5.Кевін Трен

Хлопець несміливо розглядав мене. Напевно чекав, що я накинуся на нього з сіллю чи залізом. Але я спокійно стояла роздивляючись його стомлене напівпрозоре обличчя. Видно, що він багато працював і не особливо дбав про такі речі як здоровий сон та гарне харчування.

— Мене звати Аманда. Я прийшла допомогти тобі, — м’яко йому посміхнулася, показуючи, що я тут із миром і знищувати його, як звикли Вінчестери, не збираюся.

— Кевін Трен, — здалося, він видихнув з полегшенням. — Як добре, що ти можеш мене бачити і передати моє прохання Вінчестерам, бо я випробував майже всі способи зв’язатись із ними. Навіть використовував кавомашину, але мене тоді теж не зрозуміли.

Посміхнулася, іноді примари зв’язувалися так із родичами, але ті чомусь викликали карету швидкої допомоги або, якщо були особливо віруючі, священника.

— Яке в тебе прохання, Кевін?

— Я дізнався, що моя мати жива, від однієї дівчини, що теж була в полоні у Кроулі, — не зовсім зрозуміла хто це такий. Хлопець, побачивши мій здивований погляд, пояснив. – Король Пекла, якому я був потрібен для втілення його планів.

Я завжди думала, що король пекла це Люцифер, але хай буде.

Привид розповідав мені все без особливих подробиць, щоб не заплутати мене ще більше. Але про те що треба розповідав детально.

— А тепер повторимо. Ти хочеш визволити свою матір з полону короля Пекла, якому був потрібен як перекладач. Зробити це руками Вінчестерів та з допомогою дівчини-примари? — Стандартна ситуація. Схоже, відмовлюсь я від безпосередньої участі у цій справі.

— Загалом, так, — Кевін звик до мене за пів години розмови і тепер спокійно роздивлявся кухню бункера.

— А тебе не тримає тут ще щось, окрім матері? Може, якась річ дорога тобі з життя, — Трен замислився, а я почала шукати каву. Без необхідної дози кофеїну можу знову заснути прямо на холодній плитці.

— Треба пошукати перстень батька, я завжди носив його з собою, — кивнула на його слова і продовжила нишпорити по поличках. — Кава на поличці зліва, на третій.

— Дякую, Кевін, — за його вказівкою швидко знайшла необхідне та стала готувати свій напій спасіння.

Кавомашинка, виявилося, працює дуже гучно. Не можу зараз сказати точно, день зараз чи ніч, але якщо хтось і спав, то я його розбудила.

Роздратований Дін увійшов до, осяяної світлом, кухні. Подивився на мене, а потім на кавоварку, яка вимкнулась(погляду його злякалась чи що?). Кевін спробував привернути його увагу, крикнув ім’я, але чоловік хлопця не побачив, лише підняв плече від невловимого холоду.

— Ти чого не спиш, Амандо? — він щойно назвав мене на ім’я? Чи це на нього так сонливий стан впливає, чи просто вирішив не морочитися? — Зараз дві години ночі.

То я цілий день проспала? Треба ж.

— Режим сну збився, от і блукаю, — Вінчестер буркнув щось нероздільне і налив собі склянку з водою. А я нарешті зможу випити кави.

— Чого ти мене бачиш а Дін ні? – Кевін стояв прямо перед чоловіком, але й тоді він його не помічав. Може допомогти?

На рішення пішли секунди. Я підійшла до хлопця та взяла за руку. Вінчерстер вже хотів щось сказати, але побачив проявлення привида. Обличчя Діна в цей момент було безцінним. Очі округлилися, рот розплющився, а склянка з водою розбилась на дрібні уламки о бетонну підлогу. Трясця, походу Сема розбудили.

— Кевін, — чоловік просто не міг повірити своїм очам. Той, кого вони так намагались побачити стоїть прямо перед ним і посміхається.

— Привіт, Діне, — хлопець вимучено йому посміхнувся. – Пробач, але я вже достатньо довго тут знаходжусь, тому мушу йти. Повернусь завтра і ми зможемо поговорити.

Вінчестер хотів було висловитися, але привид захитав головою і почав зникати.

— Звичайно, ми тебе чекатимемо, — після цих слів привид остаточно випарувався, подався за завісу накопичити енергії.

