6. Перервана церемонія

Розділ 6

Пройшло чотири місяці з того часу як маленька Смужка почула історію про зниклі смуги. Маленька кішечка багато про це думала, та врешті решт забула й продовжила жити своїм пухнастим життям.

В цей вечір небо було по чарівному яскраво блакитне, а на горизонті де заходило сонце воно було малиновим.

Смужка дивилась на всю цю красу, недавно їй виповнилося шість повень і сьогодні її посвятять у новачку. Кішечка трохи нервувала й одночасно тремтіла від нетерпіння. Її ідеально прилизане хутро було ніби золотим в променях заходячого сонця, а чорні смуги – ніби танцюючі тіні.

Тут Вогнезірка, провідниця Вогняного Клану запригнула на Скалу й прокричала:

– Хай всі коти що вміють самостійно добувати собі їжу зберуться під Скалою на зібрання клану.

Руда, бурштиноока провідниця виглядала гордо і незалежно стоячи на Скалі. Вогнезірка з увагою живилась на свій клан що вже збирався під великою скалою – місцем зібрань. Як тільки всі всілися та запрокинули голови, провідниця повела далі.

– Сьогодні ми зібралися тут щоб провести церемонію посвящення у новаки юну Смужку доньку Смугастої та Рудосерда.

Коти й кішки згодно закивали а Рудосерд випнув груди явно пишаючись донькою. А Смужка стояла стараючись виглядати так само впевнено як і Вогнезірка.

– Смужка, вийди вперед. Віднині і надалі, аж поки вона не отримає свого вояцького імені, ця новачка буде зватися Тигролапкою. Землешторм, ти готовий до свого вже третього новака. Ти прекрасно виховав Грізнодумку й покійного Грозогрива. Землешторм, ти був учнем Листокрила. Він буч добрим й справедливим наставником, з тебе виріс могутній та вірний вояк. Сподіваюся, ти передаси ці риси Тигроліпці. – урочисто сказала Вогнезірка.

Смужка, ні вже Тигролапка не могла повірити своїм вухам. Її наставником став воєвода Землешторм!

З цими думками кішка трохи не забула про ритуал, підійшла до свого нового виховника й лизнула його плече. Він відповів.

– Вітаю! – це Громолап перший привітав новачку. – Тигролапка! Тигролапка!

Й інші коти теж підхопили нове ім’я Тигролапки.

– Тигролапка! Тигролапка! Тигролапка! – кричали вони.

Але тут якась швидка істота ніби блискавка пригнуло з кущів й помчалася через галявину до Тигролапки. Кішечка ж застила з відкритис ротом дивлячись на все це. Тільки Землешкур прийняв удар на себе, після відштовхнувши противника. Двоє котів почали кружляти один навколо одного а клан спостерігав.

Незнайомець був громадним котом з білим, посірілим від грязі і пилу хутром. Холодні бурштинові очі пильно дивились на Землешкура пильнуючи.

– Гей, годі! – тут прийшла до тями Вогнезірка й встала між воєводою та незнайомцем.

Повернувшись до кота-велетня провідниця грізно спитала.

– Ти хто і що тут робиш? – хутро на кішці настовбурчилося. Було видно що Вогнезірка при найменшої небезпеки кинеться в бій. – відповідай.

Смугастий білий кіт повільно підняв голову й сказав низьким голосом.

– Я Ікло. Напівкровка. Я одиночка й подорожую світом в пошуках нового житла. Я ізгой, мене вигнали з Племені Горячих Каменей – стародавнього племені тигрів.

Коти охнули. Тигр? Хоча й напівкровка, але все таки тигр.

– Я прошу у вас житла й безпеки, взамін я буду вірний вашому клану ціною життя захищаючи його. Чи що там у вас? – зробив пропозицію напів-тигр.

Тигролапка перевела погляд на провідницю. Та трохи заспокоїлась й напевно роздумувала. Врешті вона сказала:

– Ми приймаємо твою пропозицію, але ти в тебе буде іспитовий термін. Спочатку будеш новаком, а далі подивимось.

Ікло кивнув погоджуючись.