3

… але вийшло, як завжди. І не те, щоб він про це шкодував.

 

 

— Гук-а, я справді не розумію, як вирішити це завдання, — Соха, першокурсниця, яка вже тричі підходила до Чонгука з проханням допомогти з органічною хімією, крутила на палець власне волосся і наймилішим чином швидко-швидко кліпала, намагаючись здаватися максимально солодкою.

Її подруга навпроти робила майже те саме і що в одної, що в іншої в голові не було жодного відсотка хімії.

Чонгук скривився. Так, вони справді були гарненькі, але баскетболістові до цих прозорих натяків ніякої справи.

Ще позавчора вони з Техьоном ходили на перше побачення, а сьогодні вранці Кім надіслав йому своє сонне обличчя і шматочок голого торсу, що знову ж таки йшло просто урозріз всім канонам сьодзьо манги. Втім, коли Чонгук заходив у душ з телефоном, його це не сильно турбувало.

— Зараз поясню.

— Чи ні. Привіт, дівчата, — біля подруги Сохи сів цілком задоволений життям Кім і дівчата розусміхалися ще яскравіше. Чонгук хмикнув — як же. Техьон користувався не меншою популярністю, ніж він сам.

— Ви знайомі? — Соха ще дужче закліпала і Чонгук встиг злякатися, що в неї від цього може запаморочитись у голові. Помилився. Голова поплила у нього.

— Якого…? — Чонгук присунувся до столу і стиснув руки в кулаки. Техьон так само чарівно посміхався, ніби це зовсім не його ступня легенько пройшлася по паху баскетболіста.

— Що трапилося, Гук-і? — Соха вигнула ідеально підмальовані брови.

— Що трапилося, Гук-і? — медово солодко повторив Кім, м’яко рухаючись по нозі вгору.

— Нічого, — навіть не заїкнувся, ви тільки подивіться. Який молодець. Зате член добре пам’ятав ранковий душ і цілком був готовий до продовження. Ще один молодець, вау.

Дівчата щебетали про своє, але Чонгук вже нічого не чув. Внизу живота розгоралось тепло і він ще раз пошкодував, що не скористався шансом і не трахнув того хлопця в клубі. Може зараз тіло реагувало би більш… стримано.

Техьон невідривно дивився на нього. Підпер підборіддя долонею і шкірився, зараза, натхненно нагладжуючи чужий член під столом у загальному кафетерії. Пиздець просто.

Чонгук обережно озирнувся. До них нікому не було справи, сам кут приміщення. Дівчата так само говорили, Кім час від часу їм відповідав.

Баскетболіст швидко сховав одну руку під стіл, миттєво перехоплюючи чужу стопу. Під пальцями натягалася гладка шкіра та гумка м’якої шкарпетки. Коротенької, такі дівчата носять. Ну, чи Чонгук собі це вигадав.

— Чонгук, тобі сподобалось фото?

Гук ледве встиг придушити стогін. Пальці ступні давили надто сильно. Він взагалі не уявляв, яким чином зараз піде на пару. Футболка наче довга, але стояк сховати точно не зможе.

— Яке фото? Ви дружите, хлопці? — Соха засовалась на місці.

— Ще й як, — Техьон облизнувся і боже борони, щоб дівчата цей рух зрозуміли правильно. Кім відкинувся на спинку диванчика і склав руки на грудях, не відриваючи очей від баскетболіста.

Що ж. Чонгук тут не незаймана булочка, ну. У кожній романтиці є секс і безліч прелюдій, які йдуть перед ним. Виходить, може собі дозволити.

Він підпер долонею підборіддя, повернувся у бік балакучих співрозмовниць і легко стиснув чужу ногу. Ковзнув пальцями вгору, під широку штанину. Відчув, як Техьон закам’янів. М’язи гомілки стали твердими, ледь помітно тремтіли і гладити їх Чонгуку дуже подобалося. Ще більше йому сподобалася усмішка, яка сповзла з обличчя Техьона.

