5

Техьон прокинувся зовсім розбитим. Очі пекли і він змушений був кожні три секунди їх терти, щоб хоч щось розгледіти у залитій сонцем спальні. Омега потягнувся і мимоволі сіпнувся, коли низ живота різануло гострим болем.

– Якого…

Випрямився обережніше, оглянувся. Навколо нього нерівним колом лежали розкидані речі. Чужі речі. Техьон розгублено підняв одну із футболок, принюхався. Заворожуючий запах чаю м’яко гладив зсередини, прибираючи тупий біль. Техьон вдихнув ще кілька разів.

Переліз через цей хаос, звісив босі ноги. Задумався на мить і знову підхопив футболку. Нічого ж не станеться, якщо він у цьому будинку буде ходити в ній, так?

Ноги тримали не дуже впевнено. Відвертістю стали вологі штани, холодні і липкі. У голові розмитими плямами прошмигнули спогади, але Техьон за них вхопитись не встиг.

– Прокинувся? Як себе почуваєш? – на вході у кімнату стояв Чімін. Омега тримав у руках велике горнятко якогось напою і смішно мружився, ховаючи очі від різкого проміння.

– Нормально? – Техьон притиснув футболку до грудей, мимоволі зробивши крок назад до ліжка. Чімін підняв одну долоню догори.

– Спокійно. Я нічого не заберу, – омега вказав пальцем на футболку. Техьон розслабився, видихаючи. Він все ще нічого не розумів.

– Тобі не погано, значить тічка минула, – Чімін діловито пройшов у кімнату і залишив горнятко на приліжковій тумбі.

– Зачекай… Тічка? – варто було слову пролізти між всіх інших думок, і спогади, розмиті до цієї миті, набрали певної яскравості.

Ніяковий Чонгук біля дверей, Чонгук у його ліжку, Чонгук у ванній, Чонгук лиже його шию. Чонгук, Чонгук, Чонгук…

– Господи… – Техьон закопався у футболку, ховаючи палаюче обличчя. Парадоксально, але запах трави різкість емоцій трохи згладив. Почулось тихе хмикання.

– Боже, Чімін, я таке… Як соромно, – Техьон м’яв тканину, не наважуючись прибрати її з обличчя. Він ж сам, власним, чорт забирай, ротом, просив Чонгука про всі ті речі. Речі, які навіть у місті роблять лише пари. Він ж благав його помітити!

– Я більше звідси не вийду. Ніколи, – бубнив омега під ніс, а Чімін розсміявся.

– Та заспокійся ти. Всі все розуміють, не дурій. Крім того, наскільки мені відомо, ти нічого такого не зробив, – Чімін всівся поряд, наполегливо прибираючи чужі руки від обличчя. Щоки Техьона залило рум’янцем і він виглядав настільки зніяковіло, що омега не втримався від міцних обіймів. Щоб підбадьорити.

– Але це ж Чонгук! Боже, що він взагалі тут робив? – Техьон починав панікувати. Він ж вовка хотів дочекатись. І як тепер бути?

– Знайшов тебе, – Чімін хотів сказати набагато більше, але не наважувався. Це не його діло – не йому розказувати. Просто ще раз легко обняв нового друга і піднявся.

– Ходімо, нагодую тебе. Ти ж нічого не їв цілу добу.

Техьон слухняно піднявся, відірвав від себе чужу футболку і пішов слідом. У дверях зупинився, вражений неочікуваним відкриттям.

– Чекай. Добу?

Чімін вже спускався і знову змушений був зупинитись.

– Це ж нерегулярна тічка. Вона не буде цілий тиждень чи скільки в тебе там зазвичай.

Техьон кивнув, полегшено видихнувши. За добу він встиг зробити точно менше, ніж зміг би за тиждень.

Чімін наклав йому цілу тарілку смаколиків і омега накинувся на їжу, ніби місяць голодував. Їв, нахвалюючи кулінарні вміння кухаря, і не міг натішитись насиченим ароматом страви. Відсунув порожню тарілку подалі, відкинувся на спинку крісла і видихнув.

– Дуже смачно.

Чімін на це розусміхався, але в наступну мить посмішка чомусь перетворилась на вишкір. Техьон не звернув увагу, принюхуючись. Рецептори забив знайомий запах трав, тільки у рази різкіший. Омега смішно смикнув носом, насичуючи себе цією красою. Прикрив очі.

– Техьон, – Чімін тихо сміявся, спостерігаючи, як розбиваються всі плани Чонгука прямо у нього на очах. Омега підняв повіки і роздратовано рикнув.

– Що? – у голосі вчувалась злість, але Чімін на це тільки сильніше розсміявся. Вказав пальцем Техьону на груди.

– Ти муркочеш.

– Тут так добре пахне, – Техьон махнув рукою і зловив себе на тому, що горло дійсно лоскотало таке забуте відчуття. Він справді муркотів.

– Ти заварив той чай? – омега не дуже ввічливо вирвав з рук Чіміна горня і принюхався. По-звіриному фиркнув.

