–

Як довго людина здатна нічого не відчувати? Ні болі, ні злості, ні тривоги, ні голоду. Суцільне нічого. Це спустошення? Чи може навпаки? Ти настільки переповнений різними почуттями що мозок просто відмовляється індитифікувати їх. Або ж це спосіб для сірої речовини врятувати свого індивіда і себе від страждань.

На жаль, абсолютно нічого не триває вічно. Ти завжди повертаєшся в реальність. А яка вона?

Сира, холодна, неприємно і болісно впивається дрібними частинками в обличчя та тіло. Болить у м’язах. Збуджує нерви і щипає очі. Ломить кістки. Розколює голову. Перевертає все в середині і змішує з кров’ю.

Пахне землею. І сухим бадиллям. Місячне світло засліплює знесилені очі. Ця реальність вбивча.

Земля холодна. Ніч холодна. Тепер це відчувається так чітко.

Виразний спогад: сигнал, світло фар, удар, звук кісток які ламаються, тепло крові що стікає по тілу, шум у вухах, а далі нічого…

Сонячний промінь, що пробився крізь щілину між шторами, засліпив очі. Очі що звикли до тьмяного освітлення і темноти ночі. Рома зіжмурився від неприємних відчуттів. Хлопець поглянув на стелю. Йому знадобився деякий час щоб згадати події минулого дня. Чи тижня. Хто зна скільки він тут лежить.

Після спогадів настав час оглянути палату. Звісно більшість виглядають однаково. Та Ромі було цікаво чи є тут ще хтось. Можливо навіть поряд на стільці задрімала Ірина.

Парубок оглянув приміщення. Перше що промайнуло в думках: «Де я в біса знаходжуся?». Кімната-палата нагадувала історичний музей. Все навколо з каменю та дерева. Нагадує інтер’єр 17-18 ст. Сама кімната була не велика. Ліжко, вікно, двері, комин, крісло, багато поличок з різними баночками й приладдями та стіл. Біля нього стояв чоловік середнього зросту та статури одягнений в сорочку та штані з лляного домотканого полотна. Він чимось обробляв довгі голки. Цікаво навіщо потрібно стільки довгих і тонких голок. В сучасній медицині такі не використовуються, хіба що в китайській народній.

Сучасністю тут не пахло. З’явилися думки що хлопця тут лікуватимуть середньовічними методами задля якихось експериментів.

Тим часом чоловік завершив свою справу. Він взяв оберемок голок та повернувся до постраждалого. Юнак пильно спостерігав за чоловіком. Для того це було неочікувано, на мить він зупинився та аналізував ситуацію. Він недовго думаючи посміхнувся своєму пацієнтові.

– З поверненням. – Промовив той.

Рома вже хотів йому відповісти, але його голос ніби зник.

– Ти ще недостатньо відновився для розмов. Декілька днів не намагайся говорити.

Чоловік так і не представився. Він мовчки взяв одну з довгих голок та ввіткнув її в праве плече Романа. Хлопець навіть поворухнутися не міг. Ні відштовхнутися, нічого. Він наче кусок тіста без власної волі. Все що він міг це зі страхом спостерігати як голки одна за одною проштрикують його тіло.

Коли остання голка проникла в тканини тіла чоловік підняв руки над хлопцем в дивній позі. Наче фокусник який демонструє левітацію своєї партнерки. За мить Рома відчув тепло що розходилося від голок і наповнювало все тіло. Очі налилися свинцем. Він спокійно поринув у сни.