Добре, що ці першокурсниці з розмовою справлялися самі. Член втискався в ширинку джинсів і це було не дуже приємно, але подібні відчуття помітно губилися на тлі задоволення, яке приносило чуже спантеличене обличчя.

Чон сунувся вище, пошкріб нігтями під коліном і Техьону довелося випростатися, закидаючи лікті на стіл. Невдоволений він від цього, якщо на чистоту, не виглядав.

Так і сиділи. Кім погладжував ступнею чужий член, Чонгук насолоджувався, дивовижно, гладкістю чужих ніг, а дівчата балакали, не звертаючи уваги на весь той треш, що творився під їхнім спільним столом.

— Ой, — Соха схопилася і квапливо згребла всі свої зошити. Подруга зробила те саме.

— Скоро пара. Ви йдете?

О, вони страшенно синхронно похитали головами.

— Нам треба дещо обговорити, — Чонгук чарівно посміхнувся першокурсницям. — Із завданнями ще розберемося, не хвилюйтеся.

Подружки попрощались і побігли на заняття, цілком задоволені розкладом, а два ідіота з відстовбурченими ширинками так і залишилися сидіти на місці.

— І що це було? — Чонгук обсмикнув штанину, наостанок відтягнув носок і відштовхнув від себе чужу ногу. Техьон кілька секунд мовчав, намагаючись влізти у туфлю. Все ще відмінник-задрот.

— Умови нашого спілкування дозволяють, — і тішиться, задоволений витівкою. Чонгук поправив джинси, аж ніяк не полегшивши свою долю.

— Коли наступне побачення? — Техьон теж покопався зі своїми штанами, але в нього ситуація краща — штани вільні, не тиснуть так сильно.

Ось це все зовсім не у списку кращих моментів Чон Чонгука зі своєю головною героїнею, але й не в гірших теж. Вони двоє, сидять, можуть поговорити. Щоправда пари пропускати не дуже добре, але знову ж таки — з ким не буває.

— Через тиждень, — Чонгук все ще має намір дотримуватися плану. Поки що закохуватися виходить тільки у нього, а у Техьона в голові, схоже, досі тільки члени.

— І між ними ніякої дрочки? — Кім невдоволено скривився, навіть губи он випнув, мовляв, образливо, жесть. Може й образливо, може Чонгуку теж. Але як їм стати ближче один до одного душевно, якщо звертати увагу виключно на фізичний аспект спілкування, а не на розмови?

— Дрочка — після другого.

Це небезпечно — обіцяти щось таке, але після першого побачення Чонгук для себе все вирішив. Як не вийде у нього з Кімом душевності, то хоч фізичні потреби закриє.

Техьон зітхнув, але кивнув.

Декілька хвилин мовчали.

— Якщо тобі так хочеться сексу, навіщо взагалі погодився на все це? — це питання стояло у Чонгука в топі. Кім розкинувся на диванчику і підсунув до себе залишену дівчатами фрі.

— На те є свої причини.

Чонгук фиркнув, закочуючи очі. Звісно, на це є причини. О ч е в и д н о.

— Які?

Навпроти — сама невинність.

— Особисті.

У Техьона на обличчі було написано, як сильно він хоче, щоб Чонгук його трохи поблагав. Чон чужі кордони цінував і лізти не збирався. Через кілька хвилин Кім розчаровано цокнув.

— Відвертість за відвертість, ти ж пам’ятаєш?

Чонгук спокійно кивнув, не особливо замислюючись. Чого такого може захотіти у відповідь Кім? Та нічого. З нього, з Чонгука нічого не візьмеш, вже з’ясували.

— Я завжди хотів собі знайти такого собі… — Техьон вказав картоплею на баскетболіста. — Пасивного актива. Як ти.

Чонгук не впевнений, як саме це сприймати.

— Я зустрічався з кількома чоловіками різного віку, — розщедрився на відвертості Кім. — У плані сексу я чистий пасив, нічого не можу з цим вдіяти. Але це не означає, що мені подобається бути знизу у всіх планах, якщо ти розумієш, про що я.

