22.11.2022 — 19:07

Здається, все це було так давно… і ні, це не просто слова із пісні Скрябіна, це – сувора правда його життя. А воно його навчило нікого не засуджувати за погані звички, та на собі це новий принцип він використати не зміг. Ледь не скурюючи всю цигарку за одну затяжку, Спартак почував себе жалюгідно, а на балконі була підвищена вологість. Світ зробив усе, щоб його душевний стан став ще гіршим. Надворі ставало холодно, тіло обдавало сльотою, надворі почалася злива, а всередині нього вже давно не стихала хурделиця, що ранила, дряпала його беззахисне нутро таким чистим та блискучим снігом, котрий своєю гостротою більше нагадував тисячу тоненьких лез. І в цьому можна було б знайти романтику, якби не було так важко.

Востаннє вони бачились пів року тому. Саме тоді прекрасні часи скінчилися, і настав морок. І він ніколи це собі не пробачить. Женя ніколи не був у ньому зацікавлений так, як він. Доки Спартак ловив кожну мить, відкладав у пам’яті кожен дотик і погляд, Женя просто тихо сказав:

• Вибач.

Тоді їхня розмова протривала ще хвилин двадцять. Ніхто не хотів виказувати незручність ситуації, говорили про погоду, плани на майбутнє. Окремі. Подкасти скінчилися ще тиждень тому і, здавалося, треба радіти – скінчилася довга, кропітка праця, та щось було не на місці. А, точно, Спартаку щойно розбили серце, та і не факт, що після таких розмов Женя захоче продовжити із ним спілкування. Так, він назавжди залишиться йому другом, про що не забув сказати під час відмови, та нічого більше. Лише старий знайомий, який завжди прийде на допомогу, якщо знадобиться, – не більше.

Від спогадів нова хвиля холоду пронеслася тілом. Спартак затушив цигарку об попільничку, не помічаючи, що пара іскор потрапили йому на долоню, залишаючи по собі дрібні і ледь помітні опіки. Шикнувши від болю і припавши губами до пошкодженого місця, аби охолодити, увійшов у кімнату. Таку гарну, чисту і пусту. Колись вона була наповнена сміхом, радістю, а зараз тільки повертала до тих часів, змушуючи переживати день, коли все втратив. Квартира ні в чому не винна, та Спартак вже шукав для неї власника. Надто багато тут спогадів. Надто багато моментів, коли щось ледь не сталося. Тут, там, в куті, на столі, біля монстрери, яку він придбав рік тому, та її долею було зачахнути від браку догляду. Взагалі, він мав її викинути ще тиждень тому, та руки просто не підіймалися. Не складається в нього з рослинами: з людьми, котами, та не з рослинами./

Востаннє з жалістю подивившись на колись зелене та широке листя, що тепер знесилено звисало з горщика, він пішов у душ, змивати з себе цей мерзенний настрій, знаючи, що нічим йому це, насправді, не допоможе.

Сьогодні після тривалої мовчанки зателефонував Женя. Через два місяці весілля, і Спартака на нього запрошено.