10.01.2023 — 23:41

кожного разу, коли вони зустрічалися,коли сварилися і сперечалися, все перекочувалося і не закінчувалось, і кожного разу повітря засвічувалось, з очей виганяючи найменший сувнів, і історія їхніх дивних стосунків не мала продовження  і жодного змісту, але варта того, щоби її розповісти.

вони познайомились звісно ж на екзамені на хантера. він зацікавив їх своєю зовнішністю, вона його своїм розумом і здібностями.

родом ці двоє були з заможних, відомих сімей і безперечно знали одне одного, ще змалку, але ніколи не бачились.

він підійшов пропонуючи їй покататися на його скейті, вона д не відмовилася, все одно до початку екзамену ще години дві, чому б не помарнувати час не на самоті?

– але я не вмію кататись на скейті, допоможеш? – вона глянула на нього, заправляючи коси за вухо. він ж посміхнувся і декілька разів підкрлов її, але все-таки кататись навчив.

їх взаємини були дивними, вони бились і сперечалися, жартували один над одним. але коли потрібно він міг підтримати її, дати пораду. хоч і терпіти не міг її, їх часто звали подружжям, на що ті лише злились і починали сварку.

– Кілл, давай пограємо відеоігри! – вона всілась на дивані, дожовуючм цукерку, яку тільки що успішно заіонерила і хлопця.

– з програвшого обід! … ей ти шо їси мої цукерки? – він обернувся, повільно намагаючись зробити це якомога моторошніше. вона ж мило посміхнулася і накивала п’ятами у спальню де спав молодший, взявши подушку покоепче, вона з проходу кинула її в володаря. подушка була відбита назад. здається, вона кинула виклик Золдику і в цій битві він переміг.

– ти переміг у битві, але не у війні! – кричала вона, зав’язана покривалом і завалена подушками.

– це ми ще подивимо…- він не встиг договорити, як вона тут же ж кинулась на нього і почала обіймати, цього він точно не очікував тому почервонів, як помідор. вона ж скористалася цим і добряче надавала йому по пиці, тепер вони двоє сиділи побиті, а за обід все ж таки платив “джентльмен” хоч і не програв.

його дратувало її прагнення читати книги, йому не подобалося що вона спускаал гроші на книги, і днями читала їх замість того щоб прогулятись з ним. Золдику молодшому було тяжко признати, але він ревнував її до книг, маячня якась, правда? але це так.

останнім часом вони не спілкувались, не гуляли, ніде не перетиналися, вона вирішила взяти всю свою волю в кулак і вибачитись перед ним. він же образився, як би по дитячому це й не звучало, він не чекав на неї, не хотів писати їй – вона все одно не відповідає, хоча і мріяв про неї вночі.

і ось настав цей час, вона зібралася провідати його й поговорити вона дуже хотіла обійняти його і вибачитись за усе, за те що була такою тугою і не зрозуміла що вони віддаляються оде від одного через неї, через її необачність.

натягнувши навушники вона відправилася до місця проживання Кіллуа, перед дверима до квартири, вона на мить зупинилась, задумалась, але все-таки постукала. на її стукіт двері повільно відкрились, перед нею стояв він, саме він. заспаний, неохайно одягнутий, коси його стояли дибки, майка десь була заправляна в шорти, а десь піднята доверху, він виглядав збіса мило і це був саме той Кіллуа, її коханий Кіллуа.

вона обійняла його, так сильно як тільки могла, на її очах виступили сльози, вони повільною стежиною зтікали по плечі хлопця.

він не одразу зрозумів що сталося лише її слова вивели його з трансу.

– пробач мені, будь-ласка, пробач. мені дуже прикро, що я не зважала на те що ми віддаляємось, я надто була зацікавлена у читанні, пробач.. – вона говорила тихо, іноді схлипуючи. молодший обійняв її крепко і ніжно, він гладив її голову говорячи лагідні слова їй на вухо.

– я пробачаю, але пообіцяй що такого ніколи більше не було, будь-ласка. мені було дуже боляче.. – останнє речення він сказав буде тихо і почервонів.

вона поцілувала його в губи, це не був прямо поцілунок, просто чмок в губи, так по-дитячому але так мило.