Про їжу, сон і лондонські дощі

В той день вони дуже сильно посварилися.

 

Це був 57 день після невдалого Армагедону. Кроулі і Азірафаель досі не могли звикнути до нових правил, а точніше – їх відсутності. Вони дуже сильно «насолили» як небесам, так і аду, тому безкарними їх не залишили. Яким було покарання? Особисто змій, назвав би це покарання – благословінням. Так же само сказав би вам і янгол. Але вони не говорили цього своєму начальству в лице.

 

Янголи та демони були занадто сильно впевнені у тому, що бути людиною, із всіма їхніми відчуттями, потребами та проблемами – страшна кара. Тому, після невдалої спроби знищити зрадників водою та вогнем, вони зібрались і нарешті вирішили, що з ними робити.

 

Тому вже на наступний день їм прийшли листи. В кожному писалось про одне і те ж: « Від сьогодні і навіки, перебуваючи у тілі людському, повині ви відчувати те що і люди відчувають». Азірафаель лише тяжко видихнув:

 

– Ненавиджу тавтологію.

 

***

 

Зрадники, як їх називали в їхніх конторах, обожнювали людей та всі ці людські штучки. Згодом вони зрозуміли, що їхні «чудеса» залишилися, і скоріше за все, вони такі ж безсмертні, якими і були. Просто тепер в тілах появились дивні, дещо незнайомі відчуття.

 

Голод – Кроулі ненавидів більше за все. Він дуже часто забував про прийоми їжі, він не знав як правильно комбінувати їжу та не знав скількі їжі йому потрібно. Правда ця ненависть протрималась недовго. Азірафаель бистро привив демону любов до людської кухні. Він показував йому різні ресторани, кафе та їдальні. Кожного разу вони їли щось інакше, пробували щось різне. Допоки Кроулі не визначився із своїм раціоном.

 

Демон вияснив для себе, що йому дуже подобаються салати із руколи, також йому полюбився рис із м’ясом. Але найбільшу насолоду він пізнав саме тоді, коли янгол відвів його у ресторан японської кухні. Як би сильно Кроулі не хотів визнавати правоту янгола, але суші дійсно найкраща їжа на всій планеті.

Згодом демон полюбив їсти. Ні. Не так.

Згодом демон полюбив їсти разом з своїм янголом.

Для ангела ж найващою частиною їхнього недо людського життя став сон. Він дуже рідко спав до того, як почав відчувати сонливість, вялість і упадок сил. Але незважаючи на втому, він не міг змиритися із тим, що тепер потрібно витрачати добру треть дня на сон.

 

На одинадцятий день після недо Армагедону:

 

Кроулі останнім часом дуже часто навідувався до бібліотеки янгола. Його Бентлі уже сама підвозила демона до знайомих дверей рівно о десятій ранку. Саме тоді Кроулі уже виспаний одягнений і напрасований, був готовий до сніданку із янголом.

 

Того дня нічого не помінялось. Чорний автомобіль заїхав у знайомий район Лондона о дев’ятій п’ятдесят дев’ять. А рівно о десятій дзвіночок на дверях крамнички весело повідомив про гостя.

 

– Янголе, я хочу відвідати сьогодні те кафе, в якому подають оті дивні круасани із салатом, – повідомив демон завалившись на крісло біля вікна.

 

Ніхто не відповів.

 

– Янголе?

 

– Так-так, я тут,– почувся тихий голос із-за стелажів, згодом з’явився і господар будинку, – вибач, не замітив тебе одразу. Був трохи зайнятий перебиранням книг.

 

Кроулі нахмурився зразу ж після того, як Азірафель показався йому на очі. Звісно, янголи не можуть виглядати погано, але не у їхньому випадку. Прекрасне лице янгола було доволі блідим, заблідим навіть для нього. Через цю блідість на його обличчі особливо сильно виділялись два синюваті півмісяці біля очей. Дивлячись на нього, Кроулі все більше і більше нахмурювався.

 

– Так, куди ми підемо сьогодні? – запитав Азірафаель із усмішкою на сухих губах.

 

– Спати,– різко відмовив Ентоні.

 

Очі янгола трохи збільшилися і він спробував, навіть, щось сказати. Але його перебили, різко взявши за плечі.