– Ні, не то.

Піднявся, відчуваючи у ногах дивну міць. Повів носом, виловлюючи потрібні відтінки. Перед очима майже видимою ниткою, зеленою, наче соковита трава, тягнувся шлейф запаху, гублячись десь за дверима. У цю мить єдиною необхідністю Техьон вважав знайти джерело.

Він пішов до дверей, невдоволено шкірячись на надто вже веселого Чіміна. Вийшов на вулицю, прикрив очі. Ниточка міцнішала, переливалась срібними крапинками, тягнулась далі. Техьон заворожено слідував за нею. Волокна товстішали, нагадуючи мотузку. Трохи далі сяйнуло і омега пішов швидше, бажаючи знайти те, що зараз так потрібне. Вже бачив. Щільні, гнучкі стрічки мерехтливими щупальцями обвивали шукане. Серед них пульсуючим сріблом сяяло саме серце аромату. Техьон сунув ніч прямо у середину, тихо муркочучи. Розкрив очі…

І відсахнувся, здивовано розглядаючи приголомшеного Чонгука, шию якого тільки що абсолютно безсоромно обнюхував. Здається, червоними плямами вкрилась навіть шия.

– Вибач, я не хотів. Просто цей запах… Хочу його надто сильно, – омега тараторив, відскочив на кілька кроків назад. – Що ж це за… О господи.

Техьон знову підійшов до Чонгука і принюхався.

– Це ти. Боже. Ти пахнеш тим чаєм. А я ще думав… – знову крок назад. Чонгук тим часом розгублено кліпав, нічого не розуміючи. – Але… Тічка, чорт.

– Ти можеш заспокоїтись? – альфа прийшов до тями швидше. Техьон закивав. А потім відкрив очі. Чонгук шумно видихнув.

– Техьон, – у нього голос тремтів?

– Ти відчуваєш вовка?

Вузькі очі стали ще ширшими, у повній мірі відкриваючи золотаву, мерехтливу галактику. Техьон кліпнув. Потім ще раз. Золото нікуди не зникало, а це означало тільки одне…

– Боже мій! – омега підстрибнув, розтягуючи губи у щирій посмішці. Такій світлій і щасливій, що Чонгуку довелось стиснути кулаки – вовк рвався назовні, зрозумівши все куди швидше за людей.

– Він повернувся, Чонгук. Я відчуваю, – Техьону вже не було ніякого діла до запаху. Він підстрибом кинувся до лісу, не чуючи, що йому кажуть. Густі дерева зустріли ніби старого друга. Прийняли у свої обійми, обвили свіжим ароматом хвої. Таким різким, чистим. Неймовірним.

Техьон біг далі, у саму глибину. Вовк, його вовк, стояв на всіх чотирьох лапах і тягнув носом повітря, радісно муркочучи у тон зі своєю людиною.

– Давай, малий, – збите дихання робило слова рваними, але він знав – вовк все чує. Відпустив свідомість і прикрив очі, даючи звіру волю. Тіло пройняло болем, гострим, пекучим, але він швидко розтанув. Вже у наступну мить землю розпушували міцні лапи абсолютно чорного вовка.

Техьон біг далі. Млів від приємної важкості у забитих м’язах, намагався вловити всі найнепомітніші аромати. Звір пружними стрибками долав всі перешкоди, радісно вимахуючи хвостом. Свідомості злились, насичуючи світ барвами. Вони знову були разом.

Повернувся Техьон через кілька годин. Звіром добіг до будинку і зупинився перед самими дверима, де на терасі сиділа людина. Та сама, що пахнула краще за всіх. Вовк відкинув всі думки свого господаря і підійшов ближче, не відчуваючи ні краплі страху. Цей альфа йому точно нічого поганого не зробить.

Срібні, людські очі зустрілись з золотими, звіриними. Чонгук м’яко посміхнувся, протягуючи долоню. Техьон, коли повернеться, нічого не згадає. Зараз вони зі звіром одне ціле.

Вовк тряхнув головою. Шерсть легко колихнулась, у світлі західного сонця переливаючись синім.

– Гарний, – Чонгук завуркотів, коли мокрий ніс торкнувся його долоні. Обережно ковзнув пальцями у блискучу шерсть, почухав за вухом. Вовк ластився слухняним цуценям, підставляючись під руку. Випрошував більше. І хто такий Чонгук, щоб йому відмовити.

Зарив обидві руки у хутро, чухав задоволеного звіра і з захватом слухав тихе муркотіння, властиве виключно омегам. Альфа всередині дзиґою вертівся, скавулів, бажаючи познайомитись зі своїм ближче і це єдине, чого Чонгук допустити не міг. Але дарувати темному вовку свою увагу готовий був до самого ранку. Чого там до ранку? Якби міг – до кінця життя.

– Такий гарненький, – Чімін вийшов з будинку, оглядаючи звіра. Вовк насторожено смикнувся, повертаючись до омеги мордою. Зробив кілька кроків назад, впираючись теплим боком у коліна альфи.

