4

Вранці було важко. Не погано, ні, просто важко. У голові все ще плавав туман, а ноги відмовлялись рухатись. Техьон хвилин десять задумливо розглядав дерев’яну стелю. Спогади про ніч розмитими плямами миготіли у голові, але загальний настрій він вловив — було круто. Настільки круто, що маленька, крихітна думка встигла пригрітись на краєчку свідомості.

 

«Я б тут залишився назавжди».

 

Думку прийшлось відкинути, закопати глибоко, навіть не давши шансу. Його в місті чекає університет, друзі. Ще тато хвилюється, теж чекає. Не можна просто взяти і все залишити заради фантомного майбутнього.

 

З гучним стогоном десь через пів години після пробудження омега зрештою зумів встати. Теплий душ розслабив тіло, а ароматний час у маленькій, світлій кухні добре підбадьорив. Техьон перекочував у роті гарячу рідину і прислухався до себе. Вчора на одну крихітну мить йому здалось, що вовк всередині почав прокидатись, м’яко порикуючи. Але в міру не зовсім тверезого стану зосередитись на цьому омега не зміг. Тим не менш, зараз звір не подавав ніяких знаків активності — продовжував сопіти у своєму кутку. Неприємні щупальця хвилювання ковзнули до самих кінчиків пальців. Що, якщо він більше не з’явиться? Таке ж буває. У місті на кожному кроці схожі випадки.

 

Техьон шморгнув носом, допиваючи залишки чаю. У нього не так багато часу до початку занять, проте все ще є надія. Може з кимось із поселення поговорити, спитати. Вони мають краще знати.

 

Знову загорнувшись у чужі речі, Техьон вийшов на вулицю. Сонце світило зовсім яскраво, але гріло ледве відчутно.

 

На подвір’ях навколо метушились люди, бігали діти. Затишно.

 

— Техьон! — біля одного з будинків на пледі сидів Чімін, активно махаючи йому рукою. Техьон усміхнувся, помітивши трьох вовченят, які гасали кругами у незрозумілій йому грі. Цуценята свої забави облишили моментально, задерли носики, принюхались. А потім рванули купою в сторону нового знайомого, збиваючи його з ніг.

 

Техьон присів, підставляючи лице під вертляві, мокрі язики. Чухав вуха, спину, все, що підставляли під його долоні. Троє вовченят були схожі на маленький, пухнастий цунамі, і омега просто не міг йому протистояти.

 

— Ти їм подобаєшся, — ніби між іншим поділився Чімін, відкладаючи книгу з колін. Техьон підняв голову.

 

— Чому тоді вовк мовчить? — голос бринів від напруги. Чімін знизив плечима.

 

— Це нормально. Йому просто треба відчути себе у повній безпеці.

 

— Але я зараз себе так і почуваю, — Техьон бездумно почухав м’який живіт одного з малюків, того, що з темними плямками на вухах. Щеня розкинулось на прохолодній траві і тихо сопіло, висолопивши язик. Маленькі лапки смішно смикались, вбиваючи в омезі всю серйозність. Надто солодко.

 

— Ти — так, а вовк ще ні. Може, тічка пройде, тоді все налагодиться.

 

Техьон здригнувся, прибираючи руку, але поспіхом вернув назад, почувши тихе ричання. Він би розсміявся, якби був у відповідному настрої.

 

— Але тічка тільки через кілька місяців. Я не можу стільки тут чекати.

 

Чімін посміхнувся, схиливши голову до плеча.

 

— Подивимось. У природних умовах все буває інакше. В мене вона почалась на другий день після того, як я сюди потрапив. У Юнгі — менше, ніж за тиждень. Омеги відчувають, що тут, у лісі, вони готові до потомства. І люди також. Тут безпечно для всіх, розумієш? Крім того навколо сильні альфи і запах такий, що дах зносить. Особливо після міста. Там роль грає соціальна складова. Ми вибираємо собі пару по тому, де він вчився, ким працює, чи веселий і таке інше. Запах, звір значення майже не відіграє. Тічка на таблетках, гони теж. Абсолютно нівелюється друга сутність. А тут, — Чімін обвів рукою навколишній простір. — Тут ми можемо дати собі волю. Я раніше взагалі не здогадувався, як добре жити зі своїм вовком у гармонії. Ніколи не почуваєш себе самотнім.

 

Техьон усміхнувся і кивнув. Він тоді просто трохи почекає і буде дуже вірити. Омега точно повернеться. Інакше бути не може.

 

— Можна позичити твій телефон?

 

Чімін кивнув, хлопаючи рукою позаду себе у пошуках смартфону.

 

— Татові зателефоную, — Техьон ще раз пробігся пальцями по теплій шерсті одного з малюків і встав, не бажаючи заважати Чіміну своїми розмовами.

 

Він відійшов на дорогу і швидко набрав потрібний номер.

 

— Слухаю, — голос тата звучав так само втомлено, як і за день до того.

 

— Це я.

 

У слухавці почувся шумний видих.

 

— Милий… Сонечко, з тобою все добре?

 

— Так… Так, все добре. Я зараз у поселенні однієї зграї. Тут… Тату, тут дуже гарно. Вона посеред гір і…

 

— Тебе ніхто не ображає? — чоловіка очевидно не хвилювала всіляка там краса.

 

— Ні, тут дуже хороші люди.

 

— Коли ти повернешся?

 

Техьон повернувся, оглядаючи галявину з обкладеним сонними клубочками Чіміном.

 

— Я… Я залишусь тут ще на деяких час. Хочу повернути вовка.

 

Ще один шумний видих тата і тихе, ледве чутне схлипування.

 

— Чому ти не можеш робити цього вдома? Техьон, я дуже хвилююсь.

 

Омега прикрив очі і стиснув пальцями перенісся. У грудях шкрябала провина, але міняти своє рішення він не хотів. Тільки не зараз.

 

— Тату, мені здається, я його відчував. Я так давно один і зараз… Це дуже для мене важливо.

 

Чоловік кілька секунд мовчав.

 

— У тебе справді все добре?

 

— Так. Мене чудово годують, і я познайомився з дуже милим омегою. У нього троє дітей. Такі солодкі, ти б їх бачив.

 

— Це чудово, рідний, — голос тата пом’якшав. — Я не буду тебе затримувати. Дзвони, якщо тобі щось буде потрібно або просто захочеш поговорити. І будь обережним, добре? Приїжджай скоріше, Те. Я сумую.

 

Техьон шморгнув носом у відповідь і кивнув.

 

— Я ще зателефоную. Люблю тебе.

 

— Я тебе теж, квіточка.

 

Техьон обірвав зв’язок і стиснув телефон, приводячи почуття до норми. Він розумів тата і йому справді не хотілось, щоб той так хвилювався. Але вовк… Техьон був впевнений — повернути звіра йому вийде тільки тут.

 

Омега повернувся до Чіміна, але сказати нічого не встиг.

 

— Повернулись! — Чімін вскочив на ноги, а разом з ним завовтузились вовченята. Малюки потягнулись, стряхнули з себе залишки сну, смішно рухаючи вухами і всі, як один, повернулись до тата, активно виляючи пухнастими хвостами. Омега театрально здихнув, приклавши долоню до чола.

