–

– О так! Так! Сильніше! Ще!

Викрикувала брюнетка в тісній кімнаті гуртожитку від університету мистецтв. Її хлопець, що вчився на скульптора, вкотре намагався сотворити чудо – довести її до оргазму.

– Ха… – Тихо прохрипів він над її вухом. Він завмер над нею, по тілу швидко розійшлася хвиля задоволення. За мить Роман задоволено плюхнувся з боку від Ірини переводячи дух.

Дівчина як ні в чому не бувало підвелася та почала одіватися.

– Ти вже йдеш?

– Так. Мені вже час. – Коротко відповідає вона не глянувши на свого коханця. Від пристрасті не залишилося й сліду. Одне розчарування і холод в голосі.

Роман нічого їй не відповів, мовчки дивився як та зібралася й вийшла з кімнати кинувши на прощання сухе «Папа». Блять, що їй знову не так?

За недовгу тривалість їхніх стосунків такі перепади настрою стали звичними. Чи влаштовувало це їх? Мабуть, так, адже парочка продовжувала зустрічатися і мови про розставання не заводила. «Покричить, перебіситься і заспокоїться» – казав Рома.

Вони познайомилися в їдальні університету. Роман кілька місяців як став першокурсником скульптором, стояв у черзі. Ірина, студентка 2 курсу дизайну підійшла до хлопця сказати щоб котлет тут не купляв. З того дня в них стрімко все закрутилося. Зустрічі поміж пар, прогули заради спільних перекурів, побачення нічним містом.

Як швидко ці стосунки зав’язалися, так само швидко в них з’явилися проблеми. Банальні, як у всіх інших пар. Так здавалося хлопцю. В його оточенні кращих відносин не було, того й порівнювати сильно не було з чим. Подумаєш посварилися – помиримося.

Рома полежав на ліжку біля 5 хв. Хлопцю захотілося курити, класика після таких справ.

Холодне повітря ночі приємно відчувалося на гарячій шкірі. Звуки машин здалеку долинали до корпусу гуртожитку. Так само як і світло від нічного міста. Терпкий смак тютюну в роті заспокоював. Рома рідко відчував такий спокій. Зазвичай в ньому кипіло з десяток емоцій, або ж він просто надавав своєму гніву і страху забагато значення. Але ж гнів має багато відтінків. Та й страх йому в різнобарв’ї не поступається. Емоційний хлопака, що тут скажеш.

Телефон в кишені завібрував. То була Ірина.

– Але ж збіса багацько ти надрукувала…

Хлопець посміхнувся в передчутті «приємної» розмови. Довгі повідомлення завжди віщують неприємності.

«Ромашко, можливо ти будеш злитися що я отак ділюся такими важливими речами в переписці. Я не змогла б цього сказати тобі в очі… Блять…

 Ром, якщо коротко, я не КІНЧАЮ!!! Ні разу! Розумієш? Я думала що з часом все зміниться, що це проблема в мені. Та тобі просто посрати на це! І на мене.

 І на наші відносини загалом.

 Я не відчуваю від тебе такої віддачі в цих стосунках якої б хотіла.

 Ти мені подобаєшся…

 Все ж я не така тупа щоб не зрозуміти простої речі – в нас нічого не вийде.

 Я хочу розійтися.

 Давай поки не бачитися і не спілкуватися найближчим часом, ок?»

Блять. Що це ще за розставання таке? Все було заїбісь хвилину тому. Ну гаразд. Не зовсім так, але ж норм.

Горе коханець набрав номер дівчини. Не можна розставатися так. Це наче в них не було стосунків, так, потрахушки без почуттів. Все було не так. Він старався. Звісно все не так виходило як хотілося, але ж ідеальних людей не існує, так?

Набраний номер поза зоною досяжності.

 Ідіотка. Як же вона бісить. Хлопець затушив бичок і швидкою ходою вийшов з гуртожитку. Він навіть не подумав перевзутися у щось практичніше за капці. Бачу ціль – не бачу перепон. Іра жила на квартирі ще з двома дівчатами за декілька кварталів від корпусу. Якщо поспішити її ще можна наздогнати до того як вона добереться до потрібного будинку.

Рома закипав. Здавалося нічне повітря мало б остудити його голову та хлопець цього не відчував. Навпаки. З кожним кроком його запал ставав сильнішим. Невдовзі він перейшов на біг. На щастя відсутність трафіку виключала можливість попасти під колесо якоїсь автівки. Через це парубок втратив пильність. Спершу в нього злетів один капець. Потім він ледь не влетів у стовп. Нічого з цього не зупинило і не уповільнило його.

Він вже був близько до своєї цілі.