Чонгук спантеличено розглядав чуже обличчя. Кім говорив серйозно.

— Не зовсім, чесно кажучи, — ну, якщо вже тут відвертості.

— Ти виглядаєш типовим активом і, як ми вже з’ясували, віддаєш перевагу цій позиції. Але, — Техьон витер жирні пальці об серветку. — Я теж вмію спостерігати. Не буду говорити напевне, але мені здалося, що, незважаючи на всі ці татуювання і м’язи, ти не втрахуватимеш мене обличчям в подушку. Не знаю, як краще пояснити.

Чонгук скривився. Він не звик так відверто обговорювати секс. А ще…

— Тобто тебе цікавить лише фізична частина стосунків?

Техьон знизив плечима.

— Ага. Я люблю секс і хочу отримувати від нього саме те, що дійсно хочеться, а не підлаштовуватись під образ пасиву.

— Не думаєш, що я тебе розчарую? У мене не багато досвіду, — і Чонгук навіть не кривив душею. Дійсно не міг похвалитися великою кількістю сексуальних партнерів.

— Не в досвіді річ. Мені просто… Не потрібен альфач, а тільки такі липнуть. Тому я тобі зразу запропонував секс. А ти відмовив, але знаєш, — Техьон нахилився, лягаючи грудьми на стіл. — Що більше мені відмовляють, то більше я хочу. Особливо, якщо знаю, що якщо б підійшов до тебе в клубі, все було б зовсім інакше.

Чонгук фиркнув. Йому немає чим крити — Кім правий. Але таке могло бути лише один раз. Два — це вже стосунки, а до них у баскетболіста досить значний перелік вимог.

— Чому б не почати зустрічатись? — «зі мною» залишилося недомовленістю висіти у повітрі. — Це — гарантія сексу, який тобі подобається і плюсом всякі плюшки.

Техьон склав руки на грудях. Вираз його обличчя нагадував Чонгуку мамин років десять тому, коли вона намагалася не розсміятися на відверту дурість, яка вилетіла з рота сина.

— Ти колись із кимось зустрічався?

Чонгук мимоволі зніяковів, скосивши очі на порожню їдальню.

— Схоже, ні. Що ж, — Кім жорстко посміхнувся. — Хочу тебе розчарувати. У стосунках значно більше мінусів, ніж плюсів.

— Яких це?

Техьон підняв долоні, виставивши їх перед собою.

— Ні, ні, нудний хлопчик. Відвертість за відвертість, не забувай. Спочатку ти мені розкажи, що ж, по-твоєму, такого приголомшливого в цих зустрічаннях.

О, це Чонгук вмів. Він би навіть витяг блокнот, щоб цитатами підкріпити майбутню промову. На жаль, блокнот залишився на столі у кімнаті, тож доведеться по пам’яті.

— Турбота. Тепло. Розуміння. Можливість проводити час разом. Не в ліжку, а десь на прогулянках чи в ліжку, але за переглядом фільму. Можливість будь-якої миті зателефонувати людині і знати, що вона відповість. Що підтримає та зрозуміє, бо ти для нього — все.

Техьон театрально закотив очі, але Чонгук не образився. Він не чекав, що його зрозуміють.

— Ти надто романтично на все це дивишся. Крім того, більшість всього можна провертати з друзями.

Чонгук усміхнувся, а у Техьона чомусь у грудях занило, такою ця посмішка здалася… Трепетною.

— Я не дурний, Техьон. Чудово розумію, що є багато підводних каменів. Але друзі — це точно інше. Навіть у найміцнішій дружбі не приділяється стільки часу, як у романтичних стосунках. Якщо закрити очі на соціальні аспекти і, чого вже, сексуальні, яким, як на мене, не місце в дружбі… — Чонгук прикрив очі, легко і безболісно вивалюючи свої найпотаємніші думки. — Я хочу зачаруватися людиною, і щоб вона була так само зачарована мною. Думати про нього в першу чергу, засипати і прокидатися разом, жити пліч-о-пліч. З друзями схоже, але… Без Чіміна я можу дихати.

