3. Ти виглядаєш як я

Вважається, що кожна людина у світі має двійника. Важко повірити, правда? Десь світом бродить ваша точна копія — з очима, як у вашої матері; з кольором волосся вашого батька і з вашим ластовинням.

 

Ліра читала замітки про незнайомців, які зустріли своє дзеркальне зображення, навіть всупереч відсутності далекої кревної спорідненості.

 

Але чи є в цьому хоча б частка істини? До сьогодні вона не вірила в це.

 

Але повіриш у будь-що, коли перед тобою майже твій двійник. Ліра мовчки обійшла подругу, не зводячи очей з таємної особи, і попрямувала до гвинтових сходів, що вели до холу.

 

— Ліро, ти не можеш залишити мене тут одну. Я ж пропущу все найцікавіше.

 

Але Ґрейнджер уже бігла вниз, і Меді залишалося лише наздоганяти подругу.

 

— Ну як завжди! — Вигукнула дівчина.

 

Підбори голосно стукали, але цей звук губився в какофонії шуму натовпу. Ліра мчала до незнайомки, не бачачи та не чуючи нікого на своєму шляху. Навіть якби перед нею зараз з’явився б дракон або її улюблений гравець у квідич, з пропозицією сходити на побачення, вона б не звернула на це увагу.

 

У вестибюлі продовжувався розподіл — черга дійшла до сьомого курсу. Ерідан стояла трохи осторонь, біля викладачів Ільверморні, тому що до неї були прихильні два будинки й дівчині потрібно було визначитися, куди вступати. Мелфой багато читала про нову школу та факультети, але не була готова до того, що їй потрібно буде робити вибір.

 

З кожного курсу Гоґвортсу прибуло за обміном двоє студентів: хлопець та дівчина. Ерідан знала всіх, але дружила лише з чотирикурсниками Томасом Ноттом та Ізабеллою Забіні.

 

У пару до неї з п’ятого курсу потрапив Альбус Поттер, а його розподіл відіграв значну роль у виборі будинку Ері. Позаяк їй випав вибір між птахом-грім і рогатим змієм, а перший будинок вже вибрав її заклятого друга, вона визначилася швидко, точніше вибір зробився сам по собі.

 

Разом з нею стояла професор Гоґвортсу — Падма Візлі, у дівочості Патіл. Вона відразу після закінчення школи почала працювати асистентом професора Сівілли Трелоні. А через два роки обійняла посаду викладача Віщувань. Сівілла поїхала до Індії, за покликом чергового пророцтва. На той час відповідальним за відділ освіти був Персі Візлі. Так сталося, що вони з Падмою потоваришували, а незабаром узагалі одружилися. Вони мали двоє дітей: молодша дочка — Шарон, яка залишилася вдома з батьком та бабусею і дідусем; і старший син — третьокурсник Пітер, який потрапив на навчання за обміном та вже був визначений на факультет пакваджі. Падма прибула в американську школу для обміну досвідом — протягом двох місяців вона вестиме поглиблений курс «Читання за зірками».

 

Після того, як Ерідан озвучила свій вибір викладацькому складу, вона непомітно прослизнула до друзів, які вже щось обговорювали біля однієї з колон.

 

— Ерідан! — крикнула в натовп Падма, піднімаючи руку догори.

 

— Ні, мам. Це не вона, – тихо відповів Пітер, підійшовши ближче до матері.

 

— Як не вона? Чому? — здивовано спитала пані Візлі, поправляючи свої окуляри.

 

— Мантія не наша. Ця дівчина у формі Ільверморні, а нам ще не видали форму школи, — спокійно відповів хлопець, показуючи на білявку.

 

— Як цікаво і нічого не зрозуміло. А де ж Ерідан? — не вгамовувалась Падма.

 

— Он там, біля колони з друзями, — хлопець показав поглядом у бік компанії, що весело сміялась.

 

Емоції на обличчях друзів Мелфой вмить змінилися і це змусило Ерідан подивитися на джерело їхнього подиву. Обернувшись, вона побачила за два метри від себе свою копію, тільки з іншим кольором очей і коротшим волоссям. Незнайомка дивилася зляканим поглядом, а її нутро так і кричало: «Як це розуміти?!». Таке саме питання зараз набатом стукало і в голові Ері. Забіні та Нотт переводили погляд з однієї дівчини на іншу, паралельно ущипнувши один одного, щоб упевнитися в реальності ситуації. Від побаченого компанія втратила мову. Ні Ліра, ні Ерідан не бачили нікого, навіть своїх друзів, тільки знайомі риси обличчя та незнайомі, але чомусь «рідні» очі. І це дуже лякало.

 

— Ти виглядаєш як я, — промовила майже пошепки Ерідан.

 

— Ні, це ти виглядаєш, як я, — глибоко дихаючи, відповіла Ліра.

 

— Якщо ти вирішила мене погубити, могла вибрати гуманніший спосіб, а не біг з перешкодами. Ти чудово знаєш, що я не фанат спорту, — затинаючись, бурмотіла Меді, спираючись руками на коліна, зупиняючись біля приголомшеної компанії. — Вау … Так … Поблизу ви ще більш схожі. Якби я не була відьмою, то сказала б, що це магія, — посміхаючись, промовила дівчина. — Ну що ж, знайомитимемося. Це Ліра Ґрейнджер. Я – Медісон Карлайн, – дівчина подала руку для рукостискання, але відповіді не отримала. — Ах, гратимемо в недоторканих аристократів?

 

Емоційний монолог Меді дав трохи часу для ознайомлення із ситуацією та її першого аналізу. Було ясно лише одне: що нічого, в принципі, не зрозуміло. І до того ж нікому з усієї їхньої компанії. Проблема «незрозумілої ситуації» у відсутності стосунків між дівчатами, які потрапили до неї. Ситуація була надто незвичайною: у дівчат не виявилося в запасі відповідної дії, тому поки що залишалася лише бездіяльність.

