Останній день Люсі

Твір написаний для Осіннього фікрайтерського з’їзду 2023. Використана композиція: Bee Gees – Stayin’ Alive

***

Жінка років тридцяти стояла перед дзеркалом. Годинник на стіні тривожно повторював: «Тік-так, тік-так». Один легкий промінчик травневого сонця проникав у кімнату через щілинку між засунутими шторами. Її раніше свіже та миле личко зовсім змарніло, а золотисті пшеничного кольору кучері зблідли і більше не сяяли як раніше. Вона підняла рукав своєї акуратної літньої блузки – на білосніжній шкірі були темні синці. Вона прикусила губи і тихо видихнула. Вже було не боляче і не сумно. Так буває коли звикаєш. «Тік-так, тік-так». Потрібно було піти в магазин і купити продуктів для вечері.

Тихо крокуючи великим магазином Люсі все ще не могла придумати що приготувати. Останнім часом її Джонні був дуже прискіпливий до їжі, яку вона готувала: то м’ясо занадто посмажене, то овочів недостатньо. Але цього разу вона точно зробить усе так як потрібно і йому сподобається. Вони були одружені вже 8 років, останніх 2 Люсі вже навіть не працювала, тому що Джона підвищили на роботі і він заробляв достатньо. Але чи до кращого це було?

Люсі зупинилась біля полиць з пастою. Точно, локшина! Локшина у цей вечір буде ідеальним варіантом. Це їй нагадало про їхнє перше з Джоном побачення. Ще такі молоді, вони сиділи в італійському ресторані та обмінювалися життєрадісними посмішками. Він, уже на той час доволі забезпечений чоловік, поводився дуже ввічливо і галантно, зовсім не так як інші чоловіки його віку. Жінка поправила кучері і поклала пачку з майбутньою вечерею до кошика з продуктами. Вийшовши з магазину вона побачила свою хорошу подругу. Та була молодшою на рік, вони познайомились коли Люсі переїхала сюди після одруження. Брюнетка помітивши подругу, помахала. Судячи з усього вона разом зі своєю донькою когось чекала.

– Привіт!

– Привіт.. привіт, Сьюзі, як у тебе справи? – Люсі присіла біля дитячого візочка у якому сиділа світловолоса кучерява дівчинка. Та посміхалась і відповідала щось незрозуміле.

– Ми чекаємо татка, так, Сьюзі? – подруга почала розповідати про те, що сьогодні вже п’ятниця і вони збираються всією сім’єю на прогулянку…

Люсі безумовно була рада за подругу. Нарешті у неї все налагодилося: хороший чоловік, мила донечка та виплачені борги. Але у то й же час на душі було чомусь паршиво. Її увагу привернули полиці на яких стояли фарби для волосся. Може перефарбуватись? Баночка з чорною смоляною фарбою приземлилась у корзину. Останнє що залишилось купити – декілька засобів для миття. Напевно, сьогодні варто було б прибрати, а завтра запросити когось у гості. Давно такого вже не було, всі завжди зайняті і навіть немає часу на барбекю та прості посиденьки.

Люсі нарізала овочі для свіжого салату. Ароматні пахощі смаженої з приправами курки заповнили кухню, а локшина повільно готувалась у киплячій воді. «Тік-так. Тік-так». Джон зовсім скоро буде вдома. Він ж не розсердиться через те що Люсі не встигла приготувати вечерю? Тільки б він запізнився, тільки б був у хорошому настрої. Вхідні двері гучно скрипнули.

– Я вдома – почулося з коридору, – чому вечеря ще не на столі, Люсі?

– Я вже майже – винувато відповіла та, спостерігаючи за чоловіком, який поставив взуття на поличку і підняв свій грізний погляд, – сьогодні клієнти знову були нестерпними?

Джон, стиснувши зуби, відштовхнув Люсі від дверей и зайшов до спальні, гучно гримнувши дверима. «Тік-так. Тік-так». Повисла тиша, жінка сумно зітхнула і направилась до кухні. Через хвилин п’ятнадцять білі тарілки з апетитною їжею стояли на столі. Джон з видом строгого критика куштував страву. «Тік-так, тік-так». Люсі спостерігала, десь в середині себе вона хотіла отримати хоч якусь подяку чи похвалу.