Техьон нахилив голову до плеча.

— Ти так гарно говориш, — видихнув ледь чутно. — Але це все метафори. Насправді такого не буває, пташко.

Чонгук відчував, як його розмазує зсередини. Зовсім мимоволі наклав свої слова на все, що відбувається з ним самим і з терпкою гіркотою зрозумів остаточно.

— Буває. Ще трохи, і я зможу це сказати зі стовідсотковою впевненістю. І для цього мені навіть не знадобився секс.

Техьон вдав, що зовсім не розуміє, що йому щойно сказали. І наполегливо відвертався від надто яскравих, майже палаючих очей співрозмовника. Ні, ні, ні.

Чонгук посунув ногу, легко штурхаючи чуже коліно.

— Злякався?

Кім підняв брови, повертаючи собі звичний вираз обличчя.

— Чого мені лякатися?

Чонгук накрив чужу долоню, легко стиснув. Про те, що все це відбувається в кафетерії, де будь-якої миті їх може хтось помітити і поцікавитися, чому два хлопці тримаються за руки, баскетболіст успішно забув. Куди там до решти світу, якщо перед очима щедро і несподівано хлюпочеться новими емоціями чуже обличчя.

Чон чекав насмішок, а не незрозумілої ніяковості. Некрасиво, напевно, користуватися чужими слабкостями, але ж він на благо, так?

— Що закохаєшся в мене.

Техьон підібрався, але руку не відсмикнув. Вишкірив зуби.

— Думаю, цю гру виграю все ж таки я.

Чонгук знизив плечима. Піднявся з-за столу, поправив джинси і нахилився до Техьона, акуратно торкаючись його щоки губами.

— Подивимося.

 

Після тої дивної розмови, коли у Чонгука, ви тільки гляньте, трохи, але виросли зуби, пройшло більше тижня. Техьон перестав попадатись йому на очі, не писав і не дзвонив.

Перші три дні тиші Чон намагався переконати себе, що це на краще. Кім мовчки дав зрозуміти, що їхня не то гра, не то суперечка, не то хрін знає що закінчилась і розраховувати на всі ті побудовані замки, які Чонгук в голові вже давно облаштував, зовсім не варто.

Потім було два дні депресії. Валяння на ліжку, спроби почитати і їхні тріскучі провали на користь бездумного вловлювання будь-якого звуку з сусідньої кімнати. Це марнування власного часу на абсолютно беззмістовні речі бісило, але нічого з собою зробити Чонгук не міг.

А потім наступив етап торгів.

Він може написати повідомлення. Це ж просто, так? Малесеньке повідомлення, у якому дружньо (з яких пір річ про дружбу?) поцікавиться, чи все добре. Чонгук ж не бачив Кіма майже тиждень. Може щось трапилось?

Не трапилось, звичайно. Двері сусідньої квартири успішно відкривались і закривались, іноді через стіну можна було почути тихий голос, але хіба це чогось варте, коли у нього там просто-дуже-сильна-симпатія-тире-майже-закоханість?

Був варіант подзвонити. Випадково. Або зайти в гості. Теж випадково. За… Цукром. Так ж всі роблять, а? Он, Чімін літає по поверхах, коли дуже захотілось спекти кекси, а мука закінчилась.

Ближче до кінця тижня ідеї були відкинуті у міру їхньої абсурдності, але ситуація вирішилась сама.

Звично — десь о другій ночі. Чонгук наполегливо намагався заснути, думки наполегливо відволікали його від цих спроб. Цілу суботу він маявся у своїй кімнаті. Ніяких вечірок, Чімін з Хосоком звалили до батьків, а бачити когось ще не було ніякого бажання.

Перебравши добру сотню улюблених томів, Чонгук майже з жахом зрозумів, що читати його не тягне.

Улюблену, найдорожчу серцю мангу не хочеться читати. Господи. Он тут і закрались зовсім вже погані думки. Такі, які з гниллю.