 

— Біжіть вже. Зовсім мене не люблять, — дорікнув малим, але посмішку не стримав. Вовченята рванули у сторону виїзду з поселення і Техьон також повернувся. Не втримав захоплений вигук. Вздовж дороги м’яко йшли три величезних вовка. Сніжно-біла шерсть виблискувала на сонці, переливалась золотом. Великі лапи втоптували гальку, а вуха насторожено смикались, час від часу притискаючись до голови. Техьон таких гарних вовків ще ніколи не бачив. Звірі пашіли силою, здоров’ям. Омега вдихнув, але крім звичного вже аромату трав, що тут, здається, витав повсюди, нічого не відчув.

 

Вовченята галасливим клубком накинулись на одного з вовків. Вони смішно підстрибували на чотирьох лапах одночасно, чіпляли молочними зубами довгу шерсть і попискували, варто було перевертню тихо рикнути. Вовк фиркав, махав хвостом, не дозволяючи маленьким щелепам зімкнутись.

 

— Чонгук, досить переманювати на себе увагу моїх дітей, — Чімін гладив по голові другого вовка, який тою самою головою діставав йому майже до грудей. Техьон шляхом не найскладніших припущень зрозумів, що то, певне, Намджун.

 

— Вони такі білі… — Кім видихнув тихо-тихо, майже нечутно, але Чонгук миттєво знайшов його очима. Смішно зморщив носа. Рикнув на малюків. Ті слухняною купою звалились на землю і подріботіли до батька.

 

Техьон з підозрою спостерігав за повільними кроками вовка. Цікавість горіла червоним і підштовхувала самому піти назустріч, запустити пальці у довгу шерсть, помацати, погладити. Але настороженість перед звіром змусила застигнути непорушним стовпом.

 

Сірі, мерехтливі очі дивились тільки на нього. Вовк підійшов впритул, рикнув, зовсім смішно схилив голову. Точнісінько так само, як любила робити його людина. Ніби питав дозволу. Техьон не розумів, для чого, але про всяк випадок кивнув. З горла звіра рокотом прокотилось м’яке, майже котяче мурчання і він притулився холодним носом до опущеної долоні. Нюхав.

 

— Я можу його погладити? — Техьон перевів погляд чомусь на Чіміна, на що омега задиристо розсміявся.

 

— Ну і чого ти мене питаєш?

 

Вовк фиркнув, насміхаючись. Ковзнув носом до зап’ястя і далі, так, щоб прохолодні пальці заплутались у його шерсті. Вона виявилась жорсткішою, ніж у малих, але теж приємною. Пальці легко проходили крізь пасма і Техьон широко посміхнувся, погладжуючи вовка по спині.

 

— Боже, він ж ніколи в житті нікому не дозволяв себе гладити…

 

Техьон перевів погляд на Чіміна, який ну дуже підозріло посміхався, а вовк гучно заричав, змусивши омегу невдоволено цикнути. Звір потерся боком об ногу Техьона, махну хвостом і пішов у сторону свого будинку. Омега стиснув долоню в кулак, все ще відчуваючи гладкість чужої шерсті. Всередині тихо заскавуліли і хлопець розгублено притиснув руку до грудей. Цього разу це точно вовк. Погляд виловив білосніжну фігуру звіра. Може…?

 

***

 

За буденними справами день пролетів швидко. Чонгука він більше не зустрічав, зате вдосталь награвся з вовченятами. До трьох вже знайомих приєдналось ще кілька, і вони невтомно зачіпали Техьона, змушуючи бігати і гратись разом з ними. Під вечір очі злипались. Омега ледве доволік себе до будинку. Сів у зручне крісло, вкрився пледом, який раніше знайшов у вітальні, і просто спостерігав. Життя навкруги кипіло навіть незважаючи на пізню годину. Сусіди тільки готувались вечеряти.

 

Неймовірно — їхня любов до природи. Більшість своїх справ всі жителі поселення робили під відкритим небом. Може, причина у відсутності відчуття холоду. Цього Техьон не те, щоб не розумів, просто не хотів пробувати на собі.

 

Його квартира у місті — прихисток. Дім, фортеця, укриття від всіх негараздів за територією житла. Місце відпочинку після виснажливої роботи, відмов видавництв, друзів, які і не друзі зовсім. Як почувати себе так само у лісі, Техьон ще не знав.

 

Омега закутався у плед і повернув голову у сторону виїзду з поселення. Там темною стіною розкинувся густий ліс. Гарний і старий, з широкими, могутніми деревами, вічною вологістю та рідкісними, світлими галявинами. Техьон хотів, мріяв, щоб його вовк пробігся по тутешній землі. Можливо, його сюди привела сама доля. Щоб опам’ятався, дурненький, повернув собі самого себе. Без вовка надто самотньо.

 

Техьон прикрив очі, ховаючи ганебні сльози. У місті немає часу думати про звіра. Немає часу навіть до себе прислухатись, а тут — ціла вічність. Сиди, витягуй всі думки назовні, торкайся їх, крути. Вирішуй.

 

Тільки що вирішувати — зовсім незрозуміло. Життя за кілька днів зробило такий крутий поворот, що дух вибиває. Сіра картинка вечірнього міста навіть поруч не стоїть з далекими, засніженими горами. Названі друзі губились на фоні щирої посмішки майже незнайомого Чіміна. Тут навіть ось так, одному у порожньому будинку, на невеликій терасі, навіть без вовка не так погано. Чується дух природи. Він жив у кожному — в маленький вовченятах, в деревах і травах. Робив так добре, пестив легким вітром саму душу, забирав всі біди. Хотілось просто залишитись.

 

Але не можна, боже, зовсім не можна. Там, за межею лісу, все ще чекає рідна людина. Одна, проте дуже важлива. Нехай з татом Техьон бачиться рідко, але зв’язок від цього слабшим не стає.

 

Техьон хитнув головою, відганяючи меланхолію. Дурниці то все. Відпочине, вернеться повним сил — так все і налагодиться. Дочекається тільки вовка, і більше ніколи не купить ці дурнуваті таблетки. Звір — воля, така чиста і яскрава, непізнана жителями міст. І він її більше втрачати не хотів.

 

— Чого сумуєш? — на доріжці біля самого будинку стояв Чонгук. Техьом поспіхом витер очі, ховаючи блискучі сльози. Не хочеться нічого пояснювати. Та і ні̀чого, якщо чесно. Сам не знає, чого сумує. Все ж добре.

 

Чонгук хмикнув, підійшов ближче.

 

— Сподобались наші вовки? — голос звучав грайливо, зовсім незвично. Техьон кивнув і широко посміхнувся. Щиро.

 

— Звичайно. Я такого кольору шерсті ще ніколи не бачив, казав же ж, — Техьон хмикнув. — Але у Намджуна вона, звичайно, гарніша. І хвіст більший.

 

Чонгук театрально здихнув, схопившись рукою за футболку біля самого серця.

 

— Як можеш? — слова бриніли сміхом, але альфа супився намагаючись показати, як сильно його образили. — Ще скажи це біля Чіміна. Він тобі шию зверне.

 

Техьон хіхікнув, підтягнувши плед вище. Смуток вистиглими нотками кружляв у грудях, перемішуючись з приємними крупинками радості. Чонгук на нього добре впливав, це точно.