 

— Томас Нотт у вашому розпорядженні, — виходячи вперед відрізав хлопець і поцілував руку дівчини, на що Меді почервоніла до кінчиків вух. — Для вас Том. Завжди радий допомогти.

 

— От хвастло! — Закинувши погляд, промовила подруга Ері. — Ізабелла Забіні, можна просто Белла.

 

— Я — Ерідан Мелфой, — поклавши руку на груди, сказала Ерідан.

 

Емоції на її обличчі швидко змінилися. Подумки дівчина згадала всі уроки Люциуса зі стриманості, контролю та становлення у суспільстві, всупереч думці інших. Зараз з ними конфліктували повчання Нарциси: «Самостверджуватись потрібно не ставлячи під ризик почуття інших людей і тим більше не брати під сумнів очевидну думку». І в такій битві кров Мелфоїв взяла гору над кров’ю Блеків.

 

— Але я придивилася — не так ми й схожі, — Ерідан видала свою коронну усмішку, окидаючи Ліру поглядом повним зневаги, з ніг до голови, місцями затримуючись більше, ніж треба. — Твоє волосся — бажає більшого догляду і взагалі уваги. Очі кольору болота. Ух, страшне видовище. А ці плебейське вбрання… Слухай, я можу порадити тобі стиліста.

 

Ері була збентеженою. Вона не могла зрозуміти, як таке можливо, що дві людини настільки схожі? Чомусь це незнання почало викликати в неї з першої хвилини незрозумілу антипатію. Ерідан спробувала подивитися на блондинку ретельніше і неупереджено, але толку не було — ніби алергія, як у батька на котячу шерсть. Ця незрозуміла ситуація викликала захисну реакцію, а точніше напад. Слава Салазару, поки що тільки словесне.

 

— Слухай ти, Барбі, — огризнулася Ліра, стиснувши зуби й підійшла ближче. — Якщо мені потрібна буде твоя думка чи порада — я краще загину, — вона прошепотіла невербальне заклинання і додала, — ласкаво просимо до Америки. І не забудь зібрати свої опалі локони.

 

Томас та Ізабелла схопили за руки Ерідан, яка вже діставала паличку з-під пояса своєї спідниці для атаки у відповідь.

 

Завжди привітна Ліра озлобилася на незнайомку, забувши про поради мами: «Завжди намагайся краще розібратися в ситуації, перш ніж робити висновки». Дівчина ніколи не славилася своєю стриманістю, ось і зараз, за ​​найменшої образи, вдалася до магії, замість спробувати розібратися в ситуації. Але Ґрейнджер ніколи не мовчатиме і терпітиме хамство. Вона протестуватиме проти такого звернення і домагатиметься шанобливішого ставлення до себе будь—якими способами. Дівчина рідко зустрічала людей, які виявляють пряму відкриту ворожість. Їй було дуже неприємно. Вона ж нічого поганого не зробила та не сказала. Чому ця заокеанська гостя поводиться так?

 

Першою реакцією людей на істину завжди стають ворожість та страх. Обидві дівчини більше боялися, ніж зневажали одна одну. Гору над почуттями взяла гордість. Повітря всередині компанії наситилося невизначеною атмосферою ворожості, від кожної наступної репліки або дії воно сильніше згущувалося, ще трохи й вибухне громом з блискавицею.

 

— О, друзі, ви вже заводите нові знайомства. Молодці,— промовила професорка Візлі, підійшовши ближче. — Мерлін, я вирішила, що ти — Ерідан. Ви такі схожі, мов близнюки, — звернулася вона до Ліри.

 

— Нічого ми не схожі!

 

— Не схожі! — одразу скрикнули дівчата.

 

Жодна дівчина не хотіла приймати правду про схожість їхньої зовнішності. Це було дуже дивно для них обох. Вони прагнули розібратися в цій ситуації, проаналізувати й дістатися істини, але поки що стан афекту не давав такої можливості. Через це обидві дівчата були налаштовані вороже і голосніше за інших заперечували очевидні факти. І зараз вони переносили свою неприязнь на професорку, що посміла їм цю правду сказати.

 

— Слухайте, ви, здається, не з того почали знайомство… — почала їх заспокоювати пані Візлі, беручи дівчат під лікті. — Чому б вам просто не почати все заново і пізнати одне одного краще? — ласкаво подивилася на обох дівчат.

 

— Ні! — скрикнули дівчата, борючись із бажанням вчепитися у волосся одна одній.

 

— Ох! Не потрібно таких криків. Нехай буде по-вашому. — Патіл підняла руки на знак прийняття, закотивши очі. — Діти, нам треба за формою, далі ви пройдете до своїх кімнат, — звернулася вона до своїх студентів. — Мерлінові штанці, але ж вони схожі, — продовжувала тихо бурмотіти пані Візлі собі під ніс, поспішаючи встигнути за студентами.

 

— Фі, які ми ниці, — бурмотіла Карлайн. — Не дай Мерлін ще й на заняттях постійно з нею перетинатися. Нам лише англійської манірності не вистачає на факультеті. Але, якщо ця Білосніжка буде з нами — ми їй покажемо, — ступаючи за озлобленою Лірою, говорила Меді.

 

— Меді, це якось дивно, — трохи спокійніше сказала Ґрейнджер, але все ще тривожно.

 

— Та подумаєш, схожі … — І отримавши гострий погляд Ліри продовжила, — зовсім трішечки, я б сказала: крапелиночку.

 

***

Отримавши нову форму та статут шкільних правил, староста будинку провів Ерідан до їхньої вітальні. Дівчина трохи заспокоїлася після безглуздої ситуації. Зараз вона усвідомлює, що можна було вчинити по-іншому і не починати знайомство з конфлікту, а спробувати розібратися. Але тепер, коли ця вискочка застосувала проти неї магію — їй не втішитися. Мелфої не прощають образи та не здаються. Навіть якщо винні вони.

