3.3

~ Я не могла зрушити з місця, мої ноги стали ватними, а очі не бажали це бачити. Це був Мінхо, але він був не один… Джисон.

Я знала про невелику симпатію Кота до Джисона, але щоб настільки невелику.. Мінхо завжди нив, що ці почуття не взаємні.

А я йому говорила, що з них вийшла б хороша пара. І зараз я бачу як Джисон віддається Мінхо на задній парті. Вони мене помітили…~

• ЧОРТ!- викрикнув Кіт.

~ Я зірвалась з місця, я дуже хотіла щоб Чан далеко не відійшов, мені пощастило, він був за кілька метрів від мене. Я схопила його за руку та щодуху побігла до найблищого людного місця – їдальня. Чому я бігла, спитаєте ви? Я боялась, що мене поб‘ють в тому класі. Чанні я взяла, тому що знала, що Мінхо двох бити не буде. Ми забігли в їдальню. Обличчя Бана треба було бачити, він абсолютно не розімув, що сталось. Через 5 хвилин я відійшла від стану передсмерття.~

• Як добре, що ти далеко не відійшов. А то б я жива не лишилась.- все ще з важкістю в грудях говорила я.
• Що сталось, чому так бігла?- налякано питає мене Чан, водночас підсуваючи склянку води, щоб полегшити мої муки.
• Я спалила Мінхо і Джисона за сексом.- спокійно видала дівчина.
• ЩО-О?!? ЗА СЕКСОМ?- це вийшло голосніше ніж Крістофер думав, тому більшість в їдальні кинули на нас дивний, навіть дехто осудливий погляд.
• ТА ТИХІШЕ ТИ!! – шикнула дівчина.- Вони мене помітили і рванула звідти, а тебе зловила, бо боялась Мінхо.- сказала дівчина з нотками суму.
• Піздець…- не знайшовши більше що сказати, відповів Чан.
• Точно…- погодилась Т/І.- Можеш провести мене до класу, боюсь туди йти?
• Так, мені все одно в ту сторону.- спокійно сказав хлопець.

~ Ми прийшли в клас. Він був наповнений учнями, які бурно щось обговорювали. Я не побачила лише двох… Джисона та Мінхо. Я вже боялась цього дня. На моє привелике щастя вони так і не з’явились до кінця уроку. Разом з Чанні ми поїхали зі школи, але цього разу він відвіз мене додому.~

~ Мої батьки знають про Крістофера і навіть знайомі з його батьками. Вони були раді коли дізнались, що я зайшла собі нового друга. Єдине,що їх хвилювало – це його вік, але я запевнила маму й тата, що він чудова людина і мені не зашкодить.~

~ Весь тиждень Мінхо не було в школі, Джисон вже прийшов на другий день, але зі мною не розмовляв. Я не знала радіти чи плакати…~

~Ці вихідні я планувала провести з Чанні, дивлячись різні дорами.Але п‘ятниця,  вечір, телефонний дзвінок, ім‘я яке б я не хотіла бачити на дисплеї сьогодні. Мінхо, тільки не сьогодні.. І не зараз..

Я піднесла телефон до вуха.~

• Ало..? – від серйозного голосу мене аж пересмикнуло. Я не змогла вимовити ні слова.
• Нам потрібно поговорити.- продовжив розмову Кіт. Я все ще не можу нічого видавити з себе.- Я біля твого будинку.
• Добре.- наляканим, як у мишки голосом відповіла я.                                                   ~Я не знала його намірів, тому швиденько набрала такий текст Чану: « Мені дзвонив Мінхо, просив поговорити, він зараз біля дому. Можеш зателефонувати? Слухатимеш нашу розмову на всякий…». Поки я зібралась, мені подзвонив Чані. Я йому коротко розповіла, яка зараз ситуація. Ми домовились бути на дзвінку, поки я з ним говоритиму.~

~Вийшовши на вулицю, я його побачила, мої колінки почали труситись. Я старалась приховати свій страх, але щось мені підказує, що він здогадався.~