***

Примітка автора: події відбуваються у 2000-му.

Чим ближчим ставав день весілля Томаса та Клаудії, тим сильніше казився від ревнощів Дітер. Він поводився, наче лось у шлюбний період. Між ними постійно спалахували сварки. Але, не дивлячись на його погрози, Андерс не збирався скасовувати своє одруження. Ба більше, брюнет, навіть, запросив Болена.

– Приходь, якщо вгамуєшся, – сказав співак, кладучи продюсеру на стіл конверт із запрошенням.

Звісно, блондин, майже одразу, викинув його у смітник. Немає йому чого там робити. Луїс дивився на це все мовчки, похитуючи головою. А що він міг зробити?

А в день весілля застав свого друга і колегу напідпитку. І це з самого ранку! Чоловік сидів у себе на кухні. На столі стояла лише пляшка вина. В попільничці диміла цигарка.

– Луї, я більше так не можу, – сказав Дітер, божеволіючи від ревнощів. – Треба щось робити.

– Ні, Дітере, тобі треба змиритися, – Родрігес намагався говорити якмога спокійніше та доброзичливіше. – Це вибір Томаса. І тобі слід поважати його.

Болен і сам розумів, що своєю істерикою тільки погіршує ситуацію, але нічого з собою вдіяти не міг. Серце краялось на шматки, зтікаючи кров’ю.

– Ти ж допоможеш мені? – запитав він раптом.

Хіба Луїс міг не допомогти другові?

– Що ти вже там надумав? – звукоінженер сів за стіл, навпроти нього.

***

Шлюбна церемонія мала от-от розпочатися. О п’ятій вечора, як і заплановано. Томас, у білому костюмі, обвів поглядом присутніх. Дітера не було. Очікувано. Поведінка Болена нервувала його. Скориставшись невеличкою паузою, доки всі зберуться, співак відішов запалити. Брюнет палив лише тоді, коли сильно хвилювався. Зараз був саме той випадок. Нервував чоловік не через весілля… Неподаллік зупинилася чорна автівка з затонованими вікнами. З неї вийшло двоє невідомих з накинутими на голови капюшонами. Спочатку, Андерс не звернув на них уваги. Весільна церемонія відбувалася у місцевому парку. Та, коли вони наблизилися до нього, він не встиг навіть пискнути. Йому швидко затулили обличчя хустинкою, просякнутою хлороформом. Далі чоловік нічого не пам’ятав. Усе довкола поринуло в темряву…

Прокинувся Томас в незнайомій йому кімнаті. Хтось поклав його на ліжко. Скочивши на ноги, співак кинувся до дверей. Вони були зачинені на замок. Але брюнет не збирався здаватися так швидко.

– Гей! Є хто?! – кричав він, щосили стукаючи в них. – Відчиніть!

Чрез кілька хвилин до кімнати ввійшов Болен. Побачивши його, Андерс все зрозумів:

– Як ти міг?! Ти ж дорослий чоловік! Поважна людина!

В блакитних очах продюсера не було каяття. Там палав вогонь пристрасті.

– Я попереджав тебе, – блондин наблизився до Томаса. – Тепер ти мій. І тільки мій!

Наляканий брюнет зробив крок назад:

– Не підходь!

Співак сунув руку до кишені брюк, щоб дістати мобільний, але не знайшов його там.

– Де мій телефон?! – розлютився полонений.

– У мене, – спокійно відповів Дітер, почуваючи себе господарем ситуації.

Андерс кинувся до свого викрадача:

– Віддай! Віддай мені телефон!

– Навіщо він тобі? – питав Болен, намагаючись схопити розлюченого колегу за руки, якими той лупцював його.

Зрозумівши, що продюсер фізично сильніший і перевага не на його боці, напарник трохи заспокоївся:

– Я зателефоную своїм батькам. Скажу, що зі мною все гаразд, щоб вони не шукали мене.

Та блондин виявився не такий вже й наївний:

– Пізніше скажеш. Треба трохи почекати.

Продюсер нахилився і поцілував Томаса. Палко і міцно. Так, що в того аж перехопило подих. Побачивши, що коханому нема чим дихати, Болен розірвав поцілунок:

– Я знаю, що ти кохаєш тільки мене. Не потрібна тобі ніяка Клаудія.

У карих очах теж спалахнула пристрасть. Брюнет прошепотів:

– Візьми мене. Зараз.

Піднявши Андерса на руки, Дітер поніс його до ліжка. Там вони кохалися, наче востаннє у своєму житті.

Коли все скінчилося, за вікном починався світанок. Томас лежав, поклавши голову на плече блондину.

– Який же ти в мене дурненький, – сказав він, спостерігаючи, як перші промені сонячного світла прорізують нічну імлу.

Ще ніхто так не кохав його. Ще ніхто так зухвало не крав його з власного весілля, на очах у гостей.

– Я краще помру, ніж ти одружишся з тією хвойдою, – рішуче заявив Болен. – З мене і Нори вистачило.

На що співак лише поблажливо посміхнувся:

– Як би ти уважно слухав мене, ти б знав, що в нас з Клаудією лише формальний шлюб.

– Це як? – здивувався продюсер.

– Щоб інші, включаючи моїх батьків, не задавали зайвих питань, – пояснив Андерс, провалюючись у дрімоту.

Весілля, все-таки, відбулося. Але тепер Дітер знав, що Томас належить тільки йому. І більше нікому.