 

— Ні. Ні. Ні. Мерлін, де я завинила? За що мені це? Ар-р-р. Ці два місяці мали стати кращими за все навчання, без батьківського нагляду і контролю, — прочитавши імена своїх сусідок на дверях, прикрила очі Ері. Далі, натягнувши підступну усмішку, відчинила двері.

 

— Люба, вибач, вихід з іншого боку, — промовила Меді.

 

Прийшовши до своєї кімнати, Меді та Ліра звернули увагу на додаткове ліжко та місце для навчання. Значить, хтось з англійських учнів буде в їхній кімнаті. І, побачивши у дверях нову знайому, у голові у Ліри було лише одне запитання: «Кому вона перейшла дорогу, що їй так «щастить»?»

 

— Я житиму тут, леле, — проходячи вглиб кімнати під супровід стукоту своїх підборів, карбувала кожне слово Ері.

 

— Ти парами біля кабінету зілля, надихалася? Чи на тебе так діють далекі переміщення? — заперечила Ліра.

 

— Я буду вашою «подружкою», — промовила нудотно-солодким голосом Мелфой, сідаючи на вільне ліжко. — Скільки тут у вас сміття. Усі смітники облазили чи місцевим бомжам залишили? — кинула дівчатам Ері, обводячи руками стіни, що були обвішані плакатами та різними непотрібними дрібничками. Чула б її зараз Нарциса, одним серцевим нападом не обійшлося б. — У тебе є тхір?

 

— Обережно, він кусає набридливих англійок, — кинула Ліра. Але звірятко було іншого з нею думки та, вмить подолавши кімнату, стрибнув на коліна Ерідан. — Дрейку, ти зрадник.

 

— Я завжди так хотіла собі тхорика, але батько був проти, не можу зрозуміти чому, — чомусь перейшла на одкровення Ерідан. — У нас повно всяких тварин: павичі, собаки, коні… А ці пухнастики йому щось зробили, — тихо говорила Ерідан, погладжуючи Дрейка.

 

— Віддай його. Раптом ти принесла якусь заразу від своєї живності. — Ліра зіскочила з ліжка і вирвала тхора з рук. Від несподіванки він подер пазуром долоню Ері.

 

— Можна й обережніше. З такими манерами тобі далеко до пристойного товариства, — промовляла Ерідан, загоюючи свою рану.

 

— Нам і без твого пристойного товариства добре жилося, — ступаючи до свого ліжка, огризнулася Ліра.

 

— Краще б я з Поттером на одному факультеті далі співіснувала, — відкинувшись на подушку, бурмотіла Ерідан.

 

— До чого тут дядько Гаррі? — зніяковіло запитала Ліра.

 

— Ах-х. Дядько. Ти кумедна. — Ерідан піднялася на ліктях, обдаровуючи Ліру глузливою усмішкою. — Сім’ю героя треба знати. Альбус – мій однокурсник. Він також приїхав до вашого мурашника. Тепер я розумію, чому тато не дуже хотів мене відпускати сюди. Тут таке…

 

— Ми тебе не тримаємо. Портали працюють цілодобово. Або можеш полетіти на мітлі. Так, шлях не близький, але я заради зменшення часу з тобою пожертвую навіть своєю «Флеш», — з усмішкою говорила Ліра, відкидаючись на подушку.

 

— Ліро, вона дуже дорога. Твоя мама її лише купила. Цього року тобі нової не бачити, — промовила Меді, приголомшено дивлячись на подругу.

 

— Мені не потрібні подачки від когось. Я тут залишуся тільки заради того, щоб «люб’язувати» з тобою, — Ері наостанок обдарувала сусідок коронною усмішкою і засунула пологу ліжка

 

***

Усі викладачі їх плутали. І дівчатам це дуже гнітило. На заняттях вони обидві тягли руки в перших рядах, перекрикували та доповнювали одна одну. Інші студенти з цього лише раділи: вони не залишали їм шансу на відповіді та помилки.

 

У вівторок було перше заняття, спарене з птахами-грім — комбо для Ерідан: Поттер і Ґрейнджер.

 

— Мелфой, як я не скучив, — привітав Альбус дівчину.

 

— Поттер і ти тієї ж? — за спиною у хлопця пролунав голос тої, яку він бачив перед собою. — Бачу тобі у батька треба не лише мантію, а й окуляри забрати.

 

Але Альбус стояв мовчки, переводячи погляд з однієї дівчини на іншу.

 

— Салазар! Воно розмножується! Ти розділилася? Сподіваюся, у цю частину пішло все добре, — промовив Альбус, вказуючи на Ліру.

 

— Не дай Мерлін мені мати з нею хоч щось спільне, — закотивши очі, пробурмотіла дівчина. — Вітаю. Я – Ліра Ґрейнджер. Так розумію, заочно, ми вже найкращі друзі: ворог мого ворога — мій друг.

 

— Що вже встигла зробити ця вискочка? Набрала більше балів чи випросила більше завдань? — щиро посміхнувся хлопець, він був дуже схожим на свого батька.

 

— Вона просто дуже віддалено схожа на мене, — пускаючи очі під лоба промовила Ліра. — Ну, так вважають інші.

 

— Ну так. Є трохи, — пирснув Поттер, під звук дзвінка.

 

— Сідай поруч, — Ліра покликала хлопця до себе за парту. — Вибач, Меді, мені треба дещо розвідати.

 

— Все добре. Шановна, панно Мелфой, чи не будете ви проти мого дуже доброзичливого товариства, — артистично промовила Меді, викликаючи сміх однокурсників.

 

— Сідай, артистко! — зі сміхом сказала Ері, прибираючи свою сумку убік.

 

— Доброго дня, клас!

 

— Швидко подруга тебе кинула заради сина героя, — їдко видала Мелфой.

 

— Ти нічого не розумієш. Ліра не така, — спокійно, не ведучись на провокацію, відповіла Карлайн. — Я не можу зрозуміти вашої ворожнечі. Тебе я не знаю, але з Лірою таке вперше.