Чим далі Техьон його відштовхував, чим неможливішим ставали їхні стосунки, тим сильніше Чонгук у нього вляпувався. І вроді як ідіотизм чистої води, тому що нормальні люди дізнаються про темні сторони своїх симпатій і потроху віддаляються, забувають.

А Чонгук… Чонгук просто складний. І все у нього не так, як у людей.

Саме тому, коли телефон мигає сповіщенням, баскетболіст впускає його на підлогу і глухо лається, намагаючись у темряві дістати.

«Коли друге побачення?».

Чонгук втикається лицем у подушку і пищить, вже навіть не намагаючись проводити якісь паралелі між своєю поведінкою і героями манги. Начхати.

Добре так виваливши всі емоції на бідний кусок тканини, виглядає у вікно. Ніч холодна, але зовсім безхмарна і є шанс побачити зірки. Чонгук підривається з ліжка.

«Зараз».

По дурості навіть не питає, чи Техьон вдома. Швидко підхоплює теплий плед, заварює чай у невеликий термос і вилітає в коридор, не перевіривши повідомлення.

Техьон відкриває двері після кількох по ній ударів.

— Я ж написав, що зараз не хочу, — бурчить, ховає очі під кучерями, а Чонгук ледве може спокійно встояти на місці. Ніякого лоску. Кім стоїть перед ним у теплих спортивках, недбало запханих у білі шкарпетки, і надто великому худі.

Ні укладки, ні сорочок, ні цих стрілок на брюках. Максимально домашній і такий затишний, що його хочеться запхати під ковдру і ніжити до самого ранку. Або до наступного. Або ще далі.

— Пішли, — Чонгук безцеремонно хапає чуже зап’ястя і витягує невдоволеного сусіда в коридор.

Всю дорогу до даху Техьон невтомно бубнить. Чонгук на це тільки посміюється, не звертаючи уваги на невідповідний вигляд і інші аргументи на користь повернення додому.

— І що ми будемо робити? — Техьон склав руки на грудях, всім своїм виглядом показуючи, наскільки йому це все не подобається.

— Дивитись на зірки.

— Я зараз блювану.

Чонгук посміхнувся, всідаючись на плед і витягуючи ноги. Кім свої колючки випускає спеціально. Такий собі захист.

— Йдеш грітись?

Чужі очі підозріло радісно замерехтіли.

— Це те, про що я думаю? — Техьон опустився колінами на плед.

— Навряд, — Чонгук похлопав долонею між своїми ногами. — Сідай.

Техьон приречено заскавулів, але підповз ближче, сів. Чонгук стиснув його стегна своїми, обвив руками напружене тіло і вклав голову на плече, тихенько вдихаючи запах якогось солодкого шампуню і чогось ще, не ідентифікованого.

Адреналін від поспішного рішення та радості, що Техьон вирішив не припиняти їхнє спілкування, повільно гас, і баскетболіст щиро радів, що встиг зробити стільки всього, перш ніж його накриє звичною ніяковістю.

— Мені вже нудно, — Техьон не переставав бубніти, але з обіймів навіть не намагався виплутатись. Вклав руки поверх чужих, ховаючи долоні у широкі рукава чужої кофти.

— Потерпиш.

— Коли ми зможемо перейти до того, що ти мені обіцяв?

Чонгук прикрив очі, вперто відштовхуючи від себе всі образи, які давним-давно пустили коріння у голові шляхом незліченних снів і надто яскравої фантазії.

Техьон у його руках завмирає.

Вони сидять так досить довго для того, щоб Чонгук гостро відчув свої змерзлі вуха, але його це зовсім не хвилювало. Не тоді, коли всередині все палає і плавиться від усієї ситуації.

Техьон налив собі чаю, відмовившись ділитись. Він все ще продовжував невдоволено фиркати, але Чонгук все рівно помітив, як заворожено Кім розглядав холодний місяць і дрібні, мерехтливі зірки.

В ідеальному сценарії обов’язково має бути поцілунок, але баскетболіст надто боїться зіпсути атмосферу.

