A proposito di navi, balli e amore

Золоте узбережжя Лонг-Айленда завжди славилося своєю веселою безтурботністю та пристрастю до розваг: багатії, які могли дозволити собі нерухомість у цьому віддаленому від галасливої ​​столиці місці, практично щотижня влаштовували грандіозні вечірки, де зазвичай збиралися всі вершки суспільства, з’їжджаючись навіть із віддалених куточків, тільки щоб стати частиною безтурботного кутежу. Легкий бриз Атлантичного океану, приємний клімат, величезні вілли з шикарними садами, гарні дівчата та юнаки – все це приваблювало безліч забезпечених гостей.

Як і в будь-якому подібному місці, тут усім про всіх усе було відомо, і, природно, новини тут завжди розносилися з лякаючою швидкістю, тому звістка про те, що з недавніх пір пустуючий маєток купив якийсь загадковий італієць, відразу викликало цікавість місцевих аристократів . Говорили, він був молодий, гарний, з величезним статком і не одружений, що привертало до його персони ще більше уваги та інтересу.

Містер Азіра Фелл, власник великої торгової фірми, яку успадкував від батька, на відміну від інших жителів міста, не виявляв би особливої ​​пристрасті до вивідування інформації про цього загадкового джентльмена, та й взагалі про кого б там не було, навіть якби знаходився вдома, але на той момент він був у цій проклятій Італії, про яку його знайомі галасували з усіх боків, щоб укласти ділову угоду з місцевими партнерами, до якої його компанія готувалася останній рік. Точніше, він уже з успіхом закінчив усі справи і в хорошому настрої збирав речі на зворотний корабель: Азіра не довіряв літакам, тому для далеких подорожей віддавав перевагу звичному судну. Корабель вражав своїми значними розмірами: за кілька діб він мав перевезти в Новий Світ понад п’ять сотень пасажирів. Містер Фел невдоволено насупився, дивлячись на натовп, що дерся на палубу: чоловікові вистачало різношерстого суспільства в рідному місті, а зараз, утомившись як собака, він мріяв тільки усамітнитися в своїй каюті і дозволити собі спокійно відпочити. Зійшовши на борт, він озирнувся в пошуках якоїсь лазівки і, прослизнувши повз компанію аристократичного вигляду дам, зміг вдихнути на повні груди, вийшовши до краю палуби і спершись на поручень.

— Це місто — величезний смітник, — почулося на гарному італійському звідкись праворуч від містера Фелла.

Той злегка здригнувся від несподіванки і, піднявши здивований погляд, побачив поряд з собою молодого чоловіка з військовою виправкою в білій сорочці, смугастих штанях і накинутому на плечі костюмному піджаку.

— Вибачте, це, мабуть, не та фраза, з якої варто розпочинати розмову. Скажіть, ви ж не місцевий, га?

— Ні, я зі штату Нью-Йорк. Я був тут лише кілька днів і, знаєте, знаходжу місто досить милим.

— Тому вам так і здається, — незнайомець вмить вільно перейшов на англійську, щоб не обтяжувати співрозмовника, що дуже потішило того. — А я, проживши тут усе життя, можу з упевненістю сказати, що моє рідне місто — пекельне місце.

— Можливо, воно просто не ваше. Кожному своє, — задумливо дивлячись на хвилі, відповів Азіра.

— Думаю, ви маєте рацію, містере..? – роблячи виразну паузу.

— Фелл. Азіра Фелл, – дружньо посміхнувшись, той розвернувся обличчям до чоловіка, простягаючи долоню для рукостискання.

— Таке гарне ім’я. Ангельське, — чарівно посміхаючись, він потиснув протягнуту руку нового знайомого, що зашарівся від його слів. — Ентоні Кроулі. Дуже приємно познайомитися.

На кілька хвилин вони припинили розмову, думаючи про своє і дивлячись на темне море, коли раптом корабель із ревом різко зрушив з місця, сповіщаючи всіх на березі про відплиття. Містер Фелл, який не очікував цього, не втримав рівноваги і за інерцією впав би на підлогу, якби синьйор Кроулі не встиг підхопити того.