 

— Все колись трапляється вперше, — сказала Ерідан. — Думаю я не такий і поганий варіант для початку досвіду ворожнечі, — посміхаючись, додала дівчина, на що отримала посмішку від сусідки по парті.

 

— Ти не така вже й погана. Вам варто спробувати розпочати спілкування.

 

— Карлайн, залиши ці ніжності з Ґрейнджер для себе, — незрозуміло чому спалахнула Ерідан.

 

— Мабуть, мені все-таки здалося, — мляво сказала Меді.

 

Від діалогу дівчат відвернув голос викладача.

 

— Я професор Візлі. Два місяці я викладаю у вас курс читання зірок. Будемо знайомитися. Я називаю ваше прізвище, а ви — піднімаєте руку.

 

— Аміл?

 

— Я, пані.

 

— Добре. Блум?

 

— Тут.

 

— Так. Браудлі?

 

— Я.

 

— О. Ґрейнджер?

 

— Я, професор.

 

— Цікаво, дуже цікаво, — промовила Патіл трохи тихіше, а в голові промайнула думка «Але нічого не зрозуміло».

 

— Грейс?

 

Перекликання пройшло досить швидко, але фраза професора зачепила Ліру: «Чому вона так відреагувала?»

 

Здається, треба поговорити з нею.

 

— Отже, Поттер. Ти син дядька Гаррі та тітки Джіні. Чому ми не зустрічалися? — тихо почала Ліра, відволікаючи хлопця від лекції професора.

 

— Ти знаєш моїх батьків? — здивовано спитав Альбус.

 

— Звичайно! Вони найкращі друзі моєї мами, — трохи голосніше сказала дівчина, на що з сусідніх парт почула шикання.

 

— Мерлін. Отож. Ти ж Ґрейнджер, донька героїні війни, бойової подруги мого тата й дядька Рона, почав заглиблюватися в ситуацію хлопець.

 

— О, з цього місця докладніше. Дядько Рон? Хто він? Мені треба дізнатися все про мою маму за шкільних часів, — зацікавлено почала бурмотіти Ліра, поклавши свою долоню на руку хлопця і стиснувши її від нервової напруги.

 

— Ти мене лякаєш, — трохи відсунувся Альбус.

 

— Є одна справа. Дуже важлива. Але секретна, — таємниче продовжила Ліра. — Головне питання: у дядька Рона яке волосся?

 

— Руде, як і в моєї мами, — з якоюсь гордістю промовив хлопець.

 

— Моргана! А так все добре починалося… — схиливши голову на парту, бурмотіла Ліра. Хлопець помітив, що її голос значно посумнішав.

 

— Ліро, ти дивна. Щось маєш проти рудих? У мене п’ять дядечків і всі вони руді, — намагався розібратися хлопець з незрозумілою поведінкою дівчини.

 

— Ні, — вона підвела голову і, зітхнувши, махнула рукою. — Просто перевіряла один здогад, але тепер це не має жодного сенсу.

 

За дві хвилини Ліра пережила потрясіння двічі. Спочатку новина про шкільного друга мами розпалила надію, що ще трохи й вона дізнається правду про батька. А потім прозвучало «руде», як вирок.

 

«Рано почала радіти, наївна дурнюня. П’ять років сподівалася дізнатися про батька і тут, як манна небесна — перше ім’я з маминих шкільних друзів і батько? Ха—ха, тричі» — думала Ліра.

 

Вона сиділа за партою з таким відчуженим поглядом, що викликала жаль у Поттера. Хлопець сам не міг зрозуміти, чому йому так хотілося допомогти дівчині пошкодувати її. Адже вона була майже копією його головної шкільної шпички. А тут все по іншому. Правду кажуть, зовнішність тут не до чого.

 

— Буду радий допомогти. Може ще зможу, — своїм голосом хлопець вивів дівчину з роздумів, що затягували ще дужче вглиб.

 

— Та ні, — сказала з натягнутою усмішкою Ліра, намагаючись бути чемною. — Хоча… Якщо в тебе є ще один дядько-блондин маминих років…

 

— О ні. Таких немає. Тобі краще запитати Ма… — не встиг домовити Поттер, його перервала професор.

 

— Так, Поттер та Ґрейнджер! Ми вам не заважаємо? — підвищивши голос, звернулася професорка Візлі до недобросовісних учнів. — Роки минули, і я знову зустріла ці прізвища разом в одному реченні. Це якось закладено генетично, що носії цих прізвищ щось задумують? Якщо ще Ґрейнджер і Мелфой між собою не дружать, то я повірю в магію прізвищ, — кабінет заповнив сміх студентів, Патіл зрозуміла, що потрапила в ціль і хмикнула собі під ніс.

 

— Вибачте, професоре.

 

— Ми більше не будемо.

 

Після заняття професорка дуже швидко покинула кабінет і Ліра не змогла поговорити з нею.

 

***

 

Два тижні професорка Візлі уникала особистої розмови з Лірою. Але не Ґрейнджер вона буде, якщо не досягне свого.

 

— Професоре, будь ласка, прошу. Чому Ви так відреагували на моє прізвище і про мої стосунки з Мелфоем та Поттером? — дивлячись питальним поглядом, говорила дівчина.

 

— Ти як реп’ях. Бачу легше з тобою поговорити, — професорка зітхнула і запросила Ліру сісти біля свого викладацького столу. — Твоя мати та пан Мелфой сім курсів ненавиділи один одного, були різні причини, постійні сварки та чвари — це їхнє співіснування. А з Поттером і братом мого чоловіка, Роном Візлі, вони разом влипали у всякі авантюри від втечі з уроку до порятунку магічного світу, — продовжила розповідь Патіл. — Вони були покаранням і нагородою Гоґвортсу, Ґрифіндора особливо. Факультет дуже страждав через їхні витівки, але вони приносили й позитивні результати.

 

— Ви з мамою дружили? — не вгамовувала блондинка.