– Боже, та він тебе вже давно признав. Ти глянь який! – Чімін надув щоки і невдоволено засопів. – Не розумію, чого ти чекаєш.

Чонгук фиркнув, погладжуючи шовковисту шерсть на спині.

– Ти сам знаєш.

Чімін похитав головою. Нічого він не знав. Точніше знав, але не розумів цього дурненького вожака зовсім. Казав йому щось про вибір, про правильність. Чімін все це вважав безглуздою філософією, не вартою й краплини уваги. Яка може йти мова про вибір, коли є істинність?

Та вожаку щось довести – дурне діло. Тому доводилось щоразу поряд з Техьоном кусати язик, лиш би не вибовкати зайвого. Це не його життя – не йому вирішувати. Але омега був певен – варто Техьону дізнатись правду, зразу б обрав Чонгука.

– Ну і ніжтесь собі тут, – Чімін спустився на доріжку.

– А ти, – він вказав пальцем на вовка, на що той недобре вишкірився. – Потім зайди до мене. Буде свято, розкажу тобі.

– Він тебе не чує і в житті не дізнається про ці слова, – Чонгук піднявся з крісла і опустився перед вовком навколішки. Звір повернув до нього морду і безсоромно лизнув прямо у губи, викликаючи тихий сміх.

– Ну то перекажеш!

Чонгук не міг натішитись вовку. Гладив його, голубив, розказував всілякі дурниці, на що отримував ще один мазок по обличчю мокрим язиком. Знав – риє собі яму ще глибшу, ніж була раніше, проте зупинитись не міг. Тільки не тоді, коли таке диво прямо в руках.

Ближче до вечора вовк встав, забрав голову з теплих колін, на яких до цієї миті лежав. Струсив сон, повернувся до альфи, що сидів прямо на землі.

– Треба вертати Техьона, так? – Чонгук втомлено видихнув, погладжуючи звіра під нижньою щелепою. Такі лестощі надто інтимні для загальноприйнятих норм, але хто дізнається? Вовк тихо скавулів, прикривши золотаві очі.

– Йди всередину, – альфа вказав пальцем на двері. – Нехай зразу одягнеться.

Звір востаннє облизав чужу щоку, повернувся, хвостом зачіпаючи м’яку тканину штанів, і, підійшовши до привідкритих дверей, сховався у темряві будинку.

Чонгук притиснув долоню до грудей.

– От і все, так?

***

Техьон прокинувся зовсім рано. Кілька хвилин непорушно лежав, насолоджуючись тихим сопінням звіра.

Омега не пам’ятав майже нічого, але його це нітрохи не засмучувало. Вовк надто довго був закритий. Дати йому можливість насолодитись волею – єдине, що Техьон міг зробити.

Омега встав, потягнувся. М’язи приємно нили, а втома і біль після тічки зовсім зникли. Наче нічого і не було.

Техьон глянув на ліжко. Там все ще були розкидані речі і з цим треба щось робити. Наприклад зібрати і віднести Чіміну. Зустрічатись з Чонгуком віч-на-віч він ще не готовий. Що, якщо знову почне його обнюхувати? Сором який.

Швидко зібрав речі і заштовхав у рюкзак, щільно його закрив. Ніс чухався від бажання заритись у якусь з цих футболок, але Техьон терпів. Це неправильно. Йому думалось, що причиною всього точно стала тічка. Чому саме Чонгук вирішив допомогти – гарне питання. Але може в них тут такі правила, хто знає. Йому все рівно треба буде подякувати і обов’язково вибачитись. Що б там між ними не було, це у будь-якому разі скоро закінчиться.

Тепер варто було зайти до Чіміна. Неввічливо користуватись чужою добротою так довго.

Щоб не відтягувати, Техьон швидко одягнувся і, схопивши рюкзак, вийшов на вулицю. Сонце давно зайшло за гори, у поселенні панувала приємна темрява, розбавлена м’яким, оранжевим світлом ліхтарів. Відсипався він, вочевидь, довгенько.

Техьон тихо постукав у потрібні двері.

– О, прийшов! – Чімін вже звично сяяв усмішкою. Без питань затягнув Техьона всередину, підштовхуючи у сторону кухні. Ні дітей, ні Намджуна не було видно.

– Якщо ти шукаєш пухнастиків, то вони з Джуном на прогулянці, – Чімін підлетів до холодильника, витягнув величезну миску якоїсь страви. Техьон принюхався. Навколо ще надто сильно пахло Чонгуком, але тепер сюди домішався солодкавий запах ягід і тонкі, молочні відтінки дітей. Вовк миттєво завовтузився. Йому подобалось.

– Сідай їсти, – поки омега розбирався з новими відчуттями, Чімін встиг нагріти вечерю і поставити їжу на стіл. Техьон скинув рюкзак, сів. З насолодою втягнув запах ароматного м’яса. Якщо людиною він досить прохолодно ставився до такої їжі, то вовк страву оцінив миттєво. Тихо завуркотів, підштовхуючи Техьона скоріше взятись за вилку.