— Я знаю, як прикрасити цей вечір, — Техьон відштовхує чужі руки і підіймається, повертаючись до Чонгука лицем. Він швидко дістає телефон і включає якусь пісню, повільну і тягучу.

— Потанцюєш зі мною?

Чонгук відкидається на руки, виставлені позаду, і хитає головою.

— Я не фанат.

Техьона це не ображає. Він відставляє телефон на край пледу.

— Тоді станцюю я. Для тебе.

Чонгуку здається, що між ними зовсім немає відстані. Техьон ніби шепоче йому ці слова на вухо, обов’язково торкнувшись шкіри губами. Баскетболіст неспокійно совається, не дуже розуміючи, чого чекати.

Стільки бравади на словах — це так, це він вміє. Але на ділі все ще залишається простим хлопцем, перед яким збирається танцювати інший хлопець. Той самий, який ночами пробирається до нього у сни і творить там максимально погані речі, від яких, Чонгук впевнений, він скоро зійде з розуму.

Стримувати себе, коли тобі так наполегливо пропонують бажане, дуже важко.

Техьон починає рухатись. Хаотично і розмито, підносячи руки вгору, плавно виляючи стегнами. І це могло б бути смішно — у подібному одязі, наприклад, інша людина виглядала б безглуздо.

Інша, але точно не Кім Техьон. Кім Техьон якоюсь блядською магією володіє, Чонгук впевнений. Інакше пояснити тяжкість внизу живота від чужих рухів не може.

Техьон гарний. Такий гарний, що іноді хочеться перевірити його на реальність.

Техьон гарячий. Чортовий вогонь всередині людського тіла, не інакше. Якесь полум’я, прикритий шкірою вулкан. Чонгук міг би знайти ще з сотню метафор, це він вміє. Але не знаходить. Навіть не шукає, не пробує, бо з голови все зникає, коли чужі пальці чіпляють край такого домашнього худі. Домашнього і простого, звичайного, яке зараз чомусь виглядає найвишуканішою сорочкою, не менше.

Техьон пестить долонею живіт, прикриває від задоволення очі. Музика підштовхує, вигинає у просторі, і у Чонгука від того всього голова йде обертом.

Він готовий здатись. Готовий всі принципи кинути під ноги цій людині, щоб тільки дозволила… Спробувати.

А Техьон знову читає думки. Чонгука це вже, чесне слово, навіть не дивує.

Кім опускається колінами між його ніг, дивиться своїми гарячезними очима. Обплітає, зміюка така, а Чонгук що? Та нічого.

Піддається. Привідкриває губи, впускає язик. Відповідає майже ліниво, віддаючи всього себе у чужі руки.

Техьона від такого послуху веде. Він обхоплює руками чужу шию, міцно стискає між пальцями волосся. Тягне, лиже, цілує, супроводжуючи кожен рух гучним стогоном і розпашілим диханням.

Цей поцілунок не схожий ні на той останній, ні тим більше на перший. Від цього в штанах вже твердо-твердо, а в голові максимально порожньо.

Чонгук завтра буде себе ненавидіти. Але поки йому надто добре. А ще… Ще хочеться, щоб добре було Техьону. Зрештою, обіцянки треба виконувати.

Чонгук розриває поцілунок і відсторонюється, заглядаючи у чужі очі. Там такі біси кружляють, така анархія в межах темних райдужок — страх просто.

— Що? — і він ще, ви гляньте, сміє питати.

Чонгук фиркає.

— Повертайся.

Техьон супить брови. Не розуміє, куди йому там. Чонгук сам зі своєю складністю не справляється. Тому просто бере і садить Техьона власноруч. Цідить здавлений стогін, коли Кім притискається до його паху.

— Ей, ти… Боже… — Техьон відкидається йому на плече і вигинається, підставляючись під пальці. Чогось тремтить, коли Чонгук ледь чутно веде долонею по ребрах. — Сильніше.

