Я не в нормі

Ендрю зайшов до будинку з жахливим передчуттям всередині. Вперше за безліч часу всередині було тихо, Ніл мав звичку вмикати голосно музику, кожного разу як залишався наодинці. Серце панічно забилося десь у грудях, в у голові червоним кольором намалювалось “Ніл”. Намагаючись вгамувати це жахливе передчуття він швидким кроком почав обходити будинок, заглядаючи у кожну кімнату поки не зайшов до останньої. Ванну кімнату освітлювала шафка, скло від основної лампи уламками сяяло на підлозі. Де-не-де на уламках були ледь помітні плями крові, які перетворювались у кривавий слід на підлозі. Цей слід ніби повертав в минуле, ніби все життя Ендрю і було цим слід. Найголовніше, те до чого привів цей слід – Ніл. У напівтемряві на підлозі напівсидячі лежав Ніл. Його я-в-порядку-Ніл Джостен. Голубі очі в секунду зиркнули зазираючи йому ніби в саму душу. Ніл перевів погляд на свої руки, уламки лампи й врешті решт знову на Ендрю.

– Джостене, клянуся, якщо ти скажеш “я в порядку”, це будуть останні слова у твоєму житті – Міньярд присів поруч, серце в грудях досі билося все сильніше з кожною секундою. Хриплий сміх Ніла потрохи повертав до реальності.

– І не мрій, Міньярд – він і справді міг насміхатись не зважаючи на свій стан – Не сьогодні. Я не порядку. Мені потрібна допомога. Поглянь на це – він знову перевів свій погляд на підлогу, уламки від лампи та на свої руки – Я не справляюся самотужки. Всі спогади, весь біль, вони заполонили мою голову і все моє тіло. Це кляте світло, клята лампа яка впала, все це…Я просто не можу

Здавалося. ще секунда і у Ніла почнеться істерика. Ендрю ледь не вперше обійняв його першим, а потім швидко відскочив від нього. Швидко відчинивши шафку він лаяв себе за цей страх, цю мимохідну тупість. Витягнувши аптечку він присів обробляти порізи.

– Бляха, Ніл, я ненавиджу тебе – це ненавиджу означав набагато більше. ніж “я хвилююсь за тебе, через те, що кохаю настільки, наскільки я взагалі можу кохати” – Чому постійно ти доводиш себе до такого стану? Чому ти не можеш просто розповісти мені до того, як це стане проблемою?

Скоро все забулося, можливостей бачитись майже не було й Ендрю повністю забув, що сталося у той день. Декілька разів намагався згадати, а з кожним разом у голові виникала все більша пустота. Могло здатися, що все нормально, можливо, навіть добре. Добре настільки, наскільки взагалі можливо таке у них. Одного вечора після чергового матчу на телефон Ендрю зателефонували. Він підняв слухавку і через хвилину його телефон полетів донизу. У голові ніби на репіті повторювалося “Ніла Джостена знайшли мертвим у шільний роздягальні”.

Він не був в порядку. Тепер не в порядку й Ендрю.