 

— Не дуже. Ми були знайомі, але не були друзями. Вона жила разом із моєю сестрою в кімнаті, — ця репліка посіяла надію у роздумах Ліри.

 

— А розкажіть про своїх друзів зі школи. Дуже цікаво, — якраз пролунав дзвінок на заняття і в кабінет почали заходити учні з іншого факультету.

 

— Ліро, давай іншим разом. Ти прийдеш до мене в кімнату, і ми за чаєм поговоримо. Чесно, зараз дуже мало часу, — професор мило посміхнулася дівчині, а у відповідь отримала не дуже радісний кивок.

 

***

 

На початку жовтня було перше заняття з польотів та техніки управління мітлою. У Гоґвортсі всі знали про страх висоти Ерідан і їй дозволили спочатку здавати теорію або польоти в закритому просторі на навчальних мітлах. Доходило до того, що дівчина могла знепритомніти біля мітли. Тому надалі всі її польоти закінчувалися лише есе або доповідями. Благо в Гоґвортсі цей предмет не передбачений для СОВ.

 

В Ільверморні Ері думала якось уникнути занять, домовитися. Але через постійні перепалки з Ґрейнджер вона не встигла цього зробити. Ерідан і так бліда з народження, а зараз її обличчя було білішим за крейду. Вона вся в польотній екіпіровці полем йшла разом із класом.

 

Польоти проводилися разом для всього курсу. Тому Поттер не оминув її увагою. Він щось їй сказав, але дівчина не почула. Вона була цілком у своєму страху. Ерідан не помітила, як уже більшість студентів ширяли в небі. Професорка Стайлінг відійшла за м’ячами, оскільки знайшлися охочі пограти у квідич.

 

— Мелфой. Ти не літаєш? — до неї швидко підлетіла Ліра, різко нависаючи над дівчиною. — Ось вона, головна відмінність. Ти, мабуть, боягузка, яких Моргана не бачила.

 

— Не дочекаєшся! Мелфої не боягузи й не задаються!

 

Ерідан майже кричала в обличчя Ліри. Ця репліка звучала у голові голосом Люциуса. Вона перекинула ногу через мітлу і спрямувала держак догори. Спочатку підйом був повільним і плавним, Ері навіть заспокоїлася, думаючи, що нарешті змогла подолати свій страх. Але наступного моменту мітла злетіла, кидаючи дівчину з боку на бік. Ерідан заплющила очі й щосили схопила держак, її пальці побіліли так, що вже почали синіти.

 

— Ось дурепа! Мелфой, очі розплющ! — Ліра намагалася докричатися до дівчини. — Ось ідіотка! Тільки щоб не показати свій страх пішла на таке.

 

Ліра блискавкою метнулася до Ері. Але її мітла стала різко виляти. Усі студенти вже були на землі та спостерігали за дівчатами в небі. Хтось побіг за викладачем.

 

— Мелфой! Слухай мене, — намагалася знайти вихід із ситуації Ліра. — Треба заспокоїтись! Подумай про щось хороше.

 

— Не можу, — кричала Ерідан, не розплющуючи очей.

 

— Ар-р, як з тобою складно! Гаразд, постараюсь сама. Дай руку!

 

Ліра підлетіла дуже близько до Ерідан і це стало її фатальною помилкою.

 

Зіткнення.

 

Гілки мітли від удару розлетілися на дрібні тріски й, як би добре не літала Ліра, на уламку мітли, точніше, на одному її держаку не полетиш. Дівчата почали падати донизу, прискорюючись. В останній момент, перед зіткненням із землею, на поле вибігла професорка Стайлінг і вимовила заклинання, щоб амортизувати падіння, але студентки були вже дуже низько до землі.

 

Дівчата залишилися живі, але з багатьма ранами та переломами потрапили до медпункту. Обидві бурмотали в унісон:

 

“Мамі ні слова”.

 

“Тату не повідомляти”.

 

***

 

У Ліри уламковий перелом лівої руки, струс мозку, розірвані зв’язки на нозі, множинні рани та синці по всьому тілу. У Ерідан — уламковий перелом правої ноги й двох ребер, розсічена брова, також багато дрібніших порізів і подряпин по всьому тілу.

 

— Дівчатка, ну ви даєте. Це просто диво, що ви залишилися живі, — у палату увійшла висока літня чарівниця у білому халаті медперсоналу. — Дрібні подряпини ми загоїли, а от кістки поступово зрощуватимемо магією. Зараз ви не відчуваєте болю, тому що у вас залито величезну кількість знеболювального зілля. Але, оскільки у вас дуже багато пошкоджень, це займе більше часу. Вам доведеться провести деякий час у медпункті.

 

— А як же заняття? — промовили в унісон дівчата.

 

— Не переживайте так. Вас переведуть на індивідуальні заняття: завдання професорів автоматично з’являтимуться щодня.

 

— А є точніші прогнози, скільки я тут проваляюся? — намагаючись підвестися на ліктях, запитала Ерідан.

 

— Панно Мелфой, якісь прогнози поки що рано давати. Потрібно почекати хоча б добу. Ви зараз обидві перебуваєте під цілодобовим наглядом, — чарівниця змахнула паличкою, промовляючи діагностичні заклинання. — Не погано. Поки що прогнози обнадійливі. І, так, ми завтра повідомимо про подію вашим батькам.

 

— Ні, не треба.

 

— Будь ласка.

 

— Що значить “ні”? Як це розуміти? Ви ледве вижили.

 

— Саме так. Студентки на занятті мало не загинули. Як ви думаєте, найкращий адвокат Сан-Франциско, тобто моя мама, закриє на це очі та не засудить пів школи? — з грізним поглядом і їдкою усмішкою промовила Ліра.