 

Альфа підійшов ближче, показово недбало засунув руки у кишені і нахилився, заглядаючи своїм сріблом прямо Техьону у вічі. Омега ковтнув в’язку слину. Які дивовижні райдужки. Хотілось притягнути Чонгука ще ближче, щоб роздивитись їх до дрібниць.

 

— Хочеш, покажу дещо? — Чонгук простягнув відкриту долоню. Ніби зібрався викрасти його, Техьона, у злого батька. Але їм вже давно за двадцять, батька немає, тата теж, тому омега виплутується з пледа і стискає чужу руку, готовий на все.

 

Йдуть зовсім недовго. Заходять у ліс, лізуть вгору. Чонгук продовжує тримати його долоню і Техьон чомусь думає, що готовий ось так з ним йти хоч на край світу. Комічно і майже, як у тих романах, що так любить читати тато. Тільки ні кохання, що з ніг збиває, ні навіть краплини прив’язаності немає. Чи…

 

Серед темних дерев з’явився просвіт і Техьон запрацював ногами швидше, вириваючись уперед.

 

Вони вийшли на невелику галявину, що закінчувалась урвищем. Техьон зробив кілька кроків вперед і його затопило чистим захватом. З галявини відкривався неймовірний вид на поселення. Маленькі будиночки виділялись у тьмяному світлі електричних ліхтарів, гірлянди щупальцями обплітали дерева. Поселення ховалось в оксамитовому тумані. Якщо примружитись і додати трохи фантазії, можна уявити крихітних ельфів, які літають навкруги. Або гномів, чи навіть тролів — малих і вредних. Техьон усміхнувся, піддавшись мріям.

 

— Це просто божевілля якесь, — ділився з альфою, точно знаючи — його слухають. — Я стільки краси в одному місці ніде не бачив.

 

Груди наповнились теплом. Це нагадувало відчуття, коли він вперше взяв у руки кольорові олівці, вперше виводив сяючі лиця казкових істот, малював чудернацькі хатинки. Всередині все дзвеніло бажанням творити. Техьон закрив очі, прислухався. Позаду тихо дихав Чонгук, десь далеко шелестіла річка. Вітер м’яко торкався листя, ворушив його, створюючи свою мелодію.

 

А потім, якось мимоволі і невловимо, увага зісковзнула вниз, до переплетених долонь. До пальців, що обережно виводили на його шкірі невідомі візерунки. Відчуття загострились, всередині щось завовтузилось. З темряви свідомості почулось тихе скавуління. Сяйнули золотисті очі, розум заповнило безмежною любов’ю, щирою прив’язаністю.

 

— Боже… — Техьон відпустив чужу долоню, щоб притиснути руки до грудей, туди, де так сильно зараз пекло. І все зникло. Відчуття возз’єднання, м’яке тепло, навіть вуркотіння. Зникло, ніби хтось вимикачем клацнув.

 

— Якого…

 

— Що таке? — Чонгук підійшов ближче, заглядаючи у розгублені очі. Техьон здригнувся. На віях заблистіли сльози. Альфа насторожено втягнув повітря, не розуміючи.

 

— Тобі боляче? Що сталось? Техьон?

 

Але омега мовчав. Стискав пальцями худі, дивився на нього широко відкритими очима і, здається, не помічав надмірну кількість сліз, що заливали щоки. Чонгук відчув, як рветься його вовк. Відчув, як його всього повільно заливає чужий запах, насичений, повний гіркоти і образи. Звір хотів вирватись, помічаючи тільки ці сльози. Хотів захистити, вберегти, заховати від всього світу. Тільки б не плакав.

 

І Чонгук, сильний, терплячий Чонгук, вперше піддався. Обережно огорнув руками тремтяче тіло і притиснув до себе, ховаючи пальці у чужих кучерях. Техьон притиснувся до його шиї і тихо скавулів, стискаючи тканину футболки.

 

Так вони стояли довго. Довго, тому що ніс омеги став зовсім крижаним і Чонгук захвилювався. Прислухався. Техьон більше не плакав, тільки тихо сопів і час від часу стискав футболку сильніше.

 

Альфа акуратно відсунув від себе хлопця і обхопивши прохолодні, вологі щоки, заглянув йому у вічі.

 

— Ти не замерз?

 

Техьон похитав головою, дивлячись у відповідь так жалісливо, що всередині все струною натягувалось.

 

— Може…

 

— Ні, все добре.

 

Чонгук зітхнув.

 

— Добре, нехай, — він обережно провів великим пальцем по чужій шкірі, стираючи вологу. Техьон несвідомо голубився, підставляючись під ласку.

 

— Хочеш… — альфа закусив губу, оглядаючись. Повернув погляд назад і срібло яскраво замерехтіло. — Світлячків побачити хочеш?

 

Техьон посміхнувся зовсім слабо, відхилився. Витер очі рукавом, шумно втягнув повітря закладеним носом.

 

— Хочу.

 

До будинку вони повернулись далеко за північ. Техьон зовсім змерз і дуже втомився.

 

Цілий океан мерехтливих, крихітних зірок у траві відбився в пам’яті яскравим спогадом, вибиваючи з голови сум. Вони намагались їх ловити, розглядали, лякали, щоб хвилі золотого пилу піднімались у повітря. Велич природи у чистому її прояві.

 

А тепер, майже біля будинку, погляд час від часу падав на розслаблену долоню буквально у кількох сантиметрах від Техьона. Хотілось… Хотілось, щоб його обійняли ще раз. Але просити омега не наважувався. Це ж буде дивно? Тоді він плакав і те, що його захотіли підбадьорити — нормальна реакція будь-якої людини. А зараз? Холодно? Зігрітись можна й іншими способами.

 

На терасі Чонгук зупинився. Кілька секунд жував губу.

 

— Все добре?

 

Техьон кивнув, відкриваючи двері. У нього не було сил розмовляти. Хотілось скоріше прийняти гарячу ванну і залізти у ліжко. Спробувати ні про що не думати.

 

— Тоді… — Чонгук кашлянув, почухавши потилицю. — Спокійної ночі?

 

Техьон видавив скупу посмішку.

 

— Спокійної ночі.

 

***

 

Чонгук топтався біля дверей хвилин п’ятнадцять. На вулиці давно стояло тепле пообіддя, а Техьон так ні разу і не вийшов. Можна було б припустити, що омега просто відсипається, але вовк ще з самого ранку намотував круги, хвилюючись. Як би Чонгук не хотів, але ігнорувати настрій звіра не міг.

 

Він постукав ще раз, сильніше. Прислухався. У будинку наче тихо. Всередині потрохи розгоралась паніка.

 

Чонгук натиснув на клямку і двері з тихим скрипом відчинились. Затримав дихання, приголомшено заглядаючи всередину. У вітальні порожньо, але прямо в лице легким паром врізався насичений, яскравий запах омеги.

 

— Якого… — він прикрив очі, втихомирюючи вовка. Пройшов у будинок, оглянувся. На кухні зранку ще нікого не було. Посуд лежав на своїх місцях, чайник холодний і порожній. Значить Техьон просто спить?

 

Альфа глянув на сходи. Може, краще покликати Чіміна?