 

– І так, я запитую – ти відповідаєш! Зрозумів?– Кроулі говорив низьким голосом, майже шипів.

 

Азірафель підняв свій погляд на очі навпроти, сховані за темним склом, і кивнув.

 

– Добре, і так. Коли ти в останнє спав? – процідив він крізь зуби.

 

Блондин завмер. Його погляд бігав по приміщенню, а губи тріпались в спробах виправдатись. Але коли його плечі зжали сильніше, до тупої болі у кістках, він зрозумів, що виправдовуватися не вийде.

 

– Можливо, в XIX , або ні, в XX столітті. Ах, я не хочу про це говрити,– із легкою злістю відповів янгол.

 

Кроулі видихнув через зуби і пощитав до 10, десь у думках. Він легко відштовхнув приятеля. І спробував знову.

 

– І так, – почав він уже набагато спокійнішим, але не менш твердим голосом, – тепер ми – майже люди,– він говорив так, ніби пояснює малій дитині, що сунути палець у включений блендер – небезпечно, – тобто, тепер ми маємо їсти, пити та спати, – він виділив останнє слово, – спати, янголе, ти розумієш про що я?

 

Янгол подився на нього своїм втомленим поглядом, і Кроулі добре відчув гостру біль у серці. На нього було боляче дивитись.

 

– Я розумію, звісно, я розумію, мій дорогий, але я не можу витрачати стільки часу на неп .. ,– його скоромовку бистро перервали.

 

– Досить. Ти ще довго будеш виправдовуватися? Чому ти не можеш просто взяти і поспати? Невже ти настільки сильно хочеш заповнювати гору документів для надання нового тіла? Ти просто гро…

 

– Ти не розумієш!

 

– Так поясни!

 

Блондин вдихнув і видихнув декілька разів. Він ненавидів перебивати, особливо Кроулі, але йому потрібно було хоча б якось за себе постояти.

 

– Ти будеш сміятись, – усміхнувся янгол, і Ентоні зрозумів, що вся його агресія сходить на нуль, залишаючи по собі лише занепокоєння станом Азірафаеля.

 

– Що сталось? – уже без минулої твердості запитав демон. Трохи подумавши, він додав,– Я хвилююсь за тебе.

 

Янгол спочатку здивувався, а потім його охопила настільки сильна хвиля любові, що він почав бистро кліпати стараючись змахнути непотрібні сльози. Він теж дуже хвилювався за Кроулі, коли той жалівся на постійні болі в животі, через незвичний голод. І янгол старався допомогти, попри усі відговорки демона. А тепер Кроулі хоче допомогти йому, Азрафаелю, і він не має права відмовляти йому.

 

Попри страх янгола, що його засміють, він заговорив.

 

– Я боюсь засипати…

 

Правда змію було не до сміху.

 

– Боїшся?

 

– Просто.. коли я востаннє спробував поспати, мені снилися жахливі сни. Дуже жахливі… Ніби ми з тобою стоїмо на обриві. А згодом в один момент земля під тобою провалюється і ти падаєш у прірву. Це був дуже… реалістичний сон. Мені здається, я навіть заплакав у ту ніч,– під час останньої фрази Азірафель нервово посміхнувся. Усмішка завжди була його захисною реакцією.

 

На очах янгола блистіли сльози.

 

– Прошу вибачення,– сказав він, бистро витираючи краплинки на щоках.

 

А Кроулі… А що Кроулі? Він стояв в легкому шоці дивлячись на покраснівшого блондина. Йому хотілось щось зробити, якось підтримати. Йому хотілося його обійняти.

 

І підавшись моменту він за один крок став впритул до янгола і, протягнувши руки, притягнув його до себе. Міцно тримаючи янгола в своїх руках, він пообіцяв сам собі, що ніколи не допустить сліз на цьому обличчі.

 

Азірафель здивувся такій тактильності. Тіло демона було теплим, майже гарячим. Він притиснувся до нього іще сильніше і лише потім зрозумів, наскільки сильно йому цього не вистачало.

