4 розділ

Стіни в клубі сяяли від ліхтарів, що блимали різними кольорами. Музика била по барабанним перетинкам, через це було важко почути людей навколо. Під самою дальньою стіною стояла барна стійка, за якою бармени та офіціанти, виконуючи свою роботу, швидко пересувалися то в один бік то в інший. Відвідувачі пили та танцювали забувши про всі негаразди. Правіше від танцполу розташовувалися сходи, що вели на другий поверх. Там музика була тихіше, за столами люди могли поговорити.

Атмосфера клубу не заважала юним вампірам сваритися з головою клану. Невеличка група людей стояла біля барної стійки клубу. Хтось пив алкоголь, а хтось говорив між собою. Найяскравішими серед них були двоє чоловік. Шатен стояв поруч з дівчиною з яскраво-рожевим волоссям, яка сиділа на стільці, попиваючи напій. Саме через цих двох, Лілія сидить разом з ними, замість того щоб спати на своєму розкішному ліжку.

— Ліліє, ти забороняла нам веселитися дуже давно, — ляпнув шатен, він не дивився на голову клану, його погляд був зосереджений на дівчині з рожевим волоссям.

— Подумаєш якась дрібна дівчинка постраждала, вона лише їжа для нас, — додала дівчина з фіолетовим волоссям.

— Вона лише маленька дівчинка, а ви так бридко вчинили з нею! У неї навіть батьків немає, — люто закричала темноволоса, навпроти жінки стояло багато склянок з міцним алкоголем, але вона не наважувалась навіть доторкнутись до них. — Ви як малеча, погратися захотіли? Вас навіть звірями важко назвати! Тварини не вбивають для розваги.

— Лілі, тобі не здається, що ти погана глава вампірів? — перед Лілі з’явилася дівчина з короткою стрижкою рожевого кольору.

— Марго, ти хочеш знову змагатися за титул голови? — грубо запитала темноволоса, вона не дивилася на неї, її погляд був звернутий до склянки з коньяком.

Нормальну відповідь на своє запитання вампірша так і не почула. Тільки ричання, яке дівчина процідила крізь зуби. Як же Лілія ненавиділа таких людей. Вони ніколи не слухають старший, та ще й приносять великих бід. Роблять все як їм заманеться, а потім їй розбиратися. Гнів переповняв брюнетку, вона не знала скільки ще зможе стримуватися.

— Чудово, а тепер мені треба покарати Андрія та Христю, — вампірша все-таки вибрала одну склянку, піднявши напій догори, дівчина надпила алкоголю, її погляд був зосереджений на рідині в стакані, але думки літали точно не в цьому місці.

— Я візьму всю відповідальність на себе, не чіпай Христину, — у голосі шатена відчувалися нотки відчаю.

— Андрію, ти зараз робиш із себе героя? — ще голосніше закричала темноволоса, її дратувало все, що відбувалося в клубі: музика, напої, люди та ці вампіри, яких саме вона повинна няньчити.

— Лілі, назви вже своє покарання, — терпіння рожеволосої не витримало.

— Я хотіла посадити вас на дієту, але щойно передумала, — дивлячись на свій телефон, вимовила темноволоса, вона надіслала важливу інформацію Андрію та Христі через соціальну мережу.

— Що це, Лілі? — схвильовано спитав шатен.

— Те, що врятує моє життя і, можливо, ваше, — брюнетка поклала свій телефон на стійку та випила ще коньяку.

— Ти ж розумієш, що ми можемо шукати це багато років або взагалі не знайти, — обурено промовила Христина.

— Значить перед тим як знущатися над сиротою, вас нічого не соромило, — тихо повідала Лілія. — Хочете на трьохрічну дієту, хоча потім ви просто засохнете, поки я не дам вам трохи крові.

— Це шантаж, — процідила крізь зуби рожевоволоса, той самий жест, який брюнетка ненавиділа в цій персоні.

— Вигідна угода, Христі.

— Я згоден. Коли треба виїжджати?