 

Герміона дала дочці останній шанс на спокійну гру у квідич. І так майже кожен матч чи тренування закінчувалися у медпункті. Ґрейнджер натерпілася через цей варварський спорт ще за часів свого навчання, переживаючи за друзів. А тепер і її дочка захопилася ним. На останньому курсі запал Герміони трохи притих і квідич часом навіть дуже їй подобався. Але зараз зелена форма доньки спрацьовувала емоційним тригером. Ґрейнджер-старша майже вгамувалася, а ця подія поставить крапку на спортивному хобі її дочки. Мама це просто так не залишить. Тому потрібно докласти максимум зусиль, щоб інформація про травми не дійшла до неї. А якщо й дійде, то тільки так, як це влаштує Ліру.

 

— Та й Люціус Мелфой це не залишить просто так. Я мовчу про свого батька. Він зрівняє тут усе із землею, — під’єднатися Ерідан.

 

Хоч вона й була на іншому континенті, але ім’я її діда знали в усьому світі — єдиний із близьких смертежерів Воландеморта, що був живим та ще й вільним. Ерідан знала, що якщо батько дізнається про цей казус, то точно її більше нікуди не відпустить. Його гіперопіка часом виходила за межі, зачіпаючи почуття вже не маленької дівчини. Він поводиться так, ніби ніколи не був підлітком.

 

— Юні леді, що за погрози? Ви забули з ким розмовляєте? — суворий голос того, хто увійшов, розлетівся луною по лікарняній палаті.

 

У дверях палати з’явилася декан їхнього факультету, професорка Корнелл. Вона обдарувала дівчат суворим поглядом. Зрозумівши, що зараз буде виховний момент, медсестра поспішила залишити палату. Пані Елізабет Корнелл — молода жінка, яка чотири роки тому закінчила цю школу. Ґрейнджер вона застала на першому курсі. Ще б пак, хто не помітить цю дзиґу, яка медпункт відвідувала як за графіком. Елізабет була знайома з Герміоною не з чуток. На першому курсі Ліра зірвалася на матчі по квідичу з трибун. Після цього весь стадіон був убезпечений додатковими поручнями. І зараз реально буде скандал. Адже викладач не повинен покидати клас, доки студенти у повітрі. Професорці Стайлінг залишилося допрацювати до зимових канікул, далі вона йде у спортивні коментатори, а ця подія буде ложкою дьогтю в її кар’єрі.

 

— Вибачте, професоре Корнелл. Ви нас не так зрозуміли, — почала Ліра

 

— Просто всім буде спокійніше, якщо подробиці цієї безглуздої ситуації залишаться в цих стінах. Будь ласка, — вже милим слізним голосом приєдналася до розмови Ерідан.

 

— Думаю, якщо батьки дізнаються просто про якусь сутичку і дуже невеликі травми буде всім спокійнішим: і Вам, і нам, і їм, — перейняла вмовляння Ліра.

 

— Будь ласка, — водночас уже благали дівчата.

 

— Я спробую поговорити з директором, — професорка відлевітувала сумки дівчат до їхніх ліжок і попрямувала до виходу, тихо зітхнувши.

 

Ері сиділа на своєму ліжку та аналізувала все, що відбувалося. Через її гордість зараз вони обидві перебувають у медпункті. Може, краще було б визнати свій страх. Чи довго б насміхалася дівчина? Потерпіла б трохи. Мелфой думала далі про вчинок Ґрейнджер. Чому вона її не кинула там у небі віч—на—віч зі страхом, а допомогла? Навіщо? Щоб знущатися ще сильніше? Або ж у Ліри більше людяності, ніж сама Ерідан уявляла. Може вся ця ворожнеча між ними висмоктана з пальця і ​​варто спробувати бути якщо не друзями, то хоч приятелями.

 

— Спасибі, Ґрейнджер, — тихо промовила Ерідан, розуміючи всю серйозність ситуації. — Дякую, що не дала мені померти там, у повітрі. Не потрібно було. Так би я сама тут відпочивала.

 

— Не варто дякувати. На моєму місці так зробив би кожен, — зніяковіло сказала Ліра. Це перше спокійне слово, яке вона чула від Ерідан. І Ґрейнджер подобався тон розмови, що зароджувався між ними.

 

— І все ж таки біля мене опинилася ти, а не кожен… Спасибі, — тихо і з посмішкою промовила Ері. Виявляється вони можуть спілкуватися спокійно. Може, щось і вийде.

 

— Мелфой, а давай я тебе навчу літати? — щиро запитала Ліра.

 

— Ні! Все, на цьому мої польоти, а тим більше спільні, припиняються, — злякано заперечила Ерідан.

 

— Не дрейф, — промовила Ліра, опускаючись на подушку. Голова починала боліти сильніше. — Мені твоє товариство також не в радість, але сподіваюся ці ліки творять чудеса.

 

— Та сусідство з тобою мені не в тягар. Ми ж живемо разом, я звикла. Просто не хочу день народження святкувати у лікарняних стінах, — сумно промовила Ерідан. — Досить того, що цього року буде без тата…

 

— Точно, день народження… — тихо поділила розлад Ліра. — У мене теж скоро. Мама завжди готує сюрприз та забирає мене зі школи.

 

— Як і мій тато. Він завжди поруч, ми все робимо вдвох, — мова сама почала литися з вуст Ерідан, ніби вони багато років дружили з Лірою і це було звичайною річчю. — Хоча ні, я не літаю. Він засмучений через це. Адже тато — був найкращим шукачем Слізерину. Це факультет у Гоґвортсі. Я, до речі, теж на ньому навчаюсь. Напевно, твій батько в захваті, що любиш літати. Та ще й граєш за збірну факультету.

 

— У мене немає тата, — тихо й сумно промовила Ліра.

 

— Вибач, я не знала, — сказала Ерідан.

 

— Ні, все нормально, я думаю. Він є, але я його не знаю. Мама про нього розповідала і я навіть маю його фото. Він такий красень. Напевно, і зараз таким залишився.