 

– Я чув, що сон разом із кимось, набагато спокійніший,– почав Ентоні, не розриваючи обіймів,– тобто, я міг би стати твоєю подушкою, поки ти будеш спати.

 

Янгол хотів був розірвати обійми, щоб заглянути у очі навпроти, але йому не дали цього зробити. Демон лише сильніше прижав чуже тіло до себе. Він не хотів, щоб Азірафель бачив його очі зараз, навіть, під захитом окулярів.

 

– Я, – заїкнувся янгол,– я буду дуже тобі вдячний, – він усміхнувся і ткнув свого носа у чужу шию.

 

– Мені це не потрібно,– фиркнув той,– просто перестань себе мучати.

 

Розірвати обійми було важко. Дуже важко. Для обох. А Азірафель був уже зовсім ніяким і з цим потрібно було щось робити. Тому вони не розірвали обійми. Кроулі ж таким чином підтримував знесилене тіло. А потім клацнувши пальцями, він перемістив їх в невелику спальну кімнату на горі крамниці.

 

Кроулі все-таки розірвав контакт і трохи притримуючи за плече повів янгола до ліжка.

 

– Кроулі, я досі не дуже впевнений у тому, що це хороша ід…,– почав він невпевнено, але договорити йому не дали.

 

– Досить тріпатися, – прикрикнув демон, кинувшись лоскотати, нічого не розуміючого, янгола.

 

Той зразу ж зайшовся в приступі істеричного сміху. Він відкинувся на ліжко, стараючись відхилитися від підступних рук. Але це не допомогло, лише смінило їхнє положення. Тепер демон буквально навис над звивистим, неначе змій янголом, як би іронічно це не звучало.

 

Поки Азірафель задихався від сміху, змій милувався прекрасною посмішкою. Він розглядав кожну зморшку, яка виникала під час сміху і був готовий розцілувати кожен сантиметр улюбленного обличчя.

 

Стоп. Милувався? Розцілувати? Улюбленого? Можливо йому передалось занадто багато людських почуттів.

 

Його руки зупинились і дихання янгола почало відновлюватися.

 

– Це було дуже підступно із твоєї сторони! – все ще сміючись, обурився блондин.

 

– Я – демон, пам’ятаєш? – нахабно усміхнувся він.

 

Він завмер, дивлячись на обличчя навпроти. Янгол почервонів і закрив лице руками відкидаючи голову назад. Лише згодом він зрозумів, що буквально осідлав невиного Азірафаеля.

 

Перша його емоція – захват. Його янгол був ще прекраснішим із цього ракурсу. Друга – страх. Можливо самому білокурому було огидно, можливо він хотів прямо зараз врізати нахабному демону по морді але етика раю не дозволяла. Останньою емоцією стала рішучість. Він, в кінці кінців, змій-спокусник, а не підліток якийсь.

 

Кроулі розклав руки з обох сторін від голови янгола. Зрозумівши, що ніякої реакції від червоного, як шевелюра демона, Азірафаеля не дочекаєшся, він взяв і міцно обійняв його. Трохи перекотившись, вони помінялися місцями. Тепер янгол лежав на плечі у веселого Ентоні.

 

– Усе, досить дуріти. Ми взагалі-то йшли спати.

 

– Так говориш, ніби це не ти перший розпочав мене лоскотати, – трохи сміючись сказав Азірафаель і відірвавши свої долоні від розоватого обличчя.

 

Кроулі усміхнувся.

 

– Спи уже, – фиркнув він.

 

Демон акуратно прижав янгола до себе. Клацнувши пальцями, їхні звичні наряди змінилися на легку футболку і шорти, у Кроулі, та хлопкову піжаму в клітинку, для Азірафаеля.

 

– Дякую.

 

– Подякуєш, коли нарешті зрозумієш, наскільки прекрасним іноді буває сон,– промовляв Ентоні розправляючи теплу пухову ковдру. Він обережно накрив уже майже дрімавшого янгола, – Коли прокинешся – розбуди мене. Розкажеш, що тобі снилося цього разу,– попросив демон, розуміючи, що під теплим покривалом і янголом під боком, його почало клонити в сон.

 

– Обов’язково,– пообіцяв Азірафаель, розуміючи що вже зовсім нічого і не розуміє.

