…
від СофаТиша болить пустотою
Скільки в мене ще сил для бою?
Скільки зможу протриматись? Жити?
Скільки разів при падінні я встану?
На серці живого місця немає, лиш рани
Кровоточить, стогне кричить душа
А я стою над прірвою і слухаю тишу….
Тиша…. Просте, ніби слово, а немов би тягар
В тиші гниють душі наші, в тиші ми самі з собою
Тишею і мовчанням себе огортаєм, від світу людського, від болю страждань
В тиші родиться зоря нова
Та вранішня, ще молода
Та, за якою ти дивишся вночі
Та, з якою зустрічаєш світанок
Та, яка проводжає мене в новий бій
Бій із собою, людьми, бій із нами
Я йду, мов по склу, ноги давно мої в м’ясо
Коліна мої вже побиті
Від куль захлинається серце
Я йду і не бачу нічого навкруги
Скільки іще боїв я здолаю? Того я не знаю, повір
Скільки зможу протриматись тут? Дивне питання:не уявляю
Скільки разів ще зможу я встати з колін після зради та болю, після крові та крику?
О милий, того мені теж не відомо
Я знаю лиш те,що поки живу, поки ще серце моє льодяне пробиває удари
Поки не захлинувся у власній я крові
Я буду вставати, я буду іти
Іти уперед, щоб всі обізлились
Я буду ночами зуби стискати, а днями усім посміхатись
Я може й не сильний, але таким вже я стану
На заздрість усім ворогам
Хай бачать мене, мій біль, мою кров
Хай бачать моє “прекрасне” обличчя
Хай думають всі, що купаюсь в любові і все мені легко дається
А поки…поки ніч вже до мене прийшла
І знову тиша прийме в обійми, знов місяць мене приголубить
Знов зоря моя освітить мій шлях, прикриє мою ж таки спину
Знов падаю я в обійми пустоти,
Та я не боюся, бо знаю – впіймаєш.
Я новачок і справді сумніваюсь у своїх діях. Тому буду вдячна кожному, хто побачить/виправить помилки, які я не помітила.