– Я приніс речі Чонгука, – омега швидко прожував м’який шматок маринованої телятини. М’ясо на язику тануло, рецептори божеволіли від такого насиченого смаку. Техьон забув, яким яскравим ставав світ, якщо дивишся на нього разом із вовком.

– А чого сам не занесеш? – Чімін сів, підігнув одну ногу під себе і вклав підборіддя на руки, спостерігаючи за гостем.

– Мені якось… Не дуже хочеться, – Техьон жував, намагаючи сховати ніяковість. Хоча від кого ховати то?

– Боже, та нічого ж не сталось. Ще добре, що вовк прокинувся пізніше. От якби до тічки… – Чімін розсміявся, облизуючи губи.

– Мені у будь-якому випадку ніяково. Від мене самі проблеми, – Техьон хоч і журився з цього приводу, але їсти не припиняв. Надто вже добре виглядало це м’ясо у журавлиному соусі.

– Повір, – Чімін задеркувато підморгнув. – Чонгуку це тільки в радість.

Техьон залишив цю фразу без відповіді, запихаючи у рот побільше смакоти. Чімін кілька хвилин задумливо його розглядав.

– У нас завтра буде свято. Ти ж ще залишишся?

Техьон кивнув, недбало витираючи рот рукавом. Вовк сито муркотів, розтягнувшись у повний ріст. Завтра він точно не планував їхати.

– А потім буде церемонія, – Чімін встав, знову відкрив холодильник. Дістав звідти пишний пиріг, той самий, чорничний. Швиденько відрізав два величеньких шматки і поставив на стіл, підсунувши до Техьона.

– Яка? – омега обнюхав солодощі зі всіх сторін, вдоволено усміхнувся. Смакота.

– Самотні вовки будуть шукати пару.

Техьон відклав від себе ложку, яку вже готовий був сунути собі до рота. У голові гіркотою блиснули спогади. Хлопець шумно видихнув.

– Ей, в нас все не так, – Чімін виставив руки, закликаючи не хвилюватись. – Приїжджає багато людей з міста або інших поселень, схожих на наше. Вранці омеги, які бажають знайти пару, йдуть у ліс, а ближче до вечора їх шукати вирушають альфи. А там вже як кому подобається.

Техьон хмикнув, вертаючись до пирога. Той виявився справді смачним – солод тіста мішався з кислотою чорниці, створюючи просто неймовірне диво кулінарного мистецтва. Тепер він розумів малюків.

– Нічого особливого, – продовжував Чімін. – Це взагалі-то весело. Намджун мене ледве догнав, – омега засміявся, прикриваючи рот долонею.

– Це буде за місяць. Ти не залишишся?

Техьон захитав головою, відсуваючи від себе порожню тарілку. Не залишиться, ні. Йому потрібно у місто. Скоро вже почнеться навчання, а до цього було б добре з’їздити до тата. Вовк припідняв голову. Сяйнув очима і фиркнув. Невдоволено, осудливо.

– Шкода. Але ти подумай, добре?

Більше Чімін нічого не встиг сказати. Відкрились двері і у дім влетіла купа вимазаних малюків. Двоє близнят-альф і вже знайомий Техьону омега. Діти накинулись на гостя з обіймами, не слухаючи бубніння тата щодо їхнього зовнішнього вигляду.

– Ми бачили твого вовка, – ділились молодші, зручно влаштовуючись на колінах Техьона. Омега їх обережно притримував, щоб не звалились. Надто активні. Малюки чіплялись за його плечі брудними долонями, довірливо дивились прямо у очі своїми – великими, блискучими. Зовсім не ніяковіли від того, що Техьон їх людьми бачив вперше.

– Такий гарний, – альфочка протягнув руку і легенько смикнув хвилясте пасмо, привертаючи до себе увагу. – Ти ж будеш моїм омегою, коли я виросту?

Розсміялись всі. Намджун, що зайшов слідом за крихітками, ласкаво погладив дитину по голові.

– Тато сказав, що тобі тоді прийдеться мене догнати. А я бігаю дуже швидко, – Техьон пропустив крізь пальці пухнасте волосся хлопчика. Альфа насупився.

– Я теж швидко бігаю.

– Ну тоді подивимось, добре? – Техьон ніжно посміхнувся і малюк, вдоволений такою відповіддю, затих. Сан, старший омега, невдоволено фиркнув, притиснувшись до тата.

– Всі знають, що хьона дожене тільки… – договорити йому не дала долоня Чіміна, притиснута до рота. Хлопчик щось бубнів, скосивши очі на тата.

– І хто ж мене дожене? – Техьон вигнув брову, зацікавлено розглядаючи цю картину. Хлопчик щось намагався сказати, але руку тата не прибирав. Вирішив ситуацію маленький Чан. Він завовтузився, зістрибнув з колін Техьона, схопив його за руку. Войовничо нахмурився.