 

Через декілька хвилин вони уже крепко спали. Кожному із них снилось щось своє. Щось прекрасне. А проснулись вони майже водночас. Першим звісно ж був Кроулі. Він розтулив очі та з цікавістю дивився на спокійне обличчя янгола, який крепко спав у нього на грудях.

 

На дворі був вечір. Внутрішній годинник демона говорив, що зараз десь біля сьомої вечора. Не встих змій перевірити це, як відчув легкий рух під рукою. Скоріше за все Азірфаель уже виспався, хоча Кроулі не повірив би у це. Він не спав ні одного разу, відколи вони стали «як люди», а значить тіло занадто ослабло для того, щоб виспатися за дев’ять годин.

 

– Кроулі? – осілим голосом спитав янгол.

 

– Так? Ти щось хотів, янголе? – з усмішкою запитав демон, насолоджуючись фарбою на щічках блондина.

 

– Ні, нічого. Просто… Мені приснився красивий сон.

 

– Я ж говорив. Сни найпрекрасніше, що може бути у житті людини.

 

– Можливо, ти правий,– мрійливо посміхнувся той і, трохи повагавшись, розірвав теплі обійми.

 

 З того часу янгол полюбив спати. Ні. Не так.

 

 З того часу янгол полюбив спати у обіймах одного дуже самовдоволеного демона. 

 

Повертаючись до 57 дня піля Армагедону, можна сказати, що в той день вони знову спали разом.

 

Кроулі встав раніше. Він обожнював готувати для улюбленого янгола сніданки. Він взагалі дуже сильно полюбив готувати. Як би дивно це не звучало і не виглядало. В той ранок йому дуже захотілось приготувати щось особливе. Щось, що б точно здивувало Азірафаеля. Тому трохи подумавши, за чашкою ранкової кави, він прийнявся до приготування японських панкейків. Цей вид млинців янгол не куштував, Кроулі був у цьому впевнений.

 

Сам блондин прокинувся близько восьмої. Він солодко потягнувся і повернувся на інший бік, дивлячись прямо на панорамне вікно, яке було щільно зашторене. Азірафаель усміхнувся, до цього точно був причетний один турботливий демон, так як учора їх ніхто не чіпав. З кухні долинав легкий солодковатий аромат. Взувши тапки янгол, навіть не перевдягнувшись із піжами, пішов за запахом.

 

На кухні був легкий безлад, де-не-де були плями від муки та жовтків. Кроулі серед всього цього хаосу, виглядав дуже навіть природньо. Його чорний фартух поверх піжамної футболки із логотипом «Queen», був повністю заляпаний тістом та тією ж мукою. Але по розслабленому обличчю демона можна було зрозуміти, що його це аж ніяк не хвилює. Так як весь цей безлад можна було усунути клацнувши пальцями.

 

– Довго ще будеш дивитися, янголе? – він майже одразу помітив блондина, але не подавав виду, насолоджуючись увагою з його сторони.

 

– Вибач, – сказав той, проходячи в глиб кімнати, – А що ти готуєш?

 

Він чуть-чуть припіднявся на носочки у спробі роздивитися, що відбувається на плиті.

 

– Який ти допитливий,– фиркнув демон превертаючи останні два млинці,– сядь і зачекай, мені залишилось зовсім небагато.

 

Янгол так і зробив. Чекав він справді не багато. І уже через сім хвилин перед ним стояла тарілка із трьома великими, легкими та повітряними панкейками, присипаними цукровою пудрою. Очі Азірафаеля заблистіли, а губи зігнулися в усмішці.

 

– Оу, Кроулі, це так прекрасно, – сплеснувши, сказав блондин.

 

– Це японський вид млинців. Вони доволі важкі в приготуванні, але, я гадаю, в мене вони вийшли просто феєрично смачними,– задоволений собою, повідомив Ентоні,– тобі вони точно сподобаються.

 

Так і було. Азірафаель обожнював усе, що готував йому змій. Але саме ці млинці він помітив галочкою, як саме смачніше, що він коли-небудь їв. Вони буквально таяли у роті, а у поєднанні із кленовим сиропом та полуничною начинкою, мммм..