 

— Круто. Тобі розповідали хоч. Просто в мене немає мами. Це заборонена тема у нас удома. Хоч я й стягла у тата в кабінеті уривок фотографії. Вона пошарпана. Помітно, що він її багато разів діставав із того далекого кута. Моя мама дуже гарна, у неї довге кучеряве волосся, як і в мене. У тата світле, але рівне, як у всіх родичів. А ось у неї такі неслухняні локони на тому знімку, — усміхаючись, майже зі сльозами на очах, говорила Ері. — Як тільки я стану повнолітньою, обов’язково почну її шукати, навіть якщо батько та дід будуть проти.

 

— Моя мама не проти. Вона навіть після школи скаже мені його прізвище. У нього таке незвичайне ім’я, — усміхаючись, говорила Ліра.

 

— Не думаю, що незвичніше імені мого, — підтримала її хихикання Ерідан. — У нас з тобою також такі незвичні імена. Розумію, у роді моєї бабусі це традиція, але як тебе назвали на честь сузір’я?

 

— Мама казала, що сузір’я Ліри вона побачила першим, коли глянула в небо після мого народження. Бо у жовтні його добре видно. До речі, коли твій день народження? Хто з нас точно буде із синцями на святі?

 

— Сподіваюся, що не я, — посміхнулася Ерідан. — Мені 20 жовтня буде п’ятнадцять.

 

— Соплохвоста мені в чоловіки! Цього не може бути, — приголомшено бурмотіла Ліра. — Мені теж.

 

— Отак дива. Наскільки схожими можуть бути двійники, — посміхнулася Ерідан, відкидаючись на подушку.

 

Ліра все ще перетравлювала інформацію. Напевно, в кімнаті було чути, як працюють шестерні в її голові.

 

— Почекай, — важко дихаючи, промовила Ліра. — Ми схожі. Не треба тут сперечатися. Ми народилися одного дня. У мене лише мама. У тебе тільки тато, — швидко торохтіла Ґрейнджер, жестикулюючи здоровою рукою.

 

— Може, просто збіг? Хоча… — Ерідан дістала з сумки знімок і притиснула до грудей. — Я завжди ношу його із собою. Подивися, будь ласка. Щось я дуже переживаю.

 

Дівчина змахнула паличкою та відправила знімок у бік Ліри.

 

— Це ж моя мама … — Прошепотіла Ліра, прикриваючи рукою рот від подиву, — Значить ми …

 

— Сестри… — продовжила Ерідан.

 

— Мерлін, здається я дуже сильно приклалася головою, — все ще не вірячи говорила Ліра. — Я тільки мріяла, щоб знайти тата. А тепер у мене ще сестра є.

 

— Я сама поки що не до кінця впевнена в реальності ситуації, можливо, це побічні ефекти настоянок і зілля, і в нас з тобою одна галюцинація на двох, — жартома сказала Ері.

 

— Пропоную з усім цим розібратися завтра зранку, — віддаючи Ерідан чарографію їхньої мами. — На добраніч, Ерідан.

 

— Добрих снів, Ліро, — з усмішкою відповіла дівчина і майже миттєво провалилася у сон.

 

***

 

Рано вранці в палату прокралася Меді.

 

— Ви дві скалки, навіть не уявляєте, як нудно й сумно було без вас у кімнаті. Навіть без тебе, Мелфой, — тараторила безупинно Карлайн. — О, фотка мами Ґрейнджер. Яка ж вона красуня.

 

— Це знімок моєї мами, — відбираючи чарографію сказала Ерідан.

 

— Ти взагалі з головою не товаришуєш? — Меді поблажливо глянула на Ерідан.

 

— Меді, все вірно. Це знімок її та моєї мами, — з посмішкою промовила Ліра.

 

— Твою мантикору! А я говорила, що не може бути простим збігом така схожість. Мати моя чарівниця! Ось це новина, — скрикнула дівчина і ляснула в долоні.

 

— Панно Карлайн, ви порушуєте лікарняний режим, — до палати зайшла медсестра. — Вам не час на заняття?

 

— Як завжди, мене виганяють на найцікавішому. Це ж не жарт? — вона звернулася до дівчат, отримуючи у відповідь негативні похитування. — Пізніше ви розповісте мені все.

 

Медсестра по черзі провела діагностику стану дівчат та записала до карти кожної висновок.

 

— Все просто чудово, дівчатка. Ви видужуєте швидкими темпами. Я навіть не чекала, — з осяяною усмішкою говорила жінка. — Зараз для вас головне — позитивні емоції та відпочинок. Я залишу вас. Бачу, що ви чудово поладили.

 

У двері палати медсестра майже зіткнулася з професоркою Візлі. Вона коротко розповіла Падмі про результати лікування, на що отримала полегшене зітхання та легку усмішку на неспокійному обличчі.

 

— Доброго ранку, дівчатка. Ви змусили нас похвилюватися, — тривожним голосом казала жінка. — Ми повідомили ваших батьків про подію, розуміючи, у легкій формі.

 

— Спасибі професоре, — підводячись, з посмішкою промовила Ерідан.

 

— Пані Візлі, у мене… У нас дуже серйозне запитання, — сівши на ліжку, почала говорити Ліра.

 

— Навіть не можу уявити яке в даній ситуації, — вона обвела руками палату дівчат.

 

— Ерідан, дай, будь ласка, знімок професору, — звернулася до сестри Ґрейнджер.

 

— Прошу, пані Візлі, — дівчина передала знімок.

 

— О, Ліро. Це твоя мама Герміона Ґрейнджер за часів навчання в школі.

 

— У тому й діло, професоре, що це моя мама… — монотонно промовила Ері.

 

Падма підняла очі від чарографії й по черзі обдарувала дівчат спантеличеним поглядом.

 

— На першому нашому занятті після мого прізвища Ви сказали: “Цікаво”, — спокійно продовжувала говорити Ліра. — Ви ще тоді все запідозрили. Адже правда?

 

— Не таїтиму, — видихнувши, сказала Падма, сідаючи на стілець біля стіни. Вона усвідомила всю серйозність ситуації. — У мене промайнула така думка, але це не моя історія та таємниця. Я навіть не знала, що Герміона була вагітна. Вона так швидко зникла з магічних радарів і дуже професійно спалила всі мости.

