Фанфіки українською мовою

    Поїздка додому була… насправді дуже приємною. Сал відчув, як його негативні емоції буквально змиваються, коли він спостерігав, як краплі дощу бігають по поверхні шолома перед його очима. Волосся Ларрі, навіть зібране в пучок, розвивав вітер, і Сал відчув провину за те, що забрав єдиний шолом, який у нього був. Цей хлопець був настільки добрим чуваком, а Сал почувався якимось мудаком. Не те щоб він колись зізнається в цьому.

    Коли Ларрі висадив його біля дому, Сал відстібнув шолом і віддав його власнику, нічого не сказавши. Ларрі з очікуванням подивився на нього, і Сал відчув, як його обличчя знову запалало.

    – Що? – запитав він, можливо, трохи занадто агресивно.

    – Не знаю. Я тут типу подумав. Може, ти хочеш забити всю мою руку? Як рукав? Думаю, це було б круто.

    Ну, Сал не очікував, що він запитає щось подібне, але він збрехав би, якщо б сказав, що ця ідея його не захопила.

    – Звичайно. Що ти хочеш?

    – Ще не впевнений. Залиш мені свій особистий номер, щоб я міг надіслати якісь ідеї дизайнів, коли я їх знайду, і ти допоможеш придумати, як це все розмістити.

    А, його особистий номер. Ось в чому річ.

    Що? Ні, він просто хоче тату, ідіот.

    – Гаразд, – сказав Сал, дістаючи телефон із кишені. – Диктуй свій, я скину своє ім’я.

    Ларрі диктував свій номер, поки Сал набирав його, гул мотоцикла Ларрі та тихий стукіт дощу наповнювали повітря навколо них. Волосся Сала вже було абсолютно мокрим, хоча він був у шоломі всю дорогу. Він надіслав своє ім’я Ларрі та засунув телефон назад у кишеню, схрестивши руки на грудях і намагаючись не виглядати ніяково, а Ларрі дістав свій телефон і, імовірно, зберігав номер Сала. Хлопець дивився на нього, спостерігаючи, як крапля дощу капає з його довгого носа на коліна.

    Коли Ларрі знову підняв очі, Сал, мабуть, усе ще дивився, бо він усміхнувся й підняв одну брову.

    – Тобі подобається те, що ти бачиш? – запитав він.

    Сал вирішив втекти від відповіді:

    – На добраніч, Ларрі, — категорично сказав він. – Дякую за поїздку.

    – Нема за що, – відповів юнак одягаючи шолом. – Ще побачимось?

    Сал гмикнув у відповідь, а потім мотоцикл заревів, і раптом Ларрі зник, не залишивши нічого, крім запаху бензину в повітрі. Сал зітхнув і розвернувся, щоб повернутися всередину, відстібнув маску, щойно опинився у дверях, бажаючи якнайшвидше звільнити своє розпечене обличчя.

    – + –

    Надсилати повідомлення Ларрі стало на диво приємно, особливо з часом. Він був кумедним, таким, яким був і особисто (не те, щоб Сал колись йому це скаже), і завжди мав якийсь жарт, коли Сал накидався на нього зі своїм звичайним сухим сарказмом. Їхнє листування почалося з того, що Ларрі надсилав Салу ідеї для татуювань, які він, імовірно, знайшов в Інтернеті, а Сал схвалював їх або ні без зайвих сентиментів – зрештою, це мало лишитися назавжди – і повільно перетворилося на просто випадкове спілкування. Сал з трепетом перевіряв свої повідомлення між клієнтами, а потім сварив себе за це.

    Він знав, що це погана ідея. Прив’язуватися до людей було явно не для нього. Йому та Еш знадобилася ціла вічність, щоб стати друзями, і ЦЕ почалося лише тому, що Сал був закоханий у неї протягом перших кількох місяців, поки вони спілкувалися, і до того моменту, як він це подолав, вона вже була головною частиною його життя що він не міг просто припинити з нею розмовляти. Він не міг зробити це знову.