 

Але вовк наполегливо скавулів, зуби шкірив. Гнав уперед, перевірити. Чонгук в черговий раз піддався.

 

Двері у спальню були привідкриті. На другому поверсі взагалі неможливо було дихати і Чонгук зайшов у кімнату, не бажаючи будувати якісь здогадки.

 

Техьон був там. Важко дихав, стискаючи у руках якусь ганчірку. Альфа зробив ще один крок і завмер. Омега обіймав його брудну футболку.

 

— Чорт забирай…

 

На те, щоб спуститись і вибігти назовні, йому знадобилось не більше десяти секунд. Вовк ричав, вив, вимагав повернутись, але Чонгук його ігнорував. Не можна. Не можна і все.

 

Двері у будинок Чіміна були відкритими і Чонгук влетів туди без будь-якого попередження. Омега разом з малюками сиділи на кухні і їли свіжі ягоди.

 

— Ти чого? — Чімін відклав тарілку, здивовано оглядаючи друга. Він його в житті таким наляканим не бачив.

 

— Там… Техьон…

 

Чімін зіскочив зі стільця і підійшов до Чонгука.

 

— Що? Що з ним? — долоні тремтіли, стискаючи футболку альфи. За кілька днів Чімін встиг до цього омеги прив’язатись. Не хотілось, щоб з ним щось трапилось. І без того вже стільки пережив.

 

— У нього тічка.

 

Футболка моментально повернулась на місце, а Чімін відійшов, роздратовано фиркаючи. Махнув рукою на безтолкового альфу, що так налякав. Вернувся за стіл і, відібравши у дітей свої ягоди, знову сів їсти.

 

— Я подумав, що щось серйозне сталось, ідіот.

 

Чонгук отетеріло привідкрив рот.

 

— Що? Йди, допоможи йому, — Чімін запхав до рота цілу жменю мороженої малини і гучно захрумтів, прикриваючи губи долонею. Чонгук відчував, що починає задихатись.

 

— Я не піду, — він стиснув долоні в кулаки і тихо вилаявся, коли вовк почав ричати.

 

— Не дурій, — Чімін перестав посміхатись. Він обтер рот від ягідного соку і вказав пальцем на вікно.

 

— У мене немає таблеток, а це означає що або він проведе цю тічку з альфою, або буде мучитись.

 

Чонгук ледве встиг захлопнути рот, щоб не заскавуліти в голос. Вовк бісився всередині, погоджуючись з мудрим Чіміном. Хотів туди, в маленьку кімнату, де зараз боляче омезі. Його омезі. Чонгук сів прямо на підлогу, прикриваючи лице руками. Йому теж боляче, так до біса боляче. Але…

 

— Я не можу туди піти, Чімін. Це закінчиться міткою і він мене зненавидить. Або просто поїде у своє місто, а мені що потім робити? Доки ми не зв’язані, я зможу його відпустити. Будь-ласка… Будь-ласка, допоможи йому сам.

 

Чімін закусив губу. Серце розривалось, але він хоче, щоб у них обох все було добре. А значить треба цю жалість перебороти.

 

— Я тобі сказав, що можу зробити. Більше варіантів немає. Або йому боляче, або з ним альфа, — Чімін дзвінко клацнув зубами. — Або я можу привести до нього когось іншого.

 

Грудне ричання вирвалось з рота Чонгука швидше, ніж він встиг це проконтролювати. Чімін вжав голову у плечі, злякано пискнув. Діти здивовано глянули на улюбленого хьона.

 

— Не смій на мене ричати, вовчара, — секундна пауза пройшла швидко і Чімін встав. Підійшов до альфи, потягнув за лікоть, змушуючи піднятись.

 

— Йди туди і допоможи йому. Не хочеш ставити мітку — тримай себе в руках. Але допоможи, інакше твій вовк візьме верх. І тоді, після всього, тобі прийдеться все пояснювати. Хочеш ти того чи ні. Хоча мені ситуація назагал не подобається, Чонгук, але то єдиний шанс вирішити проблему так, щоб потім все тихенько зам’яти. Ще раз, — Чімін втиснув палець у чужі груди. — Мені ситуація не подобається. Взагалі.

 

Чонгук тихо заскавулів, прикривши очі.

 

— В мене дах зриває від нього, — жалісливо і дуже чесно. Чімін безтурботно знизив плечима. Знав, про що мова. Розумів друга як ніколи добре, тому і хотів допомогти. По-своєму. Може, це дурненьке щеня свої принципи заштовхає кудись глибоко і зрештою прийме правильне рішення. А то ходить кругами, фиркає. Дурний зовсім. Хоч і благородний. Але то благородство у випадку з істиною парою — такий собі вибір.

 

— Це твоє рішення. Дурне, як на мене, але твоє. Тому відповідай за власні вчинки. Або кличемо когось…

 

Чергове ричання Чімін заткнув долонею, недобре примружившись.

 

— Вали вже. Нема чого на мене тут давити.

 

Альфа видихнув, втискаючи голову у плечі. Опустив очі і побрів назад до все ще відкритих дверей.

 

— Чонгук!

 

Вожак повернувся і встигнув зловити пакет, що летів йому прямо в лице.

 

— Зроби йому цей чай. Трохи допоможе. І якщо ти не хочеш з ним спати, спробуй обплутати безпекою. Має спрацювати.

 

***

 

Чонгук зупинився у дверях, розгублено розглядаючи тремтяче тіло. Техьон сидів у кутку ліжка. Карі очі затягнуло вологим туманом.

 

— Те… Хьон, я…

 

— У мене тічка.

 

Голос тремтів, але звучав цілком нормально. Чонгук кивнув, все ще притоптуючи на місці. Повна миска холодної води погрожувала затопити підлогу, так сильно у нього тремтіли руки. Вовк завивав, заглушуючи, але альфа наполегливо його давив. Не можна піддаватись, ніяк не можна.

 

— Так, я знаю. Я прийшов… Тобі допомогти.

 

Очі стали ширші і омега тихенько заскавулів, втискаючись у стіну. Підтягнув до себе ближче футболку, вчепився у неї руками. У солодкий запах просочились нотки страху. Вовк всередині присоромлено заскавчав. Він зовсім не хотів, щоб Техьон боявся. Не для того гнав свою людину сюди.

 

— Я нічого поганого тобі не зроблю. Тільки дам мокрий рушник і зараз чай принесу. Чімін сказав, що він допоможе.

 

— Справді? — Техьон подався вперед. Тонкий ніс заворушився, принюхуючись.

 

— Так, справді. Я… Можу підійти?

 

Чонгук тільки один раз проводив з омегою тічку, і то тим омегою був Юнгі. У них все пройшло без інтимних контактів, проста, дружня допомога, поки не повернеться Хосок. Так що дещо йому все ж відомо. І першим пунктом стояв дозвіл. Омега в такому стані повинен сам підпустити до себе. Інакше все може закінчитись дуже погано.

 

— Звичайно.

