~~~

Для Кея черговий весняний день закінчився аж о шостій вечора. Додаткові заняття з кожним роком займають усе більше часу, яке, між усім, він міг би приділити Хінаті.
Сонце ще не сховалося за криваво-червоним горизонтом, але легка прохолода вже лоскотала мурашками бліду шкіру. Яскраві промені, відбиваючись в калюжах, неприємно б’ють у заморені очі. Тиха музика грає в навушниках, перебиваючи оточуючі звуки. День не бажає кращого із самого ранку. Учитель з літератури підвів несподіваним тестом, класний керівник знову незадоволений пропусками через змагання по волейболу, а спортивна форма, що залишилася лежати вдома на підлозі біля дверей віщувала про двійку по фізрі. Та й в придачу до всього Шойо зателефонував і сказав, що трохи захворів. Додому йти зовсім не було бажання. Там пусто й тихо настільки, що аж нудота підступає.
Рука пірнає в кишеню по телефон. Декілька митей і номер Хінати вже набраний.
-Привіт, Цукі, я як раз хотів подзвонити тобі і… – трохи хриплий голос рудого хлопця звучить ніби саме сонце в яскравий літній день. Незважаючи на те, що сонце не вміє звучати.
-Привіт, як почуваєшся? – майже пошепки промовляє Цукішіма, потираючи потилицю. Можливо, він і досі нервує, коли розмовляє з Хінатою.
-Цілком в порядку, тільки горло трохи поболює, – радісний він трохи стихає, – Ти якийсь зовсім тихий… щось сталося?
-Все добре, – неможливо було не посміхнутися. Усвідомлення того, що креветка про нього піклується, теплою хвилею пройшлося по тілу. – Заморився просто. День невдалий вийшов.
-О… Я взагалі-то збирався попросити тебе зайти до мене. Батьки і Нацу поїхали до бабусі на пару днів. Ти ж не проти? – Кей тільки і чекав цього запитання.
– Так, добре. Принести чого-небудь для тебе? – звісно ж він прийде. Навіть прибіжить. Такий фіговий день заслуговує на те, щоб бути виправленим Хінатою.
-Себе принеси, – те, що Шойо зашарівся було чутно через телефон.

Скільки б Цукі не приховував свої істинні почуття й емоції, у цей момент він дійсно ледь не відійшов у царство небесне від такої милоти. Його м’який сміх пролунав на іншій стороні трубки:

-Добре. Зараз перевдягнуся і прийду, – він рідко коли посміхався так щиро. Зазвичай тільки Шойо міг змусити його почувати себе саме ТАК.
-Гаразд, тоді чекаю на тебе! – сказав Хіната, поклавши телефон.

Залишок дороги додому супроводжувався легкою, наче весняний вітерець, посмішкою. Кроки ставали дедалі швидшими. До Шойо хотілось бігти. Мчатись з усіх ніг. Яким би він не був нав’язливим чи набридливим. Хоча насправді Цукі вже так давно не вважає. Його хотілось кохати.

Дім уже за рогом. Ось, поспішаючи, ключ повертається в замку. Ось Кей кидає сумку біля порогу і якнайшвидше біжить сходами нагору в кімнату. Ось уже наспіх одягає темні шорти, футболку і зелену толстовку з динозаврами, бере з собою телефон, навушники, ключі та вибігає з дому.

Будинок Хінати недалеко. Цукі доходить туди хвилин за десять. Він тричі стукає у двері, але відповіді не отримує. Вирішує, що можна просто зайти. Знімає взуття, по пам’яті знаходить кімнату руденького. Прислуховується. Нічого не чути, окрім тихого шуршання. Він знову стукає та натискає на ручку дверей. Кей занадто невпевнено заглядає в кімнату.
-А! Цукі! Не думав, що ти прийдеш так скоро, – Хіната витягає навушники з вух і схоплюється на постілі, трохи червоніючи. Яскрава посмішка вже красується на його обличчі, наповнюючи Кея теплом і якоюсь радістю, – Заходь!

Кей заходить до кімнати, заморено посміхаючись у відповідь Хінаті. Бажання завалитися у м’якеньке ліжечко поряд із руденьким і обіймати його, притискаючи поближче, росте в геометричній прогресії. Повільними, ледь чутними кроками він іде до сонечка, яке вже плескає по ліжку, запрошуючи сісти поряд.

-Ти такий стомлений, – трохи стурбовано муркоче Хіната. Кей посміхається куточком рота і ляпається в хмару із ковдр поряд із Шойо.
-Кееей, – тягне Хіната з такою милою посмішкою, підповзаючи ближче і сідаючи йому на спину.
-Ммм, – відзивається ліниво Цукі. Прохолодні пальці обіймають його іззаду. Ноги руденького переплітаються з довгими і худими ногами Цукі. Носиком у весняному ластовинні треться об широку спину.
-То що сталося? – хрипло буркоче Шойо, сповзаючи з Цукішіми.