– Я виросту і стану сильнішим за хьона. І тоді дожену тебе.

Тепер у кучерях заховалась і друга брова.

– Якого хьона, сонечко? – Техьон спустив другого малюка, який на ці всі розмови звертав мінімум уваги і спокійно колупав засохлий бруд. Присів.

– Гук-і хьона, звичайно ж.

– Та-а-к, народ. Час вмиватись, – Намджун схопив Чана на руки і жестом поманив решту за собою. Коли вони пішли, Техьон глянув на Чіміна, який чогось ховав очі.

– І що це має означати?

Чімін переплів пальці у замок.

– Вони думають, що ви були б гарною парою.

Техьон хмикнув, повертаючись за стіл.

– А чому вони так думають?

Чімін підняв очі, посміхнувся.

– Можливо, твій вовк віднісся до Гука трохи краще, ніж до інших.

Побачивши зблідле лице напроти, Чімін поспіхом продовжив:

– Ти не переймайся. Нічого такого. Просто понюхав і все.

Техьон сховав лице у долонях і захникав. Звір всередині якось вже надто показово фиркнув.

– Я пішов додому і не вийду звідти найближчу вічність, – омега направився у сторону дверей.

– Завтра свято, не забудь.

***

Майже весь наступний день Техьон провів у лісі. Жителі були зайняті підготовкою до свята. Воно звично проходило на початку весни, але оскільки вожаку довелось йти до диких, було вирішено святкування перенести.

Вранці Чімін дав йому свій телефон і Техьон знову зв’язався з татом. Мужчина вкотре пропонував приїхати і забрати свою дитину, але після новини про вовка заспокоївся. Якщо звір себе почував у безпеці, то і з Техьоном теж все буде добре.

Після розмови омега запропонував Чіміну допомогу, на що той відмахнувся і відправив вигулювати вовка. Чим Техьон власне і зайнявся.

У лісі було чудово. Холодне повітря нітрохи не заважало. Вище в горах омега знайшов пухнастий сніг. Звір не міг натішитись. Цуценям стрибав у глибокі кучугури, бавився, точно дитина. Такої казки вони обоє не бачили надто давно. Золотисте, весняне сонце гріло темну шерсть, свіже повітря наповнювало легені і, розвалившись на невеликій галявині, вовк разом зі своєю людиною почували себе найщасливішими створіннями у світі.

Коли сонце сховалось за горами, довелось вертатись. Техьон ще вранці пообіцяв Чіміну, що прийде провести з ними трохи часу. Вовк вдоволено вертів хвостом і легко піддався проханню бігти назад у поселення. На вулицях вже нікого не було, зате центральна частина сяяла всіма кольорами райдуги.

Люди розвішали додаткові гірлянди, розвели вогнища. Селище наповнилось гучною музикою і яскравим сміхом дітей.

Техьон поспіхом переодягнувся. Накинув поверх футболки звичне худі – навіть з вовком все ще замерзав.

На галявині зібралося все поселення. Люди веселились, бавились з дітьми, залишивши всі клопоти на наступний день. Техьон роздобув собі теплого вина і відійшов трохи в сторону.

Всі зібрались сім’ями. Він помітив Чіміна з Намджуном, які кружляли над щасливими дітьми. Побачив Хосока і Юнгі, що спокійно обіймались. Хитались надто повільно, але затишно, так, як собі хотіли.

Очі ковзали по людях, а вовк принюхувався. Вони обоє хотіли знайти ще одну людину.

Техьон не знав, чи є у Чонгука сім’я. Не знав, як у нього з рідними, про минуле теж нічого. Так, кілька слів від Чіміна, але вони навряд чи могли допомогти скласти хоч якусь картину.

Чонгук знайшовся хвилин за десять бездумного розглядування шумного натовпу. Він сидів на невеликій гірці позаду галявини. За альфою темнів ліс, а сам хлопець дивився вгору, на небо.

Техьон зовсім не думав, коли набирав ще один стаканчик вина. Не думав, пробираючись крізь людей.

– Ей, грізний вожак, – Техьон легко штовхнув альфу у плече і всівся поряд. Намагався ігнорувати надто вже вдоволеного вовка всередині.

Протягнув альфі вино. Чонгук посміхнувся, приймаючи напій.

– Чому сам сидиш? – голос звучав весело. Техьону було добре і затишно. Ніяковість через все, що було, він залишив десь там, на вході у поселення.

– Це сімейне свято, – Чонгук кивнув у сторону галявини.

– Але ж вони твоя сім’я, – Техьон допитливо припідняв брови. Альфа повернувся, схилив голову до плеча. Техьон сяяв. Чи то вовк так вплинув, чи атмосфера просто дається в знаки. Звично бліді щоки налились рум’янцем, у райдужках плюскались золотисті зірки.

– Ми вже відсвяткували зграєю. Тепер їхня черга насолоджуватись тільки найріднішими, – слова віддавали гіркотою. Чонгук відвернувся і пригубив вино.

