.

Дівчина закрила двері та видихнула. Часті візити таких гостей з тваринками сильно втомлюють. Особливо, коли такі прийоми частішають в певні періоди. Багато тварин просто знаходять на вулицях, з певним пораненнями та одразу приносять їх до її мами.
Та була зовсім не проти. Вона допомагала всім. Жінка старалася як могла, щоб тваринка не відчувала біль через рану. Для людей вона була доброю та неймовірним ветеринаром в світі, хоча та була – вчителькою, а для тварин – Янголом Спасителем.
Але через те, що матір була сильно заклопотана своїми тваринами, та часто забувала про доньку, що тій теж потрібно приділяти час. Ні, вона звісно готовила їй поїсти, прасувала одяг чи розмовляла з нею про школу.
Жінка так захоплювалася “грою в лікаря”, що просто переставала помічати свою власну доньку. Вона не знає чим зараз та цікавиться, що вона любить, з ким спілкується. Нічого.

– “Questa è una commedia!”(італ. “Ось це комедія!”) – подумала та. – “Власна матір не помічає свою рідну доньку. Це ж скільки сміху буде”.

Сорока заскрекоктала. Вона “вирвала” дівчину з думок, де та літала, подаючи знак, що птаха все ще тут, в її руках, і їй потрібна допомога.

Дівчина ще раз, з втомою, видихнула і понесла сороку до вітальні. Та була невеличкою, але місця хватало для меблів, яка там стояла. Поставивши сороку на стіл, дівчина прийнялась шукати медичну сумочку, спеціально для тварин, та книжку “Перша допомога маленьким друзям”. Матір спеціально написала її, для доньки, щоб та могла допомогти тваринам, якщо тої не буде дома.

– “Ну щось приємне від неї”. – трохи посміхнувшись, подумала дівчина, коли діставала книгу. – “Але я не цікавлюсь анатомією. Ні тварин, ні людей”.

Поклавши книгу на стіл, дівчина, через декілька хвилин, знайшла сумочку. Приготувавши все необхідне і відкривши на необхідній сторінці книжку, та прийнялася до допомоги потерпілої.
Спочатку вона обережно взяла сороку до рук та розправила крило тої. Та, звісно, почала голосно скрекоктати та пручатися, бо там боляче.
Від такого у дівчини заклало вуха, але вона не відпускала сороку. Навпаки, трохи сильніше почала тримати її та крило. Розправивши крило, та замітила, що у птахи перебите крило і його потрібно перев’язати. Але з’явилася проблема..

– І як мені тебе перев’язати? – з ноткою роздратованості, запитала дівчина у птахи, наче та знала відповідь на запитання. – Я ж не знаю як!

Послабивши свій захват рукою, дівчина здивовано подивилася на стіл. Сорока стояла на столі та відійшла від дівчини якнайдалі, щоб та не схопила її ще раз. Дівчина глибоко та втомлено видихнула.

– Гадаю, ти мене більше не підпустиш до себе, так? – запитала та у сороки.

У відповідь птаха ще більше відійшла, наче відповідаючи тверде “так”. Дівчина лише знову видихнула. Скільки вона вже так видихає?

– “Тепер, мені вже їй нічим не допомогти. Я втратила і так жалюгідну довіру до себе, посиливши її побоювання. Ora sarà difficile recuperare ciò che è stato perso.”(італ. “Тепер буде важко повернути те, що втрачено.”) – з відчаєм, подумала та.

Вона пішла з вітальні, а через 15 хвилин повернулася до вітальні з 2-ома мисками: з кормом для птахів та водою.

– Ось. Поїж, попий і будемо чекати мою маму. – сказала дівчина, ставлячи перед пташкою миски. – Вона то тобі допоможе, не те що я.

Сорока, трохи зам’явшись, підійшла до миски з кормом та трохи поклювавши, стала інтенсивніше дзьобати в миску. Дівчина, від такого видовища, лише посміхнулася.

– Їж, їж. Тобі потрібно поїсти, щоб вилікуватися. – спокійно сказала та.

Коли пташка наїлася, вона сховала свої тоненькі ніжки під свій тулуб, та загорнувшись калачиком, сіла і гріється. Дівчинка, яка принесла стілець до стола та присівши на нього, милувалася цією маленькою пташкою та думала про різне:
– “Як вона виживає в такому великому світі? Одна, самотня.. Їй, напевно, тяжко..”
– “Чи є в неї сім’я? Скільки в неї пташенят?”
– “А легко повернути довіру птаха назад? Гадаю, що ні. Тільки через декілька днів, якщо не більше”
– “А чи так же легко втратити довіру людини, а повернути – важко? Можливо.”
– “Тоді, що робити при такій ситуації? Просити пробачення та налагодити відносини? Але ж тоді стара дружба не буде як раніше.”
Вона, несподівано для себе, зрозуміла:

– Voglio ripristinare la fiducia. (італ. “Я хочу повернути довіру.”)

Тепер це нова ціль дівчини.

Несподівано для себе, вона, поринувши в свої думки, заснула на столі, поряд з пташкою.

Коли Надія Григорівна повернулася додому, вона застала таку перед собою картину:
Донька спить на столі, підібравши руки під голову, а сорока – біля лівої руки.
Жінка прибрала все, що було на столі, а доньку вкрила покривалом.

– “Нехай спить” – подумала та.

Через декілька годин, пташку все ж таки підлатали. Тепер та не відчувала болі, а у дівчинки з’явилася нова ціль – повернути довіру птаха, щоб стати її другом.