Той сідає на постіль і так само тихо каже:
-Стомився.
-Хочеш чого-небудь? – Шойо намагається говорити пошепки.
-Полеж зі мною. Будь ласка, – Кей підхоплює Хінату і падає разом з ним, спираючись на м’які подушки. Хіната легко посміхається кудись у груди Цукі. Раптово обох накриває теплими променями чогось лоскотно-хвилюючого. Кеєві довгі пальці лізуть у вогняні кудрі, ледве перебираючи їх. Шойо протирається щокою, зручно вкладаючись на такому теплому плечі. Обоє блаженно закривають очі. М’яке дихання лоскоче шию Цукішімі, котрий зосереджено старається якомога ніжніше перебирати руді пасма.

Сідаюче сонце за вікном сипле своїми червоногарячими променями в кімнату, додаючи ще більше затишного тепла.

-У тебе щось болить? – запитує Кей і все ще пестить хлопця по маківці.
-Та ні, все добре, – нявчить Хіната в гарячу бліду шию. Чутно гучний подих Цукі. Гарячі вуста Хінати ледь відчутно торкаються світлої шкіри. Долоня Кея з маківки переміщується на зашарілу щоку, ніжно пестячи. Ще кілька поцілунків і Цукі задоволено муркоче, однією рукою з обережністю торкаючись худощавого боку, а іншою щоки руденького. Шойо задоволено посміхається.
-Ходи-но сюди, – тендітні пальці підхоплюють підборіддя криветочки і тягнуть на себе, стомлено-ніжним зором вимагаючи, аби той посунувся ближче.

Шойо трохи піднімається, наближаючись до обличчя Кея. Кілька митей вони пильно дивляться одне на одного і Кей торкається рукою рудої потилиці, ніжно підтягуючи, торкається сухими вустами. Хіната розслабляється і відповідає на поцілунок. Виходить щось м’яке, заспокійливе і зовсім ніжне. Вологі, ліниві рухи, ніби здатні зняти всю ту тривогу, що до цього моменту кожен з них носив у собі. Вони обидва посміхаються в поцілунок і відсуваються. Шойо втикається лобом у груди Кею:

-Ще.

Цукі знову притягає його за потилицю, ніжно відтягуючи волосся.

Знову повільний поцілунок. Кей, здається, вклав у нього всі-всі свої почуття. Всередині так спокійно і добре, що хочеться занявкати. Відсуваючись, Шойо ліг на широкі груди. Руки Цукішіми оповили ого талію, даруючи відчуття повної безпеки. Вони просто лежали і тонули в обіймах. У ей момент їм не потрібно було більше нічого.

Скоро сонце вже зовсім закотилося за горизонт. У кімнаті повисла легка напівтемрява. Із відчиненого вікна дмухало прохолодою. Сильно хотілося спати, хоча була тільки восьма вечора. Хіната голосно позіхнув і підняв голову на Кея.

– Що таке? Хочеш спати? – пошепки, ніби бочись розвіяти ту теплу, затишну атмосферу, що висіла між ними, запитав світлоголовий, знімаючи набридлі окуляри.

Шойо знову позіхнув, викликавши у Кея посмішку.

Цукі потягся за ковдрою і накрив їх обох. Шойо опинився з головою під ковдрою. З-під неї стирчали тільки руді пасма. Це викликало тільки ще більше посмішок у Кея. Хіната знову влігся на Цукішіму, пускаючи свої замерзлі долоні йому під футболку. Світлоголовий зашипів від несподіваності, а Хіната тільки засміявся. Тоненькі пальчики пукали табунці мурашок по шкірі.

-У тебе мурашки, – радісно всміхався він.

У відповідь Кей під ковдрою підняв домашню футболку Хінати й провів довгими пальцями по хребту. Шойо сіпнувся й зашарівся.

-Тепер у тебе також, – з кривою посмішко прошепотів Цукі й продовжив пестити його спину.

Час біг зовсім непомітно. Вони, здається, чи задрімали, чи їм просто було так добре, що вони й не помітили, що за вікном на небі вже красуються зірки.

-Хей,може лишишся на ніч? – сонливо запитав Шойо.

-Я не брав із собою ніяких речей.

-То й що? Давай просто ляжемо спати? – Хіната дивився на нього занадто милим поглядом. Не погодитися було б гріхом.

-Ну добре, тільки дай я скину кофту, занадто жарко, – посміхнувся Цукі й, піднявшись з ліжка, склав речі на стільці.

Шойо сидів на ліжку і спостерігав за його діями. Цукі скинув кофту і кинув її на стілець до інших речей.
Хіната вже влігся у ліжкові спиною до Кея. Він ліг позаду нього, обійнявши однією рукою за стан, а іншу поклавши під руду голову. Погляду хлопця відкрилася тонка бліда шия Хінати. Короткий поцілунок і тихе «надобраніч, Шойо» були найкращим варіантом завершення дня.