    Не те щоб він втюрився у Ларрі.

    Скоріш за все.

    Він глузував з самого себе, малюючи в замальовнику. Це був ще один тихий день без зустрічей у другій половині дня, його найбільший клієнт на цей день уже пішов, і лишився дуже задоволений. Сал сподівався, що він, можливо, почекає коли хтось загляне два-три рази, а потім зможе піти додому. Він втомився. Кошмари знову не давали йому спати, як завжди в цю пору року, і недосипання справді почало позначатися на його організмі.

    Нещодавно він почав перечитувати переписку з Ларрі, щоб заснути. Їхні минулі розмови часто заспокоювали його настільки, що він міг досить швидко задрімати. Сал був упевнений, що це було пов’язано з тим, що всі ці жарти між ними були просто смішними, а не тим, що Ларрі викликав у нього теплі змішані почуття з якоїсь ідіотської бляха причини.

    Його телефон завібрував, а серце йокнуло. Так, дурнувато.

    Але це був не Ларрі. Це була Еш, перевіряла як він там.

     

    Еш: Гей, давно не говорили. Як там твій бізнес?

     

    Сал: Добре. Хоча сьогодні досить тихо. Як справи?

     

    Еш: Добре, в мене щойно закінчилася роботу. Ти голодний? Я можу щось принести.

     

    Саллі був вдячний за те, що вони з Еш були друзями, незважаючи на те, як дивно він поводився з нею, коли вони вперше зустрілися. Він відповів, що не відмовився б, і він поверне їй гроші, коли вона прийде. З цими словами він вимкнув телефон і повернувся до малювання, почуваючись легше, ніж раніше.

    Еш приїхала приблизно через годину з фаст-фудом, і Сал охоче взяв пакет, що вона простягнула йому, і коли хлопець захотів віддати їй десятидоларову купюру, вона заперечно помахала йому і сіла поруч із ним за його стіл, обережно відсуваючи поодинокі аркуші паперу.

    Вони двоє спокійно розмовляли під час перекусу, нижні ремені маски Сала гойдалися, коли він говорив і жестикулював, розповідаючи їй про те, як він був схвильований, закінчивши одне з замовлень свого клієнта.

    – Це виглядало так круто, чуваче. Це схоже на дракона, який обвиває його руку, і має всі ці круті малюнки навколо нього… Це буде дуже весело розфарбовувати — просміявся він, і Еш кивнула, задумливо жуючи картоплю фрі.

    Телефон Сала задзижчав, відволікаючи його, і він відклав їжу, щоб подивитися на екран. Побачивши, що це Ларрі, хлопець негайно почав відповідати.

    – Клієнт? – запитала Еш.

    – Ні, – сказав Сал. – Ларрі.

    Вона нічого не сказала, а коли Сал закінчив свою відповідь і вимкнув телефон, він підвів очі й зрозумів, що вона посміхається однією з найнахабніших усмішок, які він коли-небудь бачив на її обличчі.

    – Що? – спитав він, щоки його налилися червоним.

    – Я не знала, що ви, хлопці, спілкуєтеся, — просто сказала вона.

     

    – Ну… так. Він хоче зробити більше татуювань. Та й яка різниця.

    Еш злегка примружила очі, але нічого не сказала.

    – Я просто рада, що ви ладнаєте. Я переживала, коли ти втік від мене на початку минулого місяця.

    Сал неуважно почухав тильну сторону долоні.

    – Так. Я не знаю. Це було дивно і дещо грубо з мого боку, тож, вибач.

    – Ні, все в нормі. Я думав, що він тобі просто не подобається, але я думаю, що це зовсім не так, правда? – Її усмішка стала ширшою.

    Сал кліпнув очима.

    –Га? – все, що він міг сказати, проклинаючи себе за те, як тупо це прозвучало.

