3

– Ні, сер. – почув чоловік коротку відповідь по ту сторону телефону.

Це давалось йому не легко, адже хто хотів би, щоб за ним слідкували? Навряд є люди, яким би це сподобалось. Він добре розумів до чого можуть призвести такі його дії, але й залишати сина одного він не збирався.

Хлопець для нього – єдиний промінчик сонця в темряві його життя. Хоч чоловік не приділяв достатньої уваги та турботи до майбутнього спадкоємця, він був задоволений його проривами в навчанні та великим потенціалом у майбутньому.

Вінський старший покладав надії на сина і готовий був в будь-який момент віддати все нажите йому. Все життя він працював не покладаючи рук. І все це було заради малого.

А той, начхавши на батьків труд та переживання – вирішив, що краще йому житиметься самому та без батькової допомоги.

Звісно, це було добре, адже діти мають вчитись самостійності, але відмовлятись від спадка та залишати рідного батька самого, заради невідомої йому дівчини – було занадто.

Якби той попросив пожити самому, він би не відмовив. Якби привів в дім дівчину – нічого не сказав би.

Чоловік він дорослий і зрозумів би сина, але така його поведінка далеко не втішала його.

Нехай він думає, що зміг позбутись мене, нехай думає, ща такі ігри зійдуть йому з рук.

Якщо Річард хоче побути дальше від нього – нехай. Але залиши його одного він не може.

Знайти когось потрібного для шпигунства було не важко. А мати того, хто ще й досить добре з ним спілкуєся – було пречудово.

Тому коли знайшлась підходяща людина, Вінський старший не став тягти кота за хвоста і потроху почалась сліжка.

– Докладуй мені кожен його крок, хочу знати все. По-бажанню, зроби те, що я тебе просив. – грубим та власним голосом сказав чоловік.

Можливо хтось назве це гіперопікою, але залишитись без єдиного сина він не хотів.

– Сьогодні він теж просто йшов на роботу та одразу додому? Чи, може, ще кудись?

– Взагалі було щось сьогодні дивне. Якась мила дівчина крутилась біля входу, чув що шукала його квартиру. Можливо просто знайому. – докладував молодий чоловік на іншому кінці проводу.

“Дівчина? А не Кейт випадково? Але звідки їй знати де живе Річард?”

– Можеш описати її?

– На вигляд років 20-23, невисока, досить струнка. У неї було гарне довче чорне волосся. Ммм, приїхала на машині, не думаю, що то було таксі.

“Невже справді вона? Ха, знайшла таки його. Чесно кажучи я у ній не сумнівався.”

– А щось іще на ту дівчину маєш?

– Як я знаю зайшла вона о 3, вийшла десь о 3:10 і знову зайшла вже з якоюсь жіночкою. Після цього не виходила. Скоріше всього залишилась ночувати там. – він говорив наче перед собою мав сценарій, наче не запам’ятовував цього, а читав з написаного.

“Залишилась ночувати там? Невже у Річарда? Я знав, що вона проривна, але щоб настільки?”

– Придивись і за нею також.

– А хто вона? Мені треба щось про неї знати?

– Якщо я правильно тебе зрозумів, то це та сама дівчина, якій відмовив Річард. Вона, скоріше всього приїхала по нього. Можеш понаблюдати за нею, можливо увійди в тісніший контакт, але не перегинай палицю. Ти мене зрозумів?

– Навіть так? Добре. Як хоч її звати?

– Кетрін-Марія Ле Пен.

– Французьке прізвище? Вона француженка?

– За походженням. Це все. Я дізнався все, що хотів. До зв’язку.

Навіть договорити не встиг, як почулись короткі сигнали.

“Можливо ця справа буде цікавішою ніж я міг собі уявити. Кетрін, Кетрін, Кетрін. І хто ж ти така?”

***

Через декілька годин надійшло sms. Номер був невідомий, але я добре знав хто це. Спеціально не став підписувати, щоб не викликало зайвих питань. В ньому говорилось про Кетрін та Річарда, про те, що є можливість налагодити контакт.

“Тепер зрозуміло чому вона вешталась тут. Прийшла відбивати хлопця у іншої? Хоча, така як вона змогла б це зробити запросто. Можливо, якби не ця sms, я б сам підкотив до неї. Хто зає, а якби повезло? Як я розумію, вона не з бідної сім’ї, і на вигляд нічогенька, а які в неї ноги…”

Протягом цілого ранку наступного дня, ніхто із спостережуваних не виходив. “Можливо ще зарано і всі вони сплять. А та Кетрін, залишилась у Річарда, чи, можливо, у неї тут є знайомі. Хоча бос сказав би, якби знав.”

Пройшло ще декілька довгих годин, але ніхто й не збирався виходити.

Хоч це був тілько полудень неділі, а сонце вже пекло як скажене. “Вже краще сонце, ніж дощ”.

Ось, нарешті, у вході з’являється Аня. Нічого такого, скоріше всього просто зібралась в магазин.

Двері відчиняються знову і за нею вже йде та сама Кетрін.

Аня її не бачила, тому й не знає, що та слідує за нею.

Брюнетка зупиняє Аню окликнувши її. Після декількох слів  дівчини тиснуть одна одній руку. “То вони ще не знайомі. Тому, смію припустити, що Кетрін не ночувала в одній квартирі з Річардом”.

Вони починають щось обговорювати, як тут до них приєднується й сам Річард. Як я зрозумів, він представив брюнетку Ані і потім відвів першу в сторону. Вони явно почали не то сперечатись, не то сваритися. Після короткої перепалки Кетрін поспішила віддалитись в бік будинку де зникла в дверях.