 

– Кроулі, дорогий, це дійно просто неперевершено, – із захопленням сказав янгол, кладучи до рота ще один шматочок.

 

– Дякую,– відповів він проковтнувши останній шматочок своєї порції. Ненадовго вони обоє затихли.

 

Кроулі від чогось трохи нервував і мяв руки одна в одній. Згодом зібравшись із думками він все-таки почав:

 

–Слухай, янголе, є дещо про що я дуже хочу із тобою поговорити.

 

Блондин притих і акуратно витер серветкою блискучі губи.

 

– Я уважно тебе слухаю.

 

– Учора тобі прийшов лист. З небес,– він провів рукою в повітрі і перед обличчям янгола з’явився тоненький конверт,– я здивувся, що вони користувалися простою поштою. Я не втримав своєї демонічної натури і заглянув туди, – він трохи затих, дивлячись на те, як янгол читає листа,– Вони пропонують тобі повернутися на Небеса..

 

– Вау, невже,– він із захопленням подивився спочатку в конверт, а потім на Кроулі.

 

– Ти хочеш прийняти їхню пропозицію?!– обурився демон.

 

– Так, а що в цьому поганого? Я – янгол, моє місце в Раю, тим паче вони обіцяють мені підвищення,– він усміхався і дивився на змія так, ніби той просто тупий і не може зрозуміти елементарних речей.

 

– Мені теж прийшов лист з аду, вони обіцяли мені теж саме що і тобі, але я ж відмовився!

 

– І що?

 

– Ти теж маєш відмовитись! – Змій стукнув руками по столу і підвівся.

 

– Чому це раптом?! – повторив його ж дії Азірафаель.

 

– Тому що я так зробив! І ти зробиш те ж саме!

 

– Чому я повинен робити те, що і ти?!

 

– Тому що ми на одній стороні, янголе! Розумієш?! Ми – не Ад і не Рай! «Ми» – це просто ми! Чому ти не розумієш елементарних речей?!

 

– Кроулі, Ми різні! У нас не може бути нашої сторони!

 

– Тобто ти хочеш просто взяти і викинути усе те, що між нами відбувається?! Викинути усі тисячоліття нашого життя?! Ми буквально закохані одне в одного! Невже ти не розумієш?!

 

– Це ти не розумієш! Демони не можуть кохати янголів, а янголи демонів! Ми. Не. Можемо. Бути. Разом.

 

– Ти просто зрівняв усі наші почуття до нуля! Тобі самому не боляче від цих слів?

 

– У демонів не має почут…

 

Азірафаель не встиг договорити, Кроулі різко скочив і прижав янгола до найблищої стіни.

 

– Заткнись! Це у вас, янголів, немає почуттів! Кожна частинка твоєї «янгольської» душі – чисте лицемірство! Ти – брехливий, жорстокий, бездушний та хитрий! Як і усі ці клоуни на Небесах! Ти збрехав самій Всевишній, хах, навіть у мене би духу не вистачило! Ти, навіть, зміг переконати мене у тому, що ти мене кохаєш. Мені здавалось, що ти мене кохаєш, що я тобі дорогий. Але насправді я – пусте місце для тебе, так? Можеш не відповідати, це і так зрозуміло! Брехливий ідіот!

 

Піля череди рваних криків почувся лише голосний хлопок долоні. Азірафаель завмер дивлячись у бік. Рука Кроулі важко опустилась, а на пухлій щоці розцвітала червона пляма.

 

Янгол подивився в підлогу. Бистро вибачившись, він вибіг із кухні. А через хвилину почувся радісний дзін. Азірафаель покинув крамницю.

 

Демон нарешті вдихнув. Його очі досі були широко відкриті, а долоня правої руки неприямно зуділа.

 

– Блять! Кляті Небеса! Я вас всіх там ненавиджу! – цей крик міг оглушити всіх. Крик повний болі та зневіри.

 

***

 

В той день весь Лондон накрила сильна буря. Вітер розносив листя по вулицях, а дощ прибивав його до асфальту важкими краплями води.

 

Чисто теоритично Азірафаель не мав би відчувати холоду. Але це тільки в теорії. Насправді ж, маючи тіло напів людини, він пізнав увесь спектр відчуттів. Тому холод не став виключенням.