Чонгук, власне, не проти. Чонгук дозволяє собі заритись у чуже волосся, таке пахуче, солодко-пахуче. Дозволяє зісковзнути носом на шию, а рукою — під розтягнуту ґумку штанів. Член гарячий і твердий, а Техьон — якась желеподібна маса, не інакше. Навалюється на Чонгука спиною, сопить, стогне і дихає прямо у вухо. То далеко від тих писаних-мальованих картинок в манзі, дуже далеко.

Тут, в реальності — піт, в’язкість і гучні звуки. Непристойні і не надто приємні. Були б, якби замість Техьона в Чонгукових руках змією вився хтось інший. Чесне слово. Найстрьомніші речі чогось стають такими бажаними.

Чонгук не розтрачується на прелюдії — то ні одному з них не потрібно. У нього в паху все кам’яне, в Кіма — ще й мокре. Боже, у Чона, звичайно, не надто багато досвіду у подібних справах, але такий мокрий член він ще ніколи не бачив. І не відчував. І точно ніколи не мріяв подібний досвід повторити. А тепер от — ще цей раз не закінчився, а він вже марить наступним.

— Давай швидше, — Техьон абсолютно нетерплячий, що власне не така вже і новина. Сам штовхається вгору, вчепившись пальцями в чужі ноги.

Чонгук слухається. Він взагалі слухняний, чого ні? Пришвидшується, розмазуючи передеякулят по члену до самої основи. Дрочити комусь в такому положені, ще й тоді, коли на зап’ястя давить ґумка штанів, максимально не зручно, але чорта з два його це зупинить.

Ні, точно не тоді, коли йому починають нашіптувати найсолодші у світі компліменти і так відкрито виказувати своє бажання.

Чонгук здригається, коли відчуває на своєму члені чужу руку. Йому вже просто пофіг — стимуляція то пряма чи через тканину. Техьон стискає і гладить якось хаотично, не ритмічно, проте це ні трохи не розганяє той жар, який ще з того танцю почав розгоратись всередині.

Чонгук чітко розуміє — він, блін, зараз кінчить. Раніше, ніж той, кому дрочить. Чорт. Чоорт.

Лізе другою долонею до ґумки, піднімає так, щоб амплітуда була більша і, боже, вкладає всього себе у наступну хвилину. Дрочить, як в останній раз.

Техьон починає ще більше тремтіти. Перестає контролювати себе, стогне і дихає так голосно, що, напевне, чути на добрий район. Чонгук схильний до гіперболізації, але ну, камон, реально ж гучний такий.

Кожен стогін котиться від голови донизу, доплітає в той жар ще вогню, і ще, і ще.

— Я зараз кінчу, — о, як добре. Як вчасно, чорт забирай. Чонгук на радощах, що не один такий, одночасно стискає чужий член в кільце і штовхається пахом у м’яку задницю.

Далі — якась катастрофа.

Чонгук втрачає рівновагу. Валиться на спину, рука з чужих штанів висковзає з надією хоч трохи виправити ситуацію. Техьон падає зверху, кілька разів сіпається і затихає.

Так і лежать. Чонгук розкинувся зіркою — насолоджується чужим волоссям в роті і мокрими штанами. Техьон просто лежить і богам хіба відомо, насолоджується чи ні.

— Ти кінчив? — було б ввічливо поцікавитись, раз вже не довів діло до кінця і не переконався особисто. Зверху на ньому вовтузяться і глухо угукають. Чонгук видихає. Все не так вже і… погано? Так? А то після такого Техьон цілком міг би відмовитись з ним навіть спати.

— Це було… — Чонгук морщиться, готовий почути вирок. — Круто. Трохи тупо, але круто. В твоєму стилі.

З плечей ніби камінь падає. Чонгук сміється, обвиває чужі груди разом з руками і притискає розм’якле тіло ближче. Він би, щиро кажучи, вічність так лежав. Техьон зараз такий м’який, такий весь домашній… Ох. Так його собі хочеться, вже не може просто.

Через добрих хвилин двадцять вони встають. Посміюються з двох мокрих плям на спортивках, збирають речі і спускаються до квартир.

