягнутися, у кімнаті не було живої душі, таке враження, що там ніколи нікого не було. Переодягнувшись він пішов на пари, зайшов до кабінету і сів на своє місце. Хьонджин і Мінхо сиділи разом і щось радісно обговорювали, навіть не дивились на Фелікса, від цього у хлопця ніби щось зламалося всередині, хотілося ридати, але прийшлося себе стримувати.

 

Відсидівши пари хлопці повернулись у гуртожиток, хоч-не-хоч, їм прийшлося контактувати й подивитися один одному в очі.

 

Фелікс не міг витримати такої напруженої атмосфери серед своїх сусідів, тому пішов на кухню зробити собі поїсти, щоб хоч якось відірватися. За цей час він встиг добряче захотіти їсти. Він посмажив собі картоплі та приправив це шпротами, хоч щось його порадує за цей день.

 

Коли він зайшов у кімнату, то не побачив хлопців у гуртожитку, зате побачив пляшку води та пачку заспокійливих.

” — Хьонджин знову пив заспокійливі?” – підійшов до тумбочки Фелікс і глянув на пачку, вона була повністю закрита і виглядала новою, та і пляшка повна води.

” — Дивно…” – хлопець нарешті вперше за декілька годин сів їсти, здавалося, що ця картопля зі шпротами була найсмачнішою їжею за все життя.

 

Але після їди йому сталося знову погано, він хотів розбити цю тарілку об стіну, але не зробив це.

Він підтиснув ноги до себе і сховав там своє обличчя і почав ридати ніби в останній раз.

Напився, зіпсував взаємини з Хьонджином і Мінхо, простояв чотирнадцять годин на ногах, праця в мутному колективі та домагання. Жахливо, просто жахливо. Він готовий був рвати волосся на собі.

 

Очі хлопця почервоніли, плечі пересмикнулись і серце засіпалося, хлопець взявся за серце і ледве встав на ватні ноги, щоб взяти води на тумбочці.

Рука сама по собі потягнулася до заспокійливих, він розірвав пачку в тремтячих руках і видавив собі три пігулки на долоню.

Разом з пігулками він випив майже пів пляшки води й впав обличчям на ліжко.

 

Він відразу ж заснув, перед очами стали розпливчасті образи, це переважно були останні події які змішалися в одну кашу. Обличчя присутніх у сні перетворились на жахіття: з очей лилася чорна рідина, у роті не було зубів і звідти йшла кров. Від таких страшних картин хлопець тремтів у сні й декілька разів прокидався, і коли він укотре прокинувся від страху, у кімнаті був Хьонджин, який це все бачив…

 

Мокрий весь Фелікс жахнувся присутності когось у кімнаті, через темінь в очах він не міг розглянути хто в кімнаті, він старанно протирав очі, як біля нього присіли та торкнувшись руки запитали.

— Що з тобою?

Для Фелікса це був як ясний промінь серед темного неба, він кинувся на друга з обіймами й з нього вийшло те, що за цей час він накопичив.

 

— Розумієш, мені соромно за те що я зробив, я зрозумів якою я скотиною був коли зайшов п’яним у гуртожиток. – згадуючи це все в хлопця знову пішли сльози, він шмигнув носом і продовжив. – Я відстояв чотирнадцять годин зміни й там до мене домагались! Якийсь дід мене вдарив по сідницях і всадив до себе на коліна. – Фелікс судомно вдихнув повітря. — Я така скотина, Хьонджин, пробач мені, будь ласка, за мою поведінку, поговорімо як дорослі люди тет-а-тет. – з кожним словом він все більше втискався в друга, ніби він кудись втече, на шкірі Хьонджина залишились відбитки від нігтів друга.

 

Декілька секунд Хьонджин нічого не казав і не рухався, він переварював всю інформацію яку йому розповів Фелікс, у душі його стало жаль, після чого Хьонджин обійняв друга і почав його повільно качати зі сторони в сторону гладячи по спині й терплячі болі від нігтів. Фелікс продовжував з останніх сил триматися за Хьонджина і шморгати носом.

— Хьонджин?… – невпевнено вимовив Фелікс, дивившись на хлопця очами повних сліз.

— Я тобі пробачаю, коли в нас будуть вихідні тоді й поговоримо. – він промовив це рівно та чітко, витираючи сльози з щік Фелікса.

 

Фелікс обійняв Хьонджина з новою силою, йому моментально стало легше, той же погладив його по спині.

— Лоскотно. – усміхаючись відповів блондин.