— Прошу вас, будьте обережнішими, — з легкою посмішкою промовив він, дбайливо ставлячи назад на ноги знайомого, який незграбно мямлив вибачення.

— Містер Кроулі, ваш капелюх! — вигукнув Азіра, і вони обоє простежили, як легкий солом’яний капелюх, секундою раніше відпущений Ентоні, віднісся поривами вітру кудись у далечінь, гублячись за хвилями.

— Нічого страшного, старина, це ж просто капелюх! – Кроулі заспокійливо засміявся. — Тим паче, кажуть, в Америці холодно.

— Отже, ви теж прямуєте до Америки?

Ентоні встиг кинути у відповідь тільки загадкову усмішку, адже за мить його обступив натовп жінок з вищих верств суспільства, що защебетали з ним італійською, позбавляючи того можливості продовжити розмову. Азіра приречено зітхнув, шкодуючи, яке цікаве знайомство втрачає, і повернувся думками до свого початкового плану: піти в каюту і відпочити.

Протягом подорожі вони перетиналися ще кілька разів, розмовляючи частіше на абстрактні теми, рідко торкаючись моментів особистого життя і все більше заглиблюючись в обговорення важливих для суспільства проблем. Містер Фелл ніколи раніше не зустрічав людину, яка настільки розділяла б її смаки, погляди на багато речей і життєві цінності, так що він був дуже радий спілкуванню з новим другом і, хоча йому й не вдалося багато про нього дізнатися, адже Ентоні, судячи з усього, не горів особливим бажанням розповідати про своє минуле, у них зав’язалося досить близьке знайомство за ті недовгі зустрічі, що час від часу у них траплялися, коли синьйора Кроулі залишали набридливі знайомі з вищого світу, що завжди обліплювали його як мухи, не даючи тому побути наодинці і секунди.

Коли корабель причалив до берегів Нового Світу, містера Фелла долала меланхолія: зійшовши з палуби з невеликим саквояжем у руках, він безпорадно спостерігав, як його новий друг на березі сідає в яскраво-жовтий автомобіль поряд з модно одягненою дівчиною. Той навіть не встиг попрощатися з ним або обмінятися якимись контактами, і тепер йому залишалося тільки гадати, чи зустріне він колись Ентоні знову. Через кілька хвилин автомобіль зірвався з місця, з ревом полетів по вулиці, раптово на мить зупинившись поряд з Азірою, і той зміг почути крізь шум порту з посмішкою кинуті йому з місця водія:

– Ще побачимось, старина!

Азірафель ледь свідомо підняв руку вгору, похитуючи долонею на знак прощання і невпевнено посміхаючись. “Побачимось”.

Повернувшись додому і вислухавши щасливі вигуки коханої матусі про неушкодження сина, він нарешті зміг спокійно сісти за стіл для гарного домашнього обіду. Але за кілька хвилин трапези їх перервав дворецький, який приніс лист для містера Фелла. Це здивувало і самого адресата, і його матір, адже Азіра ніколи не відрізнявся надзвичайною комунікабельністю (на відміну від його неньки, яка була великим фанатом різних вечірок і завжди брала активну участь у світському житті, постійно тягаючи нещасного сина з собою) і листи приходили йому вкрай рідко. Він розкрив гарний чорний конверт із золотим візерунком, і коли розгорнув запрошувальну картку, що була всередині, ледь не закричав від захоплення. Та говорила:

Здається, ми з вами не закінчили обговорення творчості Фіцджеральда.

Чекаю на вас у себе в п’ятницю ввечері.

Ентоні Джей Кроулі

Далі на картці була гарно виведена адреса відомого всім маєтку неподалік.

— Що там, янголе? — місіс Адріана Фелл цікаво нахилилася над столом.

Але відповіддю їй послужила лише загадкова усмішка і щасливі очі сина.