– Тобі самотньо? – питання вилетіло легко, зовсім ненав’язливо. Техьон не напирав, просто цікавився. Може Чонгук немає з ким поговорити. Найменше, що він може зробити у відповідь на все добро – хоча б вислухати.

Чонгук від питання не ховався. Знизив плечима, задумливо глянув у стаканчик.

– Вже точно не скажу. Особисто мені нормально, я звик. А вовк… – альфа видихнув, торкаючись долонею грудей. – Йому важко. Звіру треба пара, або хоча б сім’я. Так що іноді накриває.

Техьон обережно торкнувся чужого волосся і зупинив пальці, мовчазливо питаючи дозволу. Чонгук ткнувся маківкою йому прямо у долоню.

– Я можу спитати, що трапилось з твоїми рідними? – пальці акуратно перебирали світлі пасма. Чонгук хмикнув.

– Нічого особливого. Звичайна сім’я. Без братів. Батька загризли дикі, але я не знаю, хто саме. Раніше намагався вияснити, та потім змирився. Треба було жити далі.

– А тато?

Чонгук прикрив очі.

– Я його не знав. Вони з батьком були істинними і… Тато був з міста. Він завагітнів, родив мене, а потім зрозумів, що істинність не завжди рівна коханню. Втік.

Техьон підняв голову. Небо виблискувало зірковим молоком. Воно тут таке інше…

– Проте в істинність ти віриш.

– Так. Але вважаю, що до всього треба підходити з розумінням.

Техьон замовчав.

– Хіба твій батько не був вожаком? – продовжувати тему істинності більше не хотілось.

– Ні. В нас це трохи інакше відбувається. Коли альфі виповнюється шістнадцять, щось стається. Ми не знаємо природу цього явища. Просто в одну мить свідомість спалахує такими, не знаю, сяючими нитками, чи що. І ти вже не один. У голову пробираються всі члени зграї.

Техьон вражено відсахнувся.

– Ти чуєш думки?

Чонгук тихо розсміявся, обережно стискаючи чужу долоню і повертаючи її собі на голову.

– Ні звісно ж. Зазвичай це схоже на фоновий шум, але якщо раптом щось стається, кожен вовк може про це повідомити і я завжди почую.

– Тобто ти не хотів бути вожаком? – Техьон задумливо перебирає чуже волосся, зовсім не помічаючи той момент, коли пальці опустились нижче, на шию. Вовк всередині тихо вуркотів.

– Не подумай, я щасливий, що у мене є стільки близьких людей. Просто… – Чонгук прикрив очі. – Величезна відповідальність. Розумієш?

Техьон кивнув, хоча альфа цього і не бачив. Не те, щоб розуміє, але уявити може. Йому у його шістнадцять хотілось тільки гуляти з друзями, махнути у місто, жити лише заради себе. А в Чонгука навіть не було вибору.

– Ти більше не будеш від мене втікати? – Чонгук не міг не запитати. Пальці у волоссі на мить завмерли.

– Мені все ще ніяково, але я готовий перекласти відповідальність на природні особливості. Ти ж мене сюди приволік – тобі і відповідати.

Альфа розсміявся. Техьон відчував, як всередині нього, людини, навіть не вовка, розпускається щось дуже трепетне, ледве відчутне. Випускає у кров м’які вібрації, хвилює і віддає на язику солодом.

– А ти нахабний, а? Я тоді теж трохи побуду, добре? – під розгубленим поглядом омеги Чонгук спустився нижче і вклав голову прямо йому на коліна. – Гладь мене.

Техьон розсміявся, проте сперечатись не став. Слухняно опустив долоню на волосся і прикрив очі. Цю ніч він збереже у своєму серці теплими спогадами. Думати про те, що буде вранці, не хотілось. Ще хоч трішки ось так от посидіти, послухати чуже дихання і самому дихати його ароматом. Решта – потім.

***

Поїхати Техьон вирішив через тиждень. Однією з ключових фігур такого рішення був шумний омега, який відмовився відпускати нового друга, тому що «ми ще навіть не познайомились нормально». Що саме Чімін мав на увазі, Техьон так і не дізнався.

Весь тиждень він провів з Чонгуком. Вони облазили заледве не весь ліс, де альфа показував йому свої улюблені місця. Кілька разів брали з собою малюків Чіміна і разом з ними носились по найближчих галявинах. За весь тиждень Чонгук жодного разу так і не перекинувся, зате Техьон думав, що скоро точно забуде, як ходити на своїх двох.

Омега перестав давити у собі дурні думки і цуценям вився навколо альфи, виказуючи свою безмежну довіру. Чонгук у відповідь багато розповідав про себе.

Наприклад, про курси фотографії, які проходив онлайн. Дав потримати дорожезний навіть за мірками міста фотоапарат, на який відкладав більше трьох років. Скільки на цю техніку було зроблено фотографії…

Розказував про дитинство, почухуючи чорного вовка за вухом на одній із галявин. Про побут, про правила. Про все, що тільки міг згадати.