 

Чонгук підійшов ближче, намагаючись дихати ротом. У нього голова йшла обертом від такої концентрації привабливого запаху, але зараз вирішувалась їхня спільна доля і це те, що допомагало тримати себе в руках. Альфа опустив миску на підлогу, стягнув з плеча рушник. Швидко намочив і викрутив, потягнувся до омеги. Техьон сіпнувся, кілька секунд просто дивився. У нього погляд зовсім розплавлений, губи такі потріскані, покусані. Все одно гарні. Чонгук пройшовся язиком по щоці розуміючи, як сухо в нього зараз у роті. Внизу живота зовсім невчасно, але абсолютно логічно тягнуло.

 

Техьон сам подався вперед. Притиснувся гарячим чолом до рушника, прикрив очі. Нагадував зараз хворого цуценятка, і у Чонгука від цього серце розривалось. Вовк відгукувався тихим, відчайдушним скавулінням, але що вони могли?

 

Альфа обережно обтер чуже обличчя вологою тканиною, збираючи липкий піт і намагаючись концентруватись на Техьоні, який бездумно ластився до рук. Пройшовся рушником по шиї і мимоволі облизався, коли помітим невелику випуклість на згині плеча. Вовк штовхав відкинути всі упередження і ткнутись носом прямо у пахучу залозу. Облизати, потертись, помітити запахом.

 

Вкусити.

 

Зовсім невчасно згадалась та ніч у селищі диких. Зовсім легка, майже непомітна мітка. Але як солодко чужа кров відчувалась на язику. А запах… Техьон тоді тільки ним і пахнув. Так привабливо, так правильно. Можна було б і зараз так, але ніжніше. Язиком зібрати піт, залишити свій аромат на шкірі. Спробувати… Боже.

 

Збуджений член боляче втискався у жорсткий, металевий замок і це єдине, що зараз допомагало не втратити голову. Чонгук швидко прибрав руки з чужого тіла, встав, підхопив миску.

 

— Ти куди? — голос Техьона знову тремтів від страху і він потягнувся вперед, хапаючи альфу за руку. Зап’ястя обпекло дотиком хворобливо палаючої шкіри. Чонгук прикрив очі.

 

— Я зроблю чай і повернусь.

 

— Не йди, — Техьон захникав, сильніше стискаючи руку, і Чонгук призвав всіх богів, щоб не піддатись. Обережно розтиснув чіпкі пальці і відійшов до дверей. Техьон знову вчепився у його футболку, розгублено втиснув ніс у тканину, і альфа всередині вдоволено завуркотів. Його, його одяг зараз в руках омеги і пахне та футболка точно неймовірно.

 

— Я зараз повернусь.

 

Посуд валився з рук, але Чонгуку десь з третьої спроби таки вдалось заварити чай. Разом з гарячим горнятком він захопив графин простої води. На сходах ледве не навернувся, вловивши тихе скавуління.

 

Техьон непорушно сидів на місці разом із футболкою. Чонгук підійшов ближче, поставив посуд на приліжкову тумбу.

 

— Будеш чай? Стане трохи краще.

 

Техьон кивнув і присунувся ближче.

 

— Ти не міг би… — омега закусив губу і Чонгук у цю мить готовий був рухнути перед ним на коліна. Боже.

 

— Не міг би дати мені іншу футболку? Тут так мало запаху. Так мало… — Техьон завертівся, підбираючи розкидані речі і скидаючи їх на підлогу. — Все не те, розумієш? Не твій запах, а я хочу тебе.

 

Кров заглушувала всі зовнішні звуки. Чонгук тряхнув головою, намагаючись прийти до тями. Він знав, чув від інших, як це — коли омега хоче провести тічку з конкретною людиною. Друзі ділились враженнями, пишались, але словами не могли передати навіть один відсоток тих почуттів, які водоспадом рухнули на голову, варто було почути це «хочу» і таке впевнене «тебе».

 

Вовк кігтями дер груди зсередини, Техьон жалісливо кривився, протягуючи руки. Це неможливо витримати. Просто неможливо. Чонгук хрипко видихнув, дорікаючи собі за таке необачне рішення. І Чімінові теж. Це ж треба було так повірити у свої сили, щоб по добрій волі піти до тічного омеги? Придурок.

 

— Впустиш мене до себе? — голос зовсім хрипів. Він би сам, без питань, ліг поряд, обняв, ніжив, тільки б не чути цього задушеного, хворобливого шепоту. Але не можна. Без дозволу омеги лягати у гніздо не можна.

 

— Так, — Техьон поліз назад, ногами підштовхуючи себе до стіни. Кивав дуже швидко, змушуючи вологі кучері хаотично стрибати. А у Чонгука всередині сади цвіли. У нього там сонце яскраве, бутони розпускаються. Вовк скрутився клубочком, вдоволено вуркотів, точно мале цуценя.

 

Довіра. Техьон довіряв йому настільки, що готовий був впустити у своє гніздо. Йому, ледве знайомому альфі, з яким майже не бачився і вже готувався прощатись. Ніякого інтимного підґрунтя не було. Чисте, солодкаве задоволення, гордість палала широким вогнищем у грудях. Здається, більше нічого і не треба.

 

Чонгук обережно, намагаючись не руйнувати правильних хаос з одягу, заліз на ліжко. Сперся спиною на стіну, вдавившись повітрям, варто було омезі обвити його торс руками і бездумно притиснутись носом до шиї. Ще кілька сантиметрів вище — і Чонгук точно помре.

 

— Ти так добре пахнеш, — Техьон терся об його шкіру, шумно втягуючи повітря. Пальцями сміливо ковзнув під футболку, гортанно муркотів від задоволення. Чонгук обережно обняв його у відповідь, підтягнув ближче. Омега фиркнув, відсунувся на мить, щоб через якусь секунду перелізти на коліна і знову притиснутись, ще ближче і ще сильніше.

 

— Мені так добре, Чонгук-і, — низький голос пробігся по шкірі електричним струмом. — А тобі добре? Я добре пахну? — шепіт пробирався у саму середину, змушуючи неконтрольовано скавуліти.

 

Чонгук дозволив собі пригорнутись щокою до чужого волосся і вдихнути.

 

— Неймовірно. Ти неймовірно пахнеш, Техьон.

 

Омега замуркотів ще гучніше, пускаючи вібрацію по шкірі. Кошеня, який ж він вовк? Завовтузився, влаштовуючись зручніше і притих.

 

Скільки вони так лежали, Чонгук не знав. Він встиг задрімати під тихе сопіння Техьона і коли омега почав активніше рухатись, невдоволено нахмурився.

 

— Що таке?

 

Омега тихо видихнув, відсуваючись. Підняв сонні, вологі очі. Чоло знову блистіло від поту, губи потріскали від сухості. Щоки горіли хворобливим рум’янцем, волосся прилипало до шкіри, але чомусь нічого, окрім щирого хвилювання цей його вид не викликав.

 

— Дуже боляче, — Техьон перебрався на ліжко, притиснув ноги до грудей. Знову тихо плакав, не помічаючи нічого навколо. Чонгук потягнувся за чаєм.

 

— Випий трохи, добре? Чімін обіцяв, що стане краще, — він підніс горнятко ближче до омеги. Техьон спробував втримати чай, але руки надто сильно тремтіли і хлопець тільки скривився від безсилля.

 

Чонгук сів, підтримуючи горнятко. Вовк вуркотів, підбадьорював. Їм обом здавалось життєвою необхідністю подбати про омегу. Бачити сльози у таких зазвичай яскравих очах було боляче.