Дін нічого так і не встиг нічого йому сказати. Виглядав він при тому дуже пригніченим, ніби те, що він хотів розповісти, було дуже важливим. На якусь мить мені навіть стало його шкода, захотілося його підбадьорити. Але я нічого не встигла вдіяти, як у кімнату зайшов Сем.

— Що тут трапилося? — Чоловік виглядав заспаним, але готовим приступити до роботи.

— Кевін був тут, — молодший Вінчестер дуже здивувався, і тепер вже остаточно прокинувся. Як і Дін, який став дуже зацікавлено дивитись на мене.

Спати цієї ночі більше ніхто не збирався.

***

Вінчестери пильно дивилися на мене, схрестивши руки, і мовчали. Дін мовчав голосніше. А що я? А я повільно попивала каву, до речі, дуже смачну. Треба буде піддивитися марку і купити собі таку саму. Після приходу Кевіна брати стали не свої. Було трохи лячно.

Нагадувало випадок у Вісконсені кілька років тому. На мене того разу так само дивилася мама померлої дівчини. Така ж незадоволеність була в її очах, коли вона дізналася, що я спілкуюся з її дитиною. Думала, що я не повністю переказую слова примари та приховую щось важливе. Німий докор за моє мовчання, за те, що не прийшла до неї одразу і не розповіла як є. Досі іноді мурашки пробігають, коли згадую про це.

— Ти розповідатимеш про те, що дізналася, чи ні? — у байдужому голосі старшого брата проглядалася злість. І чому цікаво?

— Буду, звісно, ​​— спокійно відпивши з чашки, відповіла я. – Кевін попросив врятувати його маму з лап Кроулі.

Обличчя обох здивовано вигнулися. Не чекала на таке, але виду не подала. Спокійно видала все, що знала без приховування та театральних пауз. Розуміла, що остання воля друга важлива для братів у такому вигляді, у якому мені її приніс привид.

— А ім’я тієї дівчини не знаєш? — Першим після моєї докладної розповіді голос подав молодший Вінчестер. Старший лише похмуро дивився на мене.

– Знаю. Її звуть Кенді, — брати кивнули і чекали на продовження. — Вона загинула у Вічиті, Канзас. У лісовій зоні міста.

— Чудово, Семмі, вирушаємо туди прямо зараз, — Сем погодився на цю заяву і пішов збирати речі.

О, мене з собою не кличуть. Чудово. Не хочу з демонами зустрічатись. Одного разу на ціле життя вистачить. Якраз допоможу Кевіну знайти тут свої речі, коли він повернеться. І відпочити від голосів привидів за спиною. Останні місяці було важкувато впоратись з усім самій. Навіть таким як я потрібна відпустка.

— А ти чого не йдеш? — Дін, який уже хотів вийти з кухні, глянув на мене. А ні, не залишать мене тут.

— Я залишусь тут, — старший Вінчестер оторопів. Не очікував, що я не буду лізти в саме пекло? — Я буду допомагати Кевіну знайти річ, що тримає його тут.

— Слабенький аргумент, це можна зробити і потім, – ну, так можна, але я хочу зараз. – А якщо ми не зможемо зв’язатись з цією Кенді?

— Ви Вінчестери впораєтеся, — слабка усмішка зворушила його губи. — А щоб полегшити примарі завдання з’явитись… Технікою місце обвішати треба, так їм легше на матеріальний світ впливати. Краще все ж телевізор чи радіо.

Дін дуже недовірливо на мене подивився. Став розглядати мій, будемо чесними, не дуже свіжий вигляд. Підійшов до мене ближче, та заглянув мені у вічі.

— Є якась особлива причина, щоб залишитись тут, а не слухати класику року в нашій компанії? Не хочеш знищити парочку чортів? — гарна пропозиція, але ні.

— Я ніколи не билась з демонами, тож буду вам тільки заважати, — кивок на мою відповідь і Вінчестер теж пішов збирати спорядження для полювання.

Через десять хвилин чоловіки вже давали мені інструктаж, як бункер влаштований і що робити в екстрених ситуаціях. Навіть міні-картку зробили. Дуже мило з їхнього боку, дбають про гостю, щоб не заблукала. Сем найбільше розповів про систему захисту, а Дін про способи протистояти непроханим гостям. Запевнивши, що я дівчинка доросла і впораюся з більшістю різних ситуацій, відпустила Вінчестерів на полювання.

Тож, на чому я там зупинилася? А, екскурсія.