Змушував Техьона теж говорити. Питав про місто, про їхні звичаї. Навіть якщо з вигляду поселення мало відрізнялось від звичного омезі життя, на ділі все було значно складніше. Тут більше шанували традиції, величезну роль відігравала природа і правильне до неї ставлення.

За тиждень вони стали як мінімум чудовими друзями. І Техьон цьому щиро радів, тільки от… Почав помічати інше.

Руки Чонгука, які з такою неповторною обережністю стискали його, коли вони заледве не впали в озеро.

Очі – примружені, коли хлопець намагався видивитись у гущі лісу потрібний напрямок. Широкі і блискучі, варто було Техьону посміхнутись.

Вії, родимки, дрібні шрами на обличчі. Міцні стегна, широкі плечі.

До кінця тижня Техьон міг без зайвих роздумів відмалювати сотню портретів з різних ракурсів і для цього йому навіть не потрібна була модель.

Він чудово розумів, що відбувається. Відчував, як сильно давила його бездіяльність на вовка. Але нічого зробити не міг. Не тоді, коли ось-ось доведеться повернутись у місто, у своє звичайне життя, забувши про щасливі тижні далеко від широкої цивілізації. Вони в кращому випадку будуть бачитись раз у рік, якщо омега зможе приїхати. В гіршому – не побачаться більше ніколи.

Тому так, Техьон мовчи заштовхував кудись глибоко цілу лавину гострих спалахів того, чому не спішив підбирати назву. Втішав себе тим, що неможливо закохатись за такий короткий проміжок часу. І начхати, що всередині все солодом розпливалось, варто було побачити чужу посмішку.

Заради незрозумілої симпатії жертвувати майбутнім він не хотів.

Останній вечір вони провели всі разом. Влаштувались у лісі недалеко від поселення, розвели багаття. Техьон пообіцяв собі не сумувати і у нього справді виходило.

Найкращою подією стала вагітність Юнгі, а найяскравішою – відкачування Хосока від такої новини.

Все йшло добре рівно до тієї миті, коли настав час розходитись. Їх з Чонгуком очікувано залишили вдвох.

Всю дорогу до поселення йшли мовчки. Чонгук копав якийсь камінчик, а Техьон намагався переконати себе у правильності свого рішення. Як би там не було, він хотів залишитись. Просто бути поруч. Так само ходити в ліс, валятись у траві, говорити, поки горло не почне боліти. Милі дурнички складались у картину ідеального життя.

Техьон не дурний. Читав достатньо сопливих книг для підлітків, щоб знати у якій мірі зараз романтизує кожен чужий вчинок і кожне власне відчуття. Цілком ймовірно, що у місті це все пройде. Залишиться тьмяним, солодко-гірким спогадом, який буде з’являтись в особливо погані дні ностальгією.

Зовсім скоро він забуде деталі. З пам’яті зітруться очі, звучання голосу, запах. Потім пропадуть загальні риси, свідомість домалює щось своє. А через кілька років про цю пригоду і про цю конкретну людину буде нагадувати тільки чиясь футболка чи, може, відблиск срібла.

Він не дурний, знав. Але конкретно у цю мить, у цю чисту, місячну ніч до тремтіння хотілось залишитись.

Вони звично зупинились перед дверима. Техьон м’яв край худі, Чонгук відводив очі. Точно, як підлітки, навіть смішно. Не скажеш, що зовсім недавно ось це ось альфа хмурив свої густі брови, змушуючи його боятись.

– Ну… Я піду? – Техьон чогось очікував. Чонгук мовчав. Зітхнувши, хлопець зробив крок назад, вперся спиною у двері. Торкнувся долонею клямки.

– Зачекай…

Техьон збреше, якщо скаже, що всередині нічого не смикнулось.

– Я хотів сказати…

«Щоб я залишився?».

«Щоб ти залишися зі мною».

На ділі:

– Хотів сказати тобі, що радий. Радий тому, що тим омегою виявився саме ти.

Техьон поспіхом зціпив зуби, заштовхуючи назад у горло схлипування. Як у чортовому кіно.

– Маю на увазі, що, звісно, було б краще, якби тебе не крали, але… – Чонгук потягнувся до волосся, розгублено почухав потилицю. – Коротше кажучи, я все рівно щасливий. Спокійної ночі.

Альфа різко повернувся і швидким кроком пішов геть. Вже не бачив, як Техьон сильно тер очі, намагаючись не розревітись.

– Я теж. Теж щасливий.

***

Вранці наступного дня, незадовго перед від’їздом, Техьон був готовий забрати назад всі собі дані обіцянки.

– Як це не Чонгук мене відвезе? Він ж обіцяв!

Намджун топтався на порозі, втупившись очима у підлогу.

– Йому довелось йти до кордону, – голос альфи звучав зовсім винно. Техьон фиркнув, відштовхуючи від себе горнятко.

– І він не міг хоча б попрощатись?

Джун знизив плечима.