– Чому у вітальні так брудно? Хіба я дозволив тобі звільнитись не для того, щоб ти належним чином працювала вдома? Яка безвідповідальна жінка! – він врешті-решт гримнув рукою по столу. Люсі здригнулась, але мовчала. Зайве слово і в неї будуть нові синці на тілі.

Після вечері вона прибирала на кухні. Насправді, вона ненавиділа прибирання. Така монотонна праця викликала тонну непотрібних і важких думок.

– Це що? – Люсі здригнулась від ще одного неочікуваного гучного звуку. Джон тримав у своїх руках баночку з фарбою для волосся, – чому ти витрачаєш МОЇ гроші на такий непотріб? Хіба я не говорив, що ти купуватимеш тільки те, що я дозволю?

Люсі знову мовчала. Удар по її блідій щоці вивів її зі ступору. В носі защипало, було боляче.

– Чому ти мовчиш? Я не зрозуміло ставлю питання? Відповідай. Навіщо?

– Минулого разу ти казав що коли я говорю, ти дратуєшся ще більше. Любий, я не хочу, щоб ти нервував через мене. Вибач, я більше не купуватиму такого.

Крик у відповідь здавався їй якимось незрозумілим, та і вона його не слухала. Це все було таким набридливим і нудним.

Джон нарешті замовк та обернувся до дверей. На сьогодні виховних бесід для неслухняної дружини було достатньо і він міг спокійно продовжити дивитись телевізор. Він відчув щось дивне, хотілось озирнутись, але він не встиг. З гучним звуком важка сковорідка поцілувала його потилицю. Чоловік озирнувся, але туман перед очима не дозволяв сконцентруватись. Люсі замахнулась та встромила кухонний ніж в його груди. Важке тіло повалилось на землю. Удар за ударом крові все більшало. Вона зупинилась лише тоді,  коли була впевнена, що її вже колишній чоловік більше не підніметься, не вдарить її по обличчю.

«Тік-так. Тік-так». На годиннику була дев’ята година. В домі знову було тихо. «Я вбила людину? Ні, я очистила цей світ від монстра». Люсі скривила носик, вся її блузка була в крові. Вона кинула погляд на неприємну гримасу на блідому мертвому обличчі.

– Любий, щось ти виглядаєш не дуже. І що мені з тобою робити?

Жінка піднялась з колін і ввімкнула радіо. З музикою прибирати завжди веселіше. Киваючи головую в ритм мелодії вона пішла у ванну кімнату.

You know it’s alright, it’s okay
I’ll live to see another day
But we can try to understand
The New York Times’ effect on man

Напевно блузку прийдеться викинути. Помившись від крові, Люсі перевдягнулась та взяла рукавички. Тепер час прибирання.

Whether you’re a brother or whether you’re a mother
You’re stayin’ alive, stayin’ alive

Декілька сміттєвих пакетів і тіло було акуратно упаковане для своєї останньої подорожі. Люсі підтанцьовуючи витирала величезну червону калюжу з підлоги. На кухні не було килима і від цього було тільки краще.

Feel the city breakin’ and everybody shakin’
And we’re stayin’ alive, stayin’ alive

Під диско-ритм вона потягнула тіло до гаражу, де був їхній сімейний автомобіль. Люсі залишила відпочивати свого чоловіка на бетонній підлозі, а сама пішла причепуритись. Для такої особливої подорожі потрібно виглядати відповідно.

Stayin’ alive, stayin’ alive
Ah, ah, ah, ah
Stayin’ alive

Люсі поглянула на себе в дзеркало. Яскравий макіяж, темне підстрижене волосся. Тепер вона більше не була схожа на наляканого звірка, якого тримали в клітці та морили голодом.

Було приблизно пів на третю ночі, коли вона зупинилась посеред пустої дороги за містом. Тут нечасто хтось їздив, особливо вночі та у вихідні. Люсі поглянула на свого коханого, турботливо закутаного у темні мішки. Вона видихнула і зібравшись з силами пересунула тіло на водійське сидіння. Жінка відкрила багажник та дістала звідти важку каністру з паливом.

Перед тим як підпалити автомобіль вона поглянула на свій паспорт. Більше вона не буде Люсі. Жінка кинула паспорт в салон автомобіля, а за ним і підпалений сірник.

Вона відбігла доволі далеко, коли позаду пролунав вибух. Десь там горіло її минуле життя. Брюнетка посміхнулась, у неї ще було дві години, щоб дібратись до станції та поїхати автобусом до сусіднього штату. Все так, як і вона планувала.