— В мене зламався душ, — ніби між іншим видає Техьон, підпираючи плечем стіну, поки Чонгук шукає ключ. Чон завмирає, піднімає очі. Боже, ну серйозно?

— Ніякого сексу, я казав.

Техьон театрально зітхає.

— Я пам’ятаю, скучна пташко, але в мене реально не працює душ. Тому можна до тебе? Я тримаю руки при собі, а? Впустиш?

Чонгук кілька секунд вдивляється у його щирі, сама невинність, очі. Ну не буде ж він людину отак залишати…?

Краще, блять, залишив би.

Цей Техьон так закрутив йому голову, що він зовсім, чорт забирай, забув. Забув, що його квартира нагадує кімнату дівчинки-підлітка.

Блять.

А Техьон в захваті. Він підходить до величезного стелажа з мангою, уважно його розглядає.

— Це…

— Ми миємось і лягаємо спати. Ніяких розмов, ясно? — Чонгук нервово смикає двері у ванну. Боже, яке позорисько. То все вже, крапка. Зараз він вийде, а Техьона там не буде. Втече, як тут не втікати? Хто при здоровому глузді буде продовжувати спілкуватись з манго-дрочилою? Чи як його назвуть?

Боже, так Кім ж то всім в універі розтріпає. Точно розтріпає, і люди будуть з нього знущатись. Будуть тицяти пальцем, сміятись.

Треба придумувати план відходу. Точніше відльоту. Куди б то махнути? Кудись подалі, якісь острови чи що? Антарктида? Норвегія? Може, Америка?

Чонгук мився і думав. Думав, поки кидав брудний одяг у кошик, думав, поки прислухався до тишини за дверима. Думав, коли виходив…

І перестав думати, бо Техьон, ви гляньте, спокійненько гортає том «Лицаря-вампіра», вишукано закинувши ногу на ногу.

— Ванна вільна, чистий рушник на батареї, — як же ж йому соромно. Господи. Чонгук повертається до столу, бере до рук ручки, лиш би себе чимось зайняти.

Як тільки двері за Техьоном закриваються, він несеться до ліжка. Залазить під ковдру і сподівається, що його просто залишать в спокої. Решту він переживе. Ну як інакше, а? Або реально полетить в Антарктиду. Біолог же ж? Буде там мох якийсь досліджувати або морську фауну. Чудова ж робота…

— Чого грузишся, пташко? — ліжко прогинається і його обвивають чужі руки. Чонгук завмирає. Шию лоскоче тихе дихання, пальці безсоромно лізуть під футболку.

— Я ж сказав…

— Та знаю, знаю. Просто гріюсь, — його легко цілують у плече.

Далі наступає з десяток хвилин мовчання. Для когось, хто Чонгук, напружених. Для когось, хто Техьон, цілком собі класних. Його зводили на побачення (романтичне, аж скули зводить), йому подрочили (з конфузом, але хіба таке не у всіх буває) і тепер можна поспати, лапаючи чужий прес. Чим не рай?

— То ти значить любиш сьодзьо?

Чонгук виє. Натурально виє і відсувається поближче до стіни, подалі від цієї зміюки. Так і знав.

— Та це мило, ти чого? І багато пояснює, — Техьон тягне до себе цей буркітливий клубок-переросток і насилу вертає долоні на живіт. — Чого ти соромишся? Яка солоденька пташечка…

Чонгук під цими ласками якось… Розслабляється. То що, Техьон не буде знущатись? І сміятись теж? Просто прийме?

— Не називай мене так, — бурчить просто так, щоб ніяковість приховати, а сам кладе долоню поверх чужої.

— Тобі ж подобається… — муркочуть йому на вухо і солодко цілують. Чонгук видихає. Чорт, ну і як тут погоджуватись тільки на секс, коли може бути ось це все?

— Подобається.

Техьон тихо сміється, а Чонгук прикриває очі і дозволяє собі ще одну мрію. Ту саму, де у них дійсно стосунки і на його «кохаю» обов’язково буде «я тебе теж, пташко».