—  Негайно.

***

Лілія так і не повернулася додому, тому Нік почав хвилюватися. Він вирішив зателефонувати своєму другу, щоб той допоміг дізнатися місцезнаходження брюнетки.

— Привіт Артуре, коротше мені потрібна твоя допомогти, — промовив молодий перевертень у слухавку.

— Сука, Нік, трясця, зараз лише шоста ранку! Що ти хочеш? — сонно записав друг.

— Мені треба, щоб ти знайшов Лілію Романову зараз.

— Коли ти через якусь жінку почав хвилюватись? Бро, мені це взагалі не подобається.

— Чекаю інформацію через двадцять хвилин.

Нік скинув виклик, не давши другу навіть слова вставити. Його увагу привернула та сама дівчинка. Вона точно молодша за його сестру, якій нещодавно виповнилось шість років. Хлопець придивився до неї. Коротке біле, як сніжок волосся. Милі пухкі губи та маленький носик. Колір очей хлопець помітив ще вчора, колір морської хвилі.

— Прямо як маленька принцеса, — промовив молодик, гладячи малу по голові.

Хлопець побачив вхідний дзвінок від друга. Він відійшов трішки далі від дівчинки та взяв слухавку.

— Що ти знайшов?

— Твоя Лілі зараз у якомусь клубі «Смак ночі» дурна назва.

— Дякую за допомогу. А тепер ти дзвониш Мирі, разом з нею приїжджаєш за адресою, яку я зараз кину тобі в телеграм.

— Оу, ну добре, Бро.

— А-а-а, ще заїздіть до магазину дитячого одягу і купіть щось для дівчинки років так п’яти, не питай навіщо.

Артур не розумів наміру друга, але відмовитися не міг. Вони з Ніком були знайомі з самого народження. Найкращі друзі вже дев’ятнадцять років! Артур такий же перевертень як і наш головний герой. Працює він у кіберполіції, тому з Лілією він був особисто знайомий, але вмовчав про це другові. Цей телефонний дзвінок о шостій ранку трішки спантеличив його, але для свого дорогого блондинчика він навіть зірку з неба дістане. Мира – їх спільна краща подруга дитинства, хоча для друга Ніка була дівчиною, навіть нареченою. Вона також була перевертнем, працювала в школі психологом, тому Нік і попросив друга зателефонувати їй та приїхати їм удвох. Йому здалося, що для крихітки було б добре поспілкуватися з хорошим психологом. Друзі молодика приїхали так швидко, як могли.

— Привіт, Нікусю, — весело сказала білявка з каре, заходячи до будинку.

­— Миро, блять. — обізвався Нік. — не зови мене так!

— Не лайся при дитині, — вона помітила дівчинку, що стояла поруч з юнаком та тримала його за тканину штанів.

— Тепер ти маєш усе пояснити, Бро, — втрутився в розмову брюнет.

Блондин кивнув в знак згоди. Він запросив друзів до вітальні, де вони розмістилися на дивані та почав детально розповідати історію, яка трапилася вчора. Для своїх друзів він ніколи не жалів правди.

— Вампіри напали на цю красуню?! — на лиці Мири застигла гримаса жаху.

— Ти глуха чи глуха? — дивлячись на блондинку, бовкнув Артур.

— Тебе ніхто не запитував, грубіяне, — відповіла блондинка, сердито дивлячись на коханого.

— Ти хочеш, щоб я тебе покарав? — брюнет узяв пасма волосся білявки та поцілував кінчики з глузливою посмішкою на устах.

— Давайте сімейні розбірки будуть потім, — втрутився Нік.

Мира вже хотіла скрикнути від сорому, але почувши слова друга, змовчала та тихо пожирала поглядом свого нареченого. Блондин попросив друзів доглянути за малою, на що вони з радістю згодились, бо дуже любили дітей. Молодий перевертень пішов на пошуки рятівниці крихітки. Маршрут був прокладений до клубу «Смак ночі», де наша Лілі допивала на одинці пляшку коньяку.