 

Спочатку він його не помічав, вигнавшись на вулицю в самій піжамі. Він йшов бистро, стараючись вкласти у ці швидкі кроки увесь свій біль. Ні, ляпас був зовсім не сильним, можливо трохи, принаймні не сильнішим, чим біль причинена демоном словами. Звісно, янгол добре розумів, що сам повів себе, як останній мудак. І вина поступово починала його з’їдати.

 

А згодом до нього добрався холод, волога та почуття власної жалюгідності. Він не знав куди іти, не знав що робити, не знав як себе вести далі. По щоках стікали гарячі сльози вперемішку із холодними дощовими краплями.

 

Він довго ішов, змінивши легку та мокру піжаму на свій звичний костюм. Стало тепліше, але не сильно. Він не хотів заходити в якісь кафе чи бари. Йому не хотілось, щоб хтось бачив його… таким.

 

Йому нічого не залишилося, як піти до знайомої альтанки. Там хоча б не так сильно відчувався дощ.

 

Дійшовши на місце, янгол зрозумів наскільки сильно промерзли його пальці. Він не міг їх зігнути.

 

Під покрівлею було легше. Але вологий костюм та холодний вітер не дозволяли йому повністю розслабитися. Змінювати костюм ще раз чи висушити його чудом він не міг. Думки плутались і нормально сформолювати бажане було не в його силах.

 

Азірафаелю уперше настільки сильно було страшно повертатися до своєї крамниці. Він боявся побачити там злого або сумного демона. Боявся і того, що не застанане його там. Тому зібратися із думками і все ж таки повернутися назад він зміг лише увечері.

 

***

 

Кроулі занадто довго і добре знав свого янгола. Він любив вивчати його характер, думки, цілі. Він знав про нього майже все, якщо не все. Також знав, що той не може дивитися проблемам в обличчя і між битвою та втечею, вибере втечу. Так було у всьому, будь то проблеми із Раєм, чи з Крулі. Він завжди тікав від проблем.

 

А ще Кроулі знав, що Азірафаель повернеться в крамницю. Звісно, якщо він уже не десь в хмарах літає. Демон дуже надіявся на те, що янгол не втратив останні шматочки свого мозку і не відправився прямо у руки смерті. Він надіявся, що янгол досі десь на Землі.

 

Він довго думав над їхньою розмовою, якщо це можна було так назвати. Можливо, так, він був не правий в деяких моментах. Але Азірафаель теж бив нижче пояса. Підступно залазив в саму душу.

 

– У демонів немає почуттів? Пфф,– фиркнув він розпилюючи воду на рослини, для яких янгол виділив окрему кімнату, – да я відчуваю більше, чим усі люди разом взяті! Він просто ніколи мене не слухає! – говорив він зеленим створінням.

 

Під вечір його агресія знову підскочила до найвищої точки. Азірафаеля не було, дощ продовжував лити, як із відра, а на дворі темніло. Жахлива комбінація.

 

– Де носить цього зухвалого придурка? – кряхтів він, всівшись біля електричного каміну у читальній залі, – мабуть, і не їв нічого. І знову із цим усім маю розбиратися я!

 

Він розлючено піднявся із крісла і попрямував до телефону. Один дзвінок і тепер у них нього була вечеря.

 

Суші на вечір ще нікому не мішали.

 

А через годину після того, як кур’єр приніс замовлення, до крамниці завалився пом’ятий, холодний та промокший до нитки янгол.

 

Він не заходив на поріг. Лише нервово перетопчувався на місці. Кроулі із злістю дивився на цю картину, тримаючи двері.

 

– Заходь, чому стоїш ніби це не твій магазин? – відходячи від дверей, сказав він.

 

Азірафаель лише мовчки пройшов в середину. Двері за ним зачинилися. Легкою ходою пройшов до того ж каміну, всідаючись на улюблене крісло.

 

– Так стоїш, неначе хочеш мені щось сказати, – єхидно усміхнувся той, – не дивись на мене так. Я тебе не пожалію. Я ж демон, пам’ятаєш? У мене немає почуттів,– він грубо подивився на згорбленого янгола.

