***

Якби Бакі знав, що все обернеться саме так — він би попросив Шурі не розморожувати його найближчі 10 років. Так, щоб напевно.
Навколо був лише безкрайній простір… червоно-рожевого кольору? Не те щоб Баки розбирався у відтінках чи кольорах, але червоний тут явно переважав. Де він, чорт забирай? Аналізувати навколишнє оточення було вкрай складно, голова ніби стала чавунною, а думки — в’язкою кашею. Він точно пам’ятав, як почав почуватися вкрай дивно; пам’ятав, як руки стрімко перетворювалися на попіл, а потім… а потім нічого не було. Ось прямо порожньо-порожньо — суцільна темрява.

Вдалині Джеймс раптом розрізняв силует і відразу кинувся туди. Друг це чи ворог — не так уже й важливо, головне не збожеволіти в цій самоті (хоча краще б це був хтось зі своїх).

Під ногами начебто була земля, така ж червона, як і все навколо, але можна було без перешкод побачити там своє розмите відображення, і створювалося відчуття, що ти йдеш по воді. Надто дивне місце, в яке невідомо, як він потрапив. Вони.

-Що… Пітер? — підійшовши ближче, Зимовий виявив хлопчачу постать у синьо-червоному костюмі, одразу впізнаючи в ньому Пітера — він же був Людиною-Павуком.

До нього іноді доходили новини про того пацана, з яким він бився в аеропорту, який дуже багато балакав і був у неземному захваті від його руки. Але ж це жахливо, чорт забирай, чим там можна захоплюватися?!

А згодом вдалося дізнатися, що його звуть Пітер.

Баки тицьнув підлітка в бік і той, не поспішаючи, розплющив очі, щурячись від світла сонця. Яке теж було майже червоним, чорт забирай.

-Що я тут… де я? Що… містере Ісусе? Я що, справді помер? Це рай? Я думав, що тут все буде біле…

-Що? З тобою все гаразд?

-Вибачте, містере Ісусе, мені здається, я помер. Але чи можна я повернуся на землю? Будь-ласка! Там Мей і містер Старк, а ще Нед і я сподівався колись зустріти містера Барнса, знаєте, у нього така очманіла рука, Боже! Ой! Вибачте, я… — Пітер продовжував бурмотіти і хитати головою з боку на бік.

-Я не Ісус, хлопче. Я Бакі.

– Зачекайте, що… чому Ви тут, містере Барнс? Ви теж померли? Ми з вами у раю?

-Не думаю. Піднімайся, – Барнс схопив підлітка за долоню, допомагаючи підвестися.

-Чому? Де ми тоді?

-Повір, мене б у рай ніколи не пустили, – гірко посміхається Солдат. — І я гадки не маю. Цей червоний вже починає діяти мені на нерви.

-Містере Ісусе…

-Не клич мене Ісусом, – зітхнув Барнс.

-Але Ви на нього дуже схожі, – ненароком зазначив Паркер. — Але як мені вас називати? Містер Барнс? Містер Бакі?

-Джеймс.

-А я Пітер, – ніяково посміявся Павук. — Здається, ми надовго застрягли. Чорт, а як же містер Старк? І останні? Вони напевно сильно хвилюються… А ще тітка Мей, Нед… Господи, Господи, Господи… — Паркер раптом тривожно забурмотів, відтягуючи кучеряве волосся.

-Гей, – м’яко промовив Бакі, кладучи руку на плече підлітку. — Не хвилюйся надто сильно. Все буде гаразд, ми щось придумаємо і виберемося звідси. А якщо не придумаємо, я впевнений, що нас витягнуть.

-А якщо у них не вийде? — схвильовано обернувся на чоловіка Пітер.

-Ну, – знизав той плечима. — тоді ми маємо цілу… вічність? Я не знаю, павуки довго живуть?

-Гей! — обуриввся Паркер. — Павуки-птахоїди живуть взагалі 20 років!

-Це тобі зараз скільки? 17? Не так уже й багато тобі залишилося, — хихикає Барнс, поплескуючи хлопця по плечу.

-Та ну Вас, – пирхає усміхнений підліток. — Знаєте, мені казали, що Ви жахлива людина. Але думаю, вони помилилися, — усміхається він Бакі.

-Вони були абсолютно праві, хлопче, – вони йдуть кудись уперед, абсолютно не задумаючись. – Ти мене просто не знаєш.

-Але це не Ви вбили Говарда. То був Зимовий. Ви не мали вибору. У Він також. Тож Ви ні в чому не винні, містере Барнс, — усміхається Пітер. — І Ви, до речі, перший, хто пожартував про мій павуковий вік! Це відразу робить Вас моїм фаворитом! Хоча спілкуватися тут, крім Вас, мені нема з ким… Але все ж таки! — усмішка на обличчі хлопця стає ще ширшою, і Барнсу на мить здається, що погляд його страшенно закоханий.

-Джеймс.

-Хм?

-Клич мене Джеймс. Ненавиджу офіційність, — усміхається Бакі у відповідь і дивиться на Пітера, який сміється. Чорт знає, з чого йому стало так смішно, але Барнс думає, що він виглядає ще милішим.

«Я… можу й закохатися», — миготить думка на задвірках свідомості.

-Дуже схоже з «Ісусом», чи не так? — примружує Паркер очі і, не дивлячись на ситуацію, яка склалася; на те, що вони застрягли чорт знає де; на те, що Зимовому Солдату під сотню років. Не дивлячись на все це, Бакі думає, що це наймиліший підкат за все його нікчемне життя.