3

– Ей, Чонгук. Прокидайся,- кричить вже знайомий голос.
Хлопець відкрив очі, він лежить на дивані у просторній кімнаті. Будинок зовсім не схожий на інші, сільські.
– Звідки ти знаєш моє ім’я?,- перше, що прийшло хлопцеві у голову.
– Не дивуйся, тебе тут усі знають,- усміхнувся той.
Чонгук одразу підвівся, голова заболіла ще більше, коли він спопробував згадати, що сталося.
– Дати води…,- господар будинку не встиг даказати, як почув гуркіт своїх дверей.  Чон біг зі всієї сили, словами не можна передати як  йому соромно за те, що він зробив. Заліз на чуже подвір’я, катався на гамаку та ще й хотів чужі вишні вкрасти.
– За що мені це все?,- Чон закрився у кімнаті, зарився головою у подушку та до вечора пролежав не виходячи.
– Сину, прокидайся. Прийшли гості,- кричить бабуся під дверима.
– Хто саме прийшов?,- питає Чон з надією, що це не той сусід, що навпроти  завітав до них.
– Кирил та тітка Неля прийшли, виходь з берлоги, так негарно ховатися!,- крикнула бабушка на останок, та пішла на кухню.
– Кирмл? Так, стоп. А як звати того хлопця? Шанси дуже великі, що то саме він, село маленьке,- Чонгук не знав що буде робити, але точно не виходити до цього Кирила. З найгірших ідей які крутилися у нього в голові, він вибрав найкращу:
пригнути через вікно, та десь сховатися.
Не довго думаючи, він натягнув свою рожеву панаму, відкрив вікно та почав карабкатися задом на вулицю.
Відстань до землі була не дуже висока, але хлопець всеодно боявся.
Ззаду чується той самий голос:
– Далеко зібрався?
З переляку Чонгук стрибнув на землю швидше, ніж то було заплановано.
– Ем, ну я тут… цей,- хлопець стояв, опустивши голову, та не знав як виправдатися.
– Побігли,- шепітом крикнув сусід, схрестивши свої пальці з Чоновими.

Надіюсь вам сподобалося♡