    Еш тільки посміхнувся:

    – Боже мій, ви, хлопці, дурники, – сказала вона, не вдаючись до подробиць.

    Вона повернулася до їжі, забувши цю розмову, і Сал був радий, що їй не довелося продовжувати її, почуваючись дивним чином розгубленим.

    – + –

    Кілька тижнів по тому Ларрі закінчив свою чверть рукава, все стараннями Сала. Він милувався останнім доповненням – квітучим вишневим деревом – у дзеркалі, поки Сал прибирався, а потім перевернув табличку, щоб закритись на ніч.

    – Чувак, ти такий талановитий, — видихнув Ларрі, загіпнотизований, обертаючи рукою в дзеркалі, щоб продовжувати дивитися на нього. – Скільки я винен?

    Сал почав збирати свої речі та складати їх у свій чорний рюкзак.

    – О, не хвилюйся про це. Це було навіть не так вже й багато порівняно з проєктами, які я робив до цього.

    Ларрі подивився на нього очима через дзеркало, і Сал був змушений відвести погляд.

    – Ні, чуваче, я не можу тобі цього дозволити.

    – Ну, шкода, але я йду на ніч, тому.

    – Тоді дозволь мені пригостити тебе принаймні вечерею.

    Сал закинув рюкзак на плече, знову дивлячись на Ларрі, який відвернувся від дзеркала й дивився прямо на нього. Сал спочатку нічого не сказав, лише взяв плівку зі свого столу. Ларрі простягнув руку, Саллі обережно загорнув своє нове творіння, намагаючись не дивитися Ларрі в обличчя. Коли він закінчив, він відступив і жестом показав на двері.

    – В решті решт, я закриваюсь.

    – Та що там з вечерею? — знову запитав Ларрі, знизуючи плечима у шкіряній куртці.

    Сал зітхнув, знаючи, що Ларрі продовжуватиме наполягати.

    – Гаразд, – погодився він, намагаючись не думати про майбутню поїздку на мотоциклі. Це був би його другий раз, коли він їздив на мотоциклі Ларрі, і він ледве оговтався від минулого разу. Щось у тому, що він притискався до спини Ларрі руками, що він обіймав його, бентежило його думки. Той факт, що Ларрі запросив його на щось таке особисте, як вечеря, а не просто піти в бар і випити напої, також змусило його передумати. Це було типу… побачення? Ні, ні, цього не могло бути. Сал був майже впевнений, що Ларрі навіть не замахнеться на щось подібне. Він мужик, чувак… чувак. Той, хто роз’їжджає на мотоциклі по метал-концертам. Йому аж ніяк не подобаються хлопці.

    – Гей, Земля Салу, прийом! – Голос Ларрі пролунав у його затьмарених думках, і коли Сал усвідомив, що відбувається, він зрозумів, що Ларрі стоїть досить близько до нього, дивлячись на замальовник Сала, на який Сал щойно витріщався, наче в ньому були всі таємниці Всесвіту, замість того, щоб просто покласти його в свій клятий рюкзак, як він мав зробити. Сал не звернув уваги на друга, що стояв поруч із ним, і змусив його трохи прибрати руки, схопивши свій замальовник, закрив його, запхав у сумку та застібнув усе за пару секунд, відчуваючи, як його обличчя знову гарячішає під маскою.

    Гаразд, гаразд, він може це зробити.

    – Вибач, – відповів він, владнавши рюкзак на спині, і повернувся обличчям до Ларрі, дістаючи ключі з кишені, щоб можна було замкнути. – Рушаймо.

    Примітка перекладачки: тут стався сюжетний ляп, але це скоріше проблема автора, тож я просто зробила все так, що наче спочатку у Ларрі був робочий номер Сала, а потім вже звичайний, бо я як істинна душнила не могла це лишити просто так.

     

    0 Коментарів