 

Техьон крихітними ковтками випив більше половини, втомлено опустивши руки на стегна. Голова йшла обертом, реальність розмилась.

 

— Хочеш, наберу тобі ванну? Стане краще, — знову обіцяв Чонгук, залишивши чай на тумбочці і акуратно масуючи шкіру голови. В темних очах сяйнула паніка і омега підсунувся ближче, хапаючись за футболку.

 

— Тільки не йди, добре?

 

Чонгук кивнув.

— Підемо тоді разом?

 

Йти Техьон не міг. Він намагався, але ноги були зовсім ватними, а конвульсивний біль у животі змушував тільки сильніше горбитись. Чонгук кілька секунд задумливо оглядав омегу, а потім легко, ніби той нічого не важив, підхопив на руки. Техьон пригорнувся до нього миттєво, обняв за шию, торкнувся носом вуха. Так добре і правильно. Так природньо. Біль трохи стишився, потопаючи у нових емоціях.

 

Техьон майже не розумів, що відбувається. Перед очима стояли чужі, срібні. Хотілось ближче, міцніше, щоб не відпускав ніколи. Щоб гладив, пестив, розказував щось своїм чарівним голосом. Був поряд. Назвав… Своїм?

 

Омега зарився пальцями у світле волосся, майже насильно відтягуючи своє обличчя від пульсуючої залози. У роті незвично боліли зуби від бажання торкнутись смаглявої шкіри. О, вона, напевне, на смак просто неймовірна. Залишки чистої свідомості гриміли правильними думками, просили опам’ятатись і не наробити дурощів. З трансу вивів чужий голос.

 

— Підемо, так?

 

У ванній альфа посадив Техьона на пральну машину, викрутив кран з гарячою водою. Поки вона набиралась, оглянув хлопця, який сперся на стіну.

 

— Тобі треба роздягнутись.

 

Техьон кивнув. Підчепив край худі, потягнув вгору, зовсім не помічаючи мерехтливих іскор у чужих розширених зіницях. Чонгук стиснув долоні у кулаки, залишаючи глибокі відбитки коротких нігтів на шкірі. Якщо омега зараз прямо перед ним роздягнеться… Тут вже ніяке самонавіювання не допоможе.

 

— Я відвернусь, добре?

 

Техьон зупинився, підняв голову. На лиці застиг незрозумілий вираз, а вії знову, вкотре за день, заблистіли від сліз.

 

— Ти не хочеш на мене дивитись? Я тобі не подобаюсь, так?

 

Чонгук, який вже встиг притиснутись чолом до дверей, різко повернувся. Альфа всередині знову ричав, присоромлюючи свою людину за дурниці, які змушують їхнього омегу плакати.

 

Чонгук обхопив чуже лице, підняв вгору, змушуючи дивитись тільки на нього.

 

— Я не через це повернувся. Ти дуже гарний, дуже. Найчарівніший зі всіх, кого я коли небудь бачив, — і у цих словах ні краплі лукавості. Ще на тій галявині, у перший день їхнього знайомства, Чонгук не міг надивитись. Вузькі, глибокі очі, повні презирства і рішучості. Недалекі дикі думали, що він зламався. Та яке там. Чонгук міг закластись — якщо б Техьона спробували взяти силою, він би горло собі перерізав власними кігтями, тільки б не віддатись у чужі руки.

 

Тремтів, руками себе обіймав, але спину не зігнув. Прямий, натягнутий струною стояв посеред десятків альф. Сил ж зовсім не було — Чонгуку розповідали, що омега майже нічого не їв за всі дні у печері. Але брикався, ричав, варто було чужим пальцям його торкнутись.

 

Не плакав. Єдиний на його пам’яті омега на тій галявині, який не плакав. Сильний, гарний, сміливий.

 

Пішов у чужий ліс, хоча знав — навряд чи вийде втекти. Чонгук тоді злився неймовірно, але не оцінити це рішення не міг.

 

А зараз сидить, тремтить, губи стискає і сміє припустити, що може не подобатись. Дурненький.

 

— Я не хочу тобі нашкодити. Не хочу зробити щось, про що ми обоє потім будемо шкодувати, добре? — Чонгук витер великими пальцями мокрі щоки. Хотів розцілувати червоне лице, губами сльози збирати. Заспокоїти, пригорнути. Хто б знав, скількома ланцюгами стримував сам себе.

 

Техьон обхопив його долоні своїми. Ніжно, легко погладив шкіру.

 

— Ти мені не нашкодиш.

 

Чонгук крізь зуби випустив тихе, попереджувальне ричання. Омега смикнувся, але руки не прибрав. Справді не боявся. Щокою потерся об його долоню, муркотів зовсім тихо, гортанно.

 

— Техьон, прошу тебе. Ми справді потім будемо шкодувати, — він чесно намагався стримувати свої бажання всередині, але пальці ковзнули вище, заплутуючись у кучерях. Неймовірно. Це волосся — окрема тема. Окреме бажання і окрема слабкість. Густе, темне, в’ється так чарівно. Яка ж у нього тоді шерсть?

 

— Я не буду ні про що шкодувати, — вузькі очі замерехтіли чимось іншим, забороненим. Язик пробігся по губах. Чонгук відсмикнув руки і швидко повернувся. В паху болем хлюпотіло бажання.

 

— Роздягайся, — у слова вплівся наказ. Техьон заскавулів, тихо схлипуючи. Альфа всередині забився птахою, тягнувся до своєї людини, але Чонгук його зупинив. Не можна.

 

Почувся шурхіт одягу. На землю впало м’яке худі, слідом опустились штани і білизна.

 

— Я закінчив.

 

Чонгук глибоко вдихнув і ледве язик не прикусив, ховаючи за зубами скавуління. Солодкавий, терпкий аромат проліз всередину, пробігся вогнем по венах. Вовк смикнувся, натягуючи фантомні ланцюги. Ричав, зуби скалив на свою людину. Вимагав, наказував впустити у свідомість, дати заволодіти розумом.

 

Як він міг забути? Дурний, дурний Чонгук.

 

— Лізь у воду.

 

Слухняні, тихі кроки босих ніг, легкі удари води об бортики ванної — Чонгук чув це ніби здалеку.

 

— Будь ласка… Він нас зненавидить. Не виривайся.

 

Вовк скавчав підбитим цуценям, тремтів на міцних лапах. Забився у сам кут, скрутився клубком. Дозволив.

 

Чонгук повернувся і сів на підлогу. Підняв очі. Техьон виглядав зовсім нещасно. З-під пінистої води виглядали тільки худі, кістляві коліна, щільно притиснуті до грудей, широкі плечі з глибокими ключицями і темна, кучерява голова. Чонгук протягнув руку, накрив долонею волосся. Гладив обережно, ледве відчутно. Омега під ласку сам підставлявся, очі прикрив. Вібрацією по кімнаті летіло тихе, ніжне вуркотіння.

 

— Вибач. Я не можу інакше.

 

Омега покірно схилив голову, дозволяючи розгледіти опущені, злиплі від сліз вії.