***

Гучні звуки вечірки чулися з усіх боків маєтку синьйора Кроулі, який за півроку, що жив у ньому, вже встиг прославитися грандіозними святкуваннями і стати місцевим улюбленцем. На неї з’їхалася всіляка знать з усієї околиці: і сім’я Янгів, і подружжя Пульциферів, і навіть літня пара Шедуеллів. Приїжджало дедалі більше дорогих авто, зустрічалися і кабріолети, і навіть лімузини, а сам господар, дивлячись на це, хотів сміючись запитати, чому не на каретах. Хоча, коли вже на те пішло, був одного разу випадок, коли дальня родичка приїхала на чаювання в його віллочку в Італії на бісовій кареті. Аристократи — неймовірний народ.

Гості, одягнені в наряди найвідоміших дизайнерів, все прибували і прибували, і Ентоні зустрічав усіх зі справжньою повагою, сліпуче посміхаючись і з завзяттям виконуючи обов’язок господаря вечірки. Він раз у раз кидав швидкі погляди на під’їзну алею, видивляючись одного конкретного гостя з білим кучерявим волоссям, якого він очікував побачити сьогодні найбільше. Раптом з-за повороту з’явилося чергове дороге авто блакитного кольору, за кермом якого сиділа шикарна світловолоса жінка, якій на вигляд не можна було дати понад тридцять з хвостиком (неймовірно, як вона це робила у свої сорок п’ять), а на пасажирському сидінні виднілася добре знайома синьйору Кроулі постать.

Капелюшок з вуаллю ховав небесно блакитні очі Азіри, поки той, піднімаючись по сходах величезного маєтку, тишком-нишком роздивлявся господаря вечірки, який, помітивши його, став спускатися їм з матір’ю на зустріч. Його руде волосся було елегантно покладене набік згідно з останньою модою, а дорогий чорний смокінг відразу справляв потрібне враження на всіх новоприбулих.

— Доброго вечора! — оголюючи білу усмішку, вигукнув синьйор Кроулі, дружньо обіймаючи містера Фелла, поки той, трохи зашарівшись, тихо привітав того у відповідь. — Твоя сестричка сьогодні виглядає просто карколомно, янголятко!

— Перестаньте, містере Кроулі, ви мені лестите! — мило посміхаючись, сказала Адріана, поки Ентоні непомітно підморгнув другові.

Господар вечірки провів довгоочікуваних гостей крізь темні дубові двері. Вечірка була в самому розпалі, грав джаз у живому виконанні, всі, хто могли, танцювали, а ті, хто не в змозі, кивали в такт, попиваючи різноманітні алкогольні напої.

— Оце народу у вас сьогодні зібралося! — місіс Фелл окинула захопленим поглядом велику парадну залу, прикрашену квітами і битком набиту заможними людьми.

— Значить, вони справжні поціновувачі прекрасного, — Азіра озирнувся на всі боки, захоплюючись особливо пишними декораціями, грандіозними столами з частуваннями, фонтанами з фондю та вражаючим оркестром. — Сьогодні ти перевершив себе!

— Дякую, mio ​​caro, — синьйор Кроулі широко посміхнувся, поблискуючи іскрами в очах, поки містер Фелл трохи зніяковіло опустив погляд, а його матір лише невимушено засміялася, лепечучи щось про те, як вона хотіла б вивчити італійську, щоб розуміти всі фрази Ентоні на рідному, які той час від часу вставляв у розмови.

Не минуло й кількох хвилин, як місіс Фелл побачила свою кузину і негайно пішла до неї, залишаючи юнаків один одному.

— Як ти ставишся до свінгу? — Кроулі з посмішкою зробив крок уперед, клацаючи пальцями в такт музиці.

— Я не вмію танцювати, Ентоні… — Фелл зробив крихітний крок назад, сподіваючись, що його не змусять, але в глибині душі знаючи, що це марна надія.

— Розслабся, янголе, це легко!

