*****

– коли я казав, що хочу більше часу проводити з ровесниками це означало, що мені кортить погуляти з друзями до ночі, а не їхати в незрозумілий табір з десятками малих тараканів, які бігають, кричать і не вміють поводити себе в соціумі. Не таких підлітків я хотів.

Маріан вирішив не задумуватися якою двозначною вийшла остання фраза. Та й в нього ресурсів на це не вистачало – все, на що Маріан витрачав сили – злість.

– Мар‘ян, будемо відверті, ти надто несоціалізований хлопець. Тобі треба вчитися спілкуватися з незнайомими людьми.

Нічого після першого слова хлопець не чув. Коли його, так називаємий, батько завершив, Маріан лише підняв на нього погляд, наповнений ще більшою ярістю.

– для тебе. Я. Не. Мар‘ян.

Твердо відчиканив хлопець і вирішивши не продовжувати цю розмову, пішов у кімнату вибиваючи з гітари незв‘язні звуки, аби заспокоїтися. Виходило кепсько. Найгіршим було те, що в нього не будо вибору. Маріан прекрасно знав: якщо вітчим щось вирішив, то його думка не враховується. 

 У Маріана, здається, вже почало сіпатися око. Їдучи в автобусі в табір він розраховував на тишу і на те, що всі пасажири втомляться і заснуть. Не так сталося як гадалося і зараз Маріан вже жалів, що не взяв із собою беруші. Не думав він, що колись в нього хоча б промайне така думка, але хлопець з жахом почав розуміти, що навіть розладнана гітара звучить краще і бісить його менше, ніж ці крики, розмови та сміх.

Хлопець відчував себе не в своїй тарілці і вся ця обстановка почала виводити з себе. Коли позаду хтось засміявся особливо голосно, в голові почало пульсувати «в‘їбати.в‘їбати.в‘їбати. Бажано сильніше». Маріан не витримав і повернувся, трохи привставши, щоб побачити кому там так «погано», але погано стало йому. Подивившись на винуватця такого роздратування Маріана, підсвідомість хлопця замінила апостроф на букву «и», бо «винуватець» був буквально збіркою кінків Маріана. Хлопець навіть почав думати, що не так цей йолоп його і бісить. Ну сміється і сміється. Подумаєш, Маріану хочеться проломити головою скло і викинутися з автобусу! Що тут такого? 

Вирішивши, що Маріана це не так вже й хвилює, він обрав план «я нічого не бачу і не чую. Ловлю дзен і ігнорую існування будь-кого на цій землі»

Плюс, у хлопця з‘явилася нова тема для роздумів, а саме – причина його, до сих пір сіпаючогося ока, якій він і присвятив останню годину поїздки.

Плечі відвалювалися від кількості сумок і тяжесті гітари на них. Але навіть в такій ситуації, основне, про що Маріан думав – це щоб в нього не задралася кофта, відкриваючи ненависні руки. Якось, він сам не знає як, дійшовши до свого місця проживання на наближчі декілька тижнів, хлопець кинув на ліжко свої речі, поки що навіть не думаючи їх розбирати. Обдивлятися кімнату також не хотілося. Та що казати, єдине, чого хлопцю хотілося в цю секунду – перевести дихання і насолоджуватися спокоєм. Наразі в кімнаті був тільки Маріан, і йому ця тиша після шуму в автобусі і на регістратурв здалася раєм. Шкода, ненадовго. В коридорі почулися сміх та крики, що лунали все гучніше. Маріан уткнувся обличчям в подушку, і гучно вдихнув, після чого так само гучно видихнув, намагаючись заспокоїтися. 

Двері відкрилися, і (найклішированіше кліше замовляли?) в кімнату, паралельно кричачи щось в слід своїй компанії, зайшов той самий хлопець з автобусу. 

«Їбати, ну за що?» – єдине що пронеслося у Маріана в голові. Він почав помічати, що всі його думки в останній час, хоч і мали різний сенс але усі були з коренем «їбати», та зараз це хвилювало хлопця в останню чергу.