***

Кожного разу, готуючись завітати в новий дім, Вона спершу запускає своїх слуг-розвідників. Потім Вона привітливо заходить до затишної оселі, попередньо ввічливо постукавши у двері та сором‘язливо погоджуючись на пропозицію зайти, бо Вона ніколи не приходить без запрошення. Та згодом спокуса володарювати перемагає.

Вона бавиться з людьми, наче з тряпічними ляльками, змушує їх тріщати по швах та забувати значення слова «життя», перетворюючи його на недовге існування. Але понад усе Вона любить мурдувати молодих дівчат темними ночами, поки ніхто не бачить. Її ні трохи не бентежать ані язви на тілі, причиною яких стала Вона сама, ані супротив обраних жертв. Вона завжди бере те, що хоче.

По усьому Світу, з кожного куточка доносились крики, благання зупинитись і шалений стогін дівчат, проте ще голоснішим був її мерзенний і огидний сміх. Вона знущалась. Лагідно проводила витонченими пальцями вздовж тіла, ніжно перебирала волосся… А потім впивалась чорними пазурами у шкіру, вганяючи власних жертв у біль, паніку та безпросвітний відчай.

Вона чинить безлад, розриваючи на шматочки простір. Вона вбиває усе живе і навіть те, що вже давним-давно загинуло. Вона — володарка хаосу. Вона — Чума.

Скрип дверей і тихі, майже беззвучні кроки. Спершу Чума мовчить, поки обирає для себе нову ляльку, визначається, чи гідна ця людина ролі її іграшки. Зазирає у ліжко, в якому, на перший погляд, лежить лише копиця рудого волосся, але, приглянувшись трохи краще, Чума отримує можливість побачити дівчину. Вона нахиляється до вуха, прибираючи прядку волосся й шепоче ім‘я новообраної жертви:

— Агнес… 

Рудоволоса прокидається та перекочується на бік, зминаючи чисту білу постіль. Зовсім не дивується, коли бачить Чуму. Мабуть, вона була готова.

— Ти прийшла сюди, щоб забрати мене, чи так? — Агнес підіймає погляд, змінює своє положення на сидяче та стикається віч-на-віч з палаючими червоними очима Чуми. Жодна краплинка липкого страху не просочилася у свідомість дівчини.

— То ти не боїшся… Страх би я відчула, а від тебе ним і не пахне, — вершниця Апокаліпсису бридко розсміялася, але різко зупинилась, додавши: — Цікаво, — Вона заплющила очі, але лише на долю секунди. — То ти відьма… Дуже цікаво, — Чума трохи помовчала, а далі награно додала: — Чому ж я тебе не лякаю?

Агнес зберігала тишу, все продовжуючи свердлити співбесідницю поглядом зелених очей. Чума не терпить, коли її ігнорують. Вона різко хапає дівчину за підборіддя, тягне на себе, змушуючи рудоволосу встати та до болю стискає обличчя, котре тепер знаходилося на відстані кількох сантиметрів від її власного.

— Відповідай.

Агнес пискнула, але не більше: вона не кричала. 

— Мене і без тебе скоро вб‘ють. По місту вже блукають плітки про те, що я — інша. Вони наївно гадають, що провина за усе це лежить на мені, вважають, що мені під силу влаштувати такий безлад, — вона на частку секунди відвела погляд убік, гірко усміхнувшись, але швидко отямилась, згадавши про те, з ким розмовляє. — Тож тому я тебе й покликала. Я не хочу йти з цього Світу від руки людини.

— Я не помилилася у тобі, — за цими словами послідував сміх. Знову. Такий самий «божевільний», звісно, тільки якщо вищі сили придатні до божевілля. — У нас мало часу.

Єдиним, що відчула Агнес, були чужі губи, що торкались її обличчя. Спершу огидні й нестерпні вуста почали приносити грішну насолоду, а згодом солодкий біль від покусувань став настільки спокусливим, що стримувати бажання стало просто нестерпно. Чума кусала, а потім «зализувала рани» поцілунками. Жар, що поступово переходив у пекучий біль у ділянці низу живота ставав все сильнішим, поки поєднання болю і насолоди приємно лоскотало затьмарену свідомість. Саме це ми звикли називати «Танцем Хаосу». Коли забуваються усі правила порядку, коли «погано» перетворюється на «добре» і навпаки, коли сонце сходить на заході та сідає на сході… Тоді Чума отримує те, що хоче.