Кроулі схопив Азіру за руки, витягаючи юнака трохи вбік і втягуючи в танець: спершу притягнув його до себе так, що їхні обличчя майже стикнулися, потім різко відштовхнув, розкрутив, притримуючи однією рукою, і підняв над паркетом, майже підкидаючи в повітря. Фел тільки і встигав, що шумно вдихати ротом повітря і піддаватися умілим ведучим рухам партнера. Нарешті, музиканти зіграли завершальну частину мелодії, і юнаки дзвінко розсміялися, намагаючись віддихатися.

— А ти казав, що не вмієш! Це був найкращий танець у моєму житті, — промовив синьйор Кроулі, звичною манерою підморгуючи. — Я сходжу за напоями, — він неспішним впевненим кроком попрямував до столу з частуваннями, залишаючи злегка розгубленого, але задоволеного Азіру в натовпі веселих багатіїв, і, взявши два келихи з шампанським, повернувся на колишнє місце, але чомусь не побачив там Фелла.

Трохи здивувавшись, він вирішив піти на пошуки друга, провівши кілька коротких ввічливих бесід з гостями, що прагнули його уваги. Обійшовши головний зал і не знайшовши свого світловолосого товариша, він, недовго роздумуючи, попрямував до бібліотеки, адже це було улюблене місце Азіри в його особняку. І він мав рацію, завітавши туди: кучерявий юнак стояв біля високої книжкової шафи, задумливо занурившись у читання книги в пошарпаній палітурці, що тримав обома руками. Кроулі тихо увійшов до кімнати і беззвучно зачинив двері, залишившись непоміченим.

— Шекспір? Прекрасний вибір, — обдаючи гарячим подихом з легким запахом шампанського, прошепотів хлопець на вухо Феллу, тихо підкравшись до того, наче змія.

Той від переляку різко закрив книгу з негучним звуком, і, обернувшись, виявився всього в парі дюймів від обличчя Ентоні. На кілька секунд вони завмерли в цій позі, не наважуючись поворухнутися, коли раптом книга вислизнула з ослаблої руки Азіри і зі стукотом впала на підлогу. Вони обидва на мить опустили очі на неї, а коли їхні погляди знову перетнулися, Кроулі різко штовхнув Фелла до книжкової шафи і з лукавою усмішкою наполегливо торкнувся бажаних губ, зариваючись рукою в білі хвилі волосся Азіри під капелюхом. Останній же, гублячись у тому, що відбувається так само, як уперше, чув лише стукіт їхніх сердець, швидке дихання і далеке відлуння музики та розмов.

***

Підводячись на ліктях, Азіра, ледве торкаючись, провів пальцями по рудому волоссю Ентоні, що лежав поруч, а той, солодко посміхнувшись, розплющив очі і тицьнувся головою в теплу руку, наче великий рудий кіт.

— Тебе там не стануть шукати? — спитав містер Фелл, трохи неспокійно киваючи на зачинені зсередини двері, звідки досі долинали ледь чутні звуки свята.

— Зважаючи на те, скільки ці люди випили, думаю, їм до мене немає жодної справи. Розслабся, янголе, — Кроулі легенько чмокнув юнака в губи і відкинувся на подушки, сонно оглядаючи кімнату. — До речі, ти пам’ятаєш, що винен мені капелюх? — помітивши забутий капелюшок з вуаллю, що валявся неподалік, він невимушено кивнув у його бік.

— Якщо хочеш, забирай, — знизав плечима Азіра, намагаючись дотягнутися до головного убору, не встаючи з ліжка, а коли йому все ж таки це вдалося, накинув капелюшок на голову Ентоні. — Ти виглядаєш приголомшливо.

Дійсно дивовижно виглядаючий з білим головним убором на розпатланому рудому волоссі і по-грецьки красивим тілом, прикритим лише білими простирадлами, синьйор Кроулі хрипловато розсміявся, притягаючи свого «янгола» в обійми, поки здалеку звучали фінальні акорди джазової композиції.