— Ну зараз я тебе як залоскочу. – брюнет заліз руками під футболку блондина.

— Не треба! – крикнув Фелікс, але вже було пізно, його залоскотали.

 

Коли вже не було чим дихати Хьонджин зупинився, він сам посміявся з такої реакції хлопця і дочекався, поки хлопець набереться повітря.

 

— Все ж таки, коли ми поговоримо?

— У тебе коли вихідний? – протираючи лоб запитав Фелікс.

— Після завтра два вихідних.

— У мене теж.

— Домовились.

 

Після цієї розмови вони знову стали як чужі, кожен займався своїми справами і навіть не дивились на один одного.

 

На наступний день Фелікс знову вийшов на роботу, тільки як звичайний офіціант на першому поверсі. Тепер на ці двері які ведуть на другий поверх він дивиться зі страхом, та ніч запам’яталась особливо.

 

А раніше він собі уявляв хорошу роботу там, він спеціально робив собі кращий рейтинг на своїй роботі, щоб його перенесли туди, але всі мрії зруйнувались — недружний колектив, відсутність манер, неприємний контингент і більше сміття після людей.

Також Фелікс відпрацював це покарання без заробітної платні, сьогодні ж йому дали стандартну суму і все було як зазвичай, ніби тої ночі не було.

Фелікс закінчив свій робочий день на свій стандартний час і пішов у гуртожиток, там вже його чекав Хьонджин.

— Завтра у нас двох вихідні, так? – запитав Фелікс.

— Так. 

— Підемо в якесь кафе, там і поговоримо…О дванадцятій тобі буде зручно?

— Так.

— Тоді на добраніч, завтра поговоримо.

 

Вони обійнялись і лягли спати, Мінхо в цей час спостерігав за цим всім з балкона.

” — Як вони так швидко встигають миритися?” – запитав себе хлопець, але він все одно ображений на Фелікса за цей випадок, бажання в нього говорити з ним немає на теперішній момент.

 

На наступний день хлопці зробили все як планувалося: вони разом пішли в недороге кафе, кожен замовив собі по недорогому напою і першим почав розмову Фелікс.

 

— Я б хотів попросити вибачення за той інцидент вночі, я тоді напився і не пам’ятаю що робив, сподіваюся, я нікому не нашкодив, що можу зробити щоб загладити провину? – щоки Фелікса загорілися від сорому, у його голосі та погляді було відчуття провини. Хьонджин його уважно слухав і відповів.

— Я тебе пробачаю за цей випадок, я сподіваюся, що більше такого не буде. – хлопець зробив павзу, дивлячись в карі очі друга. — Мені б дуже хотілося, щоб ти регулярно виходив на зв’язок…Я тобі пишу, бо я сумую за тобою, розумієш? Мені важливо знати як ти. – його голос тремтів, особливо на останніх словах. — Ти для мене важливий, і я б хотів щось у відповідь…Відповідай на мої повідомлення і дзвінки, попереджай якщо затримуєшся, будь ласка. – він потер своє ліве око в якому накопичилася сльоза. — Коли ти мене ігноруєш, то мені здається що я тобі не потрібний, пиши мені хоч щось.

Феліксу ніколи б у голову не прийшло, що за нього хтось так перейматиметься, у його голові щось смикнулося і на мить стало сумно.

— Я тебе зрозумів…Вибач, що так егоїстично себе поводив.

— Я тебе пробачаю, Фелікс. – таке склалося враження, що хлопець от-от заплаче, він не звик так говорити про свої почуття.

— Візьмемо по чизкейку? – побачивши стан хлопця Фелікс замовив два чизкейки і вони смачно поїли.

Весь час що в них залишився вони провели разом, вони сміялись, ходили по центру, гуляли десь до вечора.

Коли вже Сеул накрила ніч і ліхтарі загорілись по місту хлопці вже збиралися йти, але ніяк не доходили до гуртожитку, вони казали “ну ще п’ять хвилиночок!”, і зрозуміло, що ці “п’ять хвилиночок” розтягнулись на більше.

Вони фотографувались, знову сміялись, навіть потанцювали десь посеред вулиці й купили собі по мілкшейку. Фелікс і Хьонджин стояли під кафе з молочними напоями, але треба було вже йти.

— Пішли додому.

— Пішли. – Фелікс хотів взятися за руки, але відразу ж відмахнувся.

