3

Кроулі сидів і пив вино без зупинки. Ніна сиділа поряд. “Невже все на стільки погано, що ця їх розмова привела до безпробудного пияцтва? А містер Фелл, схоже, взагалі поїхав без попередження..” – думала вона. Дівчина не могла збагнути:”Невже це настільки хвора тема для обох? Чи може щось сталося?”

– І все ж таки, – наважилася почати розмову, – що у вас сталося?

– Що сталося? – відповів Кроулі охриплим голосом, – а нічого непередбачуваного! – Ніна знічено опустила плечі.

– Тобто, ви зізналися йому в коханні?

– Ну фактично, так. Але… не словами – останні два слова наче застрягли в горлі, тому голос здавався ще більш охриплим.

Ніна, схоже, все зрозуміла:

– Ви його поцілували. – тихо промовила вона.

– ….Так.. – ще тихіше підсумував він і вихилив весь бокал одразу.

– І що було далі? Він сказав, що не хоче стосунків?

– ВІН ПРОМІНЯВ МЕНЕ НА ПІДВИЩЕННЯ СУКА! – від різко зміненого тону дівчина аж підскочила. Вона дивилася на демона і спостерігала недобру картину: обличчя розпухло від сліз, хоч через окуляри і не було видно, що він плаче, але потім окуляри злетіли і в поле зору попали два жовтих ока зі зміїними зіницями.

“Він справді демон” – подумки зауважила вона.

– Мені шкода, що все так склалося.

– Як би ви з Меггі не наштовхнули мене на думку, що я люблю його… можливо зараз я б спокійно пив каву разом з ним.. – голос настільки стишився, що від цього самій плакати захотілося.

– Він що, втік від вас?

– Я не знаю. – Кроулі поклав голову на столик, за яким сидів. Він більше не міг тримати сльози. Вони лилися і лилися з очей, але нічого більше не видавало в ньому цього “прояву слабкості”.  – Я поцілував його… Щоб він зрозумів… що… дорогий мені. Я думав, може він тоді передумає уходити, але Азірафаель пішов. – Кроулі подивився на свої руки: вони тремтіли, наче живуть своїм життям, наче бояться найбільше за свого власника і хочуть комусь вмазати, аби захистити.

Ніна з жалістю дивилася на цю картину.

Почувся дзвіночок – прийшла Меггі.

– Доброго раночку… О, містер Кроулі? Вас давно ніхто не бачив та і… – вона побачила Ніну, яка всим своїм виглядом намагалася показати, що дівчині варто заткнутися. Але було вже пізно – Кроулі знов хлопнувся головою об столик і беззвучно заридав.

Меггі закрила рота рукою і подивилася на кохану їй дівчину. Вони спілкувалися самими очима:

“Що з ним??” – підняла брови.

“Містер Фелл його кинув!” – перевела погляд на крамницю через вікно.

” Серйозно?” – очі Меггі розширилися – “Я була впевнена, що вони стануть парою..” – сумний вираз не обличчі і опущені плечі.

Коли безслівний діалог закінчився, дівчатка повернули погляди на демона.

– Ем.. містер Кроулі, вибачте, схоже, вам складно про це говорити, але де Азірафаель?

– Ангел там, де і має бути. – дівчата нерозуміюче подивилися на нього. – На небесах бля..

Меггі отетеріла:

– То ви все ж насправді не люди..

– Ти тільки зараз це зрозуміла? – відповіла Ніна.

– Ну, я не була впевнена. А ангелам і демонам взагалі можна зустрічатися?

Кроулі ще нижче опустив голову:

– У Гавриїла та Вельзевула вийшло… – було видно, що той зовсім розкис.

– Так, це не може продовжуватися. Ви маєте ще раз поговорити.

– Нічого нам вже говорити! – він лупанув по бідному столику. Який вже вісь був мокрий від сліз. Бризки розлетілися на всі сторони. – Наговорилися вже… Все скінчено. Я його більше ніколи не побачу.

– Але чому? – Меггі безглуздо було це запитувати, але все ж..

– Демонам білети до раю не видають.. – іронічно зауважив він.

– Схоже, вам треба просто розслабитися. Я впевнена, що це не остання ваша з ним зустріч. Знаєте, люди в таких випадках або напиваються, або приділяють увагу більше собі. – знов озвалася Меггі

– Яке розслабитися? Ти знаєш, скільки він вже випив? Досить йому розслаблятися. – сказала як відрізала Ніна. – Я думаю, вам все ж треба поговорити.

– Азірафаель такий жорстокий.. як можна було так вчинити? – з нотками суму проронила Меггі.

– Може це було й жорстоко, але хоча б справедливо до самого себе. Я б теж, якби не була готова до відносин, не силувала себе будувати стосунки просто через жалість до партнера.

Кроулі тепер здавався ще більш похнюпленим. Врешті, він встав, і проронивши хрипле “піду розвіюся”, похитуючись, тихо вийшов з кафе.

На небесах творилася метушня. Кожен ангел готувався до війни: будувалися роти, знаряддя бою, уніформа, йшли тренування рукопашного, а наш ангел стояв навколо цього всього хаосу, і розумів, що нічого не зможе зробити. По факту, його поставили головним лише для галочки. Ніхто не цікавився насправді його думкою. Її просто ігнорували. Але саме жахливе, що йому доведеться йти найпершим в бій в якості головнокомандувача. Який з нього воїн?! Чому доля так жорстоко розпорядилася його життям? А потім в голову прийшло жахливе усвідомлення: “Кроулі теж може попасти в битву! Якщо він загине, я не зможу жити”. На очі наверталися сльози. “Господи, прошу тебе. Зроби мені ласку. Не дай коханому попасти на поле бою! Захисти його…” В пам’яті знову сплив спогад: Кроулі підхоплюється до ангела та притискає його до своїх губ. Такий гарячий, що починає паморочитися голова… Так бли

зько, а через мить вже настільки далеко.