***

…Він ніжно губами торкався її стегон — Вона волала від дотиків…

Вони не бачили, як яскраво світить сонце і як сокіл літає в небесах.
Він привів її сьогодні вранці на гарне озеро, а їй захотілося любити та бути бажаною.
Вона до нього нікого не підпускала.
Тільки він зміг розбудити в ній чарівних метеликів.
Тільки він зумів її приручити.
Навчив любити ТАК сильно, як до нього ніхто не смів.
Їй подобалися його сірі очі… Вона завжди милувалася ними.
І як він насолоджувався — янтарними; часом тонув у її погляді і порятунку цьому не було.
Він часто забувався у ніжних обіймах, коли повертався після бою.

Єдине, що він не любив — це коли вона лікувала йому рани, коли міняла пов’язки, просочені кров’ю.
Він не хотів, щоб його бачили у такому стані!
Але з іншого боку…
Завдяки цим моментам вона могла зрозуміти, що означає побувати в бою проти «чудовиськ»: всі ці шрами, глибокі рани…
Ось воно — батьківщина, козака здобувається потом і кров’ю!
І ВСЕ РІВНО, незважаючи на ЦЕ Вона рвалася стати козачкою.
Стати, як її Сміливий воїн…
І хоча глибоко в її душі сидить все ще дитина — зовні в бій рвалася безстрашна козачка, готова нещадно розстріляти своїм кольтом, хто завдасть біль коханому!

І він ТОЧНО ТАК САМО.
Якщо знадобиться — до останнього подиху.

…Він торкався її ніжного лону — Вона згиналася з граціозністю кішки.

Він не поспішав, і не хотів, щоб вона квапила його: боявся злякати.
Вона ж Сонце, Ясна Зоря серед ангельського неба.
Їй подобалося навіть дуже! Усі ці ігри…
А його божественні ласки? П’янять, як найкращі бочкові вина Chamlija!
Вона насолоджувалася, кожним його дотиком.
А Він лише дедалі більше викликав у ній бажання, збудження…
Плавно запускаючи свої пальці усередину… Насолоджувався стогонами, які, здавалося, чув САМ Творець!
Рухи ставали сильнішими за …
Вона вже не могла терпіти і чекати!
Та тільки коханий не поспішав.

Вона побачила.
Вона хотіла допомагати!
Вона хотіла…
Все не має значення!
Вона хотіла…

Козачка не могла більше чекати і ніжно, торкалася його шиї.
Йому цього було мало.
Він хотів володіти нею! В середині…
Він ніжно зсунув карооку, цілуючи пристрасно в губи, і накриваючи своїм тілом, як крилом, знову взяв під контроль її лоно.
Вона була мокра… і туго стискалася навколо його пальців.
Він зрозумів – треба діяти! Тільки якомога акуратніше і ніжніше…

Відірвавшись від її губ, розсунув тоненькі ніжки.
Він направив свій розпалений від очікування член у лоно дівчини… Увійшов…
Їй хотілося продовження!
Вона підвелася і вчепилася в його губи. Він зрозумів натяк.
Плавними поштовхами, зариваючись у неї все сильніше, змушував стогнати і знемагати під ним, як вербу на вітрі.
Він не витримував і почав пришвидшуватися.
Рухи стали грубими і наполегливими, але поцілунки залишалися ніжними, як і ласки рук.
Він вивчав її тіло до останнього стону.
І коли його насіння вилилося всередині, вона розплющила свої яскраво янтарні очі.
На обличчі заграла щаслива посмішка.
А він обійняв її своєю міцною рукою.

Грався колосками весняний вітерець.
Десь далеко літали птахи над лісами, а по воді бігали дивні істоти.
Козак і козачка насолоджувалися чудовою атмосферою.
Насолоджувалися один одним і чудовим почуттям ейфорії.
Воїн тільки зараз зрозумів, що НІКОЛИ і НІКОГО не любив так сильно, як любить янтарнооку дівчисько.