 

Правда змій збрехав. Він не міг дивитися на промокшого блондина без болі.

 

– Я…,– Азірафаель прокашлявся і продовжив хриплим, від болю у горлі, голосом,– я і не надіявся на твою жалість. Я прийшов, щоб вибачитись. Ти був абсолютно правим, коли назвав мене брехливим. І я дійсно розумію чому ти це сказав. Я дійсно заслужив усіх тих слів. Я дуже сильно провинився перед тобою.

 

Азірафаель вдихнув і видихнув, у спробі подолати непотрібні сльози. Вставши чуть рівніше, він подивився у суворі очі навпроти.

 

Його рука піднялась в елегантному жесті, а нога виступила чуть уперед.

 

– Ти був правий, – руки розвелися, а ноги присіли,– Ти був правий, – він покрутився навколо своєї осі,– Я помилився, – він вклонився у низькому реверансі,– А ти був правий.

 

У Азірафаеля сильно паморочилося в голові, через жахливу тупу біль, але він вміло виконав танець. Йому потрібно було вибачитися. Він був не правий і визнавав свою провину. Він готовий був витерпіти усе, заради пробачення від Кроулі.

 

Йому було важко рівно стояти на ногах, тіло трохи потряхувало, а очі постійно набиралися вологи.

 

– Усе! Досить! – різко піднявшись із крісла вскрикнув демон. – Досить корчити із себе жертву!

 

– Я не..

 

– Ні, янголе, ти зараз саме це і робиш! Ти постійно це робиш! Досить! Досить мною маніполювати! Я не іграшка в твоїх руках! Зрозумій уже! В цьому конфлікті ми обоє були вині! Але найбільше залажав саме ти! Розумієш?!

 

– Так. Я про те ж. Я розімію, що наговорив лишнього, тому і прийшов вибачатись,– хриплим голосом сказав янгол.

 

– Так-так, я зрозумів! – відмахнувся від нього демон.

 

Він вдихнув і видихнув декілька разів, пощитавши до десяти. Ця штука рідко йому допомагала, але хотя б чуть-чуть, але таки зтримувала його агресію.

 

Тільки трохи заспокоївшись, Кроулі подивився у сторону блондина. Він сутулився, але зі всіх сил старався вирівнятися. Із його білих кудряшок стікали краплі води, а руки трохи потряхувало. Демон закотив очі. «Безнадійний»,– подумав він про себе.

 

Він матереалізував рушник та накинув його на мокру голову янгола. Кроулі клацнув пальцями і мокрий одяг змінився на суху кофту та штани.

 

– Дяк..

 

– Заткнись і пішли їсти. Я занадто сильно зголоднів, поки чекав тебе.

 

Повилявши стегнами, він пішов вперед. Він не міг довго злитися на такого янгола. У нього була совість, попри демонічну натуру.

 

Азірафаель зайшов слідом і сів на стілець, витираючи своє волосся. Його губ торкнулась легка усмішка.

 

– Наскільки я зрозумів, ти нічого не їв від ранку? Молодець. Ще й промок, як остання собака,– обурювався демон, витягуючи із пакету сети із сушами які дивом залишалися теплими. Він акуратно розставив їх по спеціальним підносикам.

 

Кроулі взяв їх у дві руки та поставив одну із них навпроти янгола, сідаючи на своє місце. Він протягнув пару паличок і ткнув ними в чужу щоку. Зовсів легко, так як сам він досі відчував зуд на правій долоні.

 

Азірафаель ніби прокинувся і взяв прибори до рук із тихим «дякую». Він легко усміхався, піджимаючи губи. Йому подобалась ця турбота зі сторони демона, нехай і не зовсім здорова.

 

– Досить дутись,– сказав демон, підчипивши паличками бажаний шматочок їжі,– я іноді буваю занадто імпульсивним. Я не хочу виправдовувати свої дії цим, але інколи я дійсно не можу себе контролювати. Тому вибач, за те що, я тебе вдарив. Я дійно цього не хотів, – він тяжко видихнув і все таки приступив до трапези.