 

— Але, Ви ж сказали, що наші батьки були ворогами, — здивовано дивилася Ліра.

 

— Так, були. І головне слово, як ти вірно сказала «були», — приречено видихнула Падма, розуміючи, що просто так уже не викрутиться.

 

— Професоре Візлі, розумієте, Ви єдина, хто хоч якось може пролити світло на всю цю плутанину. Зараз потикатися до батьків ми не можемо. І не думаю, що вони охоче все нам розкажуть. Як і було 14 років, за які нам ніхто не зволив розповісти нічого. Станьте на наше місце. Ви хотіли б дізнатися правду?

 

— Бачу, що я звідси не піду, поки ви не витягнете всю інформацію, — з якоюсь тривожною усмішкою сказала жінка. — Що саме ви хочете почути? Кажу одразу – я не була з ними близька.

 

— Ви найкращий, найулюбленіший мій викладач. Розкажіть про батьків, як вони зійшлися, — з іскрою в очах спитала Ерідан.

 

— Будь ласка, — прошепотіла Ліра.

 

Падма розуміла, що видати чужий секрет — це зрада. Але ж вона його не видаватиме, бо сама не знає. Але розповісти якусь загальнодоступну інформацію можна. Тим більше, що вона мала достатньо даних про союз їхніх батьків за час навчання. Падма Патіл разом із сестрою Парваті та Лавандою Браун були головними пліткарками Гоґвортсу і жоден роман не проходив повз них. А такий союз, як Мелфой-Ґрейнджер, вони не могли пропустити. Дівчата дуже ретельно перемивали кістки головним коханцям школи. Але про це, звичайно, юним чарівницям ніхто не розповідатиме.

 

— Довгий час вони з батьком були сторонніми людьми. Він погано ставився до вашої мами, на те були свої причини. Вони багато років не спілкувалися нормально — суцільні обзивання та чвари. Але їм вдалося перекреслити всю нав’язану ненависть і встановити близькі стосунки, залишаючи позаду дотлівати попіл спалених образ, забобонів і образ.

Це сталося на додатковому восьмому курсі. Усі, хто вирішив вивчитися, були об’єднані та жили у спільній вежі. Ваші батьки стали частіше перетинатися. Він часто, роздумуючи, сидів на астрономічній вежі. Вона навчалася в бібліотеці та читала під гримучою вербою. Окремо їх всі обговорювали: його як представника сторони, що програла, її — як переможців.

Він хотів іншої уваги, точніше, не уваги взагалі.

Вона хотіла почуття захищеності.

Вони завжди були самі по собі, на зразок відлюдників. Хоч і постійно були поруч.

Він ненавидів себе за свої вчинки.

Вона зрозуміла і вибачила його.

Він літав, а вона спостерігала.

Їхні стосунки були шоком для всіх, але порятунком для них самих.

Вони не виставляли своїх стосунків на показ.

Їхнім друзям довелося прийняти союз.

Вони були найкрасивішою парою на випускному.

 

Ліра та Ерідан із завмиранням серця слухали професора. Зараз їм відкривалася історія їхніх батьків, а значить і їхня передісторія. Вони дуже уважно слухали, вникаючи у кожне слово, адже інформація була дуже важливою. Хотілося більше дізнатися і, можливо, їхня сім’я буде повною. Ця думка блукала в роздумах кожної з близнючок, але жодна їх не озвучила.

 

— Спасибі. Це так мило і зворушливо, — на мить задумалася Ліра, представляючи батьків у школі.

 

— Але якщо все було так добре, то чому ми розділені? — тихе запитання Ерідан пролунало надто тривожно.

 

— На це я вам не можу відповісти, — повільно промовила Візлі, розтягуючи слова. Вона і справді не знала причин, тому що про однокурсників після випуску майже нічого не чула. — Таємниця та брехня — це те, що ми приймаємо, ставши дорослими. Зрозумійте, вся ця ситуація дуже заплутана і вам допоможуть розвіяти усі домисли та сумніви лише ваші батьки. Але пам’ятайте, що іноді секрети приносять біль. Або ж цей біль і був причиною секрету.

 

— Професоре, Ви просто повинні нам розповісти більше. Ви – наше головне джерело інформації про батьків.

 

— Допоможіть нам розібратися хоч трохи у цій ситуації.

 

— Я хотіла б вам розповісти більше, але на жаль… — розтягуючи, промовила Падма. — Думаю, вам найкраще поговорити з батьками. А зараз – відпочивати, – з усмішкою додала професор.

 

— Спасибі, професоре, — в унісон пробурмотіли Ліра та Ерідан, з сумом, але й невеликим умиротворенням.

 

Дещо вони дізналися. Хоч це й мізерна крапля в морі. За роки очікування найменшої інформації про свого іншого з батьків дівчата отримали запас терпіння, виробляючи свій характер. Монотонність їхніх буднів була суцільною сірою рутиною. Тепер професорка, ніби дала їм невеликі фарби до рук, повідавши початок спільної історії їхніх батьків.

 

Тяжко, коли сумуєш за кимось, особливо, якщо цей хтось не сумує за тобою. Чи сумує? Дівчатам важко відповісти на це запитання. Адже вони не знають усієї ситуації. Їм ще багато доведеться дізнатися. Кожна знайшла союзника у тій людині, на кого б подумати й не могла.

 

Жінка вийшла з палати, залишаючи сестер у роздумах. Кожна дівчина, знизавши плечима, опустилася на подушку, намагаючись переосмислити все сказане професоркою. Перебуваючи в захваті, вони розуміли, наскільки зараз близькі у своїх почуттях і емоціях, зітканих з безлічі відтінків. Дівчата стали важливою частиною чийогось життя, навіть не підозрюючи про це. Обидві сестри намагалися вибудувати логічний ланцюжок і знайти ту ланку, що бракувала, що призвело їх до розділення долі.