 

— Легше? — Чонгук зосередився, намагаючисть вплести у власний аромат нитки чистого спокою, безпеки. Техьон смішно смикнув носом, втягуючи запах і ледве помітно посміхнувся.

 

— Легше.

 

Залишивши розслабленого омегу відпочивати, Чонгук пішов у кімнату, щоб змінити постіль. Набрав Чіміна, попросив принести ще його речей. Омега прибіг швидко, хвилин п’ять розпитував про стан Техьона і, всунувши набитий рюкзак вимотаному Чонгуку прямо в руки, пішов геть, побажавши на прощання успіхів.

 

Альфа залишив речі у кімнаті. Відкрив двері у ванну і завмер. Техьон витягнув ноги і відкинувся головою на плитку, прикрив очі. Тонкі пальці бездумно грались з пухнастими бульбашками. Вологе волосся щупальцями обліпило чоло. Гарний до неможливості.

 

Чонгук прокашлявся, привертаючи увагу.

 

— Хочеш полежати ще чи підемо у кімнату? Я попросив Чіміна принести мої речі, якщо тобі… — альфа замовк. Чужі вії затремтіли, з-під повік сяйнуло золотом. Не тьмяним жовтим, як у деяких диких, ні. Чистою дорогоцінністю з різьбою бурштину. Такі чаруючі, заманливі і зовсім звірині. Перед ним вже не щеня, ні, не зляканий омега. Гарний, вишуканий хижак.

 

Вовк всередині завозився, заричав. Відчував то, що раніше спало. Відчував своє.

 

Омега сів, випрямив спину. Вода струмками бігла по світлій шкірі. Чонгук кожну краплину прослідкував, ні однієї не пропустив. Техьон пальцями підібрав неслухняне волосся, зачесав назад. Альфа не стримав надривне скавуління, коли вода від рухів розійшлась хвилями, дозволяючи побачити частину голих грудей.

 

Неможливо.

 

Техьон дивився ще кілька секунд, а потім кліпнув — і все зникло. Очі залила темрява, риси обличчя зм’якли.

 

— Що таке? — голос звучав сонно. Чонгук хитнув головою, не вірячи у свою вдачу. Якщо б вовк не віддав свідомість людині… Це б закінчилось тим, чого він так сильно боявся.

 

— Все добре. Як ти себе почуваєш?

 

Техьон притих, прислуховуючись до своїх відчуттів. Похитав головою, зісковзуючи назад у воду. Його власне голе тіло зовсім не хвилювало, не до того якось. Живіт болів, розтягуючи слабкість до кінцівок. У голові — густий туман, ніби на межі сну. У воді краще, значно краще. Але не ідеально.

 

— Ще полежиш?

 

Техьон кивнув, а Чонгук, залишивши чисті речі на пральній машині, вернувся у спальню. Йому теж треба було прийти до тями. Альфа відкрив вікно, впускаючи у кімнату свіже, вечірнє повітря. Зі сторони ванної надто сильно тягнуло Техьоном і перебити це навряд чи вийде хоч чимось, але все ж краще так, ніж ніяк.

 

Речей не чіпав. Техьон сам вирішить, що робити зі всім цим одягом.

 

Чонгук перехилися через підвіконня, жадібно ковтаючи повітря. Не міг надихатись. Не тим зараз хотів дихати. Вовк знову піднявся на лапи, схвильовано смикаючи вухами. Його на відміну від людини хвилювала тільки наявність хоча б перед очима одного Техьона.

 

Чонгук обернувся разом з тихим скрипінням дверей. Техьон, посвіжілий, рум’яний, але до чорта вимучений, підпирав раму і дивився на рюкзак, що самотньо лежав на підлозі.

 

— Можеш взяти, якщо треба, — Чонгук у правильності свого рішення не був впевнений, але якщо Чімін нічого проти не сказав…

 

Техьон ніби ожив. Очі сяйнули щастям, запах наповнився солодкою радістю. Омега сів на ліжко і бридливо скинув всю купу речей, які лежали там до того. Зі скурпульозністю лікаря витягував брудні футболки, кожну ретельно обнюхував і находив їй своє, правильне місце в облаштуванні нового гнізда.

 

Вовк Чонгука ледве встигав вдоволено сопіти, намотуючи круги на місці. Щасливий, що його запах обплутає таке важливе для омеги місце.

 

Коли з гніздом було покінчено, а Техьон, критично оглянувши плоди своєї роботи, відсунув старі речі подалі, звір зовсім заспокоївся.

 

— Мені треба… Ти не міг би? — Техьон підійшов впритул і ховаючи очі, вказав пальцем на свою шию. Всередині Чонгука все похололо. Мітку він поставити не може. Ніяк не може.

 

— Запах, — роз’яснив омега, закидаючи голову. — Залиш його тут теж. Будь ласка.

 

Чонгук ковтнув тягучу слину. Це все мірно перетікало у те, чого він так боявся. Ще межу не перейшло, але вже ось-ось. Відчув, як рот наповнився секретом, що надмірно виділявся з зубів. Погано. Але омега виглядав так нещасно, так шию підставляв… Як тут відмовити? Безвільний, дурний, який такому ж дурному Чіміну дозволив залишити себе в одній кімнаті з таким Техьоном. Його Техьоном.

 

Давши собі ще одне послаблення, Чонгук нахилився. Торкнувся носом тонкої шкіри. Техьон навіть не здригнувся. Тільки схопився пальцями за плечі і гучно дихав. Запах осідав на рецепторах нетерпінням. Чонгук ковзнув носом вище, поступаючись місцем гарячим, сухим губам. Шершавою шкірою відчував чужий пульс — швидкий, не ритмічний. Пальці на плечах стиснулись сильніше, а розпарене тіло мимоволі подалось вперед, притискаючись щільніше. Чонгук руки зчепив за спиною, пальці заламував, тільки б не піддатись.

 

— Язиком. Благаю, язиком.

 

Свідомість тріскала фізично відчутно. Вовк з такою силою смикнувся, що ричання вдарилось об стінку горла, пролітаючи крізь стиснуті зуби. Омега затремтів, заскавулів. Кришталеве, ювелірне катування.

 

— Будь ласка, Чонгук. Я більше нічого не попрошу. Залиш слину, залиш. Благаю… — голос зривався на кожному слові, струною тремтів у тиші кімнати. А Чонгук… Чонгук ж не залізний, так? З терпінням глибоким і сильним, але точно не безкінечним.

 

Розчепив пальці миттєво, обвив чужий поперек відчуваючи, яке тіло біля нього напружене. От-от трісне.

 

Нахилився, зігріваючи шкіру диханням і з незрозумілим захватом оглядав настовбурчені тонкі волоски. А потім просто відкрив рот і широко лизнув. Техьон з тихим стогоном подався вперед, штовхаючись збудженням йому у стегно. Ще одне гортанне ричання і Чонгук більше не міг відірватись. Вилизував шкіру на шиї, обережно уникаючи залозу. Збирав запах язиком, ковтав секрет і ховав ікла. Молив вовка не смикатись, насолоджуватись тим, що зараз відбувається.

 

Техьон виявився надто смачним. Альфа лизав, слухав тихі стогони, відриваючись тільки для того, щоб глянути на вологі лінії, і знову лизав. Його виштовхнуло у реальність тільки тоді, коли омега застогнав особливо гучно і розслабився, обм’якаючи у чужих руках. Разом з вологою, що проступила на тканині чистих до цього моменту штанів, Чонгук не зміг втримати хрипкий видих. Це було надто.