– Добре, вибач, – Техьон втомлено прикрив очі і потер скроні. Голова розколювалась. Він не заснув ні на одну мить. Цілу ніч крутився у ліжку і згадував всі погані слова, які тільки знав. Весь дім пропахнув одним Чонгуком. Як у таких умовах можна про нього не думати? Ще й вовк розбушувався. Ричав, кидався, блистів своїми жовтими очиськами. Техьон віддалено розумів, що ця поведінка зв’язана з їхнім від’їздом, але пообіцяв ж звіру щотижня їздити до лісу, то що ж тоді не так?

Знав, що не так. Але нізащо сам собі не признається. Всього лише здогадки, дурні і дитячі. Незначні.

Чонгук он, навіть попрощатись не прийшов.

– А хтось зможе мене підкинути до вокзалу?

Намджун посміхнувся. Відступив в сторону. Позаду нього стояли усміхнені Чімін і Юнгі.

– Ну і звичайно твій ймовірний альфа, куди ж без нього, – у будинок залетів маленький Чан і з розбігу кинувся на розчуленого Техьона, вручивши йому крихітний букет трохи пожованих квітів.

– Ти ж повернешся, так? Щоб стати моїм омегою? І ми до тебе приїдемо, тато обіцяв, – малюк зворушливо тер кулаками очі, ховаючи блискучі сльози. Він з Техьоном проводив найбільше часу і до омеги встиг прив’язатись.

– Звичайно, сонечко, – Техьон погладив пухнасте волосся. – Я тебе дуже буду чекати, і як тільки зможу, відразу ж приїду, добре?

Чан пробубнів щось йому в плече і міцніше обійняв.

Техьонових колін торкнулись і омега опустив голову, щоб миттю присісти. Сан з Ченом горнулись до нього, обіймаючи.

– Нам теж можна буде приїхати, так? – найстарший підняв великі, гарні очі, повні щирої надії.

– Звичайно, сонечко.

Поки вони ніжились, Чімін нервово вигинав пальці.

– Ідіот.

Юнгі кивнув. Вони пів ночі потратили на вмовляння Чонгука, який у результаті просто виставив обох за двері. А потім зник.

– Дивуюсь, як швидко вони змогли полюбити майже незнайому людину, а рідних батьків… Ех… – Намджун посміхався, спостерігаючи за Техьоном і дітьми.

– О так, – Чімін хмикнув, ховаючи посмішку. Йому дуже подобався Техьон і, будь на то його воля, він би в житті не відпустив омегу у місто. Не заради Чонгука, заради себе перш за все. Чімін відчував у Техьоні друга, доброго і вірного.

– Добре, нам час, – Намджун підхопив близнюків і пішов з ними на вулицю.

У Техьона речей зовсім не було, але йому з собою зібрали стільки їжі, що довелось шукати рюкзак.

Коли діти з Чіміном вже сиділи у великому позашляховику, а Намджун, тепло попрощавшись і взявши обіцянку обов’язково приїхати в гості, пішов, Техьон дозволив собі востаннє оглянутись. Він обов’язково намалює це поселення і повісить картину вдома. Що б тут не відбувалось і якою поганою не була б причина його сюди приїзду, такий куточок магії назавжди залишиться у серці.

– Не хочеш залишитись? – Юнгі сперся на машину і задумливо свердлив поглядом спину Техьона. Вони не спілкувались так, як з Чіміном, але все рівно доволі непогано зійшлись. І Юн точно був би не проти, якщо б місце омеги вожака зайняв цей чудернацький хлопець з такою чарівною посмішкою.

– Хочу, – чесно прошепотів Техьон, повертаючись до автомобіля. – Але не можу.

Юнгі закотив очі.

– Не надто переконливо, але я сперечатись не буду. Просто знай – ти завжди можеш повернутись. Тут залишились люди, які будуть тобі раді, – омега підбадьорливо посміхнувся і поліз у машину.

Техьон поправив рюкзак, втягнув побільше повітря. Вовк всередині невдоволено сопів, не бажаючи йти на контакт. З ним він розбереться пізніше, вже у місті, а зараз…

– Поїхали, – Техьон всівся на заднє сидіння між дітьми і намагався не піддаватись тягучому відчуттю втрати.

***

Попрощавшись з новим другом, омеги стояли на платформі і проводжали поглядом поїзд. Діти носились по дитячому майданчику поруч.

Почулись м’які кроки і хлопці разом роздратовано фиркнули. Збоку стояв крупний, білий вовк.

– Ти завжди був не надто мудрим, але щоб настільки… – Чімін склав руки на грудях і повернувся до звіра.

– Стільки часу таскався один, – Юнгі повторив жест друга і теж заглянув у сріблясті очі. – Ми ж знаємо, як тобі погано, ідіот. А ти от так легко впустив своє щастя. Я шокований.

Вовк заричав, але омеги на те тільки відмахнулись. Вони синхронно розвернулись і пішли до машини, підкликаючи дітей.

Вовк ще довго стояв на платформі, розглядаючи чисте, весняне небо.