Коли вони встали під гуртожиток, щоб там же допити й викинути стаканчики Хьонджин вдивлявся в обличчя свого друга, місячне проміння ніжно відбивалося на шкірі хлопця, особливу увагу привернули пухкі губи які трішки забруднились від молочного напою. Фелікс їх облизнув і в Хьонджина б башту зірвало, якби вони тут і зараз поцілувались, від розіграної уяви хлопця повернув у реальність низький голос.

— Пішли?

— Пішли… – зробивши останній ковток і викинувши стаканчики вони пішли до себе.

 

У кімнаті сидів Мінхо, який займався своїми справами, він продовжував ображатися на Фелікса за цей випадок, тому лише злобно глянув карими очима на двох друзів.

Феліксу самому було ніяково дивитися на Мінхо, який судячи з погляду не хотів навіть вітатися, він відчув себе маленьким хлопчиком який наробив шкоди й тепер терпить мовчанку батьків.

 

Коли вже всі лягли спати одному Феліксу не давали заснути останні події, а в цих подіях його дивувало те, що він настільки швидко помирився з Хьонджином, це змусило його змінити думку про корону на голові в хлопця.

” — Він добросердечний…До нього здалося знайти підхід набагато легше, я не знаю, що робити з Мінхо.” – тривожно думав хлопак, лежачи на ліжку.

Його ж інший друг відрізнявся більш стійким характером, він здавався дорослішим ментально серед усіх, його серйозне обличчя виражало досвід набутий за всі ці роки життя, а усміхався він доволі рідко.

” — Що ж з тобою робити…” – це питання могло б хлопця позбавити сну, але зранку пари та от-от повинна початися літня сесія, тому ці фактори змусили швидко поринути в сон.

 

Зранку хлопці прокинулися і зібралися на пари, Фелікс пішов з Хьонджином перші, але перед тим глянувши на Мінхо. Той не виражав ніяких емоцій і навіть не дивився в їхню сторону. Щоб не запізнитися на пари хлопці поспішили, залишаючи Мінхо який пізніше сам вийшов.

На парах Хьонджин і Фелікс сиділи разом та слухали нудні лекції, їхня кураторка посеред розповіді заговорила за практику і озвучила одну деталь.

— Коли у вас почнеться практика ви будете ходити по місцях, де зможете працювати в майбутньому або прийти туди на другому курсі. – всі задумались над тим, куди вони ходитимуть і що їх чекатиме. — На курсовій вас чекають лише усні заліки.

— О нііі! – почулося від всіх одногрупників. Це ж прийдеться вчити всі білети…

 

Після всіх пар всі повернулись у гуртожиток, окрім Мінхо.

— Слухай, а ти не знаєш чого Мінхо нема? – нервово запитав Фелікс, гризучи нігті.

— Не знаю. – відповів Хьонджин сидячі в телефоні.

” — Ну супер, він бозна-де, коли повернеться одному Богу відомо.” – Фелікс занепокоївся, Хьонджин це помітив і ввічливо поцікавився.

— А що таке? – він поклав долоню на тремтячу ногу друга.

— Та я попросити вибачення ж хочу за поведінку…Мені здається Мінхо тримає на мене зло.

— Ох матінко…Ну, спробуй хоча б вивести його на діалог, далі буде зрозуміло, я не думаю що він ображатиметься вічність.

— Ну та…Треба хоча б спробувати поговорити…

 

Ближче до вечора Мінхо повернувся в кімнату, його обличчя виражало втому, про це казали синці та сірий відтінок обличчя.

Він стояв на балконі сам на сам і вдивлявся в центр Сеулу, його роздуми перервав Фелікс з двома чашками чаю.

— Можна? – ввічливо запитав хлопець. Мінхо подумавши що тут сидітимуть його друзі, він вже збирався йти, як Фелікс його перервав.

— Не йди нікуди, я б хотів попросити вибачення перед тобою…Ну…За той випадок коли я прийшов п’яний. – хлопець дивився кудись під ноги, ламаючи пальці на руках.

Мінхо аж застиг, він вдивлявся у хлопця своїм пронизливим поглядом, той вже не сподівався на милість, як Мінхо зі скреготом у зубах відповів.

— Я тебе пробачаю, але відповідай коли я тобі дзвоню, йоб твою мать. – у Фелікса як камінь з плечей спав, він побіг обіймати Мінхо, але той його зупинив.

— Не треба. – хлопець скривив обличчя й сів за стіл на якому стояли чашки. — Сідай.

Фелікс з радістю сів, як йому стало легше, що його всі пробачили та це було не так складно.

Але це був хороший урок для юнака.