 

Техьона не хвилювало рівно нічого. Він підняв димчаті, темні очі, у яких спалахами загоралось золото. Ліниво посміхнувся.

 

— Тобі треба переодягнутись, — Чонгук відсунув хлопця від себе, все ще підтримуючи за талію. — І мені теж.

 

Техьон захникав, знову горнувся, але попереджувальний рик заставив покірно піддатись чужим рукам. Чонгук провів омегу до ванної, а сам швидко повернувся назад. Серед купи речей, розкиданих на землі, відшукав спортивні штани і поспіхом переодягнувся, відкинувши жахливо тісні джинси в сторону.

 

— Ляжеш? — Техьон зупинився посеред кімнати і кивком вказав на ліжко. У нього все ще палали щоки, а погляд навіть трохи не нагадував свідомий. Запах став м’якшим, ласкавим теплом обплутував тіло альфи.

 

Чонгук кивнув. Акуратно заліз у самий кут, не зачіпаючи викладені речі. Сів.

 

Техьон став колінами на ліжко, мовчки потягнув Чонгука нижче, змушуючи лягти на подушку. Смішно фиркав, по-вовчому зовсім, коли намагався перемістити речі. Тихо вуркотів, влаштовуючись на грудях альфи і затих, переплітаючи ноги з чужими.

 

Чонгук боявся поворухнутись. Власне збудження торкалось чужого стегна, тихе дихання і долоня прямо на серці збивала з думок. Вовк, задоволений всім, що відбулось, на проблеми своєї людини не звертав уваги. Його омега щасливий, спокійний і у повній безпеці. Більше нічого не потрібно.

 

***

 

Чонгука розбудила гучна мелодія. Він підняв голову і оглянувся, сонно кліпаючи. Техьон повністю лежав на ньому. Стискав футболку, тихо сопів і почував себе наче досить добре. У кімнаті було жарко і пахнуло просто неймовірно.

 

Чонгук обережно потягнувся за телефоном. Напруження, що замилювало свідомість ще кілька годин тому, спало, і зараз, у мішанині з їхніх спільних ароматів було просто затишно. Так добре, що альфа не відмовився би провести тут залишок свого життя. Вовк теж спав, втомлений хвилюваннями. Тільки кінчик хвоста смикався — у будь-яку секунду звір готовий був зірватись на рівні ноги, щоб захищати. Це — його головна задача на даний період.

 

Тишину і спокій розірвав гучний голос Чіміна.

 

— Ну що там? — омега звучав сонно, ніби сам тільки встав. Чонгук відсунув телефон від вуха і глянув на годинник. Вже майже ранок, тому цілком ймовірно.

 

— Все добре.

 

— Йому погано? — Чімін хвилювався і це по-своєму гріло душу. За його хлопчика хвилювались рідні люди. Добре.

 

— Ні. Наче нормально. Спить, — Чонгук намагався говорити тихо, але голос хрипів і виходило не дуже. Тим не менш Техьон все ще міцно спав.

 

— Тічка не може бути довше двох діб. Вона незапланована, тому…

 

Чонгук тихо застогнав, ховаючи лице у долонях.

 

— Ти раніше не міг сказати? Хоч уявляєш, через що мені прийшлось пройти? Можеш пам’ятник готувати!

 

Чімін засміявся.

 

— Ну, ти перебільшуєш. Те, що тобі вдалось його не трахнути, не така вже і велика справа.

 

Чонгук невдоволено цикнув.

 

— Я би його і не трахав, як ти виразився. Звідки взагалі такі слова?

 

Чімін знову засміявся. У телефоні щось зашурхотіло і на фоні почувся глухий голос Намджуна.

 

— Джун-і каже, що ти молодець і він особисто готовий цей пам’ятник тобі зробити. Але я з ним, якщо що, не згоден. Ей! — знову шурхотіння.

 

— Чонгук, не слухай його. Ти молодчина. Але… Може після всього ви поговорите?

 

Чонгук закотив очі, мимоволі притискаючи омегу до себе. Йому зараз про це «після» зовсім не хотілось думати. То буде потім і до того часу він зможе зібрати себе до купи.

 

— Це знову я. Назагал — змивайся звідти. Тепер Техьону і чай допоможе, не бійся, — Чімін затих, очікуючи відповіді. Її не було. — Чи почекаєш, поки він прийде до тями? Тоді і поговорите, а?

 

— Я буду за годину. Заміни мене, — і гудки.

 

Чонгук відкинувся на подушку і прикрив очі. Це все давило непомірним вантажем. Надто багато для нього. Надто багато.

 

— Чонгук? — темноволоса голова смикнулась. Техьон припіднявся, опираючись на його груди. Примружив очі, намагаючись розгледіти чуже лице. А Чонгук зсередини ламався. Розумів, різко і чітко — таку картину більше ніколи не побачить. Техьон через кілька днів поїде, вернеться у то своє місто за такою гарною мрією. Знав, все тоді в машині чув.

 

Більше не буде дарувати дивно-неземні усмішки. Горнутись не буде, бубоніти невдоволено.

 

Тижня мало для кохання, але коли для нього були якісь часові рамки? Хіба шкода, що воно таке одностороннє вийшло.

 

Чонгук відпустить. Себе розбере на частини, довго буде збирати. Але то ж на благо, то для його пари. Він не змусить Техьона робити вибір. Зробить його сам.

 

— Все добре? — очі омеги все ще були затягнуті туманом, залиті сном. Він потягнувся і торкнувся гострого підборіддя губами — легко так, ледве відчутно. А в Чонгука серце зупинилось. На мить перестало гнати кров, зосередилось тільки на цьому відчутті, замальовувало його під шкірою, щоб назавжди запам’ятати.

 

— Я ще посплю, добре? — Техьон шепотів. Чонгук кивнув і обережно стиснув чужу долоню, погладжуючи шкіру великим пальцем. Хлопець у відповідь замуркотів, потерся носом об футболку і знову засопів. Чонгук посміхнувся і швидко витер вологі очі. Нічого сумувати, у них все буде добре. Просто окремо.

 

Він почекав, поки дихання омеги вирівняється, набере властиву сну глибину. Обережно переклав Техьона на ліжко, розчепив пальці, витягуючи свою футболку. Техьон притягнув коліна до грудей, майже нечутно захникав.

 

Вовк всередині піднявся на лапи, запитально повів носом. Не розумів, чому його людина встала, залишаючи беззахисну пару одну.

 

Чонгук ще кілька хвилин роздивлявся розслаблене тіло. Дозволив собі останню слабкість — нахилився і обережно торкнувся відкритого чола губами. На шкірі залишився терпкий запах спокою. Чонгук його нізащо не зітре.

 

Біля дверей вже чекав Чімін — сонний, з припухлими щоками. Стрільнув осудливим поглядом і мовчки пройшов у будинок. Хлопнули двері, перекриваючи альфі доступ до такого бажаного запаху. Вовк заскавулів, ховаючи ніс у лапи. Не розумів і приймати не хотів. Але противитись людині не міг.