 

– Ти теж пробач, я змусив тебе похвилюватися. І…. мені дійсно не потрібні Небеса. Просто.. мені здається, що я чимось їм зобов’язаний… і служити їм – мій сенс життя. Але… все-таки, мені здається, що вони не коштують моїх нервів і… вони точно не коштують нашої розлуки… Я повів себе егоїстично,– янгол всхлипнув стараючись не заплакати прямо зараз. У нього і так голова боліла.

 

– Я ж говорив припинити вибачатися.

 

– Так-так, я забув,– янгол подивився в жовтуваті очі та усміхнувся,– я дуже радий, що ти мене пробачив.

 

– Ага, їж уже.

 

Втомлена усмішка так і не спадала із його обличчя. Він взяв прибори, але до їжі так і не доторкнувся…

 

– Ти не будеш проти, якщо я вже піду спати?

 

Кроулі підняв на нього схвильований погляд.

 

– Не буду,– відповів він, але згодом додав,– Я просто буду дуже злим на тебе, через те що ти досі не можеш сказати мені, що з тобою!

 

– Я просто… Думаю я просто трохи втомився…

 

– Ти ніколи не відмовлявся від суш.

 

– Так, але… просто в мене жахливо сильно болить голова і горло. Мені здається, я не зможу нормально насолодитись їжею..

 

– Боже, за що мені це все, – підвівшись із-за столу протягнув демон.

 

Він підійшов до янгола та схилився. Його рука провела по світлому волоссі, яке закрутилось ще сильніше через вологу. Він підніс свої губи до чужого лоба трохи затримавшись легким поцілунком на шкірі.

 

– У тебе жар,– сказав він, зробивши пів крока назад,– я мав догадатися про це, ще як тільки ти прийшов, – його руки трохи посмикувало, а сам він точно нервував.

 

– Вибач… Я посплю і мені стане легше, обіцяю.

 

Кроулі різко підскочив до янгола і взяв його за плечі.

 

– Ніколи. Чуєш мене? Ніколи не вибачайся за хворобу. Зрозумів?

 

Янгол легко кивнув.

 

– Пішли нагору.

 

– Зачекай,– попросив блондин осівшим голосом.

 

– Що?

 

Але не вспів він до кінця занепокоїтися, як його притягнули за шию у міцні обійми.

 

– Що ти..

 

– Я кохаю тебе. Сильно. О, мій дорогий Кроулі, я занадто сильно кохаю тебе.

 

Кроулі так і застиг, напів зігнувшись. Його очі застигли у німому шоці. Згодом обійми розірвались. І ось демон та янгол дивилися одне одному в очі.

 

– Так-так…,– він легко потріпав його по волоссю, відводячи погляд – я теж.. теж дуже сильно тебе кохаю,– його погляд снову повернувся до блондина.

 

– Ти… Ти спатимеш сьогодні зі мною, чи нам краще спати окремо?

 

– З тобою, – він відповів різко, а згодом насмішливо додав,– Хто знає, що з тобою може статися за ніч?

 

Тієї ночі Азірафаель ще не раз прокидався. Його мучила головна біль, озноб і кашель. Людські препарати, ласкаво куплені Кроулі, погано допомагали, а чудеса на довго не рятували.

 

Кроулі переживав цю ніч, як найжахливіший кошмар. Йому було боляче бачити знесиленого янгола. Йому було боляче розуміти, що у цьому була і його провина.

 

– Пробач,– шепотів він дрімаючому в його обіймах янголу, – я не хотів щоб так вийшло. Я просто не хотів тебе втрачати.

 

Коли світало Азірафель нарешті міцно спав, а температура нарешті опустилася до норми. Кроулі лежав в ліжку, перебираючи в руках короткі прядки. В

ін майже не спав цієї ночі, весь час прислухаючись до чужого дихання. Зараз дихання його янгола було рівномірним і більш менш легким.

 

– Я більше не буду сваритись із тобою. Обіцяю, – шепотів він в кудряву потилицю,– Тільки маленькі побутові сварки. Хах, домовились?

 

Йому ніхто не відповів. І саме цієї відповіді він і чекав.

 

– Ненавиджу лондонські дощі.

 

Вони так і не змогли полюбити дощі та хвороби. Ні. Не так.

 

Вони не змогли полюбити дощі та хвороби одне без одного.